"Белькевич із будь-якої позиції влучав у дев'ятку": вихованець Динамо відмовив Спортінгу і потрапив у грецьку пастку
Інтерв'ю "Футбол 24" із вінгером Орестом Кузиком, новачком кіпрського клубу Пафос.
Команда Динамо 1995 року народження виглядала дуже перспективною та талановитою. Велика плеяда цікавих гравців під керівництвом Валентина Белькевича. У сезоні 2012/13 динамівці стали першими чемпіонами України у щойноствореному чемпіонаті U-19. Зараз Роман Яремчук – один із лідерів національної команди. Микита Бурда до травми перебував на провідних ролях у захисті Динамо. Ігор Харатін виступає в Угорщині за найсильнішу команду країни – Ференцварош. На рівні УПЛ виступає Павло Полегенько (Зірка, Маріуполь, Десна).
Життя розкидало цих гравців по різних клубах. Орест Кузик також знайшов себе в дорослому футболі. Яскраво виступав на рівні Говерли ще зовсім юним гравцем. Потім став лідером Сталі, пограв за Десну та СК Дніпро-1. Зараз в Ореста новий виклик. Разом із Артуром Рудьком він захищає кольори Пафоса із Кіпру.
"Динамо вийшло на Карпати і про все домовилося"
– Оресте, як розпочиналася ваша футбольна кар’єра?
– Я навчався у звичайній львівській школі. Потім прийшов тренер зі спортивної школи Карпат, він набирав хлопців, які мали бажання грати у футбол. Так вийшло, що я пройшов відбір і потрапив у карпатівську школу. Власне, з цього все і почалося.
– Школа Карпат – одна з найвідоміших в Україні. У чому її сила?
– Тут ніякого секрету немає. Всі знають, що Карпати були хорошою командою, показували чудову гру, виховували футболістів. Молоді хлопці зі Львова мріють грати за цей клуб із дитинства. Всі прагнуть потрапити туди. Залишається тільки вибрати найкращих.
– Як ви опинилися в Динамо?
– Після фінальної частини чемпіонату України отримав пропозицію із Києва. У нас була сильна група: Металіст, Карпати, Запоріжжя і Динамо. Ми демонстрували хороші результати, мали можливість посісти призове місце. Після матчів до батьків підійшов селекціонер Динамо і запропонував продовжити кар’єру в київському клубі. Керівники Динамо вийшли на Карпати і про все домовилися. Мені в той час було 14-15 років.
– Не шкодуєте, що на професіональному рівні не зіграли за Карпати?
– Після Говерли я не міг виступати за Карпати. Контакт із Карпатами був, але керівники клубів не дійшли консенсусу. Тому я повернувся до Говерли. Ні про що не шкодую. В'ячеслав Вікторович Грозний дав мені дуже багато в плані розвитку та кар'єри.
– Не болить серце за те, що зараз відбутися в Карпатах?
– Я не хочу влазити у всі нюанси, які там відбуваються всередині клубу. Звичайно, що команда із таким містом, вболівальниками, стадіоном має грати в УПЛ як мінімум. І навіть боротися за призові місця. Дуже шкода, що клуб з такою історією зараз перебуває в такому стані.
– Інший вихованець Карпат Роман Яремчук рухався аналогічним маршрутом. Ви зналися у Львові, чи познайомилися вже у Києві?
– Ми були знайомі ще із системи Карпат. Він поїхав на 2 роки раніше від мене.
"Белькевич міг показати рівень"
– Важко було адаптуватися в Києві?
– Спочатку було важко. Добре, що до переходу знав кількох хлопців. Зокрема, Яремчук вже грав у Динамо, тож було легше. Загалом, мене добре прийняли в команді. Не було такого, що дуже хотів додому. Розумів, що обираю шлях професіонального футболіста, тож житиму далеко від дому – це зовсім інший рівень та інші вимоги. У той час Динамо було найсильнішим в Україні серед відповідної вікової категорії.
– Як ви потрапили в команду U-19?
– Після академії сформували команду U-19, щоб молодим гравцям простіше було переходити у професіональний футбол. Наш клас був випускним, тому ми перейшли в U-19. А там вже тренери самі відбирали гравців, яких бачили у своїй команді.
– Яким вам запам’ятався Валентин Белькевич?
– З Белькевичем було комфортно працювати. Він був хорошим футболістом та тренером. Завжди міг знайти підхід до гравця. Знав, як спілкуватися із кожним: кому пояснити один раз, кому декілька, із ким потрібно бути м’яким.
"О першій ночі зателефонувала дружина, вона не говорила – ридала в трубку". Без Валентина Белькевича
Він ніколи не кричав, не показував зайвих емоцій. Завжди концентрувався на роботі, на досягненні результату, донесенні інформації до футболістів. Тому період співпраці залишив дуже хороші враження.
– Відчувалося, що він був зіркою Динамо?
– Так. Міг вийти на тренування та показати рівень. З будь-якої позиції влучав у "дев'ятку". В плані майстерності йому важко було скласти конкуренцію.
– Наскільки це престижно – виграти перший чемпіонат серед 19-річних?
– Звичайно, що хотілося виграти перший чемпіонат U-19. Стояло відповідне завдання. Динамо – це Динамо, на будь-якому рівні. Кожен хотів проявити себе із найкращого боку, адже нас переглядали під дубль та першу команду.
Турнір виявився непростим. Була конкуренція із Шахтарем та Маріуполем. Але ми йшли від гри до гри, концентруючись на кожному матчі. Це дало змогу перемогти.
– Яремчук, Бурда, Харатін, Полегенько, Чумак. Досі спілкуєтеся із тодішніми одноклубниками?
– Не можу сказати, що спілкуюся із багатьма. Але якісь контакти підтримуємо. Якщо десь перетинаємося на футбольному полі чи у місті, то завжди є комунікація. Ділимося новинами. Але такого, щоб зідзвонюватися періодично, немає.
– Переведення всієї юнацької команди разом із тренером у дубль: наскільки це допомагає?
– Допомагає, насамперед, у психологічному плані. Маєш упевненість, що тренер і колектив знають твої можливості, та й сам знаєш свої функції, місце в команді. Немає ніякого мандражу чи паніки, що не зможеш себе проявити, або ж тренер не побачить всі твої найкращі якості. Залишалося тільки показувати ту гру, яку від нас вимагав Валентин Белькевич.
– Чим відрізняється юнацький чемпіонат від молодіжного?
– Різниця значна. У чемпіонаті U-19 практично не було виконавців із перших команд, натомість серед дублерів на них не існувало великого ліміту. Тому доводилося грати проти досвідчених футболістів з УПЛ, які нерідко виступали у єврокубках. Хтось набирав форму, хтось відновлювався від травми... Нам також виділяли гравців із першої команди – Мігель Велозу, Ніко Кранчар та інші, які мали величезний досвід.
Тож у дублі грати складніше, але в той же час – набагато цікавіше. Можна перевірити власні сили проти серйозних суперників.
"Я досі на зв'язку із Грозним"
– Якщо на рівні юнацької команди ви були стабільно основним гравцем, то вже у дублі не завжди грали в старті. Чому?
– Тут існувала більша конкуренція. Потрібно було не тільки вигравати її у своїх одноліток, але й боротися за ігоровий час із гравцями першої команди. У першій команді не всі флангові виконавці отримували достатньо практики, тому вони підтримували форму в дублі. До цього ставилися нормально. Розуміли, що це частина футбольного життя.
– Чому перейшли в Говерлу?
– Була можливість залишився в Динамо або поїхати в Говерлу. Я вирішив, що варто спробувати свої сили на рівні УПЛ, маючи постійну ігрову практику. Це шанс для професійного росту та досвіду. Рівень чемпіонату тоді був високим.
– Грати в УПЛ у 19-20 років було важко?
– Мені не було важко. В'ячеслав Вікторович Грозний всіляко підтримував та додавав впевності. Навіть якщо щось йшло не так чи траплялися помилки. Для молодих гравців це нормально, вони роблять перші кроки у дорослому футболі. Що більше він нам довіряв, то краще у нас виходило. Не вистачало майстерності, досвіду, стабільності, але був прогрес та розвиток.
– Що він за тренер?
– Із Грозним у мене завжди складалися дуже хороші відносини, було порозуміння. Навіть сьогодні ми з ним спілкуємося, я завжди можу отримати у нього пораду. Він потренував дуже серйозні клуби, має величезний досвід. Тренування у Грозного завжди інтенсивні та цікаві. Намагався давати футболістам максимум емоцій, поєднувати тактику з ігровим вправами. Дай Боже, ще колись попрацюємо разом.
– Чому ваші дороги з Динамо розійшлися?
– Я хотів далі виступати в УПЛ, або мати можливість грати в іншій країні на високому рівні. Керівники Динамо були іншої думки – щоб залишився у молодіжній команді. Я не бачив у цьому жодного сенсу. Особливо після повного сезону в УПЛ. Розумів, що при тій конкуренції у першій команді Динамо на флангах, на щось претендувати я не зможу. А в ті команди, куди я хотів піти в оренду, мене не відпускали. Тому вирішили припинити співпрацю.
– Образливо, що так і не вдалося зіграти за першу команду Динамо?
– Про щось шкодувати немає сенсу. Інколи виникають думки, що, можливо, варто було посидіти півроку в дублі, щоб отримати шанс. Доля склалася по-іншому. Я ні про що не шкодую.
"Конкретика була від Спортінга, інтерес – від Порту"
– Наступний ваш клуб – Сталь – став справжнім відкриттям сезону, показуючи цікавий футбол, спираючись на молодих гравців. У чому сила тієї команди?
– Це заслуга тренера Єгіше Мелікяна. Він довіряв молодим гравцям, надавав їм впевненості. Розумів, що помилок на такому рівні не уникнути. Ми намагалися грати у свій футбол та показувати свої найкращі якості, отримувати задоволення від процесу. Кожен вірив, що немає нічого страшного в матчах проти Динамо, Шахтаря, Зорі. Ми це довели на практиці: обіграли луганців, забрали очки в Шахтаря.
– Те, що команда не змогла зберегти прописку в УПЛ, підштовхнуло до зникнення клубу?
– Напевно, що так. Ніхто не знав, чи клуб існуватиме далі. Багато футболістів не мали пропозицій, тому не знали, де продовжать свої виступи. Як би там не було, але психологічно це тисне. Не було ніякої конкретики від керівника клубу щодо майбутнього Сталі.
В окремих випадках не вистачало досвіду. Думаю, що 60-70 відсотків пропущених м’ячів – з нашої вини, через індивідуальні помилки. Тож втратили багато очок.
– У той час були розмови, що вами цікавляться англійські, португальські клуби. Як було насправді?
– Щодо англійських клубів – неправда. Ні я, ні мій агент не отримували ніяких запрошень. Конкретика була від Спортінга із Лісабону. Я мав контракт на руках і вирішував: переходити чи ні. Також існував інтерес від Порту, але там не було такої великої конкретики.
– Чому ви відмовилися?
– Я побоювався, що у Лісабоні не матиму ігрової практики, сяду у запас, або взагалі не потраплятиму до заявки.
Крім того, була пропозиція із Греції. Тренер та президент клубу проявляли зацікавлення в моєму переході. Я неодноразово туди літав на переговори. Мені казали, що я матиму місце в складі, що на мене розраховують. А якщо буде пропозиція від сильнішої команди, то продадуть.
У той час не мав життєвого досвіду. Послухав людей, які пообіцяли одне, але реальність виявилася іншою. Якби зараз приймав рішення, воно було б іншим. Але вже склалося так, як склалося.
"Греки вимагають неадекватні суми"
– Лише 4 матчі за Яніну...
– У літнє міжсезоння до команди прийшла велика група новачків – 10 футболістів. Випав складний календар на початку – АЕК, Олімпіакос. Ми програли стартові 4 матчі. Тренер вирішив, що новачкам не вистачає зіграності. До того ж, я не знав англійської мови. Перші три місяці майже нічого не розумів на тренуваннях.
Коли їхав туди, помилково думав, що можна обійтися мовою футболу. Але реальність виявилася не такою. Кажуть, що 50 відсотків успіху легіонерів – це знання мови та комунікація з партнерами і тренером.
Стартові поразки, поговорити нема з ким, 20-21 рік. Я потрапив у психологічну яму. Тому так вийшло. Зараз це вже розумієш: без знання мови немає сенсу їхати в Європу. Психологічно потрібно бути готовим. Бо там життя відрізняється від того побуту, який є в Україні. Їхати потрібно з готовністю до всіх можливих викликів.
– Але Греція вам сподобалася?
– Я там жив недовго. Провів тільки півроку. Не можу сказати, що за цей час побачив багато. Постійно хотілося додому.
Вболівальники там запальні. Особливо, якщо граєш проти лідерів. Атмосферу на стадіоні не передати словами. З першої до останньої хвилини підтримують свою команду попри результат на табло. Якщо футбол – життя зупиняється. Все відходить на інший план.
Загалом країна залишила хороше враження. Завжди тепло, клімат м’який.
– Як виник варіант із СК Дніпро-1?
– Зателефонував Дмитро Михайленко – запитав, чи є бажання грати за СК Дніпро-1. Він на мене розраховував. Я не роздумував над варіантом, бо хотів повернутися додому. Трансфер відбувся дуже швидко.
– Михайленка вважають спеціалістом, який вміє працювати із молодими гравцями.
– У нього все дуже точно поставлене на полі. Кожен футболіст має знати своє місце та обов'язки. Є система, за якою працює команда, він зрозуміло її доносить на тренуваннях, багато уваги приділяли тактиці. Михайленко живе футболом. На базі багато разів переглядав наші матчі, дивиться різні відео, постійно намагається щось вдосконалити.
– Чому вам не вдалося затриматись у команді?
– У СК Дніпро-1 я був в оренді. Тому належало повертатися до Греції, бо клуби не змогли домовитися щодо викупу мого контракту. Греки, коли дізнаються, що клуб має гроші, починають вимагати неадекватні суми. Тому мені довелося шукати новий варіант оренди для продовження кар'єри.
"Десна загубила золоті очки"
– На горизонті виникла Десна?
– Я був на морі. Спочатку подзвонив агент і сказав, що є такий варіант. Потім вже президент клубу зателефонував. Запевнив, що він і головний тренер хочуть бачити мене в команді. Потрібно було їхати і спілкуватися.
Я прибув до Києва. У той же день зустрівся з Олександром Дмитровичем Рябоконем та призедентом клубу. Вдалося про все домовитися. Так, власне, трансфер відбувся.
– Завдяки чому Десна була такою успішною у минулому сезоні?
– Завдяки роботі тренерського штабу, дисципліні та колективу нам вдалося досягти таких результатів. Ніхто не працював упівноги. Таке не проходило. Потрібно було доводити, що ти достойний грати, бо на твоє місце претендували інші гравці.
– Що завадило поборотися за медалі?
– Загубили очки там, де не мали права цього робити. Програли ФК Львів вдома. Перегравали Колос за грою, але поступилися 0:2. Не змогли переграти вдома Карпати. От вам і золоті очки, яких не вистачило. Коли усе вирішується в останньому матчі, на тебе тисне результат, відповідальність. Фактор психології – важливий.
– Чому не залишилися в Десні?
– Ті ж причини, що виникли в СК Дніпро-1. У мене стояла опція викупу, але клуби не домовилися. Яніна хотіла одну суму, Десна готова була заплатити іншу. Потім наче зійшлися, але в підсумку не домовилися. Довелося шукати нові варіанти.
Залишався ще рік контракту з Яніною. Були клуби, готові заплатити за мене хороші гроші. Яніна залишилася б у плюсі. Але вони все одно відмовлялися від трансферу, виставляючи свої умови.
"Приспущені гетри – це звичка"
– Як виник варіант із Пафосом?
– Пропозиція від них була за 3-4 тури до завершення чемпіонату України. Я знав про такий варіант. Але потрібно було вирішувати питання з Яніною. Мав варіанти в Україні, мав інші пропозиції, але все було в руках Яніни.
– На Кіпр ви переїхали вже на постійній основі?
– Так. Клуби домовилися між собою. Я прагнув якомога скоріше грати, тренуватися. Не хотів далі сидіти і просто чекати.
– Не боялися їхати на Кіпр у не найвідомішу команду? Чи виникали побоювання, що проблеми імені Яніни можуть повторитися?
– Можливо, якісь побоювання були. Але в тій ситуації, яка склалася в Греції, я мав приймати рішення. Сенсу залишатися в Яніні не було. Піти я міг тільки тоді, коли за мене заплатять.
– Як проходить адаптація на Кіпрі?
– Поки що я не так довго в команді. Спілкувався із керівниками, тренерським штабом. Тут є російськомовні, тому це спрощує адаптацію. Прийняли мене чудово. Всі підказують, допомагають. Поки все складається добре. Перші тренування показали, що рівень команди високий. Не думаю, що загальний рівень українських клубів – вищий.
– Голкіпера Пафоса Артура Рудька знаєте ще по Динамо?
– Так. Ми разом грали за молодіжні команди, був спільний досвід виступів за Говерлу. Перед тим, як переїхати на Кіпр, я у нього цікавився всіма питаннями побуту та футболу. Він мені дуже допомагає.
– Проблем у плані побуту немає?
– Все на високому рівні. Виділяють будинок із басейном, машину. Все, що треба для життя. Клуб робить багато для комфорту власних гравців.
– Які цілі Пафоса у новому сезоні?
– Завдання клубу – потрапити в трійку, вийти в Лігу Європи. Мої власні цілі – закріпитися в основі, забивати більше м’ячів та допомагати команді.
– Особисте запитання. У вас гетри завжди приспущені. У чому причина?
– Це звичка. Звик до того, що так граю. Вже якось незручно підтягувати їх вище. Судді мене знають і нічого не кажуть. Подивимося, як із цим буде на Кіпрі (Усміхається).
– На закінчення – традиційно кілька слів про сім'ю.
– Батьки живуть у Львові. Вони – підприємці. Молодший брат займається футболом у школі Карпат. Він мені завжди нагадує і дорікає за відмову перейти у Спортінг. Цікавиться моїми футбольними справами. Є кохана дівчина, яка завжди підтримує, хвилюється. Невдовзі вона має приїхати на Кіпр. Хочу думати тільки про футбол.
Сергій Тищенко, спеціально для Футбол 24
показать скрыть