"Якщо суддя дав червону картку, то її колір навряд чи зміниться": Таловєров – як за рік зіграти у трьох збірних України
Геннадій Чеховський поговорив із захисником австрійського ЛАСКа про Євро-2024, Олімпіаду, старт у Лізі націй та багато іншого.
21:45
Сьомого вересня збірна України матчем проти Албанії стартує в Лізі націй УЄФА. Гра відбудеться у Празі, де наша команда зібралася у понеділок.
Готується до зустрічі й захисник національної команди Максим Таловєров. Примітно, що 24-річний гравець ЛАСКа за останній рік встиг зіграти за три збірні України, хоча жодного матчу не провів в українській Прем’єр-лізі. Талант футболіста намагалися розгледіти в Шахтарі, Арсеналі й Олімпіку, проте кар’єра гравця пішла вгору, коли він переїхав до Чехії.
Перед грою національної збірної Футбол 24 разом з оборонцем пригадав найяскравіші моменти футбольного року.
– Максиме, ви єдиний український футболіст, який за рік зіграв за три збірні: молодіжну на Євро-2023, національну на Євро-2024 та олімпійську. Прогрес приголомшує.
– Для мене це велика честь. Я насправді дуже щасливий. Це був дуже класний час, разом з командами ми пережили чимало пам’ятних моментів. Наші результати, звичайно, могли бути й кращими, але у футболі не завжди трапляється так, як ми хочемо і мріємо.
– У чому був секрет команди Руслана Ротаня, яка вперше в історії виборола путівку на Олімпійські ігри?
– Гадаю, в колективі. Ми довгий час були разом, близько двох та двох з половиною років. Атмосфера в команді була пречудова. Було відчуття, що всі в ідеальних стосунках, дружать, один за одного б'ються. Це один з головних факторів успіху. На превеликий жаль, ми не змогли цим складом взяти участь в Олімпійських іграх.
– У відбірній групі молодіжка поступилася Франції – 0:5, але на Євро переграла їх – 3:1. Як таке стало можливим?
– У футболі будь-що може трапитися. Тоді, коли ми поступилися, до вилучення рахунок був нічийним. Французи нас тоді перегравали, але у грі-відповіді ми виглядали конкурентоспроможно. Можливо, та поразка нас по-спортивному розлютила. У чвертьфіналі чемпіонату Європи в матчі з французами нам вдалося реалізувати все задумане. Це насправді історична перемога. Тим більше, що в нас мало хто вірив. Такі матчі додають упевненості команді.
– У першій грі з французами саме після вашого вилучення наша команда почала пропускати м’ячі. У тому епізоді, як гадаєте, арбітр міг прийняти інше рішення?
– Якщо суддя дав червону картку, то її колір навряд чи зміниться. Час не повернути. Порушувати правила я, звичайно, не збирався. Ніколи не намагаюся грати грубо. Тоді пішов на м’яч, вважав, що був слушний момент для підкату. Не встиг і зіграв у ногу супернику. Я переглядав епізод і досі вважаю, що порушення тягнуло на жовту картку, і ніяк не на вилучення. Суддя був далеченько і прийняв інше рішення. Прикро, що тоді системи відеоперегляду VAR не було. Цей урок я для себе засвоїв. Хоча дуже неприємно: підвів команду, поступилися одному з конкурентів. Тоді пообіцяв хлопцям, що в наступних матчах намагатимусь повернути надійність і їхню довіру.
– Зараз граєте обережніше?
– Я ніколи й не намагаюся грати жорсткіше дозволеного. Головне для захисника – відібрати м’яч, а якщо умисно йти на фоли, то вийде собі дорожче.
– Дебют за національну команду пам’ятаєте?
– Звісно. Таке не забувається. Тим більше в плей-офф відбору на Євро.
– Сильно хвилювалися?
– Навіть не встиг. Все дуже швидко сталося. Останні хвилини гри з Боснією і Герцеговиною, перевага в рахунку мінімальна. Коли покликали, то за секунди перевдягнувся, розім’явся й побіг. Потрібно було виходити й виконувати тренерські настанови. У такому цейтноті не до хвилювання.
– Вже прижилися в першій збірній?
– Так, звичайно. Тут дуже добрий колектив. Персонал, досвідчені футболісти, та взагалі усі допомагають новачкам освоїтися. Я їм за це дуже вдячний.
– Чого, на вашу думку, не вистачило збірній, щоб вийти з групи на Євро-2024? Можливо, десь фарту забракло, адже в кінці зустрічі з Бельгією слушний момент втратив Судаков, міг, якби пощастило, й Маліновський забити прямим ударом з кутового.
– Так, моменти були. Це вже історія. Немає сенсу згадувати моменти, придумувати, що могло статися, якби трапилося так чи так. Висновки зробили, і в майбутньому намагатимемося не повторювати своїх помилок. У футбол грають дві команди, і суперник також виходить на поле заради перемоги.
Я впевнений, що жоден із футболістів не виходив на той матч проти Румунії з думками, що суперника можна закидати шапками. Інша річ, що з чотирма очками ми залишилися за бортом плей-офф. Оце прикро, болючий виліт. Команда билася до останнього, кожен зі шкіри вилазив, викладався по-максимуму. Але попереду нові матчі, треба на них концентруватися.
– Вам довелося майже поспіль брати участь у двох турнірах. Скільки часу ви не булили вдома?
– Якщо казати про Україну, де мій дім на Батьківщині, то, на жаль, я там не був близько двох з половиною років. Можливо й більше. А не тренувався влітку, напевно, я десь 4-5 днів. Після чемпіонату Європи. Потім почав займатися індивідуально й згодом приєднався до олімпійської збірної.
– Якби тренерському штабу вдалося зібрати найкращих на Олімпіаду, то результат, ймовірно, міг бути й іншим.
– Навіть припускати не хочеться. Питання "якби", "якщо" – то не до мене. Це все невідоме, й думати про те, що могло й не могло статися, безперспективний клопіт. Треба дивитися вперед.
– Чим запам’яталася Олімпіада?
– Мрія кожного спортсмена виступити на Іграх. Така честь випадає далеко не кожному. Шкода, звичайно, що не вийшли в плей-офф, не поїхали до Парижа. Втім, ми пишаємося тим, що вдалося потрапити на Олімпіаду, здобути історичну перемогу над Марокко. Звісно, це досвід. Не тільки спортивний, а й життєвий. Цікаво було зазирнути в цю неповторну атмосферу, подивитися, як бездоганно влаштований процес наймасштабнішого спортивного свята. Позитиву дуже багато.
– Попереду матчі Ліги націй. Після невиходу з групи на чемпіонаті Європи від команди вимагатимуть результат. Це якось тисне психологічно?
– Будь-який матч для футболіста – це величезна відповідальність, а для футболіста збірної, національної, молодіжної, юніорської чи юнацької, ця відповідальність подвоюється. Тому сюди кожен мріє потрапити, а коли отримує виклик, то викладається на 200 відсотків. У цьому наше завдання: показувати максимум, робити все, щоб радувати вболівальників, отримувати задоволення від футболу та, звичайно ж, від перемог.
– Який настрій у команді перед стартом?
– Бойовий. Україна переживає зараз важкі часи. Те, що у нас відбувається в Полтаві, Львові, Харкові, Сумах, в інших містах, де щоденно гинуть люди просто тому, що вони українці, рве душу. Співчуваємо всім. Страждають усі, й ми не виняток. Морально шалено складно, бо наші друзі, наші рідні перебувають в Україні… Кажу про це, й мурахи бігають по тілу. Складно про це говорити. Голова відключається тільки на тренуваннях.
Ми розуміємо, наскільки люди чекають на наші матчі і як хочуть перемог нашої національної команди. Головне – перемога у війні. А наше завдання – радувати вболівальників.
– Чим тренування в клубі відрізняються від занять у збірній?
– Тут, насамперед, зовсім інший рівень футболістів. Вони грають у Лізі чемпіонів, топ-лігах. Одразу відчувається, наскільки відрізняється рівень розуміння гри, швидкість прийняття рішень, швидкість роботи з м’ячем тощо. Кожне тренування чомусь вчить. З такими партнерами швидше прогресуєш, стаєш кращим у певних аспектах.
– ЛАСК минулого сезону також певний час боровся за путівку до Ліги чемпіонів. З початком нового команда здобула в Бундеслізі лише одну перемогу над аутсайдером. Що змінилося в клубі?
– До нас прийшли новий спортивний директор з новим тренером, з яким я ще не познайомився. Хоча цілі на чемпіонат незмінні: потрапити до топ-3, за можливості потрапити до Ліги чемпіонів або до Ліги Європи. Те, що невдало стартували, не страшно. Головне, після падіння – піднятися.
