"Батько вболівав за Арарат": учень легенди Динамо запалює у Гладбаху – крутий вінгер, якого (поки що) не кличе Україна
Сергій Тищенко вийшов на зв'язок з Артемом Мурадяном, вихованцем динамівської академії, якого ризикуємо втратити. Ексклюзив "Футбол 24"!
Однією з найбільших втрат академії Динамо після початку великої війни став Артем Мурадян. Хлопець має всі якості для успішної гри на позиції вінгера – швидкий, технічний, вміє обігрувати один в один. Мурадян став одним із відкриттів у складі юнацьких команд Борусії Менхенгладбах. Цього сезону забивав за Гладбах вже на рівні U-17 та допоміг виграти регіональний Кубок. У наступному сезоні Артем має всі шанси дебютувати за команду 19-річних.
Мурадян – вірменського походження. Тому юнацьким збірним України потрібно бути дуже уважним, щоб не втратити талановитого гравця.
Україна хоче натуралізувати гравця з Бундесліги – за юного бомбардира змагається ще одна збірна
– Артеме, як минув для вас сезон 2023/24?
– Влітку я підписав контракт із Борусією. Першу частину сезону пропустив через травму коліна. Другу частину розпочав зі своїм віком U-16. Після другої гри почав виступати в основі. Мав стабільну ігрову практику, після чого запросили тренуватися з U-17. Під кінець сезону зіграв у півфіналі регіонального Кубка, де забив гол. Потім також грав у фіналі. Ми виграли той кубок.
– Наступний сезон проведете з U-17, чи матимете можливість грати за старші вікові команди?
– Підготовка до сезону буде із U-17, а далі все залежатиме виключно від мене.
– Як ви опинилися в Німеччині?
– Я виступав за академію київського Динамо. Після початку війни опинився в Німеччині разом із родиною. Дуже добре, що рідні поряд. У динамівській академії я майже два роки жив один. Тож це додаткова підтримка для мене зараз.
– У Німеччині ви відразу опинилися у Гладбаху?
– Ні, на рівні U-15 спочатку виступав за Байєр Юрдінген. Провів там один повний сезон, забив 21 гол. Я вже наперед знав, що буду переходити у Борусію Менхенгладбах. Тому чекав літа. Мене знайшли скаути. Три дні відбувався перегляд. Після першого дня одразу сказали, що я залишаюся у Борусії.
– Розкажіть трохи про інфраструктуру Гладбаха.
– Академія – одна із найбільших у Німеччині. Сім полів суто для юнацьких команд. Інтернат, готель, стадіон. Усе на найвищому рівні.
– Мешкаєте в інтернаті?
– Ні, зі сім'єю. Ми мешкаємо у 60 кілометрах від Гладбаха. Кожного дня мене забирають та відвозять на тренування і матчі.
– Яка ваша позиція?
– Завжди грав лівим форвардом. Також міг діяти на протилежному фланзі. Мій тренер у Німеччині дізнався, що у Динамо я міг грати лівого захисника або півзахисника. Тому більше діяв на позиції вінгера.
– Вже адаптувалися до життя в Німеччині?
– Спочатку було складно через мову, бо нічого не знав. Почав спілкуватися трохи з друзями. Крок за кроком адаптувався і зараз уже немає ніяких проблем. Ходжу в німецьку школу. Головне – вивчити мову, щоб мати можливість комунікувати з навколишніми людьми.
– У чому різниця підготовки гравців між українськими та німецькими клубами?
– Я б не сказав, що вона якась значна. Усі команди ставлять ціль – перемагати. Готуються дуже серйозно.
– Чи є у системі Гладбаха українці?
– Ні. Тільки я один.
– Як часто зустрічаєте українських футболістів в інших командах?
– Ось недавно приїжджав мій друг із Динамо. Також Микола Петровський зі Штутгарта. Ми з ним на одному фланзі у Києві грали. Виходить не дуже багато.
– Розкажіть про своє футбольне становлення.
– Я народився в Одесі. Мій старший брат займався футболом у клубі ФК Одеса. Я ходив із ним на тренування. Чекав, коли мені виповниться шість років. Сидів на лавочці та чекав, коли зможу також тренуватися. Відповідно, з шести років почав займатися. У десять перейшов до Чорноморця. На турнірі у Вінниці ми посіли друге місце. Отримав пропозиції від Динамо та Шахтаря. Обрав варіант із київським клубом. Два сезони провів в академії Динамо.
– Багато гравців Динамо 2008 року народження опинилися у Європі?
– З нашої команди дуже багато поїхали. Андрій Лисицький грає у Фіорентині. Микола Петровський у Штутгарті. Антон Петрушка був у Манчестері. Тимофій Бугай в Італії. Антон Маринюк грає у Славії Прага.
– Яким вам запам'яталося перебування в академії Динамо?
– Мешкали на Нивках. Головним тренером був Артем Олександрович Яшкін. Йому подобалося, що я завжди намагався брати на себе ініціативу. А мені імпонувало його бачення гри – комбінаційний, швидкий футбол через фланги. У штрафному майданчику була можливість імпровізації.
– На кого зі сучасних гравців ви рівняєтеся?
– Вінісіус та Рафаель Леао. Два лівих форварди.
– Які ваші сильні сторони, як футболіста?
– Я швидкий та вмію грати один в один. Для моєї позиції це дуже важливо.
– Питання громадянства. Ви – громадянин України?
– Так. У мене український паспорт, але маю вірменське походження. Я народився в Одесі. У мами – вірменське громадянство. Мої батьки – етнічні вірмени. Вони народилися там. Тікали від війни, тому переїхали до Одеси.
– Яка збірна для вас найближча?
– Я б хотів грати за тих і за тих. Вірменія – батьківщина моїх батьків. В Україні я народився, пройшов становлення, як футболіст. Поки на мене виходила тільки Україна. Селекційний відділ юнацьких збірних брав мої матчі у клубі. Але наразі виклику немає. На перший збір до Таллінна не покликали. Зараз на турнір у Японію знову не викликали. Але я все одно чекаю. З боку Вірменії не було ніяких сигналів.
– Чи бували колись на історичній батьківщині?
– Ні, жодного разу. Там у мене є родичі, але приїхати поки так і не вдалося.
– Яке у вас хобі крім футболу?
– Весь час намагаюся займатися футболом. Якщо є вільний час, то проводжу його із родиною. Подобається баскетбол. У мене є друг баскетболіст. Можу вийти покидати у кільце, але більше дивлюся.
– Розкажіть про свою сім'ю.
– Батьки не мають ніякого стосунку до футболу. Хоча батько – вболівальник. Завжди підтримував Арарат. Бував на матчах команди, коли ще мешкав у Єревані. Мама працювала керівником благодійного фонду, тато займається транспортними перевезеннями. Маю також двох братів. Старший десять років був у системі Чорноморця, а молодший тільки починає свої кроки у футболі.
– Чи маєте агента?
– Так. Німецька агенція TruSports. Їхній офіс розташований у Гамбурзі. Зі мною працює агент Олег Герман.
