Барон Нісі: зіркове літо в Голлівуді й аристократизм Олімпіади-1932 – як "хороші японці" стали медійним прикриттям війни

МОК, ВТА та інші світові асоціації наполягають, що спорт залишається поза політикою, а бан усіх російських спортсменів є несправедливим – мовляв, вони жертви режиму, та і не всі підтримують диктатора. Трагікомічна історія злету барона Нісі демонструє всю небезпечність такого підходу, навіть коли мова йде про аполітичну й відкриту до світу людину.

Першу частину лонгріду про великого олімпійця читайте за посиланням: Барон Нісі: денді в світі самураїв та забутих окупацій – історія злету головного олімпійського вершника Японії

Драматична перестановка, яка змінила історію

Такеіті готувався до Олімпіади на двох конях. Окрім знаменитого Урана, він працював з Ірландцем – не менш норовливим партнером. Кожна додаткова перешкода збуджувала коня настільки, що у нього змінювався колір очей. Обидві тварини пройшли відбір, однак Ірландцю не судилося відправитись у Лос-Анджелес. Він зазнав травми.

Лейтенант Нісі болісно переживав цю втрату. Ірландець коштував значно дорожче за Урана й мав стати основним на майбутніх змаганнях. Саме цьому коню вдалося виконати легендарний стрибок на 2 метри 10 сантиметрів, який і досі ніхто з японців не повторив.

Уран же здавався занадто ризикованою партією для виступу на Олімпіаді. Він вперто не бажав підгинати копита при стрибках, викидуючи їх уперед – такий стиль був дуже небезпечним. У розпачі барон вирішив відмовитись від турніру, і навіть "бог верхової їзди" Кохеї Юса не зміг його відмовити.

Велику історію врятував шинок. Генерал-лейтенант Осіма (капітан японської кінної збірної) попросив втрутитись майора Ясусі Імамуру – друга й наставника Такеіті. Саме він знайшов норовливого Урана в Італії, запропонувавши його барону.

"Ти завжди п'єш з Нісі і знаєш його настрій, тож виведи його на Урана". За чаркою Такеіті вдалося переконати, однак ще довго лейтенант ходив у пригніченому стані. 30-річний вершник дещо комплексував у оточенні старших за віком офіцерів, які до того ж були іконами національного спорту.

Японська делегація кінного спорту на Олімпіаді-1932. Зліва направо – лейтенант Такеіті Ніші, капітан Сігемото Йосіда, майор Ясусі Імамура, капітан Тара Наро, капітан Маресіго Ямамото, полковник Кохеї Юса. Фотографію зробив підполковник Сюндзо Кідо

Майор Імамура на шикарному англійському коні Сонні Бой нещодавно став першим японцем, якому вдалося виграти турнір у Європі. Капітан Йосіда та полковник Кідо виступали на Олімпіаді-1928, а полковника Юсу взагалі називали "богом". Нісі ж на Кубку принцеси Іоланди в Турині, де переміг Імамура, посів 15-ту позицію з 16-ти.

"Мене обрали із жалю", – говорив Такеіті своїй дружині. Лейтенант прибіднявся, адже все одно вважався одним із найперспективніших вершників Японії. Тільки він і майор Імамура мали серйозний європейський досвід. Тим не менш, у США барон відправився без феєричних очікувань.

Японці в Лос-Анджелесі

Кінна збірна прибула в США на два місяці раніше за решту японської делегації. Так було необхідно через складність плавання. Коням декілька тижнів доводилось провести на обмеженому просторі, без змоги побігати. Їм бракувало води та їжі, а крім того вони часто хворіли – як наслідок, на Олімпіадах відзначали високу травматичність тварин.

Транспортування олімпійських коней в порту, 1932 рік / фото – Fairfax Media via Getty Images

Кожен вирішував цю проблему по-своєму. Нідерланди під час подорожі в США встановили на борту човна інноваційну бігову доріжку для коней. Японці ж вирішили отримати більше часу на відпочинок та відновлення тварин.

На Олімпіаду-1932 в Лос-Анджелесі особливо чекала японська діаспора, яка нараховувала понад 100 тисяч осіб. У США до неї ставились з підозрою та упередженням, яке можна порівняти зі ставленням до мігрантів з Африки та Близького Сходу в нашу епоху. Це й не дивно, враховуючи політику Японії проти Китаю – імперські війська провели інтервенцію на Шандунський півострів у 1927 році, окупували Манчжурію в 1931-му та штурмували Шанхай в 1932-му. Агресія супроводжувалась масовими військовими злочинами.

До того ж, США переживали Велику депресію. Вона явно не сприяла дружбі народів, та й економічно людям було непросто. Саме тому приїзд японської збірної до Америки став для місцевих японців святом – вони всюди зустрічали спортсменів і активно ходили на стадіони.

Колоризоване фото бігових змагань на Олімпіаді-1932 у Лос-Анджелесі / фото – Apic/Bridgeman via Getty Images

Можна уявити, як це виглядало з боку. Спільнота, яка жодним чином не засудила відкриту агресію Японії, радісно святкувала приїзд і перемоги Імперії на змаганнях у демократичному світі. Причому частина спортсменів була чинними офіцерами японської армії!

Японський денді завойовує Лос-Анджелес

Хто знає, у що вилилась би ця історія без появи Такеіті Нісі. Молодий аристократ із західними звичками та веселим характером швидко став суперзіркою Лос-Анджелеса. Подбав він і про образ збірної – своїм коштом барон одягнув партнерів у смокінги.

Тренування кавалеристів проходили в елітному заміському клубі Riviera Coutry Club, який існує і донині. Там спортсмени з різних країн перетинались, хизуючись одягом, конями та дорогими аксесуарами. Зокрема, барон Нісі мав хлист, ручка якого була виготовлена зі слонової кістки.

Кавалеристи з різних країн у Лос-Анджелесі, 1932 рік. Такеіті Нісі – третій зліва

Після роботи з конями Нісі розкатував по Лос-Анджелесу на кабріолеті Packard Convertible, з рідкісним на той час радіоприймачем у салоні. Або ж ганяв на мотоциклі Harley-Davidson. На голові – стильна зачіска у стилі Valentino, на атлетичному тілі – смокінг, у кишені – тугий гаманець з доларами та срібна фляга з віскі. І це в часи сухого закону!

Машини й мотоцикли Такеіті регулярно зупинялись біля лос-анджелеських казино. Існує напівбайка-напіванекдот, ніби барон одного разу програв там усі гроші, а у переказі додаткових коштів з Японії відмовили – довелося бігати й позичати у колег, а потім вибиратись із боргів. Іронія в тому, що саме Нісі був скарбником кінної команди.

Японська збірна з кінного спорту в 1932 році. Крайній справа – Такеіті Нісі

Японський аристократ одразу став своїм у західній богемі. Вільне володіння англійською зробило його гостем вечірок із зірками Голлівуду. Такеіті возз’єднався зі старими друзями – Мері Пікфорд та Дугласом Фейрбенксом – а також познайомився з Чарлі Чапліном, Спенсером Трейсі, Робертом Монтогомері. Тоді вони перебували в зеніті голлівудської слави.

Пишуть, що жінки настільки були вражені японським денді, що самі стукали у його двері. Словом, барон був своїм серед чужих, повністю відповідаючи західному розумінню кавалериста – гламурного аристократа-серцеїда. І хоча Нісі любив свою дружину, із Лос-Анджелеса він відправив їй всього одну листівку: "Я дуже популярний. Абайо!", – написав Такеіті в кінці.

Фото: лист Такеіті Нісі до дружини Такеко. "Абайо" – те саме, що і "сайонара" (до побачення). Слово часто використовують чоловіки, коли хочуть показати себе крутими, "поганими хлопцями".

Розкутий образ життя на Олімпіаді подобався не всім співвітчизникам. Дехто вважав таку поведінку негідною для істинного японця, а в армії конкуристів-аристократів недолюблювали в принципі – мовляв, вони думали тільки про спорт і вечірки, забувши про солдатський обов'язок. Та і загалом у військах популярність набирали ідеї ультранаціоналізму й мілітарної диктатури.

Так чи інакше, критикам довелося заткнути роти, адже 14 серпня 1932 року барон Такеіті Нісі вписав японський конкур до історії.

Олімпійський конкур-1932 – складний, драматичний і героїчний

Кінні змагання за традицією відбувалися в останній день Олімпіади. Велика депресія та труднощі з транспортуванням коней через океан далися взнаки – кавалерійську команду привезли тільки 6 країн. Франція, США, Швеція, Нідерланди, Мексика та Японія. Вони були представлені 31 спортсменом.

Усі учасники кінних змагань на Олімпіаді-1932 в Лос-Анджелесі, включно з суддями та менеджерами. Такеіті Нісі обведений червоним / фото з книги "Х.Olimpischen Spiele - 1932, Los-Angeles"

У кінних змаганнях є три дисципліни – виїздка, триборство та стіпль-чез (він же стрибки через перешкоди). Виїздка оцінює майстерність верхової їзди, плавність рухів, взаємодію вершника з конем, потрапляння в ритм тощо.

Приклад сучасних змагань із виїздки

У триборство входить виїздка, крос (розділений на декілька етапів) та індивідуальні стрибки. Японія у Лос-Анджелесі відмовилась від виїздки, а Такеіті Нісі не брав участі навіть у триборстві.

Барон Нісі, попри популярність у богемі, не вважався серйозним претендентом на медалі. У нього був скромний список досягнень, а цьогорічні змагання шокували своєю складністю. Чотири роки тому в Амстердамі всі скаржились на легкість траси для конкуристів, тож у Лос-Анджелесі проблему спробували вирішити радикально.

Смуга перешкод для конкуристів на Олімпіаді-1932 у Лос-Анджелесі / фото: FPG/Hulton Archive/Getty Images

Максимальна висота перешкод на Олімпіадах до 1932 року становила 1,4 метра, однак у Лос-Анджелесі її збільшили до 1,6 метра. Рів з водою розширили з 4-х метрів до 5-ти. Крім того, між перешкодами зменшили дистанції.

Маршрут виявився занадто важким і небезпечним. Лише двом із чотирьох збірних вдалося пройти змагання з триборства до кінця (США та Нідерландам), тож командну бронзу не вручили нікому. Японська імперія трималася на останніх позиціях і вилетіла після кросу, однак зробила це красиво.

Сюндзо Кідо, який пройшов майже всю дистанцію, мав подолати всього одну перешкоду. Втім, полковник несподівано зіскочив з сідла – його 19-річний К'югун почав сильно пітніти, а ніздрі несподівано розширились. Кідо вирішив, що останній стрибок може вбити тварину. Він дуже любив коней, тож поплескав партнера по гриві, посміхнувся й повів за межі Riveira Country Club.

Полковник Сюндзо Кідо (праворуч)

К'югун, ніби вибачаючись, поклав голову на плече вершника. "Він чув тихий голос Милосердя, а не гучне вигукування Слави", – написано на меморіальних дошках в честь Сюндзо Кідо. Хоча хто знає, як би повів себе полковник за наявності шансів на перемогу, а не тримаючись на 12-й позиції з 14-ти.

Пізніше Кідо стане вчителем майбутнього імператора Акіхіто, а після Другої світової створить олімпійську базу для відродження кінного спорту в Японії. На старості Сюндзо організував збір на пам'ятник бойовим коням у храмі Ясукуні – храмі усіх полеглих в бою японців.

Командний залік у стрибках через перешкоди взагалі залишився без переможця – жодна збірна не зберегла трьох спортсменів, яким вдалося повністю пройти трасу. Деякі промахи й падіння вдалося зафіксувати й зберегти на відео.

Великий день барона Нісі

Як наслідок, у завершальний день Олімпіади барон Нісі опинився під колосальним тиском. По-перше, конкур став останньою надією Японії на медалі. По-друге, Такеіті захищав честь імператорської армії. По-третє, турнір з індивідуальних стрибків вважався окрасою Ігор, а його медалі мали найвищий ґатунок.

100 тисяч глядачів на легендарному Колізеї (Олімпійському стадіоні в Лос-Анджелесі) спостерігали за битвою 11 спортсменів. США, Мексика та Швеція виставили трьох вершників, Японія – тільки двох, адже майор Сігетомо Йосіда травмувався на тренуванні.

Шикування кавалеристів на Олімпійському стадіоні в Лос-Анджелесі, 1932 рік

Фаворитом був американець Гаррі Чемберлейн з кобилою Show Girl. Для майора армії США це була вже третя Олімпіада.

Не меншу небезпеку становив шведський граф Кларенс фон Розен-молодший з конем на прізвисько Імперія. Все його життя було пов’язано з топ-конкуром. Батько Кларенса був членом МОК і сидів у міжнародному журі з кінного спорту – саме він повернув кавалеристів на Олімпійські ігри. Племінниця теж обрала кар'єру вершниці, виступаючи у виїздці.

Швед вважався універсалом, сильним у всіх дисциплінах. У змаганнях з триборства в Лос-Анджелесі він вже завоював бронзові медалі. Кларенс фон Розен-молодший мав стати суперзірковим конкуристом – він ще не знав, що через рік загине в авіакатастрофі.

Зліва направо – Кларенс фон Розен-молодший, Гарі Чемберлейн і Такеіті Нісі / фото: Universal History Archive/Universal Images Group via Getty Images

У шведській збірній був і майор Ернст Хольберг, який взяв індивідуальну бронзу з конкуру на Олімпіаді-1928. Словом, Такеіті Нісі мав надзвичайно серйозних суперників. Справжню еліту. Тим не менш, із 11-ти спортсменів тільки п’ятьом вдалося пройти трасу на Колізеї.

За падіння знімали 4 очки. Також був штраф за втрату часу. Три відмови коня від стрибків означали кінець змагань для учасника.

Усі мексиканці нарвались на дискваліфікацію, причому майор Карлос Мехія вилетів вже на другій перешкоді. Капітан збірної США – Вільям Бредфорд – набрав "мінус 24" (у Другій світовій він стане бригадним генералом). Майор Ясусі Імамура – головна зірка японців і друг Такеіті Нісі – набрав чотири падіння й зійшов на середині дистанції. Дискваліфікували також лейтенанта Вільяма Воффорда (США) та шведа Арне Франке.

Такеіті Нісі та Уран долають перешкоду, Олімпіада-1932 / фото – Hiroshi Hiyama/JIJI PRESS/AFP via Getty Images

Кларенс фон Розен-молодший замахнувся на золото, отримавли тільки 16 штрафних, але його випередив Гаррі Чемберлейн – у нього всього на одну помилку менше. "Мінус 12"! Американська публіка затамувала подих, адже США ще ніколи не брали медалей у індивідуальних стрибках.

І ось настала черга японського барона. Вже сама поява велетенського Урана приголомшила "Колізей", викликавши овації.

Перші п'ять перешкод Такеіті та Уран пройшли без проблем. Шостою була поперечина з 5-метровим ровом – стрибок був вдалим, однак задні копита злегка торкнулися води. Зате пара легко подолала важку восьму перешкоду.

Фото – Такеіті Нісі на Урані, Олімпіада-1932. Можна помітити характерну особливість Урана – викинуті вперед копита при стрибку.

Найважчою була десята перешкода, на якій сталося декілька падінь і на якій отримали дискваліфікацію Ямамура й Франке. Вона являла собою високу гору евкаліптових гілок, над якими поставили дві поперечки – і здивований Уран теж відмовився стрибати!

Втім, Такеіті спокійно відійшов назад та повторив спробу. Уран впорався, зірвавши овації 100-тисячного стадіону! Подальші стрибки пройшли без жодних проблем.

Відеохроніка зберегла майже весь виступ Такеіті Нісі та Урана в Лос-Анджелесі – це справді вражає, навіть якщо не цікавишся кінним спортом.

Нісі завершив трасу за 2 хвилини, 42 секунди й 20 мілісекунд. Він отримав 7-очковий штраф за стрибки та ще 1 очко штрафу за час – майже ідеальний результат. Побити його міг тільки Ернст Хольберг, однак він набрав аж 50 штрафних очок.

Це означало, що Японія вперше завоювала олімпійське золото в кінному спорті! Досі воно залишається єдиним в історії країни.

Кларенс фон Розен взяв ще одну бронзу, а Гарі Чемберлейн приніс американцям срібло (що теж стало історичним досягненням). Цікаво, що суддями в індивідуальному конкурі були представники Японії, США та Швеції – саме ці країни й тріумфували.

Такеіті створив сенсацію. Оточений репортерами, барон Нісі підсумував свій виступ двома словами: “Ми перемогли!”. Ніхто вже не дізнається точно, що саме хотів сказати Такеіті в ту мить. Ймовірно, він мав на увазі себе та Урана, а не Японську імперію, однак його думки в цій ситуації не мають значення – японці сприйняли слова офіцера імператорської армії, як національний тріумф.

Одне з найбільш знаменитих фото Такеіті Нісі та Урана на Олімпіаді-1932

Кінний тріумф – політична зброя Японії?

Можна тільки здогадуватись, що у цю мить відчували китайці. Американська ж публіка носила офіцера японської армії на руках. Після перемоги на Олімпіаді лейтенанта Нісі зробили почесним громадянином Лос-Анджелеса, а концерн Packard подарував йому пам’ятний автомобіль люкс-класу.

Барон Нісі відповідав взаємністю. Він навіть ігнорував офіційні урочистості у своїй кінній команді, тусуючись по вечірках із зірками Голлівуду та аристократами.

Фото: Такеіті Нісі на церемонії вручення нагороди почесного громадянина Лос-Анджелеса

Не буде перебільшенням сказати, що влітку 1932 року Японія асоціювалася не з бойовими діями в Китаї, а з бароном Нісі. З веселим і дипломатичним олімпійським чемпіоном, якого так люблять американські актриси.

Звісно, не блискучий образ Такеіті став причиною беззубості докладу Літтона в Лізі націй – у ньому японське вторгнення в Маньчжурію навіть не визнали агресією. Втім, недооцінювати значення вояжу кавалеристів до Лос-Анджелеса теж не слід. Тема війни в пресі була розмита, а доброзичливі японські офіцери ніяк не нагадували варварів, готових вчинити різанину в центрі Шанхаю.

Власне, барон Нісі таким ніколи і не був – але ж це і не важливо! Головне, що у газетах західний громадянин бачив усміхненого японського денді в смокінгу. А поруч із веселим гостем він бачив улюблених акторів, політиків, бізнесменів тощо. Не дивно, що суспільна думка американців стояла на ізоляціоністських позиціях до самого Перл-Харбору.

Разом з тим, політичне й військове керівництво Японії наважилось на атаку США, спираючись на враження від 1930-х років – епохи, коли американці гуляли по вечірках, дружили з японськими офіцерами й знати нічого не хотіли про війни. Мілітаристи просто не вірили, що це суспільство здатне мобілізуватись для спротиву.

Однак історія Такеіті Нісі на цьому не завершується. Вона тільки починається – і в ній буде ще багато уроків. Далі буде...

Невідомий Віктор Чукарін: відмовив Москві, любив Львів, розбирав мотор "Волги", підтягувався однією рукою понад 40 разів