"Динамо стало слабшим? Я думаю інакше": капітан Зорі – про Скрипника, бронзовий сезон і життя після фінішу кар'єри
Інтерв'ю "Футбол 24" із Микитою Каменюкою. Сезон 2019/20 став останнім в ігровій кар'єрі 35-річного капітана луганської команди.
"Зоря заслуговувала тільки бронзи"
– Микито, ви вже встигли купити свисток та секундомір?
– Ні, ви знаєте, ще не встиг. Найближчим часом займемось цією проблемою.
– Як оціните останній для себе сезон в якості гравця?
– Можу тільки найкращим чином оцінити свій останній сезон. Я радий, що мені вдалося реалізувати всі свої задуми. Звичайно, якби не клуб та команда, цього б усього не було. Мені вдвічі приємніше закінчувати кар’єру в такому чудовому колективі. До того ж, вийшло піти на мажорній ноті.
– Про які задуми йде мова?
– Мені дуже хотілося повернути бронзу чемпіонату до Зорі. Нам кілька років не вдавалося потрапити до переліку призерів, тому вже треба було щось змінювати.
– Не залишилося осаду від того, що й срібло УПЛ було буквально за один крок?
– Так, звичайно, якийсь осад від цього залишився. Але прихильник такої теорії: ти отримуєш те, чого заслуговуєш. Відповідно, Зоря заслуговувала тільки бронзи.
– Цьогорічна Зоря була готовою до кваліфікації Ліги чемпіонів?
– Однозначно, я вважаю, що в нас були б гарні шанси у кваліфікації. Ви ж розумієте, що окрім Владлена Юрченка ніхто з команди раніше не грав у Лізі чемпіонів, тому для всіх хлопців це був би новий виклик. Усі б його прийняли з подвійним бажанням.
"Ми хотіли відповідати рівневі Скрипника"
– У вас було мало ігрової практики в останньому сезоні. Маєте через це образу на тренерський штаб?
– Ні, зовсім ні. Та й взагалі я не вважаю, що відіграв мало. У моїй кар’єрі був сезон, коли я взагалі виходив тільки одного разу на поле, тому все нормально. Зі свого боку скажу, що я завжди, в будь-яку хвилину, був готовим вийти та допомогти своїй команді! Думаю, всі бачили, наскільки дружним був наш колектив. Усі були один за одного не лише на футбольному полі, а й поза ним.
– Віктор Скрипник зробив свій внесок у це єднання колективу?
– Безперечно! Його заслуга в цьому велика, адже він, зі свого боку, теж горів метою та бажанням підняти Зорю на вершину. Для футболістів важливо бачити, що тренер також як словами, так і вчинками вболіває за спільну справу. А Скрипник сильний не тільки як тренер, а ще й як людина.
– Коли Скрипник очолив команду, одразу відчувалося, що приїхав наставник із німецьким менталітетом?
– Я пам’ятаю свої відчуття, тож можу сказати, що це призначення більше сприйнялося, як виклик. Вже з першого дня було помітно, як він ставиться до справи. А ми, своєю чергою, хотіли відповідати рівневі наставника і виконувати його вимоги.
– "Я вже йому і в обличчя сказав, і при всій команді, що мати такого капітана в моїй тренерській кар’єрі – це було вперше. Тому що його аура, характер – це стержень, який команду не те що тримає, а уособлює", – саме так Скрипник відгукнувся про вас. Що відчули після цих слів?
– Звичайно, мені дуже приємно, як, мабуть, було б приємно кожній людині. Тим більше, почути такі слова ще приємніше не від когось там, а саме від такої особистості. Я старався лише відповідати темпові самого клубу.
– Чия Зоря сильніша – Вернидуба чи Скрипника?
– Ну як їх можна порівнювати взагалі? Та команда грала у зовсім іншому за силою чемпіонаті. До того ж Юрій Вернидуб підняв команду із самих низів та системно вибудовував гру цілих десять років.
Скрипник у перший же рік взяв бронзу чемпіонату, що також цінно. До речі, бронзу брала й команда Вернидуба, точно так само, як і виходила до фіналу Кубка України. Тому, вважаю, що ці команди порівняти просто неможливо і некоректно. Команда під керівництвом обох наставників мала свої переваги.
"Коли команда поїде на збори без мене – тоді все зрозумію"
– Погодитесь, що ваш останній сезон став одним із найяскравіших за останні п’ять років для українського футболу?
– Важко не погодитися. Хоча Шахтар великий відрізок чемпіонату пройшов безальтернативним лідером, але чемпіонат був цікавим завдяки іншому. Ви ж бачили, якою була боротьба за друге місце. От всі зараз пишуть, що Динамо стало слабшим, а я думаю навпаки: як ми, так і Десна підняли свій рівень та всіма силами намагалися нав’язати конкуренцію Динамо. Хто перед початком чемпіонату міг спрогнозувати таку боротьбу за срібло?! Тому чемпіонат справді вийшов захопливим та цікавим.
– Яка з команд вас приємно здивувала у цьому сезоні?
– Мені сподобався Колос. Якщо навіть порівняти їхню команду на початку сезону з тим, що є зараз – це велика різниця. Помітно, що вони прогресували та стали сильнішими. Я вважаю, що наступного сезону Колос стане ще однією силою в УПЛ.
– Чи стежите за Першою лігою? Як думаєте, у новому сезоні буде 14 рівноцінних команд в УПЛ?
– Так, я слідкую за Першою лігою. Не можу сказати, що дивлюсь усі матчі, але про розподіл сил та стан турнірної таблиці знаю. Щодо кількості команд скажу, що нам потрібно не 14, а всі 16 клубів в УПЛ. У нас величезна країна.
Але функціонерам видніше, тому, мабуть, ще треба потерпіти. Судячи з того, яка боротьба зараз у Першій лізі, сподіваюся, що новачки якісно підсилять УПЛ. Головне, щоб команди не зникали по ходу чемпіонату, щоб були якісь фінансові умови перед початком турніру.
– Багато вболівальників Зорі зараз перебувають у підвішеному стані через новини про нестабільну фінансову ситуацію клубу. Є навіть чутки про зникнення команди. Що можете сказати цим людям?
– Я думаю, що все буде в порядку і команда точно продовжуватиме жити. Нічого страшного зараз не відбувається. Знаю, що збори вже проплачені, команда запланувала збір на перше число. Я входитиму у тренерський штаб команди U-19.
– Ви будете головним тренером?
– Ні, ну що ви. Ще ж усьому треба вчитися. Як я можу з футбольного поля – і відразу головним тренером стати?
– До вас вже прийшло розуміння того, що ви більше ніколи не будете футболістом?
– Ні, чесно, ще не усвідомив. Гадаю, що це прийде тоді, коли команда поїде на збори без мене. А зараз все одно ще думки про гру з Десною в голові. Про хлопців часто думаю.
"У Луганську можуть зустріти на вулиці і серйозно розповісти тобі все"
– Пригадаєте найбільш пам'ятний
– Насамперед згадуються голи у ворота Карпат, коли ми переграли їх з рахунком 5:1 і я забив одразу тричі. Кожен із цих м'ячів був дуже важливим для мене – і не через те, що я зробив хет-трик, а просто тому, що нам вдалося так крупно перемогти. Тоді саме тривав період, коли у нас ніхто не вірив, а після гри з Карпатами все пішло на лад. Також відзначив би голи з Ліги Європи, звичайно ж.
– Найважливіші матчі також провели у Лізі Європи?
– Так, але матчі Ліги Європи навіть поруч не стоять з першим та останнім поєдинками в кар'єрі. Хоча, по суті, останній матч, в якому я виходив на поле, був у Києві проти Динамо. Все одно до кінця життя пам'ятатиму гру проти Десни та емоції від неї.
– Прикро, що не вдалось попрощатися з футболом при заповненому стадіоні?
– Сталося так, як сталося. Це також увійде в історію не тільки українського, а й світового футболу. Безумовно, грати з уболівальниками набагато приємніше. Хотілося, щоб людей на стадіонах було більше, щоб люди з собою дітей приводили. Адже потім хтось із цих хлопчаків може попросити батька відвести його до футбольної секції, як було колись зі мною.
– Яким чином вирішити проблему заповненості
– Я не функціонер, не знаю. Не можу сказати, що футболісти погано грають. Ми, зі свого боку, робимо все, аби люди приходили та вболівали. Можливо, у свідомості людей є стереотипи про вартість квитка на стадіон, але, вважаю, краще піти з дитиною на стадіон, нехай і не на центральний сектор, ніж купити за ті ж гроші пляшку пива. Ви зрозумійте: на стадіоні відбувається обмін енергією між футболістами та фанатами. І ми віддаємо свою енергію, а от у відповідь не отримуємо...
Хоча, з іншого боку, я можу зрозуміти людей, бо громадяни Іспанії чи Англії можуть собі дозволити виділити певні кошти на річний абонемент. Вони впевнені, що за рік у них все буде стабільно. А українці не завжди мають гарантію, що сходивши на футбол, їм потім на хліб вистачить. Кожен собі викроює на найнеобхідніше. Футбол у такі моменти відходить дуже далеко.
– Але й менеджмент клубів не завжди розуміє необхідність елементарних речей...
– Мабуть, кожен клуб насамперед дивиться на свій бюджет та намагається раціонально скерувати обмежені кошти. Наскільки я бачу, навіть провідні клуби країни, які вкладають серйозні сили та кошти у маркетинг, не отримують бажаного результату. Тому не можу сказати, як вирішити цю проблему.
– Як ходив глядач на команду в Луганську?
- Було приємно, що в Луганську ходили саме на Зорю, а не на суперника, як це часто в нас трапляється. Тобто, менше восьми тисяч не приходило. Звичайно, на матчах із Шахтарем та Динамо людей було суттєво більше, але й в інших випадках ми без підтримки не залишалися. Навіть коли команда опускалася до Першої ліги, відвідуваність не падала. Щоб ти розумів, на гру проти Карпат у Першій лізі 19 тисяч прийшло!
У Луганську любили футбол. Зіграєш добре – похвалять, але якщо на полі щось не те відбуватиметься – можуть зустріти на вулиці і серйозно розповісти тобі все. А я, як людина, яка народилась та виросла в Луганську, завжди це серйозно та відповідально сприймав. Всі знали, де і чиї батьки працюють, мені дуже не хотілося, щоб після матчів хтось татові сказав: “а що це там твій син награв?”.
– Втрати Чеберка, Тимчика та Лєд
– Маю надію, що заміна вже є. Сумніваюсь, що ніхто з керівництва не знав про ці втрати, тож заміна, очевидно, готувалась. А самі хлопці дуже хороші, всі вони добре проявили себе як на полі, так і в побуті. У команді залишився кваліфікований тренерський штаб і старші хлопці, які будуть звично мотивувати новачків, допомагати їм. Ми завжди старалися з першого дня пояснити новобранцеві, що він потрапив не абикуди, а в команду з традиціями. Завжди давали розуміти, що треба відповідати цьому рівневі. Зоря – клуб маленький, але гордий! Ми пишаємося своїми здобутками!
– А ви свого часу могли піти на підвищення?
– Не знаю. Думаю, ніяких пропозицій по мені не було. А якби щось і було, впевнений, керівництво мені б повідомило. Я гордий, що пройшов свій шлях саме так. Покидав Зорю лише через ситуативні проблеми, знаючи, що повернуся назад.
– Коли вас чекати на тренерському містку першої команди Зорі?
– Навіть не буду відповідати на це запитання. У мене є свої амбіції та цілі, і я до них йду.
Євген Біленький, спеціально для Футбол 24
показать скрыть