"Я кинув пити і займатися сексом – найгірші 20 хвилин мого життя": правила життя бомбардира-ловеласа Джорджа Беста
Сьогодні, 22 травня, виповнилося 75 років з дня народження Джорджа Беста – легендарного бомбардира Манчестер Юнайтед, володаря Кубка чемпіонів та "Золотого м'яча"-1968. Він міг стати найкращим у світі, але занапастив своє життя алкогольною залежністю. "Футбол 24" зібрав одіозні цитати легенди.
Якби я народився потворним, світ ніколи не почув би про Пеле. Для всіх існував би лише Джордж Бест.
Я – футболіст, тому м'яч повинен бути у мене. Саме тому я не приймав принципів сера Альфа Ремсі, який вимагав грати без м'яча і пресингувати.
У мене був вроджений талант, але іноді через це виникали великі труднощі.
Навість уявити не міг, що в елітному дивізіоні Англії настільки легко грати.
Під час матчу найкраще, що я міг зробити – пошити суперників у дурні. Це приносило мені величезне задоволення.
Коли красуні знімають з себе одяг, вони кажуть мені: "Я роблю це не тому, що ти Джордж Бест".
Можливо, я отримував неймовірні 5 тисяч фунтів щотижня. Так, це круто. Якщо не враховувати, що при цьому я витрачав десь 8 тисяч.
Обожнюю змушувати суперників нервуватися, знищувати їх на полі. Прокинувши м'яч поміж ніг опоненту, я почувався тореадором. Вони злилися і обіцяли помститися, але були такими повільними, що просто не могли мене наздогнати.
Майстерність я ніколи не розгублю. Навіть коли мені стукне 100 років.
Ніколи не любив фінальний свисток. Якщо у мене гра йшла – я хотів, щоб вона не завершувалася. Якщо ж я був ніяким – потрібно було грати до тих пір, поки я не оговтаюся.
Якщо суперник б'є мене по ногах, це означає лише одне. Він просто не такий крутий футболіст, як я.
За ці роки багато кого називали "новим Бестом", але вперше я сприймаю це, як комплімент (про Кріштіану Роналду, прихильником якого був північноірландець – прим. "Футбол 24"). Його дебют за Манчестер Юнайтед був найкращим, який я коли-небудь бачив.
Я витратив купу грошей на випивку, дівчат та швидкі автомобілі. Майже все, що заробив. Решту грошей я просто розтринькав.
Девід Бекхем не вміє бити лівою ногою, не вміє грати головою, погано бореться за м'яч і мало забиває. Окрім цього, у нього все добре.
Відхід з Манчестер Юнайтед не мав нічого спільного з жінками, ДТП чи випивкою. Це стосується виключно футболу. Слова "поразка" у моєму словнику не було. Коли вражаючі гравці, з якими я виступав – Чарльтон, Стайлз, Лоу – почали здавати, то клуб нічого не зробив, щоб знайти їм адекватну заміну. Я опинився покинутим серед хлопців, яким потрібно було взагалі заборонити вхід.
Ми з другом підібрали двох дівчаток і поїхали до них додому. Я зі своєю зайшов у спальню, вона почала роздягатися. Я був настільки п'яний, що думав, як би роздягнутися, не загубивши нагороду. Сідав на ліжко, але опинився на підлозі. Вона глянула на мене і сказала: "О, якийсь гравець світу". Потім я заснув. Прокинувшись, я все ще тримав у руках свою нагороду. Ледве похитуючись, я вийшов із квартири. Досі не знаю, куди мене занесло.
Я мріяв обіграти воротаря, зупинити м'яч на лінії, опуститися на коліна і забити гол у порожні ворота. Мені це майже вдалося у фінал КЄЧ-1968 проти Бенфіки. Я міг би це зробити, але передумав, хоча воротар вже був відіграний. Подумав, що бос отримає серцевий напад.
Випивка – єдиний суперник, якого я так і не зумів обіграти.
Одного разу я сказав Гаскойну, що його IQ менший, ніж номер на футболці. Він лише перепитав: "Що таке IQ"?
У мене був будинок біля моря, але щоб потрапити на пляж, потрібно було пройти повз бар. Зрештою, моря я так і не побачив.
У 1969 році я перестав пити та займатися сексом. То були найгірші 20 хвилин мого життя.
Матчі проти Челсі я любив найбільше. Хороший клуб, класні гравці, але тоді це мене не цікавило. Це було шаленство. Я, один із найвідоміших футболістів світу, міг проігнорувати важливий матч заради побачення. Важко сказати, в якому я перебував стані, щоб таке вчинити.
Жодного разу я не виходив з дому з бажанням напитися. Це просто сталося.
Я міг би відвідувати збори анонімних алкоголіків, але, думаю, мені було б складно залишитися анонімним.
Я дійсно кинув пити. Щоправда, лише тоді, коли спав.
Кевін Кіган – бісовий щасливчик. Посередньому гравцю просто пощастило потрапити у футбол, коли там якраз бракувало яскравих особистостей.
Кажуть, що я переспав з сімома Міс Світу. Неправда. Лише з чотирма – інших трьох я не знайшов.
Я віддав би все шампанське, яке випив, щоб зіграти з Кантона на Олд Траффорд у матчі єврокубка.
Раніше я часто дозволяв собі зникнути. Міс Канада, Міс Велика Британія, Міс Світ...
Це лише я можу завершити кар'єру саме тоді, коли британський уряд планує дозволити пабам працювати цілодобово.
Якби я міг обирати – обіграти 5-х і забити Ліверпулю з 40-ка ярдів, чи переспати з Міс Світу – це був би складний вибір. На щастя, мені вдалося і те, й інше.
Кажуть, що Пол Гайскойн – це новий Джордж Бест. Перепрошую, він теж тр**нув чотирьох Міс Світу?
Навіть на піку моєї слави половина людей під час зустрічі зі мною хотіли лише одного – бійки. Це інший бік величезної популярності.
Немає сенсу мене про щось запитувати. Я частенько не пам'ятаю, що було вчора ввечері.
Нинішні футболісти стають мільйонерами у 22-23 роки. Чимало з них завершують з футболом і шукають кайф за його межами. Вони отримують травму, наприклад, паху і лікуються кілька місяців. Складається враження, що вони не прикладають належних зусиль для відновлення, адже й так отримують космічні гроші.
Коли мене відправили на переливання крові, то за 10 годин я випив 40 пінт пива. Мені вдалося покращити власний рекорд на 20 хвилин.
У кожній команді є важка людина. У МЮ був Ноббі Стайлз, у Челсі – Чоппер (Роб Харріс – прим. "Футбол 24"). За Арсенал грав Пітер Сторі, а за Ліверпуль – Томмі Сміт. Найважче було з Лідсом – там таких було 11.
Коли я піду, вони забудуть усе сміття – з ким я бився чи тра***ся – і пам'ятатимуть лише футбол. Якщо хоч одна людина назве мене найкращим футболістом світу – мені цього достатньо.
Я поважатиму цю печінку. Зрештою, вона не моя (після операції з пересадки органу – прим. "Футбол 24").
Можливо, одинак – це занадто гучне слово. Але я дійсно любив бути самостійним.
Не бачу себе в нинішніх футболістах. Ви скажете – Тьєррі Анрі? Так, він – чудовий гравець, але не шоумен, хоча у ньому дійсно щось є. Але не харизма – цього йому точно бракує.
Складно було дивитися свою гру на екрані телевізора. Я не міг усвідомити, що це дійсно я. Це якась інша людина.
Біль – явище тимчасове. На відміну від слави, яка триває вічно.
Інколи приходять у голову думки – одружися і заспокійся. Але попереду ще стільки часу!
У 1984-му я потрапив за ґрати через ДТП напідпитку. "Статус лицаря про***ано", – подумав у той момент.
Якби збірна Англії грала у мене на задньому дворі, довелося б щільно засунути штори.
Навряд чи гроші куплять тобі любов. Це може допомогти тобі здобути прихильність, але точно не любов.
У своєму житті я дійсно припустився багатьох помилок. Але я ніколи не намагався когось турбувати через це. Хотів би просто залишитися в спокої, не читаючи у газетах цих історій, багато з яких є відвертою брехнею.
Чому я вирішив піти у Північноамериканську лігу? Все дуже просто. Побачивши на вулицях рекламу напою Canada Dry, я подумав, що це знак з неба.
Наша Королева в юності була доволі привабливою. Хто знає, що могло б трапитися, якби я народився трохи швидше і зустрів її у розквіті сил.
Я дійсно важко хворів. Це бачили всі, окрім мене.
У світі багато людей, які хотіли б побачити мене на самісінькому дні. Не дочекаються від мене такого задоволення.
Ніколи не було такого, щоб я побачив гру якогось футболіста і відчув себе слабшим за нього.
Футбол – це сумна гра.
Пеле сказав, що вважає мене найкращим футболістом світу. Це найкраще визнання, яке я чув. Але я і так завжди вважав себе найсильнішим у світі.
Не помирайте так, як я (Бест помер 25 листопада 2005-го від цирозу печінки – прим. "Футбол 24").
показать скрыть