Коноплянка завершив кар'єру – за що його любили і хейтили, в чому перевершив Мудрика та як "згорів" у Європі
Євген Коноплянка офіційно завершив ігрову кар'єру. Михайло Юхименко аналізує історію злету дніпрянина та його шлях у європейських чемпіонатах.
Новина про завершення ігрової кар’єри Коноплянки чомусь залишилась без належної уваги вболівальників та журналістів. За кілька тижнів – мінімум текстів, мінімум підбірок з хайлайтами, нуль інтерв'ю та відео. У 2024 році Євген виявився нікому не потрібним не тільки серед клубів.
So Yevhen Konoplyanka has released a video to confirm that he has ended his football playing career
— Zorya Londonsk (@ZoryaLondonsk) July 17, 2024
What a talent he was - and what could have been
He will always remain a NT & FC Dnipro legend though
He’s now focusing on his agency (with Roman Zozulya) & esports team pic.twitter.com/QPcsbgAbLa
Це і не дивує. Коноплянка зник із радарів задовго до офіційної заяви про завершення кар’єри – і навіть задовго до поневірянь у Польщі та Румуніїі. Колишня суперзірка почала згасати ще в останньому сезоні за Шальке, а його перехід у Шахтар більше нагадував капітуляцію й догравання. І це у 29 років… До речі, хтось взагалі пам’ятає виступи Жені за “гірників”?
Востаннє Коноплянка вважався топом українського футболу ще в сезоні 2017/18, коли Шальке з Доменіко Тедеско вдалося взяти срібло Бундесліги. Щоправда, і тоді Євген не був залізним гравцем основи “кнаппен” – наш земляк рідко виходив в основі протягом двох матчів поспіль, ще рідше уникав замін, а результативних дій чекали місяцями.
Ігровий час Коноплянки в Європі. У червоних рамках зліва направо – загальна кількість матчів у сезоні, частка зіграних хвилин і кількість виходів у старті. Навіть у найкращому сезоні Євген отримав лишень 51% від доступного часу.
Тим не менш, у клубному сезоні 2017/18 було 6 забитих м'ячів і 4 асисти, причому деякі голи виявились шедевральними. Коноплянка взяв участь у всіх топ-матчах, відзначився у воротах Лейпцига й зробив 1+2 проти Дортмунда. Українець потрапив у топ-7 Бундесліги за просуваннями на дриблінгу та в топ-10 за просуваннями на дриблінгу в штрафний – і це за відсутності позиції вінгера у схемі (довелося грати вінгбеком). У збірній Євген теж виділявся, забивши за 2017 та 2018 роки 6 голів і віддавши 4 асисти.
Вже у наступному сезоні Коноплянку почнуть мучити травми. Євген провів всього 21% від доступного ігрового часу, хоча мав 63% успішності обіграшів на дриблінгу (проти несподіваних 38% у срібному сезоні). І навіть на своєму спаді Женя міг заколотити Герті ось таке:
Однак це був останній спалах. З того часу пройшло багато років. Вже встигли вирости вболівальники й журналісти, які не бачили праймового Коноплянку й не розуміють, в чому його крутість. Професійні скаути навіть називають Євгена “олдскульним вінгером” – настільки його перфоманси здаються давніми й неактуальними.
MI News/NurPhoto via Getty Images
У розписуванні провалів, помилок і недопрацювань Коноплянки ніколи не бракувало охочих – благо, спитати є за що. Втім, проводжати Євгена на пенсію черговим депресивним текстом було б несправедливо. Кар'єру дніпрянина можна оцінити й під іншим кутом.
Коноплянка був найкращим українським лівим вінгером в історії. Провал у Європі – це перебільшення
Україна і до Коноплянки мала купу футболістів, які вирізнялись швидкістю, технікою, вмінням обігрувати 1-в-1, здатністю “накручувати” суперників та забивати з-за меж штрафного. Достатньо хоча б поглянути на перфоменс Леоненка зі Спартаком, не кажучи вже про Шевченка. От тільки раніше не було чистих вінгерів – флангова гра стала тактичним ноу-хау лише з кінця “нульових”.
До Коноплянки в Україні не було лівих крайніх півзахисників на кшталт Неймара чи Азара – футболістів з Х-фактором, яких неможливо повністю нейтралізувати. Євгена ж прозвали "українським Мессі" після перших голів за Дніпро. Журналістський штамп ідеально описав технічні особливості Коно.
До Коноплянки і в його епоху не було українського лівого вінгера, який тікає від будь-якого захисника світу. Вінгера, який використовує фінти “на автоматі” – і які завжди доречні та ефективні. Чимось Євген нагадував і Роббена – футболіста з одним маневром, про який всі знають, але нічого не можуть вдіяти.
Коноплянка підтверджував свій рівень на тривалій дистанції й не збавив його навіть у топ-лігах. У Євгена було багато тактичних і ментальних проблем, але суто в технічному та швидкісному плані українець залишався одним із найкращих, допоки дозволяло здоров’я.
Профайл Євгена можна описати так: "інвертований, дуже швидкий, сильний у всіх видах обіграшів, з потужним дальнім ударом". Українець повністю відповідав заявленим характеристикам.
У Ла Лізі українець йшов у обіграш 1-в-1 частіше за Мессі (при хорошій успішності) й лише трішечки поступався Ліонелю за кількістю просувань веденнями. У Німеччині за цим показником Коноплянка тримався майже на рівних із Санчо. За середньою дистанцією просувань на дриблінгу Євген навіть перевершував барселонського Неймара.
На жаль, цього було замало, аби стати суперзіркою світового масштабу. Нові команди Коноплянки не зациклювались на ізоляціях 1-в-1, не зводили всю гру на фланзі до виведення українця під удар і не збиралися відпрацьовувати за нього в обороні. Сама манера гри Євгена – відкритись у ширині, дочекатись м'яча й тільки тоді починати рух проти половини оборони – була занадто простою для Ла Ліги й Бундесліги.
Тим не менш, колосальний технічний потенціал частенько переважував тактичні й ментальні проблеми. У хороший вечір Коноплянка міг ледь не самотужки знищити Реал – як у листопаді 2015-го, коли вдалося віддати два асисти. Другий тайм – можливо, найкращий перфоманс Євгена у кар'єрі.
У хороший день Коноплянка міг забити ось такий переможний гол у ворота Вільяреала.
А міг забити ось такий дебютний гол за Шальке, та ще й у ворота Краснодара!
Коноплянка кращий за Мудрика?
У 2024 році важко уникнути порівнянь Коноплянки з Мудриком, адже футболісти схожі за ігровими характеристиками, як брати-близнюки – і за хайпом вони йдуть на рівних. Їхній старт у Європі теж виявився схожим.
Спробуємо порівняти перші два роки Коноплянки й Мудрика у Європі (більше у Михайла просто немає). Обидва відіграли тільки півтора сезони – Євгена "маринували" на лавці в другому колі за Шальке, а Михайло прийшов у Челсі взимку. Урівноважимо статистику матчами у відбіркових турнірах збірної за цей період.
Загалом, цифри не здивували. За більшістю показників вінгери йдуть плюс-мінус на рівних, але Коноплянка вдвічі частіше обігрував 1-в-1, мав вищу ефективність обводок та значно частіше бив по воротах. Дані цілком сходяться з відчуттями від гри – нарізки Євгена значно яскравіші.
Екс-дніпрянин приймав сміливіші рішення, а часто й авантюрні – на кшталт пострілів з 40 метрів чи спроб обійти півкоманди. Ця впевненість на межі з самовпевненістю зробила Коноплянку великим українським вінгером, однак вона ж не дозволила зробити левел-ап у топ-лігах.
Михайло в Челсі не може дозволити собі такого ж нахабного індивідуалізму. Яскравих хайлайтів у Мудрика менше. Євген же активно й доцільно застосовував фінти, бив з довших дистанцій і з нульових кутів (що не так вже й добре) та частіше влучав у площину. Крім того, екс-дніпрянин забив купу голів з претензією на легендарність.
І справа не у часі, який робить усі старі речі кращими, ніж вони були насправді. Про забиті Коноплянкою м'ячі згадували з піднесенням і в роки його величі – в тому числі і в Європі. Їх постійно обговорювали та викладали в нарізки. Цього ж поки не скажеш про Мудрика.
Втім, не все вимірюється цифрами. За якістю пасингу Михайло відчутно переважає Євгена. Він значно ефективніше відкривається (особливо на стадії розвитку атаки) та загалом працює у більшій кількості зон. Мудрик більш гнучкий гравець.
Статистика в обороні також приблизно рівна. По ній можна підмітити тільки очевидний факт – Євген менше допомагав на власній половині.
Тут теж важливіше дивитись на тактичну складову. Вінгер повинен повертатись і хоча б демонстративно прикривати зони при опусканнях в низький блок – і страхувати при спробі розтягнути власну оборону. Мудрик це робить завжди, хоч і з мізерною ефективністю через проблеми з орієнтуванням. Коноплянка ж хоч і не був "відбитим" в захисному плані, але частіше залишався у високих позиціях, не беручи участі в обороні.
Зате у дніпрянина була шалена психологічна міцність. Коно говорив про перемогу в Лізі Європи-2015 з таким спокоєм і буденністю, ніби його питають про меню на сніданок. Критика Євгена не цікавила абсолютно – він лише посміхався, травив жарти (почасти крінжові) й зовсім не боявся показатись дурним.
Щоправда, ця впевненість у своїй правоті виливалась ще й у проблеми з тренерами. Характерним виявився хейт-спіч на адресу Маркуса Вайнцирля. Коноплянка говорив, як суперзірка – хоча це був тільки другий його рік у Європі, з 19% ігрового часу за сезон. Точно так само він критикував тренера Клужа в січні 2024-го, перебуваючи в статусі безнадійного резервіста.
Головний тренер Шальке викликав мене та сказав, що мені краще знайти іншу команду. Якщо тренер каже таке, то це важливо. Звичайно, я хотів би почути пояснення, чому він готовий відпустити гравця, за якого заплатили 15 мільйонів євро.
Ми мали розлучитися зовсім не так, як я вам кажу. Потім він сказав, що хоче зі мною поговорити, але за хвилину до того, як я їхав додому. Чому заздалегідь не можна було поговорити і пояснити? Це боягузтво, а він боягуз. Я не приховуватиму цього. Думаю, він не затримається у команді, і я йому цього бажаю, адже з ним Шальке гратиме у другій лізі, - сказав українець.
Менталку Мудрика теж не назвати слабкою. Михайло витримав шалений тиск вболівальників, які називали його "лишень фристайлером". Він переборов пиху й почав слухати тренерів. Сміливість на полі теж присутня. Разом з тим, вінгер Челсі не може втриматись від війн з хейтерами в Інстаграмі та постійно намагається щось довести через пафосні цитати – в цьому плані екс-"гірнику" краще орієнтуватись на "пофігіста" Коноплянку.
Женя б ніколи не запропонував хейтеру зіграти 1-в-1 за 10 тисяч фунтів стерлінгів.
Звісно, Коноплянку ще більше хочеться порівнювати з Ярмоленком, однак вони дещо відрізняються за профайлом – та й грали на різних флангах. Коно коректніше порівнювати саме з Мудриком. У цьому порівнянні праймовий Євген на дещицю переважає молодшого наступника.
Коноплянка – перша за довгий час футбольна суперзірка
Фігура Євгена була визначною і в медійному плані. Він став першою істинно футбольною суперзіркою України – після Шеви й одночасно з Ярмоленком, звісно ж.
До нього пригадуються Алієв та Мілевський, однак їхні футбольні перфоманси швидко стали тьмяніти на тлі богемної слави. Прославлені ветерани минулого (Шовковський, Ребров) теж не відставали, а їхнє шоуменство на полях завершилось ще в 90-х. Був ще й Воронін з успішною кар’єрою в Європі, але він завжди перебував десь далеко й рідко тішив українську публіку увагою.
І ось з’явився Коноплянка, який після перших же голів за Дніпро у 2009-му отримав прізвисько "українського Мессі" – і це без величезної кількості голів. Євген ніколи не забивав більше 10 м'ячів за чемпіонат і більше 13-ти за весь клубний сезон, однак був надзвичайно яскравим і ефективним. Настільки, що за трансфером 24-річного вінгера в Ліверпуль в останні години дедлайну стежила вся Англія (не кажучи вже про Україну).
Це був перший після Шеви український футболіст, нарізки дій якого збирали на Ютубі сотні коментарів від європейських фанів. За кожним його рухом стежили вболівальники з увімкненими камерами на телефоні. Двори наповнились юними "Коноплянками" (а також "Ярмоленками").
Після переможного диво-гола у ворота ПСВ італійський коментатор випалив: “Гранде джокарта делла фантазіста Україна” – "Велика гра фантазисти з України!". Ми продовжували стежити за кожним виходом Євгена на заміну в Європі, а він час від часу шокував топ-ліги шедевральними бомбами по дев’ятках. Перший же його вихід за Севілью був відзначений голом у ворота Барселони, в матчі за Суперкубок УЄФА.
Коноплянка був футболістом, на якого ходили стадіони. Ходили, щоб побачити його гру. Ходили, щоб побачити, як він знущається над збірною Німеччини в 2011-му:
Як садить Джеррарда на газон і забиває в дев’ятку на Вемблі в 2012-му:
Як не помічає супершвидкого й кремезного Вокера в 2013-му. Коноплянка так і залишився найважчим українським суперником для Кайла (він "розмотував" англійця і в ЛЄ в матчі проти Тоттенхема).
Як виконує легендарну "напівзмію" проти Польщі:
Як обігрує всю оборону Волині та забиває з 30 метрів Металургу:
Його робота з медіа також була в новинку для сучасників. Алієв називав журналісток "й*бнутими", а Ярмоленко огризався словами "ні, я не футболіст" – Коноплянка ж йшов на контакт сам.
Євген іронізував, перехоплював у репортера мікрофон і починав свої трансляції з клубного автобуса. Вінгер дарував меми на кшталт "напівзмії" та "цьоміків" Ротаню. А ще він уникав штампованих відповідей. Ледь не кожен його флеш чи інтерв’ю стали одкровенням.
Навіть остання відповідь на критику президента Клужа була прямою, різкою, з фактажем і неприхованою емоцією – статус непотрібного каліки-резервіста Коноплянку не тривожив. Таких щирих спікерів у сучасному футболі майже не залишилось (хоча щирість і не дорівнює правильності висловлювань).
"Коли я переходив у ЧФР Клуж, між президентом і тренером не було жодної комунікації з приводу того, які гравці потрібні і на які позиції. ЧФР Клуж грає за схемою 5-3-2, і для моєї позиції там просто немає місця. Так мені сказав тренер. Коли я запитав Мандорліні, чому мене тоді запросили, він відповів, що багато чого в клубі йому самому незрозуміло".
Коноплянка міг би приховати купу неприємних фактів зі свого футбольного шляху. Міг би залишатись обережним у висловлюваннях, враховуючи всі свої невдачі. Ні – Женя вивалював для вболівальників найбільш дрібні подробиці своєї кар'єри.
І при цьому Євген ніколи не був помічений у якомусь бруді. Всі його появи у медіа, всі його рішення, всі претензії вболівальників – вони були про футбол. Фани й журналісти критикували Коноплянку тільки за гру та за кар'єрні рішення.
Robbie Jay Barratt - AMA/Getty Images
Коноплянці не щастило
Головною претензією до Коноплянки є його кар’єра в Європі. Її називають провальною. У жодному клубі українець так і не став основним, а замість стабільного домінування Євген видавав півтора хайлайти в місяць. Коноплянка для більшості фанів перетворився в Конобанку.
Maja Hitij/Bongarts/Getty Images
Втім, на ситуацію можна поглянути і з іншої точки зору. Попри всі справедливі претензії, Коноплянці ще й катастрофічно не щастило з європейською кар'єрою.
1. Євген мав переїхати у Європу раніше. У 24 роки, до Ліверпуля, за 20-25 млн євро. Не факт, що українець заграв би, враховуючи наявність Стерлінга – але тоді здавалося, що проблем не буде. Вже за місяць Євген розкатував Тоттенхем у Лізі Європи, немов Олександрію, що тільки посилювало смуток.
Перехід загальмував Ігор Коломойський, який в останні години трансферного вікна вимагав 25 млн євро одразу – ймовірно, він і не збирався продавати Женю мерсисайдцям. Олігарх бажав вийти на Деніела Леві з Тоттенхема.
Невдовзі після зриву трансферу Коноплянка отримав травматичний удар в коліно проти запорізького Металурга, а трохи згодом він зустрінеться із проблемами зі спиною. Вони не сильно тривожили до 27-28 років, але молодший Коноплянка був особливо монструозним. Що найбільш важливо, зрив трансферу й травми відтермінували переїзд до Європи майже на два роки.
У Коноплянки не було запасу по часу для футбольної адаптації. Він ледь не плакав від різкого зростання інтенсивності та об'єму завдань. Матчі взимку були незвичними для організму. При цьому в 25-26 років на гравців вже не дивляться, як на перспективних. На ринку такі виконавці отримують статус “готових” – вони повинні давати результат одразу ж. Це дається не всім.
CRISTINA QUICLER/AFP via Getty Images
2. Коноплянка був вільним агентом. Севілья зірвала джек-пот з підписанням Євгена у такому статусі. У випадку провалу клуб не втрачав жодної копійки, а солідний прибуток від продажу був гарантованим.
Ставлення до товару, який дістався безкоштовно, виявилось відповідним – поблажок і часу на ігрову адаптацію Євген не отримав, швидко випавши в ротацію. Це не скасовує непереконливості матчів Коноплянки на дистанції, але у Шальке ситуація була інакшою.
Бунт Жені проти тренера Маркуса Вайнцирля мав фатальне значення для кар’єри останнього. Доменіко Тедеско, своєю чергою, шукав для українця позицію, підлаштовувався й пробачав там, де не пробачили б іспанці. Коли ти є найдорожчим трансфером в історії клубу, ставлення зовсім інше.
TF-Images/TF-Images via Getty Images
Як наслідок, Коно видав нормальний сезон і взяв срібло в Німеччині – от тільки тепер йому було майже 29 років, а спина почала вибивати гравця з ритму. Вже у 30 Коноплянка став вінгером з нульовою швидкістю.
3. Коноплянці не щастило з клубами. Наскільки Севілья і Шальке відповідали стилю й тактичним особливостям Жені? Сказати важко, адже Євген опинився не в тому місці і не в той час.
Унаї Емері ще намагався підтримувати й вчити Коноплянку, але одразу після чергової перемоги в ЛЄ баск відправився у ПСЖ. Замість нього прийшов Хорхе Сампаолі, під якого взяли 5 аргентинців (співвітчизників коуча), Саміра Насрі та ще вагон виконавців – за літо клуб витратив 70 млн євро.
Після поразки в першому ж матчі сезону – проти Реала в Суперкубку УЄФА, коли з-під Євгена забили переможний гол – Сампаолі не давав Коноплянці жодних шансів.
Далі стався перехід у Шальке. Там Євген нарвався на тренера, який не бачив його в основі, не прогинався й зрештою втратив роздягальню – а Женя втратив рік. Потім прийшов Тедеско, у схемі якого не було чистих вінгерів (були тільки вінгбеки й "десятки").
Після першого ж хорошого сезону Доменіко несподівано "поплив", ледь не вилетівши з Бундесліги. Звісно ж, це не додавало позитиву для Коноплянки. А час спливав...
Uwe Anspach/picture alliance via Getty Images
4. Коноплянці не вистачило помічників. Чим Женя думав? Він взагалі бачив, до яких тренерів йде? Він хоч якось цікавився питаннями переходу? Це – абсолютно доречні претензії фанів, адже навіть після переходу в Клуж українець скаржився на схему коуча. Сам українець зізнавався, що в свої праймові часи навіть не дивився, хто грає за його новий клуб.
Втім, навіть тут можна говорити про певне невезіння. Коноплянка так і не знайшов хороших агентів і менеджерів, яким би міг довіритись – як при перемовинах з клубами, так і в житті. Зокрема, у розмові з Владою Зінченко футболіст жалкував, що ніхто не вказав на помилковість рішення про відхід із Севільї. Та і загалом Євген вважає, що агенти ледь не дурили його в гонитві за комісійними.
З агентами у Коно завжди був якийсь мутняк. Справами точно займався батько футболіста. Крім татка, агентом українця називали Джеймса Ліпетта (у 2014-му), Джанфранко Чікетті (2014), Олівера Кабреру (2015), Крістіана Вайна (2017) та Фалі Рамадані (2019). Сам Євген згадував і про якусь іспанську компанію.
Важко оцінювати їхній вплив на кар'єру. Точно плюсів не додають батьки-агенти – так вже влаштований футбольний бізнес. Велика кількість неофіційних, маловідомих або скандальних представників (таких, як Фалі Рамадані) теж здаються сумнівною історією для просування на ринку. Звісно, тут можна висловлювати претензії до стратегічного бачення самого футболіста, однак...
5. Коноплянка не мав досвіду. На жаль, перехід Євгена до топ-клубу став першим у новітній історії УПЛ. Коно міг би врахувати купу нюансів, якби йому не бракувало зв'язків та підказок – як на ринку, так і по житті.
Dennis Grombkowski/Bongarts/Getty Images
З ким Коноплянка мав би радитись у 2015 році? Хто б йому мав допомогти? Навряд чи Андрій Шевченко – тоді він жив на іншій планеті. Із однолітків у Європі виступали хіба що Олександр Яковенко та Борис Тащі (в Італії та Німеччині, без особливого успіху в ті роки).
На кого Коноплянка мав орієнтуватись? Андрій Шевченко залишався унікальною історією, а всі інші легіонери плюс-мінус "розчинились" – або грали в топ-лігах ще за царя-гороха. Винятком міг би стати Воронін, але той не був прикладом європейського менталітету. Пан Андрій дозволяв собі проспати тренування Ліверпуля після гулянки на Новий рік, а у збірній він вважався одним зі стовпів "дідівщини".
Adam Davy - PA Images via Getty Images
Старше для Коно покоління виховувалось в напіврадянських традиціях, у радянських та пострадянських інтернатах – і це покоління мало проблеми з установками, необхідними для розвитку на Заході. Однолітки ж не поспішали покидати багату й сильну УПЛ. Не дивно, що у такому оточенні Євген навіть не вчив англійської – хоча він публічно оголосив про ціль перейти до європейського топ-клубу.
Звісно, цілих п'ять пунктів про невезіння виглядають, немов дитячі відмазки. У своїх проблемах Євген дійсно винен сам. Десь йому забракло й рівня, адже Коно не робив різницю в стилі Неймара чи Азара (хоч і мав хорошу статистику на дриблінгу). Втім, ігнорувати вищезгадані фактори теж неправильно. Проблеми накладались одна на одну, посилюючи негативний ефект.
Коноплянка – це не тільки негативний приклад
На жаль, Коноплянка показав, як не треба будувати європейську кар'єру. Втім, він зробив один важливий для українського футболу крок – Женя таки поїхав у топ-чемпіонат. Не перебирав варіантами та не перепідписував угоди на 4 роки з клаусулою в 150 мільйонів, а добив контракт зі шкідником-олігархом і поїхав вільним агентом.
Рішення не таке вже й легке, адже навіть у 2015 році Коноплянка міг розраховувати на гіганську зарплатню в УПЛ. Достатньо було поздвонити Рінату Ахметову – той марив трансфером Євгена ледь не від самого його дебюту. Значна кількість українських талантів обрала саме такий шлях.
А Євген обрав дорогу на Захід. Без впливових агентів, без досвіду, з однією тільки вірою в себе. Коно набивав гулі, отримував гіркі уроки й на собі перевірив всі особливості топ-клубів. Йому було найважче, але він затримався у топ-лігах на чотири роки.
CRISTINA QUICLER/AFP via Getty Images
Наступне покоління враховувало досвід Коноплянки. Футболісти вчили мови, шукали чемпіонати-трампліни (Угорщина, Бельгія, Австрія) й за будь-яку ціну намагалися зламати стереотипи, які виникли після трансферів Коноплянки та Ярмоленка. Що найбільш важливо, вони побачили суть конкуренції на топ-рівні – рівні, де немає поблажок і де необхідно враховувати всі дрібниці. Кілька неправильних рішень за полем, кілька невдалих виступів – і замість вчорашнього супергероя на поле вийде хтось інший.
Gracias!
Коноплянці ж нічого соромитись. Попри всі нюанси, він зробив шикарну кар'єру. Євген працював з топ-тренерами й дружив із зірковими гравцями, брав єврокубок, став легендарним персонажем в українському футболі й залишив купу приємних спогадів для фанів...
Коно подарував нам історії, про які до кінця 2010-х ми й мріяти не могли. Усіх наступних українських лівих вінгерів так чи інакше порівнюватимуть з екс-дніпрянином.
Catherine Ivill - AMA/Getty Images
Саме ці досягнення мають значення. Коноплянка був занадто крутим українським футболістом, щоб досі згадувати його проблеми у Європі. Настав час відпустити всі претензії до Євгена й забути про його помилки. Попереду нова історія, вже за межами поля – а зараз слід просто подякувати за "щасливе дитинство".
