"Леоненко приїжджав на базу і вітався з партнерами: "Привіт, лайно першого сорту!" Сергій Баланчук – про кар’єру адвоката, однокласника Шовковського і "рознос" від Сабо

18 октября 2017 1163 Читати українською
"Леоненко приїжджав на базу і вітався з партнерами: "Привіт, лайно першого сорту!" Сергій Баланчук – про кар’єру адвоката, однокласника Шовковського і "рознос" від Сабо
Сергій Баланчук

Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із колишнім захисником київського Динамо, Ворскли і Маккабі (Хайфа).

Так відразу і не скажеш, що перед тобою екс-гравець "Динамо" і молодіжної збірної України, футболіст, який відносно недавно вигравав Кубок Ізраїлю і був основним гравцем полтавської "Ворскли". Насичене столичне життя адвоката, здається, повністю змінило його. Стриманий, виважений і максимально зосереджений. Сам Сергій Баланчук розвіює сумніви – такі риси у нього з дитинства.

Знайти зайву годину у розпал робочого дня – справжня проблема. Однак найсильніший адвокат з-поміж футболістів (або ж навпаки) час на розмову знаходить. Майже не посміхається і кожну деталь відтворює з точністю. Складається враження, що спілкуємося не про футбол, а, як мінімум, про реформу судової системи.

За його плечима класна футбольна кар’єра, але нинішнє життя Сергія захоплює ще більше: успішна робота адвокатом і статус судді третейського суду. Разом з тим не може не вражати те, як Баланчуку вдалося перекваліфікуватися і однаково успішно знайти себе у двох абсолютно не пов’язаних сферах. У минулому залишається багато цікавого: на його очах формувався "найфутбольніший" шкільний клас, розкривалися Андрій Шевченко та Йоссі Бенаюн і розвалювалася неповторна "Ворскла" кінця тисячоліття.

Баланчук

"Шовковський вчився найкраще"

– Сергію, ваш випадок – унікальний. Юриспруденція і футбол між собою не мають нічого спільного, однак вам вдалося успішно поєднати ці дві сфери.

– Все розпочалося ще тоді, коли я грав у футбол. Вступив на заочне відділення Харківського університету внутрішніх справ. Згодом мене почали переслідувати травми і адаптуватися до нового життя просто допомогли друзі, у яких я працював. Завершення футбольної кар’єри не застало мене зненацька. Я вже мав, чим заробляти на життя.

– Ви бачили себе у тренерській діяльності чи відразу розуміли, що після активних виступів попрощаєтеся з футболом?

– Все прийшло в процесі. Мої товариші були юристами і постійно нагадували, що освіту треба мати на майбутнє. Я планував, що колись цим займатимуся, але не думав, що так швидко. Тренерство? Це точно не для мене.

– Ваш інтерес до науки розпочався ще зі шкільної парти, коли ви здобули шкільну золоту медаль.

– Цю медаль, скоріше, отримав за заслуги ще у 5-7 класах. Було багато поблажок від вчителів. Вони ставилися з розумінням до речей, пов’язаних зі зборами і моєю відсутністю. Велика частина цієї медалі – заслуга вчителів.

– Яким був ваш улюблений предмет?

– Всесвітня історія.

– Поруч з вашою київською школою №170 розташовувався стадіон, який тепер зветься "Оболонь Ареною". Багато часу проводили там?

– У нашій звичайній загальноосвітній школі існував футбольний спецклас. Ми стабільно тренувалися на шкільному стадіоні. Тоді це був ще звичайний стадіон.

– Ваші батьки помічали успіхи у навчанні, однак не перечили футбольним інтересам сина?

– У мене зовсім неспортивна сім’я. Батьки не заперечували і підтримували мій вибір. Я зранку йшов до школи, а додому повертався лише ввечері після тренувань. Мені було простіше, адже я жив поруч зі школою. Деякі діти мешкали в дальніх районах і ще тривалий час витрачали на добирання.

– Ваш клас подарував українському футболу кількох зірок: Олександра Шовковського, Сергія Федорова, Геннадія Медвєдєва і Владислава Ващука. З ким ви товаришували найбільш тісно?

– З Владом сиділи за одною партою кілька років. Добрі відносини були і з Сашком та Сергієм. Школа подарувала мені справжніх друзів, однак вони не мають стосунку до футболу. Людина, у компанії якої я працював юристом, також була нашим однокласником.

Динамо

– Хто з ваших однокласників-футболістів навчався найкраще?

– Шовковський, а також Медвєдєв. Геннадій закінчив школу зі срібною медаллю. Не пригадую тільки, якою була успішність в 11 класі у Сашка. Крім того, Шовковський вже тоді їздив у збірні різного віку – України та СРСР. Разом з ним часто викликався Сергій Федоров. Також з нами навчався Олександр Клименко, якого вважали чи не найбільш обдарованим хлопцем з-поміж усіх. Однак якось у нього не склалося з футболом.

– Я навчався у звичайній школі без футбольних спецкласів, тому майже всі однокласники проводили свої футбольні турніри безпосередньо у класі на перервах. На батьківських зборах потім батькам довелося вислуховувати про наші "подвиги". У вас таких проблем не було?

– Ви знаєте, у нас був дуже жорсткий класний керівник, тому про жодні "футболи" у класі мова йти не могла. Таку розкіш ми собі не дозволяли. Директор нашої школи просто дуже любив футбол і він запропонував провести такий експеримент із спецкласом.

– Зараз ви у футбол не граєте?

– Останні роки три взагалі не бігав з м’ячем. Попередні рази однокласники збиралися на штучних полях. Кожна гра коштувала мені дуже дорого – біль у ногах і тривале лікування. Тому зараз активно не бігаю. Лише по телебаченню дивлюся матчі "Динамо". Хотів би відновити традицію і повернутися на стадіон у якості вболівальника.

– Свого часу ви ставали переможцем районної олімпіади з німецької мови. Отже, захоплювалися не лише однією історією?

– Мови дуже легко мені давалися. Зараз німецьку я вже забув. Коли грав у Ізраїлі, то володів івритом. Практики не маю, тому забуваю мову.

– Існує твердження, мовляв футбол заважає науці. Згідні з цим?

– Насправді вся справа лише у концентрації і розподіленні часу. При бажанні можна все встигати.

– Ви виглядаєте дуже зосередженим і стриманим. Це типові якості юриста. Вони у вас набуті чи ви такий з дитинства?

– Я завжди таким був. З поведінкою у школі ніколи проблем не було. Зауваження в щоденнику? В жодному разі.

"У Шевченка були сумніви щодо перебування в "Динамо"

– У "Динамо-2" ви дебютували за три дні до свого 17-річчя. Запам’ятали перший матч у професійному футболі?

– Ой, хвилювання було таке, що сама гра практично не залишилася в пам’яті. Дуже сильно хвилювався, адже ще був школярем. Поруч перебували футболісти з іменами, на яких я дивився з широко відкритими очима. Саму гру навіть не згадаю.

– Тренував "Динамо-2" Володимир Онищенко. Вам пощастило з першим тренером у професійній команді?

– Це дуже вимогливий наставник, але без цього з молоддю ніяк. Мені з ним справді поталанило. Про Онищенка лише найтепліші спогади. Ставив нам "динамівську" гру, яка відповідала вимогам тодішнього сучасного футболу. Мені здається, що його тренерська кар’єра мала бути більш успішною.

– Ще один тренер, який допоміг вам на старті кар’єри – Анатолій Крощенко.

– Фактично це мій перший тренер. Він виховав багатьох гравців. Анатолій Миколайович згодом допоміг мені ще раз, коли відправив у Ізраїль. Ще один світлий спогад у моєму житті.

Динамо

– Колектив того "Динамо-2" також був класним: Ковтун, Головко, Тернавський, Мізін, Зав’ялов, Лобас.

– Ми були дружніми, жодних проблем не виникало. Існували невеликі елементи "дідівщини". Старожили допомагали, але разом з тим вимагали з молодих.

– Хто відзначався особливою жорсткістю?

– Мізін. Він був дуже вимогливим.

– На ваших очах формувалася захисна лінія молодих динамівців, які згодом сформують оборону клубу в легендарній кампанії Ліги чемпіонів, коли команда проб’ється до півфіналу турніру. Головко, Дмитрулін і Ващук вже тоді були потужною зброєю?

– Головко відразу продемонстрував свої амбіції і силу. Типовий потужний центральний захисник. Ми його навіть жартома автогеном називали. На тренуваннях з Сашком ніхто не хотів йти у стики, адже розуміли, чим це може закінчитися. Дмитруліна і Ващука поступово вводили у склад. А згодом вони розкрилися у всій красі. До речі, у Ващука було ідеальне взаєморозуміння з Сергієм Федоровим. Вважаю, що Сергію завадили травми.

– У 1993-му році ви стаєте свідком історичного явища. У протистоянні зі СК "Одеса" в професійному футболі дебютує Андрій Шевченко. Пригадуєте той момент?

– Деталей не відтворю. Знаю, що Андрій вийшов на заміну замість Миколи Зуєнка. В Одесі нам завжди важко давалися матчі і тоді ми також програли. Шевченко вважався дуже перспективним серед своїх одноліток і разом з Олександром Голоколосовим наводив жах на всіх захисників. Ми разом їздили на матчі, адже грали у командах "сусідніх" років – я у 1975-му, Андрій – у 1976-му.

– Шевченко вигравав "Золотий м’яч", а Голоколосов, на жаль, зумів лише досягти рівня іспанського "Альбасете".

– Знаєте, Андрієві спочатку теж було важко і не все вдавалося відразу. Пригадую, що у Шевченка були навіть сумніви щодо перебування в "Динамо". Однак у певний момент він отримав шанс і його кар’єра пішла вгору. Голоколосов, як на мене, мав не менший талант, ніж Шевченко. На дитячому рівні у нього не було рівних. До речі, світла голова була в Ігоря Костюка – надзвичайний талант, якому теж завадили травми.

– Коли востаннє бачилися з Шевченком?

– (після паузи). Здається, Андрій вже повернувся в "Динамо" і грав на "Оболонь-Арені". Мене попросили підписати м’ячі для дітей. Зіткнувся з Шевченком, попросив його допомогти з автографами і він без проблем все організував.

– Тернистий шлях до визнання був і в Андрія Гусіна. Ви також бачили його перші кроки у Києві після переходу з "Карпат".

– Андрій також пережив не найкращий період. Навіть збирався повернутися назад до Львова. Але доля склалася так, що він добре провів одну гру, а Лобановський розгледів у форварді центрального півзахисника. Кар’єра Гусіна пішла по-іншому. До того йому було непросто себе проявити саме на вістрі атаки.

– Нещодавно Віктор Леоненко вкотре епатажно розповів у пресі про своє футбольне минуле. Цього разу дісталося "Динамо-2", у складі якого ви провели не один сезон. "Я жартома "Динамо-2" називав "команда-лайно". Так і доповідав: "Команда-лайно тренування закінчила і може їхати додому". Хоча там збірників було трохи менше, ніж в головній, нехай частина з них і колишні", – сказав екс-динамівець в інтерв’ю білоруському "Пресболу".

– Віктор був своєрідним і у той час, і тим більше тепер. На Леоненка ніхто не ображався, всі розуміли, що це не зі зла. У людини просто така натура. Щодо його вислову, то казав він не зовсім так. Віктор приїжджав на базу і з хлопцями з основи вітався так: "Привіт, лайно першого сорту!" Трохи молодших гравців він вітав фразою про лайно "другого сорту". Але це було не зі зла. Він, до речі, не змінився.

Віктор Леоненко, якого ви не знали, або забули. Топ-21 фото "старої школи"

– На Леоненка справді не ображалися?

– Взагалі. Просто така людина. При цьому, він міг прийти на допомогу у будь-який момент. І незалежно від того, грав ти в основі чи у "Динамо-2". Своєрідний чоловік.

"Старші в грубій формі могли вказати на помилки"

– Свій дебют у Вищій лізі у 1995-му ви запам’ятали?

– Знову хвилювання і не найкраща гра, попри те, що виграли ми у СК "Миколаїв" з рахунком 3:0. Після поєдинку був хороший "рознос" у роздягальні від Йожефа Сабо.

– Дісталося особисто вам?

– Наступний матч я проводив вже у "Динамо-2". Здається, що Павло Шкапенко також був відправлений у другу команду. Психологічно було важко, але я розумів, що критика заслужена.

– Вам було важко працювати з Сабо?

– Не скажу, що у нас були конфлікти чи проблеми. Зрештою, конфлікти у Йожефа Йожефовича були лише з Леоненком. Інколи у тренера виникали непорозуміння з Сергієм Беженаром. Сабо – вимогливий і своєрідний тренер. Великих проблем ми не мали.

– Ви починали в основі "Динамо", коли у складі виходили Лужний, Похлєбаєв, Ребров, Косовський, Калітвінцев. Як вас прийняли в колективі?

– В тій команді не ставилися погано до молоді. Зрозуміло, що Леоненко, Лужний і Калітвінцев вимагали. Наприклад, в грубій формі могли вказати на помилки. Але якщо бачили, що людина працює з повною самовідданістю, то ніколи проблем не могло виникнути. Молоді носили м’ячі, допомагали адміністраторам на зборах. Але таке було і в Ізраїлі, і у "Ворсклі".

– Як виник варіант з поїздкою у Святі місця?

– Агентів, як таких, ще не існувало, тому все виглядало максимально просто. Зателефонували зранку: "Приїжджай в клуб і візьми з собою речі. Завтра ти летиш в Ізраїль". Просто поставили до відома.

Баланчук

– Перші враження від нової країни?

– Два дні я жив у готелі і не тренувався. За цей час міг пересвідчитися, що потрапив у інший світ. Дуже допомогли мені освоїтися Сергій Кандауров і Андрій Баль, Царство Небесне. Він якраз працював другим тренером у "Маккабі".

– У цій команді ви пограли з провідними ізраїльськими футболістами: Нір Давідовіч всю кар’єру провів у Хайфі, Хаім Ревіво згодом був лідером "Сельти", а Алон Мізрахі став кращим бомбардиром за всю історію ізраїльського футболу.

– Це все хороші гравці, які були відомими за межами Ізраїлю. Однак я все ж би відзначив Еяля Берковіча. Дуже талановитий гравець, який майже дві сотні матчі провів у англійській Прем’єр-лізі і виступав за "Манчестер Сіті".

– Ще одна зірка вашого "Маккабі" – 18-річний Йоссі Бенаюн. Ви мали нагоду спостерігати за стартом кар’єри майбутнього гравця "Челсі" і "Ліверпуля".

– Я з ним тренувався лише кілька місяців. У юному віці Бенаюн виступав за команду з Беєр-Шеви, яка стала справжньою сенсацією чемпіонату. Вони обіграли в тому числі і нас. "Маккабі" вдалося провернути гучний трансфер – запросити Йоссі у Хайфу. Відразу було помітно, що Бенаюн виросте у класного футболіста.

– Ізраїльський футбол також відомий завдяки місцевим фанатам. Вас вони чимось здивували?

– Коли ми вигравали, то мали прекрасну підтримку. Якщо програвали, а особливо в дербі, то на вулицю краще було не виходити. До рукоприкладства не доходило, але лайливі слова на івриті можна було почути. Легіонерам діставалося менше, а місцеві хлопці могли потрапити під гарячу руку.

– У складі "Маккабі" ви дебютували в єврокубках. У поєдинку з "Партизаном" у Кубку УЄФА ви "привезли" пенальті.

– Це правда. М’яч потрапив у руку. Хоча претензій мені ніхто не висував. У двох матчах ми поступилися і не пройшли далі. Серби були сильнішими.

– Більш приємна історія – фінал Кубка Ізраїлю 1998-го, коли вам вдалося забити гол у додатковий час у ворота єрусалимського "Хапоелю".

– То був не найкращий сезон для нас. Посеред чемпіонату команду прийняв аргентинець Даніель Брайловскі, який ставав чемпіоном Уругваю і Мексики. Все відбувалося поступово і ставку ми зробили саме на Кубок. Фінальна гра була абсолютно рівною. Все вирішила подача з кутового. На табло були "нулі" і мені пощастило відкрити рахунок. Згодом перевагу ми подвоїли.

Баланчук

– Один з найщасливіших моментів у вашій кар’єрі?

– Так. Я стримана людина, але тоді дав волю емоціям. Тікав від всіх по полю. Гнали мене аж до своїх воріт. Сили були навіть на 110-й хвилині. Щоправда, святкування вдома було не особливо помпезним. У нашому місті на пляжі сконструювали спеціальну сцену. Годину посвяткували і роз’їхалися хто куди.

– Легенда "Волині" Володимир Мозолюк грав під керівництвом Брайловскі у "Маккабі" із Кфар-Кани і відзначав, що до кожної гри вони готувалися по-різному. Ще Мозолюк розповідав про якісно організований тренувальний процес. Після Брайловскі вашу команду очолив чех Душан Угрин. Ще один видатний наставник?

– У нього теж був своєрідний стиль. Тренувальний процес відрізнявся від динамівського, як небо і земля. Я б зрівняв Угрина з Крощенком. Фахівці старої формації – розумні і виважені. Мені пощастило, що я мав нагоду грати у таких класних тренерів.

– Ми вже згадували про єврокубковий матч з "Партизаном", однак у вашій кар’єрі був ще один особливий поєдинок – "Маккабі" гостював на "Парк де Пренс". В тій грі з ПСЖ вас замінили на 25-й хвилині.

– Я порвав задню поверхню стегна. Хоча навіть за цей короткий час встиг захопитися атмосферою стадіону. То був ще один особливий день мого життя. Щодо травми, то я різко смикнувся до м’яча і відчув шалений біль. Поруч навіть нікого не було – все сталося несподівано. Шкода, що не вдалося провести більше часу на одному полі з Окочею, Уедеком, Сімоне чи Лама.

"Зайшов у магазин, а там на моніторах крутять голи у наші ворота"

– Після загалом успішного періоду в Ізраїлі ви повертаєтеся в "Динамо", де знову не маєте нагоди пробитися в основу.

– У той час почали ширитися чутки про зацікавленість у моїх послугах московським "Спартаком". Валерій Васильович Лобановський дізнався про це і сказав: "Який "Спартак"? Це наш вихованець". Мене повернули в Київ, але ніхто не перевірив, що я вже був заграний у єврокубках за "Маккабі". Мене знову відправили в дубль.

– Владиславу Ващуку дотепер не всі пробачили переїзд у Москву. Ви розглядали тоді такий варіант?

– Влад опинився в іншій ситуації. Він переходив у "Спартак" у статусі гравця основи "Динамо". Щодо мене, то на той момент футболіста Баланчука в Україні майже ніхто не знав. Не думаю, що був би резонанс.

– У вас були бесіди з Лобановським?

– Ми приїхали в Руйт на збори, тренер мене викликав до себе після першого спарингу. Говорили ми хвилини дві. Вказав, що у мене хороші роздруківки по ТТД. "Працюй у тому ж дусі", – сказав Лобановський. Я хвилювався дуже сильно. Розумів, що навіть дві хвилини з людиною нереального рівня стануть випробуванням. Не думаю, що хтось найближчим часом може наблизитися до нашого тренера в плані авторитету і поваги.

"Збирався у "Ліверпуль", але не зміг відмовити Лобановському". Олег Лужний – про життя та кар’єру, проблеми "Карпат" і війну з Росією

– В "Динамо" вам місця не знайшли і ви поїхали у Полтаву.

– На ходу Юра Дмитрулін, додав Андрій Несмачний. Шансів у мене не було і я поїхав у "Ворсклу", де потрапив у класну команду, яка проводила чудовий сезон. Ми фінішували четвертими і, якби фінансування було на тому ж рівні, то ми досягнули б більшого. А так команду було зруйновано. У нас були лідери: Андрій Ковтун та Ігор Костюк. Якісним легіонером вважався Йордан Петков.

– Особливо запам’яталася єврокубкова дуель "Ворскли" з "Боавіштою". Прохід португальців був би подвигом?

– Ми перебували на останньому місці. Мало хто знав, але на той момент існувала величезна затримка зарплати. Розумієте, це не додавало оптимізму. А ще з тренерського містка звільнили Андрія Баля.

– Початок 2000-х у Полтаві запам’ятався приїздом Патріка Ібанди і Емануеля Окодуви. Що за гравці?

– Доволі непогані легіонери. Окодува мені запам’ятався своєю нахабністю у грі. Виставлені лікті для нігерійця були нормою. Одного разу на тренуванні ми з ними зчепилися. На лікоть я відповів просто – вдарив по ногах. Були спалахи, які завершувалися рукоприкладством. Повторюся – і Ема, і Патрік могли розкритися ще більше. Що їм завадило? Важко сказати.

– У 2002-му році на матч з "Динамо" ви вивели "Ворсклу" у ранзі капітана. Яким чином ваша команда програла з рахунком 0:8?

– Особливих емоцій у мене не було. Я не звертав увагу на те, що це моя колишня команда. Але матч запам’ятався на все життя. У наші ворота залітало все, що можна. Зранку після гри збирався їхати у Полтаву, але мене попросили в столиці зайти у магазин побутової техніки. Переступив поріг, а там 20 моніторів і на кожному крутять голи "Динамо" у наші ворота. Було неприємно.

– Ви завершували кар’єру в "Металісті". У Харкові працювали під керівництвом Михайла Фоменка. Які враження?

– Відразу було видно, що це фахівець високого рівня. Вимоги і навантаження були серйозними. Однак за підсумками сезону ми вилетіли у Першу лігу. Всім, хто мав 28 років і більше повідомили – клуб на вас не розраховує.

Фоменко: "У "Динамо" штрафували не тільки Леоненка"

– Це при тому, що вікових гравців вистачало: Горяїнов, Чуйченко, Пушкуца, Шопін.

– Горяїнов у Харкові – це як Шовковський для "Динамо". А я постав перед вибором. Пропозицій у Вищій лізі я не мав, а у Першу лігу опускатися не хотів. Інтенсивно мене почали "опрацьовувати" мої друзі юристи. "Досить займатися дурницями", – переконували. Не скажу, що це було легко, але в один момент прийняв рішення – досить. Через кілька місяців зателефонував Кварцяний з пропозицією стати гравцем "Волині". Я тактовно відмовив.

– З чого розпочинали у юриспруденції?

– З посади помічника юриста. За великим рахунком перші два місяці вчився працювати на комп’ютері. Лише через півроку почав вникати у юридичні справи. Зараз я відходжу від юриспруденції і займаюся логістичним бізнесом.

Баланчук

– Третейський суд теж у минулому?

– Мене фактично зробили суддею Третейського суду при Асоціації українських банків. Жодної справи я так і не розглядав. Секретів немає – я йшов по квоті одного з банків. Фактично запропонували стати третейським суддею, хоча я розумів, що цим не займатимуся.

– Зараз в Україні завершується тривалий процес судової реформи, активними учасниками якої стали адвокати, науковці і власне судді. У вас не було бажання долучитися до цього процесу?

– Жодного.

– У вас є унікальний досвід. Ви можете порівняти дві категорії суддів: футбольних і тих, які здійснюють в Україні правосуддя. Де більше бруду?

– Про чесність я би, в принципі, не вів мову. Однак, думаю, футбольні судді все-таки більш чесні.

Ігор Шопін: Роман Зозуля був у нашому регіоні, на Луганщині, приїжджав до хлопців, і я його дуже поважаю

Если Вы обнаружили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter
powered by lun.ua
5
час
:
0
мин
Десна
17:00
Ворскла
Угадай исход матча
Залиште відгук