Болонья у єврокубках: воскресіння Баджо, розгром Зеніта із квартетом українців, капітана запрошують зніматися в кіно
"Футбол 24" розповідає про майже сім десятків матчів італійського клубу у єврокубках. Зірки, голи, сенсації, драматичні розв'язки і кілька повернень із повного забуття.
Можливо, хтось здивується, але Болонья – один із найтитулованіших клубів Італії. Гордість регіону Емілія-Романья сім разів здобувала Скудетто. Одразу шість титулів припали на 20-ті, 30-ті та початок 40-х років – епоху правління Беніто Муссоліні. "Россоблу" були улюбленою командою легендарного італійського Дуче, який народився у містечку Предаппіо за 70 кілометрів від Болоньї. На Апеннінах прийнято глибоко шанувати своє походження, малу батьківщину. Так було, є і буде.
Єврокубки у звичному для нас розумінні з’явилися значно пізніше того моменту, коли Дуче впав під пострілами комуністів. Кубок європейських чемпіонів (сучасна ЛЧ) бере початок з 1955 року. Кубок Ярмарків (згодом – Кубок УЄФА, тепер – Ліга Європи) стартував того ж 1955-го, хоча перший фінал відбувся аж 1958-го. А через два роки запустили ще й Кубок володарів кубків. На той момент Болонья вже втратила статус гранда, хоча таки зуміла випробувати сили в кожному з континентальних змагань. Загалом "россоблу" одинадцять разів репрезентували Італію на міжнародній арені, провівши майже 70 матчів.
Дуель із Шахтарем у реформованій Лізі чемпіонів, яка відбудеться вже 18 вересня, спонукає підсвітити бентежну єврокубкову історію Болоньї і згадати найцікавіше.
Пригода коротка, як жовтневий день
У сезоні 1963/64 Болоньї підкорилося останнє, сьоме чемпіонство. Команду очолював Фульвіо Бернардіні – авторитетний наставник, який у міжвоєнний період досягнув слави, однаково добре виступаючи на воротах та в півзахисті. "Россоблу" прийшли до фінішу ніздря-в-ніздрю з Інтером геніального Еленіо Еррери. Команди набрали порівну очок (по 54) і забили однакову кількість м’ячів (щоправда, Болонья пропустила на три менше). Довелося проводити "золотий матч" – 2:0 на користь тих, кому симпатизував дух Беніто. Величезний внесок у золотий сезон зробив данський снайпер Харальд Нільсен, який із 21 м’ячем став найкращим бомбардиром першості. Видатний чоловік, до речі. Після завершення кар’єри зайнявся бізнесом, возив шкури з Італії у Скандинавію. А потім створив на батьківщині професійну футбольну лігу. До 1977-го чемпіонати Данії були суто аматорськими.
Скудетто дало Болоньї перепустку у Кубок європейських чемпіонів 1964/65, проте вона спіткнулася на першому ж супернику. Мінімальна поразка у Брюсселі від Андерлехта не здавалася критичною. І справді – вдома італійці вели 2:0 після голів легенди клубу Еціо Паскутті та все того ж Нільсена. Але за хвилину до завершення основного часу пропустили від Жака Стокмана. За тодішнім регламентом, при рівновазі в загальному рахунку проводився додатковий матч на нейтральному полі. Його зіграли на Ноу Камп у присутності 8-тисячної жменьки глядачів – 0:0. Довелося задіяти останній аргумент – жереб. Фортуна віддала перевагу Андерлехту. Дотепер ці три матчі – єдиний слід Болоньї в історії Кубка (Ліги) чемпіонів.
Чим прогнівили ви Фортуну?
Два роки опісля Інтер взяв у чемпіонаті переконливий реванш, вигравши своє десяте Скудетто. Болонья вдовольнилася сріблом і путівкою у Кубок Ярмарків 1966/67. За тренером Бернардіні на той момент вже й слід охолов. Командою керував Луїс Карнілья, який наприкінці 50-х здобув два Кубки чемпіонів із самим Реалом. У Мадриді успішного тренера витурили на вулицю лише через те, що не знайшов спільної мови із зірковим підопічним Ференцом Пушкашем. У Болоньї такі селебріті не водилися, тож аргентинець спокійно зосередився на роботі.
Перший раунд Кубка Ярмарків "россоблу" навіть не помітили – дві перемоги над турецьким Гезтепе із загальним рахунком 5:2. А ось в 1/16 довелося попітніти з празькою Спартою – 2:2 на виїзді, 2:1 вдома. Героєм протистояння став німецький хавбек Болоньї Гельмут Галлер, який забив тричі. У лютому та березні 1967-го італійці ефектно розправилися з Вест Бромвіч Альбіон – 3:0, 3:1. Англійська команда провалювала рідний чемпіонат після високого шостого місця у попередньому сезоні, тож на Європу бракувало натхнення і сил. Натомість Лідс був у повному порядку – він і зупинив Болонью у чвертьфіналі. Клуби обмінялися домашніми перемогами 1:0. Серія пенальті тоді ще не практикувалася, а додатковий матч вирішили не проводити. Просто кинули жереб, який знову скрутив дулю представникам Емілії-Романьї.
Болонья і секс
Після смерті Муссоліні команда залишалася без VIP-підтримки не так вже й довго. Червоно-синє знамено підхопив П’єр Паоло Пазоліні – кінорежисер та письменник, який прославився навіть за межами Італії. Він народився у Болоньї, з дитинства обожнював футбол, тож питання вибору улюбленого клубу навіть не постало. "Після літератури та сексу футбол приносив мені найбільше задоволення в житті", – наголошував Пазоліні, скуштувавши слави.
Двері в роздягальню команди завжди були для нього відчиненими. Найбільший пієтет митець відчував до багаторічного капітана Болоньї, півзахисника Джакомо Булгареллі. Друг режисера, Серджіо Чітті згадував: "Пазоліні сяяв від щастя. Мабуть, він би менше тішився, якби зустрів Ісуса". Набравшись відваги, П’єр Паоло запропонував Булгареллі знятися у його фільмі "Кентерберійські оповідки". Роль в епатажного Пазоліні передбачала надто пікантні навіть для нашого часу сцени. Тож Джакомо зніяковів і відмовився: "Моє покликання – влучати по м’ячу".
Бронза сезону 1966/67 вдруге поспіль вивела Болонью у Кубок Ярмарків. "Россоблу" спокійно пройшли норвезький Люн (2:0, 0:0). Далі трапився подвійний балканський бар’єр. Загребське Динамо вистояло на Комунале – 0:0. Вдома хорватам достатньо було перемогти з мінімальним рахунком, але вони пропустили двічі (1:2). А тут вже й чвертьфінал – знову представник тодішньої Югославії, клуб Войводина. У Болоньї – нулі. У Новому Саді забивали тільки італійці (2:0). Вперше в історії "россоблу" опинилися у півфіналі єврокубка і… злякалися. У Будапешті повели проти Ференцвароша 2:0, але все розгубили – 2:3. Матч-відповідь перетворився на драму із нещасливим для Болоньї кінцем – 2:2.
Занепад великої команди
Варто зазначити, що сезон 1967/68 Болонья завершувала з іншим алленаторе. З успішним Карнільєю попрощалися ще восени, натомість команду очолив Джузеппе Віані, колишній наставник збірної Італії. З ним Болонья посіла лише п’яте місце, але Кубок Ярмарків гостинно приймав майже усіх. Третя спроба чогось тут досягнути виявилась найкоротшою. Після фірмового розгрому Базеля (4:1, 2:1), "россоблу" сенсаційно вилетіли вже у другому раунді від белградського ОФК (0:1, 1:1). Злим генієм Болоньї став молодий бомбардир югів Слободан Сантрач, який забив в обох матчах. Українські вболівальники зі стажем повинні пам’ятати його на тренерській лаві збірної Югославії 90-х.
Регрес тривав. І ось за підсумками сезону 1969/70 Болонья вже десята. Від відставки тренера Едмондо Фаббрі врятував лише несподіваний тріумф у Кубку Італії. Вирішального матчу за трофей тоді не було. Відбувалася ціла фінальна пулька, у якій чотири клуби в шість турів з’ясовували найкращого, набираючи очки. Болоньї таким чином вдалося випередити Торіно, Кальярі та Варезе. Команда кваліфікувалася у Кубок володарів кубків 1970/71 і стартувала паралельно з львівськими Карпатами, які сенсаційно виграли Кубок СССР-69. Обидві команди провалилися вже у першому раунді. Львів’яни склали зброю перед Стяуа (0:1, 3:3), а Болонья не впоралась зі скромним берлінським Форвертсом – 0:0, 1:1. Завдяки виїзному голу далі пройшли німці.
Тим часом у Кубку Ярмарків відбувся ребрендинг – тепер турнір називався Кубок УЄФА. Восени 1971-го Болонья залетіла туди з ноги, поквитавшись зі своїм старим кривдником (пам’ятаєте жереб у Кубку чемпіонів?) – Андерлехтом. Прикрі домашні 1:1 капітан Булгареллі та його команда виправили у Брюсселі – 2:0. Один із м’ячів забив Джузеппе Савольді – нова зірка в атаці "россоблу". Далі ж Болонья капітулювала перед Железнічаром із Сараєво – 1:1 на виїзді, 2:2 вдома. Фатальний гол на Комунале італійці пропустили за сім хвилин до кінця основного часу.
Зрештою, ще один захід у єврокубки відбувся 1974 року, коли Болонья вдруге здобула Кубок Італії у драматичному фіналі з Палермо. Проте Кубок володарів кубків 1974/75, який у підсумку виграло київське Динамо, виявився негостинним до клубу з Емілії-Романьї. Болонья примудрилася програти варшавській Гвардії – 1:2. Вдома був взятий реванш із аналогічним рахунком, та серію пенальті господарі все ж віддали – 3:5.
На довгих 16 років Болонья занурилася в темні часи. Боротьба за виживання, виліт у Серію В. Початок цього крутого піке збігся зі смертю П’єра Паоло Пазоліні. Другого листопада 1975-го тіло 53-річного режисера знайшли зі слідами явного насильства. Резонансна трагедія шокувала Італію, тримала у напрузі багато місяців, обросла численними міфами та припущеннями. Адже вбивцю так і не знайшли.
На характері у прірву
Сезон 1989/90 у Серії А вражав своєю силою та сузір’ям зірок. Наполі із Марадоною, Мілан із ван Бастеном, Райкардом та Гуллітом, Інтер з Клінсманном та Маттеусом, Юве зі Скіллачі та українцем Заваровим. А ще – Рома із Фьоллером, Фіорентина з Баджо, Сампдорія з Манчіні та багато інших. У цьому поважному товаристві не загубилася й Болонья.
Своїм поверненням з того світу клуб завдячував тренеру Луїджі Майфреді. Той очолив Болонью у 1987-му і з коліс виграв Серію В. Перший сезон серед еліти знадобився для того, щоб зміцніти і відстояти своє право на почесну прописку. І ось весною 1990-го, напередодні старту домашнього Кубка світу, "россоблу" прийшли до фінішу топового чемпіонату восьмими, кваліфікувавшись у Кубок УЄФА. Щоправда, Майфреді довгоочікуваного повернення Болоньї в єврокубки не дочекався, підмахнувши влітку вигідний контракт із Ювентусом (як ось Тьягу Мотта зараз).
Прийшов інший Луїджі – Радіче. Досвідчений алленаторе вславився тим, що привів скромний Торіно до Скудетто 1976 року. З ним Болонья і занурилася в матчі міжнародного значення. Розпочали двома скромними перемогами по 1:0 над польським Заглембе. В 1/16 фіналу спіймали запару в Едінбурзі, поступаючись місцевому Хартс 0:3, але зумівши в другому таймі одним м’ячем відповісти. Вдома – переконливий камбек 3:0.
Пізнього листопада 1990-го здавалось, що Болоньї пора пакувати валізи на вихід. Візит у гості до австрійської Адміри Ваккер закінчився побиттям 0:3. Але вдома команда Радічі вчинила подвиг – дзеркальні 3:0. Цікаво, що другий м’яч на рахунку ветерана-легенди італійського футболу Антоніо Кабріні, а третій забив Паоло Негро, який наприкінці 90-х зробить дуже боляче київському Динамо. Тотальна психологічна перевага господарів поля схилила на їхню користь і серію пенальті – 6:5.
Чвертьфінали гралися вже весною, і тут казочка Болоньї швидко закінчилася поразкою лісабонському Спортінгу (1:1, 0:2). Потрібно було аврально рятувати ситуацію в чемпіонаті, де "россоблу" загрожував виліт. Але Кубок УЄФА відібрав у команди всі сили – вона фінішувала на останній, вісімнадцятій сходинці.
Магія "Божественного хвостика"
На повернення пішло п’ять років. Болонья докотилася до Серії С, але небеса вкотре послали їй тренера-рятівника. Ренцо Улів’єрі форсованими темпами, упродовж двох сезонів, повернув "россоблу" до еліти, та ще й злетів із ними на сьому сходинку і рівень півфіналу Кубка Італії. Перед сезоном 1997/98 команда підсилилася самим Роберто Баджо.
Це був уже не той "Божественний хвостик", що на початку 90-х. Роббі потерпав від постійного болю через ряд хронічних травм, а також тягнув на плечах важкий хрест головного винуватця поразки Скуадри Адзурри у фіналі Кубка світу-94. Період у Мілані був для нього дуже складним, проте Баджо ще не сказав свого останнього слова у футболі. Він горів бажанням усім все довести. Сезон у Болоньї відіграв настільки потужно, що став третім бомбардиром чемпіонату із 22 голами (більше лише у Бірхоффа та Роналдо). "Россоблу" стали восьмими і отримали перепустку у євротурнір-прокладку – Кубок Інтертото.
За традицією, герої сезону не дочекались осені – Баджо став гравцем Інтера, Улів’єрі очолив Наполі. Але немає лиха без добра. Кермо команди підхопив Карло Маццоне, атаку підсилив Джузеппе Сіньйорі, легендарний бомбардир Лаціо. І та єврокубкова кампанія 1998/99 стала найтривалішою та найуспішнішою в історії Болоньї.
Що таке Кубок Інтертото? Це короткочасний турнір упродовж літа для клубів, які розігрували останні три путівки в Кубок УЄФА. "Россоблу" пройшли бухарестський Націонал (2:0, 1:3) та Сампдорію (3:1, 0:1), а у фіналі не мали проблем з хожувським Рухом (1:0, 2:0). Ключову роль зіграв, як би це неприємно не звучало, російський хавбек Коливанов – забив 4 з 9 м’ячів Болоньї.
Увірвавшись в останній вагон потяга разом з Вердером та Валенсією, італійці поквиталися зі старим кривдником із 1991-го – лісабонським Спортінгом. 2:0 у Португалії, 2:1 на Апеннінах – хто наступний? Славія Прага – 2:1, 2:0! В 1/8 Болонья взагалі пошматувала Бетіс – 4:1, тож дозволила собі відпочити в Севільї (0:1). За схожою схемою відбувся чвертьфінал із Ліоном (3:0, 0:2). До вирішального матчу за євротрофей залишався останній бар’єр – марсельський Олімпік, який у Лізі 1 вів із Бордо відчайдушну боротьбу за золото. Молоді, голодні і шалено талановиті Пірес та Галлас, досвідчені Блан, Дюгаррі, Раванеллі. Болонья вистояла на Велодромі – 0:0. А вдома вела у рахунку, починаючи з 18 хвилини. Проте на 85-ій Маркус Мерк наважився призначити пенальті у ворота Франческо Антоніолі. До м’яча підійшов Лоран Блан, капітан – і виконав покарання. У фіналі цей Марсель роздерла Парма. Але для Болоньї то була слабка втіха.
Не прощаються, а кажуть "До зустрічі"
У Кубок УЄФА 1999/00 Болонья потрапила вже без всіляких Інтертото, щоб в 1/64 познущатися над Зенітом. У Пітері проти "россоблу" зіграли одразу четверо українців – Олександр Горшков, Олександр Бабій, капітан команди Юрій Вернидуб, а на заміну виходив ще й Роман Максим’юк. Та це не спинило представників Кальчо – гол Ніколя Вентоли і дубль Сіньйорі зняли всі питання щодо проходу в наступний раунд (3:0). Матч на Ренато Даль’Ара став формальністю (2:2).
Болонью на той момент очолював Серджо Бузо, легенда клубу – голкіпер, з яким "россоблу" брали Кубок Італії-74. Проте в розпал осені замість нього посаду отримав Франческо Гвідолін. Болонья програла перший матч 1/32 Андерлехту, не зумівши втримати гігантського Яна Коллера, який забив двічі (1:2). Але на своєму полі була бездоганною – 3:0. За борт італійців відправив Галатасарай – Хакан Шукюр, Хасан Шаш, Уміт Давала, ось вся ця братія (1:1, 1:2). Турки дійдуть аж до фіналу, де по пенальті перестріляють Арсенал.
Востаннє Болонью бачили у Європі влітку 2002-го. Знову Кубок Інтертото. Жодного клопоту з БАТЕ (2:0, 0:0) і, тим паче, чеським Тепліце – 5:1, 3:1. Проте у фіналі зустрівся непоступливий Фулхем під керівництвом француза Жана Тігана. У Болоньї невтомний Сіньйорі двічі виводив "россоблу" вперед ударами з "позначки". Але англійці щоразу відповідали (2:2). А ось у Лондоні неймовірний перф видав опорник "котеджерів" Дзюньїті Інамото. Японець зазвичай забивав доволі рідко, проте того вечора спіймав кураж, оформивши хет-трик (3:1). Засмучена Болонья зникла з єврокубків на довжелезних 22 роки.
Тепер вона повертається.
