"Я не хотів, щоб син грав у Шахтарі": тренер із глибинки – про недовіру Маркевича, інтерес Монако і проблеми наших ДЮСШ

15 января 12:30 2479 Читати українською
"Я не хотів, щоб син грав у Шахтарі": тренер із глибинки – про недовіру Маркевича, інтерес Монако і проблеми наших ДЮСШ
Віктор та Валерій Блізніченки / Фото із сімейного архіву

Інтерв'ю "Футбол 24" із Валерієм Блізніченком – дитячим тренером і батьком екс-хавбека Дніпра, якого називали "новим Коноплянкою". Підростає у нього ще один син – надія київського Динамо.

Житомирянин Руслан Маліновський та уродженець Радомишля Олександр Зінченко – одні з лідерів збірної України, яка вийшла на Євро-2020. Владислав Вакула чудово проявив себе у Маріуполі. Не всі знають, що цей гравець – із Бердичева. На молодіжному Кубку світу у Польщі справжнім відкриттям став Данило Сікан, який також із Житомира. А ще у тій команді Петракова був Олексій Кащук, який походить із Новограда-Волинського, що на Житомирщині.

Продовжувати можна довго: Іван Зотько, Павло Оріховський, Андрій Блізніченко... Ця область дуже багата футбольними талантами. Умовних Зінченків та Маліновських вистачає, просто з ними потрібно працювати, потрібно їх бачити.

"Український Неймар": чому прогрес Мудрика у Шахтарі – неможливий

Тенденції такі, що простіше привезти так званих "легіонерів" із міста, які за кілька сотень гривень будуть "кувати золоті медалі та кубки", натомість місцеві діти мало кому потрібні. Виховати молодого гравця, а потім ще й вчасно передати його нагору – непросто. Потрібно наступити власній пісні на горло, усвідомлюючи, що футболістові потрібно розвиватися. Тут тренеру не обійтися без особистих якостей.

Один із таких – Валерій Блізніченко. Тренер ДЮСШ у вже згаданому Новограді-Волинському. Обидва сини Блізніченка – професіональні футболісти. Старший – Андрій – свого часу грав за Дніпро, Карабюкспор, юнацькі та молодіжні збірні України. Молодший – Віктор – у системі Динамо. Крім того, через пана Валерія пройшов не один футболіст, який зараз виступає у професіональних клубах. Для периферії, для скромних умов – це просто фантастичний результат. Таких людей потрібно носити на руках.

блізніченко

"Судилися із Металургом, я продав авто..."

– Пане Валерію, розкажіть про себе...

– Все життя – у футболі. Більше нічого не вмію робити. Працюю дитячим тренером у ДЮСШ Новограда-Волинського. Маю профільну освіту дитячого тренера, здобуту у Кам'янець-Подільському. Грав у футбол, починаючи з часів Союзу, у Другій лізі та на аматорському рівні. Зокрема – у Баранівці. Тоді там тренував сьогоднішній керівник академії Динамо Олександр Іщенко. З 1996 року працюю дитячим тренером.

– Ваші сини – професіональні футболісти. Як вони розпочинали?

– Мій старший син, Андрій, народився у 1994 році. Пам'ятаю, спонсори придбали цілу сітку м’ячів. Коли Андрій їх побачив, відразу зацікавився – розкладав по квартирі, намагався по них бити. Я зрозумів, що зі сина буде футболіст. Перші 5 років займався у мене. Потім поїхав у школу Металурга (Запоріжжя) – з цього міста моя дружина. Я ж розумів, що у провінції багато йому дати не зможу – зважилися на переїзд.

З першої спроби Андрій пройшов перегляд у тренера Роздобудька. Звичайно, нам усім було нелегко. Але я синові завжди казав: якщо хочеш стати професіональним футболістом, потрібно терпіти і працювати. Приїжджали до нього раз у місяць.

Андрій відразу зарекомендував себе у Металурзі з позитивного боку. Поїдуть на турнір – він найкращий гравець або найкращий бомбардир. Почали цікавитися інші клуби. Тричі кликав Спартак, але потрібно було змінювати громадянство. Проявляв інтерес навіть Монако. Син активно грав за свою збірну 1994 року народження, був там на провідних ролях.

"Коли Шева забив Філімонову, на мене замахнулися": він грав за Динамо, у Росії називали "хохлом", його син – талант ПСЖ

Молодший, Віктор, спершу взагалі не подавав ніяких перспектив. Був швидким, але не технічним. Коли Андрій підписав контракт із Дніпром і вже міг орендувати собі квартиру, то Вітя поїхав до нього. Спочатку не потрапляв до складу. Але згодом почав додавати і отримав пропозицію від Динамо, де зараз грає у команді U-19.

блізніченко

Андрій і Віктор Блізніченки

Ще з Дніпром він ставав призером ДЮФЛ, двічі вигравав свою вікову категорію із Динамо. Визнавався найкращим гравцем Зимового кубка на початку 2017 року і найкращим форвардом Зимового кубка-2018.

Спеціалісти мене переконують, що потенціал у нього навіть вищий, ніж в Андрія, але я поки що цього не бачу. Наразі Ігор Костюк йому не особливо довіряє. При тому, що є інтерес від тренера "дубля" Юрія Мороза. Характер у меншого сина доволі жорсткий, він ніколи не буде жалітися, тримає все в собі. Душа мене болить, бо син не так багато грає. У такому віці потрібно мати ігрову практику, щоб сподіватися на прогрес.

– Чому після Запоріжжя ви обрали для старшого сина Дніпро? Все-таки у Металурзі були традиції довіри до власних вихованців. Рівень команди і завдання – не такі великі, тож, можливо, він зміг би там швидше розвиватися?

– У нас був дуже серйозний інцидент із Металургом. Сказали, якщо син не продовжить контракт із клубом, то будуть великі проблеми. Але ми вже мали попередню домовленість із Дніпром, де у "дублі" працював Дмитро Михайленко.

Дніпро запропонував хороші умови, існували перспективи, тренери були зацікавлені у сині. А в Запоріжжі команда розвалювалася, почалися проблеми. Перспектив, щоб залишатися, не було. Не розумію, чому виник такий пресинг. Можливо, хотіли, щоб Андрій перейшов у якийсь інший клуб.

Я продав авто. У нас були суди із Металургом. Дякую Юрію Морозу, який тоді тренував збірну 1994 року. Він допоміг вирішити ситуацію, щоб син надалі грав у футбол.

блізніченко

"Від Маркевича не було довіри – у сина опустилися руки"

– Ваші враження від Хуанде Рамоса, який підтягнув Андрія у першу команду Дніпра?

– Європейське бачення футболу, європейське ставлення до футболістів. Довіра, спілкування, індивідуальна робота, зовсім інша ментальність. Навіть у моменти, коли не все виходить, завжди є підтримка. Відчувається з лави запасних, що це – Тренер. Вітчизняним спеціалістам потрібно повчитися – особливо в плані роботи з молоддю.

– У якийсь момент Андрія Блізніченка називали новим Коноплянкою. Що потім пішло не так?

– Думаю, що в першу чергу – недовіра від Мирона Маркевича. Легко працювати із вже сформованими, досвідченими гравцями, а от виховувати, плекати – не так просто.

"Відставка Маркевича – особисте рішення": Сергій Нагорняк – про фінал із Севільєю, талант Лєднєва і невдачу у Спартаку

Коли не було довіри від Мирона Богдановича, в Андрія опустилися руки. Ще й припинили викликати у молодіжну збірну України. Скільки я не підтримував сина, нічого не вийшло.

– Коли першу команду прийняв Михайленко, Андрій також грав небагато...

– Важко було прийти до тями. Почав помилятися на полі, тому сів на лавку. Думаю, що тут він десь винен сам.

– Якими були ваші емоції, коли син дійшов до фіналу Ліги Європи?

– Було дуже приємно, що він досягнув такого рівня. Приємно, як дитячому тренеру, що цей гравець починав у мене. Приємно, як батьку за сина. Такі емоції важко передати словами.

блізніченко селезньов

– Чи не був помилковим переїзд у Туреччину? Все-таки розвиватися футболістам у цій країні – непросто.

– Клубу належало продавати гравців, щоб вижити. У Дніпрі почалися фінансові проблеми. Вони шукали можливість, щоб дограти сезон. Андрій же шукав для себе нових викликів, хотів, так би мовити, перезавантажити власну кар’єру, отримати щось нове. В Україні пропозицій не було.

Можливо, просто не пощастило з командою. Все йшло добре, поки й там не почалися фінансові проблеми. Сину залишилися винними за 8-10 місяців. Попри всі нюанси Андрій дограв сезон у Карабюці, хоча всі легіонери вже пішли з команди.

Для футболіста фінансовий фактор не такий вже й важливий. Мій Андрій ніколи не заробляв великих грошей. До цього ще не доріс. Футбол завжди був на першому місці.

– Як його справи зараз?

– Після Туреччини надійшла пропозиція від Ворскли, але не склалося. Мав інтерес від Легії, але теж нічого не вийшло. Вже оформив контракт із Ягеллонією, але в останній момент все зірвалося через агента та проблеми з документами.

Потім з'явився варіант із Шерифом. Отримав важку травму на зборах. Керівники побачили, що гравець потрібен клубу, тому почали займатися здоров'ям сина. Зараз процес реабілітації закінчився. На зимових зборах Андрій почне працювати у загальній групі.

блізніченко

– Наскільки ваш старший син реалізував себе у футболі?

– Думаю, що відсотків на 40, не більше.

– Яким чином молодший син опинився у Динамо?

– Його побачив керівник академії Динамо Олександр Іщенко та представник "гірників" Василь Попов. Я ніколи не хотів, щоб син грав за Шахтар. Перспектив для молодих гравців там небагато. Син сам захотів перейти у Динамо. Там у нього були друзі. Я запитував, чи не хоче залишитися у Дніпрі, адже в Києві буде велика конкуренція. Син відповів, що йде, аби стати лідером команди.

– Яка у нього позиція на полі?

– Лівий півзахисник.

"Моя заслуга в тому, що Кащук опинився у Шахтарі"

– Чемпіон світу серед 20-річних Олексій Кащук – також із Новограда-Волинського. Ваш учень?

– Не зовсім так. Я працював із гравцями 2000 року народження. Саме цей рік представляє Олексій. Він займався у мене не більше, ніж півроку. Його перший тренер – Титаневич Анатолій Дмитрович. Потім Олексій пішов своїм шляхом.

– Відчувалося, що цей гравець може далеко зайти у футболі?

– Звичайно. Напевно, моя заслуга в тому є, що Олексій опинився в Шахтарі. Я зателефонував представникові "гірників" Василеві Попову, з яким товаришую. Ми знайомі з часів, коли донецький клуб стежив за моїм Андрієм. Кащук більше підходить під стиль донецької команди. Не тільки швидкий, але й технічний. От "гірники" й звернули увагу на Олексія.

кащук

Олексій Кащук

Вважаю, що мій Андрій не перейшов від дитячого футболу до дорослого у повній мірі. У нас саме в цей період губиться дуже багато гравців. Тут повинна бути довіра від тренерів, більше ігрової практики. У нас поки не готові працювати так із власними талантами. Той же Кащук зараз зіткнувся із такими ж проблемами.

– Хто ще з ваших вихованців грає у професіональних командах?

– Солобчук Костянтин, 2000 року народження, виступає за молодіжну команду Ворскли. Діє на позиції голкіпера. Артем Челядін – теж із Ворскли. Він зараз при першій команді. Попередній тренер Віталій Косовський вже підпускав його до основи. Артем – дуже талановитий, розумний гравець. Рухається вперед крок за кроком. Діє на позиції центрального півзахисника. Я з ним займався років зо три. Потім він перейшов у Скалу (Моршин).

Останній мій вихованець – це гравець Динамо 2006 року народження Максим Подейко. Грає на позиції центрального півзахисника або опорника. Має хорошу антропометрію. Характер – дуже важкий, може накричати на хлопців, якщо вони помиляться.

"Хороші футболісти народжуються у селах"

– Що найважливіше у роботі з молодими футболістами? Критерії відбору?

– Сучасний футбол став динамічним. Якщо хлопчик швидкісний, то має перспективи, може стати футболістом. Техніку, розуміння футболу можна набути, а от швидкість дається від природи.

– Наскільки важливо вчасно віддати гравця на вищий рівень?

– Я можу знайти футболіста, побачити у ньому талант, навчити базових речей, але розвинути не маю можливості. Для цього потрібні відповідні умови, конкуренція, постійні матчі, чемпіонат України. Тому я відразу намагаюся віддати молодого футболіста вище, якщо бачу у нього перспективу. Це принаймні чесно з мого боку.

– До скількох років гравець може залишатися у периферії?

– 6-7 клас вже потрібно передавати. Щоб він не перегорів. Треба надати любов до футболу, базові речі, а далі має йти сам. Якщо бачу, що у гравця не все вдається, я ніколи не віддам його вище, бо розумію, що далі перспектив не буде. У 4-5 класі віддавати складно: дитина перебуватиме на великій відстані без батьків. Це не завжди йде на користь.

– Наскільки вагоме значення мають характер та особисті якості молодого гравця?

– Це дуже багато важить в українському футболі. Скільки молодих гравців заграли на рівні Європи, хоч тут не були зірками? Якщо дитина спокійна, робить під час матчів те, що на тренуванні, то буде грати. Той же Маліновський не особливо був потрібним Шахтарю, але зміг довести свою професійну придатність.

– Зараз молодь намагається їхати у Європу навіть у 13-14 років. Це нормально?

– Я – проти. Так буває, що хлопчак грає добре в 11 років, а у 14 все може змінитися. Дитячий вік – нестабільний. Тут важливо уникати додаткових подразників, якихось стресів. Якщо дитина виховується з батьками, то більш спокійна, думає тільки про футбол.

"Женя тренувався у спортзалі, де було холодніше, ніж на вулиці". Як Коноплянка прийшов у футбол і чому він кращий від Ярмоленка

Колись я віддав свого Андрія дуже рано. Можливо, це теж зіграло негативну роль. Психологічно йому було непросто. Якщо дитина таки їде, то тільки з батьками. У Європі зовсім інший підхід до дитячого футболу. Там немає заангажованості, крику на хлопчаків. Адже діти – вразливі.

блізніченко

– Які труднощі у роботі тренера ДЮСШ, особливо з невеликого міста? Які у вас умови роботи?

– УАФ повинна зрозуміти, що хороші футболісти народжуються у селах. Діти, які приїжджають до мене із сіл, виглядають краще. У них здоровіше харчування, екологія. На жаль, у селах пропадає дуже багато талановитої молоді. Потрібно боротися за цих дітей всіма можливостями.

Футбол – це не лише вид спорту, а й обличчя країни. Асоціація футболу повинна допомагати. Розуміти, чим живуть у провінції. Що потрібно робити, аби не впасти у прірву. Зараз навіть тренери один одного обманюють, заявляючи на турніри старших гравців. Потрібно дивитися не тільки на юнацькі, молодіжні збірні чи національну команду, але й приділяти увагу периферії.

Якщо раніше діти жили футболом, то зараз важко набрати групу, щоб там були бодай 2-3 талановитих гравці. Ця проблема стає все більш нагальною. Розвиваються бокс, карате, інші силові види спорту, які забирають у нас хлопців. При тому, що футбольні тренери отримують дуже мало. Не кожен працюватиме за таку зарплату.

– Наскільки свідомим може бути бажання батьків зробити сина футболістом, розуміючи, що ця професія добре оплачується?

– Таке можливе у великих містах, коли батьки свідомо віддають дітей у секції. Десь працюють індивідуально. У глибинках із цим важче. Доводиться пояснювати, що карате – до 10-11 класу. А футбол – це на все життя. Можливо, комусь вдасться займатись футболом професійно. Гарантій тут, звичайно, нікому не даси. Але зате дитина буде здоровою і вестиме активний спосіб життя.

– В Україні клімат такий, що майже 6 місяців випадають. Як у таких умовах готувати гравців?

– Багато залежить від влади на місцях: чи зацікавлена вона у розвитку спорту взагалі і футболу зокрема. У нас з'явився штучний майданчик ще років 8 тому. Два роки тому змінили покриття. Розмір – 20 на 40. У таких умовах доводиться працювати. Якщо дуже холодно, йдемо у зал. Він ще менший. Важко так працювати, якщо ти готуєш гравців для дорослого футболу.

– Мені відомо, що ваш син Андрій допомагав вам з інфраструктурою та амуніцією...

– У нас немає робітників стадіону. Купував м’ячі, допомагав грошима, щоб доглядали за футбольним полем – підсів трави, косіння і тому подібне. Багато років дивився за полем. Зараз більше не хоче. Якщо у нас є якісь результати, ніхто на це не звертає уваги...

"Іспанія давно відмовилася від розминки перед тренуванням"

– У чому феномен футбольної Житомирщини?

– Думаю, що тут, у першу чергу, заслуга тренерів, які розуміють, що на місцях професіонального футболіста не зробиш. У слушний момент потрібно віддавати гравця на вищий рівень, щоб він зростав. Віддавати, переступаючи через власні амбіції, втрату результату і нагоди працювати з талановитим юнаком.

– Минулого літа збірна України виграла молодіжний Кубок світу. Тут результат важливий насамперед, чи можливість перейти на вищий рівень?

– Вважаю, що тут не варто розділяти. Важливі обидва фактори. Поки із цієї команди не так багато гравців показали себе у дорослому футболі. Можливо, найбільшого досягнув Лунін, який, щоправда, в Іспанії майже не грає. У такому віці важливо грати, особливо враховуючи, що досягнуто такого видатного результату. Думаю, пропозиції у гравців були, але домовитися не вдалося.

Команда мрії Ігоря Суркіса: яким буде Динамо, якщо врахують повчальний урок від Яремчука?

Як би там не було, цим результатом потрібно пишатися. Петраков довів, що в Україні є талановиті гравці. При всіх недоліках роботи академій Динамо та Шахтаря, ці клуби виховали цілу плеяду талантів. Належить вчасно відпускати гравця, якщо на нього не розраховують. Це сприятиме прогресу.

– У Дніпрі працювала іспанська система. У Динамо – також іспанська модель. У Шахтарі – Нідерланди. Наскільки це важливо?

– Це все, звісно, важливо. У Дніпрі дитячих тренерів навчили багато чого нового, адже системи футболу у нас зовсім різні. Для України цей досвід – вкрай потрібний. Треба ще більше черпати з європейського футболу. Той же Дмитро Михайленко навчався у Хуанде Рамоса.

– Вам, як тренеру, бракує нових знань, нового досвіду?

– Навіть працюючи на периферії, ми можемо похвалитися якимись європейськими моментами у підході до футболу. Тут важливо, щоб сам тренер не хотів рухатися тільки з тими знаннями, які вже отримав. Можна і потрібно вчитися новому, маючи при цьому мінімальні можливості. Світ стає все відкритішим.

"Орієнтуємося на Аякс": син Юрія Вернидуба відкрив футбольну школу

Ми звикли до того, що тренування починається із розминок, розтяжок і тому подібне. У тій же Іспанії від цього давно відмовилися. Там все починається вправами з м’ячем, які допомагають підготуватися до тренування. Щоб отримати такі знання, не обов'язково їхати на Піренеї.

– Наскільки важливі технології для розвитку футболу?

– Зараз увесь футбол стає комп'ютеризованим – без цього просто не обійтися. Гра вимагає точності. Ми повинні йти в ногу з часом.

"Тренери Дніпра консультувалися з моєю дружиною"

– Ви самі продовжуєте грати у футбол?

– Так, граю у чемпіонаті, так би мовити, ветеранів Житомирської області. Тут футболісти, яким за 40 років. Це може бути як повноцінний футбол, так і міні-футбол. Різноманітні турніри.

– А на якій позиції?

– У молоді роки виступав на фланзі півзахисту. З віком перейшов у середину поля. Однаково граю обома ногами, тому ця позиція мені близька.

– Як ваша дружина ставиться до того, що ви все життя у футболі, а діти – професіональні футболісти?

– Моя дружина – майстер спорту з легкої атлетики. Вона розуміє, що таке спортивне життя і може спокійно працювати агентом у футболі. Перебуває у курсі всіх футбольних новин, знає всіх скаутів, агентів, тренерів. У Дніпрі навіть тренери консультувалися з нею щодо того, як працювати над розвитком швидкості у футболістів.

блізніченко

– Можливо, вона тренувала швидкість у синів?

– Вважаю, що це від природи. Я ніколи не був повільним. Дружина завжди була швидкою. Напевно, діти увібрали наші гени. Ніколи не змушував своїх синів займатися футболом. Вони просто завжди перебували поруч. Я на тренування – вони на тренування, я на виїзд – вони зі мною, я у тарілку – вони також (Усміхається). Їм футбольне життя було цікавим від початку. Змусити до таких речей просто неможливо.

– Ви можете назвати себе щасливою людиною?

– Так, я щасливий. Все життя – у футболі. Ніколи не грав на високому рівні, але завжди працював по максимуму, віддаючи всього себе улюбленій справі. Мої сини змогли мене перевершити. Один грав за юнацькі збірні, зараз грає другий. Я щасливий, що мої діти пішли моєю дорогою.

Сергій Тищенко, спеціально для Футбол 24

"Син Роналду навчається у моїй школі – дитина як дитина": українець у Ювентусі – юного форварда розшукала легенда клубу

Если Вы обнаружили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter
powered by lun.ua
11
час
:
0
мин
Львов
14:00
Александрия
Угадай исход матча

Ми використовуємо Куки ! Що це таке ?

Залиште відгук