Фінал ЛЄ-2015: чому трагічна казка Дніпра – вища за тріумф Шахтаря, уроки для нашого футболу і внесок у захист України
Михайло Юхименко у реквіємі дніпровському фіналу Ліги Європи осмислює значення того матчу для історії України, нашого футболу та вболівальника.
Рівно п’ять років тому Дніпро програв головний матч своєї історії. Так, дніпровські вболівальники зі стажем навряд чи погодяться з мілленіалом, який не бачив “золоте” побиття Спартака в 1983-му чи поєдинки за півфінал КЕЧ проти Бордо та його ручних арбітрів. Що ж, кожному часу – свої герої. В будь-якому разі, кожен погодиться, що для історії сучасної України єврокубкова епопея “синьо-біло-блакитних” у 2015 році стала чимось більшим, ніж просто футбольним проривом.
Дніпро пробився до фіналу Ліги Європи 5 років тому – відео найбільшого тріумфу команди Маркевича
За п’ять останніх років вийшло дуже багато інтерв’ю, відео та текстів про матчі з Сент-Етьєном, Аяксом, Наполі та все тією ж Севільєю, але важко згадати, щоб хтось осмислював ті події. Що ж означав той фінал для України та Дніпра?
Фінал-2015 – символ стійкості України
В житті різних народів часто відбуваються моменти, коли історія ніби повертає назад, швидко йдучи до небуття. Для України він настав у 2014 році, коли прогриміли кривава розв’язка Революції, анексія Криму, проросійські мітинги у половині країни, війна з другою армією світу, важкі поразки та стрімкий обвал економіки. Все – буквально за лічені місяці. Футбол також потрапив під цей процес – Чорноморець і Металіст розвалювались, Шахтар залишився без Донбас Арени, Дніпро втратив іспанців, Жуліано, Ротаня, кількох фанатів та ЛЧ, а його власник перемкнувся на геополітику.
Зозуля: Коли Коломойський втратив Укрнафту, йому стало не до футболу
Що було далі, всі пам'ятають: Дніпро вирвався із групи, дійшов до Варшави й у красивому матчі проти чинного володаря Кубка ЛЄ ледь не взяв омріяний трофей – для сера Алекса Фергюсона той фінал став одним з найкращих в історії турніру. Причому дніпряни демонстрували істинно чемпіонський характер, адже у плей-офф спокійно заявляли про готовність взяти трофей. І все це відбувалося:
– на очах різноманітних російських коментаторів, які говорили про несправедливість звитяг українців;
– на тлі заяв російських політиків, які кричали про “Державу 404” вічно стурбованій світовой спільноті;
– на тлі жахливої війни, в якій росіяни залякували масштабним вторгненням;
– на тлі страшної економічної кризи в Україні.
Дніпро весною 2015-го продемонстрував світу, що Україна не просто жива – Україна здатна розвиватися й перемагати. Дніпро довів, що ми не розвалена війною країна біженців, як це хотіли показати російські політики, а звичайна європейська держава з клубами, футболістами і тренерами топ-рівня. Зрештою, Дніпро довів самим українцям, що наше діло праве і час не йде назад – інакше як це все могло статись?
"Воїн на полі, патріот у житті". Топові вчинки Романа Зозулі, які заслуговують на respect
Фінал став одним із моментів, який склеїв націю. Фінал Дніпра у найбільш скрутні часи змусив українців поважати себе і пишатись своїм народом. Звучить пафосно, як для звичайного футбольного матчу, але з таких дрібних часточок і робляться великі справи.
Фінал-2015 – повністю українська історія
Фани Шахтаря можуть образитись на суб’єктивну думку, але програшний варшавський фінал українці згадують частіше, ніж виграшний стамбульський. В такому світосприйнятті немає нічого дивного – донеччани брали трофей до війни, у ситі часи українських півфіналів єврокубків, коли клубно-регіональні заморочки в головах вболівальників переважали національні. Дніпро ж у 2015-му вважався форпостом патріотичної ідеї в усіх проявах, хоча у Шахтаря був козир у вигляді першого фіналу для України.
Так чи інакше, за Дніпро більше вболівали не тільки через політоту. Ще однією причиною, чому дніпровський фінал згадують частіше, став його український склад – так, розбавлений кількома топ-легіонерами, але з українськими лідерами.
Маркевич виділив ключових гравців Дніпра часів фіналу Ліги Європи
У Варшаві в основі вийшло шість українців – і вийшло б сім, якби у Євгена Селезньова не виявили пошкодження. При цьому Матеус давно одружився з українкою, Калініч справно розмовляв на російський, а Канкава став настільки своїм, що одного разу Дніпро порушив ліміт, випустивши грузина на поле. Для порівняння: у 2009 році в основі Шахтаря против Вердера вийшло вісім легіонерів. Українцями були тільки голкіпер та два центрбека.
У варшавському фіналі перший гол зробили Матеус та Калініч, але другий – Руслан Ротань, місцева легенда й вихованець місцевої легенди Романа Шнейдермана (учень та вчитель – рекордсмени за кількістю матчів за Дніпро). Перед цим ключові голи у плей-офф забивали Зозуля, Коноплянка, Селезньов, Федецький, Ротань і Шахов – з легіонерів же відзначились тільки Калініч і Джаба. Таким чином, Дніпро знищив ідею, згідно якої досягнення топ-результатів неможливе без значного десанту більш технічних, швидших, розумніших і красивіших іноземців.
Було б несправедливо говорити, що фінал Шахтаря не став українським, але в 2009-му радість голів Вердеру потрібно було ділити з бразильськими фавелами. В 2015-му ж сумували та пишалися українські двори – ну, і трійко сусідських.
Фінал зробив Дніпро найбільш яскравим уроком для українського футболу
Дніпро всього за один сезон 2014/15 зумів стати прикладом для всієї ситуації у вітчизняному футболі. “Синьо-біло-блакитні” зуміли ідеально продемонструвати, що:
– команди, складені з українських футболістів, можуть грати у фіналах єврокубків;
– архаїчна структура керівництва та тотальна залежність від олігарха здатна їх знищити за рік;
– команди завжди можуть зібратися й зробити диво, попри всі проблеми;
– дива не тривають довго, а кінець все одно буде прозаїчним.
Фінансові проблеми Дніпра почалися ще з літа 2013-го у вигляді боргів за стадіон, а до фіналу Ліги Європи в клубі вже не було грошей навіть на костюми гравцям – не кажучи про зарплатню та премії, які Маркевич видавав з власної кишені. Ще через два роки Дніпро впав у Другу лігу, а далі – аматори та розформування. Неймовірно швидкий крах, як для одного з найбільш титулованих та легендарних українських клубів.
Таким чином, “синьо-біло-блакитні” всього за один сезон показали найяскравіші приклади, як треба і як не треба робити. В цьому дніпряни не унікальні, але крах на тлі фіналу Ліги Європи висвітлює усі уроки аж занадто яскраво. Якщо і таких жертв для реформації українського футболу в наступні п’ять років виявилось недостатньо, то про що можна говорити далі? Схоже, він справді приречений.
Дніпро – остання велика футбольна історія
За останні п’ять років в українському футболі було достатньо класних історій, але жодну з них ми не будемо згадувати п’ятий рік поспіль – ні дебют Олександрії в Лізі Європи, ні переходи українців в топ-клуби, ні вихід на Євро, ні розгром Сербії. Виключенням може слугувати провальне Євро-2016, але на клубному рівні подією епохального масштабу й досі залишається дніпровський фінал Ліги Європи.
Дніпро, який міг стати чемпіоном: нищівний удар від Динамо, шалені трансфери і російський слід
В цій історії є щось міфічне і всенародне. Варшавський фінал став уособленням легенди про Ікара, який злетів до небес, спалив крила і трагічно розбився – і це уособлення не тільки про Дніпро, а і про всю епоху великого українського футболу. До фіналу-2015 він жив у світі шалених грошей, топ-трансферів і задач на перемогу в єврокубках, а після – в світі сільських лідерів УПЛ та рівності грандів із Яблонцем. До фіналу-2015 ми сміялись з назв чеських чи швейцарських клубів, після – ніколи. Фінал став найвищою точкою всього того, що ми згадуємо із словами “ах, який же раніше був чемпіонат…”.
Для дніпровського ж фаната той сезон і фінал навічно вписані в історію життя. Дніпро-2015 для нього – це не тільки великі перемоги над європейськими топами, а й тепла весна з веселими зустрічами, виїздами, мемами, та ритуалами. Наприклад, друг автора цього набору букв під час фіналу закурив прямо перед голом Дніпра – так народився обряд “запалити на гол”. На останніх хвилинах друг аж задихався від цигарок, але не шкодував своє здоров’я заради третього м’яча. На жаль, його так і не сталося. Історія сезону завершилась трагічно, але це зробило її навіть більш красивою.
Таким чином, варшавський фінал Дніпра став для України одним із важливих епізодів націєтворення, дав українському футболу яскраві приклади, а своїм фанатам дозволив стати героями казочки. Казочки, яку вони пронесуть крізь усе життя й розкажуть внукам. Казочки, яка, можливо, буває лише раз в житті. Словом, Дніпро у Варшаві знову довів, що іноді футбол буває чимось більше, ніж просто спортом.
показати приховати