Барон Нісі: шана в Голлівуді, дружба з українцем і драма в останній битві – як Друга світова забрала легенду Олімпіади

Олімпійський чемпіон Лос-Анджелеса-1932 і учасник берлінської Олімпіади-1936 – барон Такеіті Нісі – не зміг виступити на домашніх Іграх у Токіо, призначених на 1940 рік. У плани конкуриста втрутилась війна. Як офіцера японської армії, його долучили до служби на кордоні з СРСР, де Нісі дослужився до підполковника й командира 26-го танкового полку.

У 1945 році олімпійцю належало взяти участь в одній з найбільш кривавих битв Другої світової на Тихому океані – за острів Іво Дзіма.

Частина 1: Барон Нісі: денді в світі самураїв та забутих окупацій – історія злету головного олімпійського вершника Японії

Частина 2: Барон Нісі: зіркове літо в Голлівуді й аристократизм Олімпіади-1932 – як "хороші японці" стали медійним прикриттям війни

Частина 3: Барон Нісі: тріумфальний камбек у Японію, заміна "атомному коню" та Олімпіада-1936 – смертельний конкур на святі нацизму

Частина 4: Барон Нісі: Олімпіада на крові, зміна коней на танки та фронтові будні чемпіона – як світова війна поглинала спорт

Барон Нісі на Іво Дзімі

Клінт Іствуд у 2006 році презентував фільм “Листи з Іво Дзіми”, в якому битва за однойменний острів зображена з японської точки зору. Командувача обороною – генерала Тадаміті Курібаясі – зіграв Кен Ватанабе, відомий за блокбастерами Крістофера Нолана. Він отримав головну роль, однак в цій стрічці був введений і персонаж Такеіті Нісі.

Вперше барон з'являється верхи на коні. Вічно усміхнений, у чоботах французької фірми Hermes, з фотографією Урана в кишені та з батогом у руці, Нісі зображений як кумир своїх солдатів – і це дуже реалістисне зображення. Навіть нетипово високий для японця зріст відповідає істині.

Барон вважав свій батіг найголовнішою річчю у житті, окрім самого життя. Коні на острові теж були. Скакуни залишились від колишнього командувача гарнізону, якого життя закинуло із кавалерії в морську піхоту. Він називав себе "морським кавалеристом" і випросив трьох коней, на яких потім і гарцював Нісі.

На фото – батіг Такеіті Нісі. До 2021 року він зберігався у США, але був повернутий нащадкам Нісі перед Олімпіадою у Токіо.

Не відповідає дійсності тільки дружба з генералом. Величезна кількість джерел – зокрема, збірка листів Курібаясі, оформлена у книгу Куміко Какеі – підсвічує низку робочих конфліктів з олімпійським чемпіоном. Зокрема, Такеіті отримав догану за миття танка дорогоцінною водою, а також чинив опір ідеї використовувати танки для маневрених боїв.

Легкоброньовані японські машини стали б легкою здобиччю у відкритому зіткненні. Враховуючи рель'єф острова, Нісі запропонував закопати танки в землю, замаскувати й використовувати в ролі стаціонарних артилерійських батарей. Згідно з іншими джерелами, все було рівно навпаки – це барон хотів мобільності, а генерал бажав закопати танки.

Хай там як, офіцерам вдалося досягти компромісу – 12 машин вкопали у землю, а інші 11 ховалися у горах і впадинах, готуючись до контратак чи посилення окремих ділянок. Загалом же оборона ґрунтувалася на лабіринті підземних тунелів, печер і прихованих бетонованих ДОТів. Тадаміті Курібаясі під час десанту збирався втягнути морпіхів США вглиб, а потім атакувати прицільним вогнем.

Захоплений легкий танк із полку під командуванням Такеіті Нісі / Національний музей ВМС США

Навіть на Іво Дзімі – місці, де всі чекали тільки на смерть – Такеіті залишався собою. Він часто намагався зробити все по-своєму, користуючись високим аристократичним статусом. Втім, великої ворожнечі з Курібаясі не виникало. На відміну від флотських військових, які теж перебували на острові, барон сумлінно виконував бойові накази, а його особливий погляд на армійські традиції приніс більше користі, ніж проблем.

Фінальне змагання чемпіона

Підполковник Нісі прибув на острів у серпні 1944-го й чекав вторгення цілих півроку. Звісно ж, він не копав тунелі, однак проводив важкі навчання. Одне із них незадовго до висадки США серйозно травмувало барона.

Я продовжую жити в укритті під щоденними повітряними нальотами. Нещодавно під час навчань я вистромив шию з танка і зачепився за телефонний дріт, ушкодивши кістки. Я не розповідаю про це своїм хлопцям, тому ніхто не знає – але зараз болить так сильно, що я не можу спати вночі. Якщо у вас є якісь відповідні ліки, будь ласка, надішліть їх мені" – писав Такеіті своїй дружині 4 лютого.

До американського десанту на Іво Дзіму залишалось 12 днів. Дружина прочитала послання 22 лютого 1945 року. Це був останній лист від Такеіті, який отримала пані Такеко.

На фото: один із листів Такеіті Нісі, написаний з Іво Дзіми

16 лютого 1945 року флот США підійшов до Іво Дзіми й розпочав триденний обстріл, знищивши всю рослинність на острові. 19 лютого морська піхота десантувалась без спротиву й почала просування вглиб – а потім потрапила під перехресний обстріл з близьких дистанцій, втративши чверть бійців за годину. Окопатись їм заважав пласт попелу, який утворився після бомбардувань.

Ця битва стала єдиною на Тихоокеанському театрі Другої світової, де США втратили більше солдат, ніж Японська імперія. Навіть сумнозвісна висадка на пляжі Омаха у Франції далася американцям меншою кров'ю. План генерала Курібаясі працював, але ворог навіть за катастрофічних втрат рухався вперед.

План оборони Іво Дзіми й карта просування американців. Позиції Такеіті Нісі розташовувались у центрі, в районі Аеродрому №2 / натисніть, щоб збільшити

Основні сили Нісі розпочали битву 22 лютого, захищаючи аеродром Мотояма. 26-й танковий полк чинив відчайдушний спротив, обстрілюючи морпіхів із прихованих ДОТів і контратакуючи. Просування десантників на цьому етапі складало 10 метрів на годину.

Саме в ці дні народилась легенда про американця, якого взяли в полон танкісти Нісі. Барон не просто врятував ворога від розстрілу, а й наказав піклуватись та надати йому ліки. До того ж, підполковнику зачитали лист від матері морпіха – та прохала повернутись додому якнайшвидше. Олімпійський чемпіон Лос-Анджелеса із жалем зазначив, що "люди всюди однакові, незалежно від країни". Тим не менш, наступного дня воїн помер.

Цей епізод навіть потрапив у фільм Клінта Іствуда й неодноразово згадувався іншими авторами.

Втім, достовірність цієї історії дуже сумнівна. Першоджерелом є документальна книга Хідедзіро Котані "Ворота смерті Іво Дзіми", написана в 1978 році – з того часу ніхто так і не спробував дізнатись, чи був такий епізод насправді. Каору Оно в роботі "Апостоли Олімпу" (1984) розбив багато міфів про Нісі, однак на моменті з солдатом увагу не загострював.

Попри шалені втрати, 26 лютого американці захопили аеродром і останні свердловини з водою. Полк Такеіті контратакував на висотах поза ним і намагався відбити колодязі, але сили були нерівними. У боях згоріло 80% техніки.

Покинутий середній танк із полку Такеіті Нісі на Іво Дзімі

6 березня підрозділ втратив усі танки, 7-го морпіхи розрізали оборону на дві окремі частини, а 17-го вся поверхня острова опинилився під контролем США. Битва перейшла у печери, які американці випалювали вогнеметами, травили газом або завалювали піском і камінням. Японці без води навіть не могли ковтати, але стояли насмерть.

Барон Нісі не зраджував своїм ідеалам навіть тепер. На відміну від більшості офіцерів, Такеіті приймав у свої печери заблукалих, які відступали, з інших підрозділів – хоча кількість припасів, боєкомплекту та медикаментів була обмеженою. Також він рішуче відмовляв від практики сепуку чи самопідривів.

Американці випалюють позиції японців вогнеметом / Getty Images

У підземних боях колишній олімпійський чемпіон з конкуру втратив око, а половина його обличчя була обпечена. Історія барона ось-ось мала добігти кінця, однак цього не бажали навіть американські військові. Вони ходили з гучномовцем по острову й повторювали:

Барон Нісі, виходьте! Ви отримали безмежну славу в Лос-Анджелесі. Здаватись не соромно. Ми зустрінемо вас із повагою за вашу хоробрість. Світу було б дуже сумно втратити вас!

Втім, правдивість цієї історії теж малоймовірна. Японцям дійсно пропонували здаватись, але існує тільки один запис зі згадкою про заклики конкретно до Нісі. Його зробив офіцер ВМС із авіакорпусу Південних островів – принаймні, у цьому запевняють автори статті на сайті кінного клубу універсистету Хоккайдо.

У спогадах морпіхів про Такеіті ніхто не згадує. Більшість дослідників вважає, що про перебування барона на острові американці знати не могли. До речі, Нісі не був єдиним олімпійським призером Лос-Анджелеса у цій битві – на Іво Дзімі загинув 33-річний Тацуго Каваісі, який взяв срібло у плаванні на 100 метрів вільним стилем.

Морпіхи США біля прихованої гармати японців. Іво Дзіма, 23 лютого 1945 року / Cornelius/PhotoQuest/Getty Images

Легенду про заклики до барона дуже любила родина Нісі. Автор дослідження про міфи навколо Такеіті в японському суспільстві – Каору Оно – осмілився висловити сумнів у достовірності даної історії. У відповідь сім'я аристократа припинила спілкування з біографом.

Особливо часто історію з гучномовцем і проханням здатись приписують майору Сідні Бартлетту – офіцеру розвідки 315-го бомбардувального крила ВПС США, якому довелося приземлитись на Іво Дзімі в останні дні битви. До війни він був відомим голлівудським сценаристом і вважався другом Нісі.

Майор Сідні Бартлетт разом з дружиною – голлівудською актрисою Еллен Дрю. 23 березня 1943 року / Keystone/Hulton Archive/Getty Images

Ця персона особливо цікава, адже Сідні Бартлетт мав українське походження. Він народився у єврейській родині в Миколаєві, однак у 4-річному віці сім'я переїхала до Чикаго. Перед еміграцією хлопчика звали Сашею Баранєвим.

Він познайомився з Нісі у приміському клубі Рів'єра під Лос-Анджелесом, коли японець готувався до Олімпіади. Тоді Саю (скорочене ім'я і псевдонім Сідні) було лишень 19 років. Наш земляк був газетним репортером, однак у 1933-му перекваліфікувався в сценаристи й став "світським левом". Після Другої світової війни Сай став оскароносним продюсером.

Америкнські бомбардувальники почали приземлятись на Іво Дзімі ще у розпал боїв на поверхні. На одному із них дійсно прилетів 32-річний майор Бартлетт. Втім, немає жодних підтверджень, що він знав про перебування Такеіті на острові.

Тим не менш, у 1965-му Сай навідався в гості до родинного маєтку Нісі. Від дружини – Такеко Нісі – кіношник і дізнався про гірку долю старого друга.

На фото – дружина Такеіті Нісі приймає золоту медаль фонду Хелмса. 1964 рік

Кінець барона Нісі

17 березня 1945 року генерал Тадаміті Курібаясі передав останній наказ – опівночі усі японські війська мали перейти у наступ, не озираючись назад і б'ючись до останнього солдата. Це була агонія.

Такеіті Нісі попри важкі поранення тримався ще чотири дні. Можливо тому, що й не знав про наказ командування, адже підрозділ втратив зв'язок зі штабом. Саме на з'єднання з ним підполковник і вирушив 21 березня – у сльозах він пообіцяв пораненим, що повернеться. На своєму шляху барон зустрів групу японських солдат, а ті повідомили про знищення штабу.

Америкнаські військові біля бетонованого армованого ДОТа зі 120-мм японською гарматою на Іво Дзімі / Wikipedia

Такеіті з боєздатними підлеглими повернувся на старі позиції, стримавши слово перед лазаретом – от тільки табір вже розбомбили. Втім, невдовзі прибув посильний, який повідомив про вціліле командування. Було прийняте рішення пробиватись до своїх на північ. Великий конкурист очолив групу з 38 солдатів і офіцерів.

Пройти вночі через траншеї американців не вдалося, але японці спробували прорватись крізь яри. Група із 10 бійців досягнула мети, однак підполковник разом з 13 підлеглими потрапив під вогонь піхоти й танків. Шансів вижити не було. 22 березня 1945 року олімпійський чемпіон Лос-Анджелеса-1932 і учасник Олімпіади в Берліні-1936 – барон Такеіті Нісі – загинув.

Саме так смерть конкуриста оповідає Тадахару Утіда – офіцер ВМС із флотського арсеналу Йокосуки, який приєднався до полку Такеіті на початку березня 1945-го.

戦車第二十六連隊長 #西竹一中佐 (戦死後大佐に昇任)を偲ぶ碑が #硫黄島 東海岸に建立されています。西大佐は1932年ロサンゼルス五輪の障害馬術で優勝したことで有名です。本碑北側約250mに｢西大佐戦死の碑｣がありますが、地熱が高く通行困難なことから昭和63年に改めて現在の場所に建立されました。 pic.twitter.com/lTR5vjwmIq

— 海上自衛隊　第４航空群 (@jmsdf_4aw) March 4, 2021

Меморіал в честь Такеіті Нісі на острові Іво Дзіма

Армія ж офіційно повідомила, що барон Нісі застрелився на світанку 21 березня 1945 року біля села Гінменсуї – в день, коли Генеральний штаб відправив телеграму з наказом вчинити масове самогубство. Насправді ж у Токіо не знали, що відбувалося на острові в ті дні. Зв'язок із Іво Дзімою вже тиждень як був відсутнім, тож командування дійшло до висновку про кінець організованої оборони. От тільки контратаки тривали до 26 березня, а останні захисники здалися аж у 1949 році.

Також існує теорія, згідно з якою вогнеметники почали випалювати печеру Такеіті – той разом з бійцями вискочив на відкритий простір, де потрапив під кулеметний вогонь. Дружина барона згадувала, що їй оповіли аж п'ять версій про його загибель – у книгах же їх ще більше. Одна героїчніша за іншу.

Місце смерті Такеіті залишилось невідомим. Зник і його меч, а от батіг і шпори пізніше були знайдені в одній із печер на Іво Дзімі. Пані Такеко Нісі заявляла, що це були шпори з французьких чобіт її чоловіка. Їх передали родині.

Чоботи французької фірми Hermes зі шпорами, у яких Такеіті Нісі брав золото Олімпіади-1932 в Лос-Анджелесі / фото з Меморіального спортивного музею Тітібуномія у Токіо.

Такеіті Нісі завершив свій шлях у 42 роки, посмертно отримавши звання полковника імператорської армії (стандартна практика для Японії). Всього через тиждень прийшла звістка і про мирну кончину коня Урана. "Тієї миті я вперше зрозуміла, що мій чоловік дійсно помер", – говорила Такеко Нісі. Невдовзі конюшні Бадзікоен розбомбили, а від найкращого друга барона залишились тільки підкови.

На фото – грамота за участь на Олімпіаді-1932 в Лос-Анджелесі, золоті медалі Такеіті Нісі та підкови коня Урана / фото з Меморіального спортивного музею Тітібуномія у Токіо.

Сай Бартлетт же через 30 років відвідав маєток барона Нісі в Токіо. Дізнавшись про обставини його смерті, американский українець відправився до храму Ясукуні – святилища полеглих японських воїнів – та віддав шану великому вершнику.

"Коли я повернуся до Лос-Анджелеса, збираюся поділитися цією новиною зі Спенсером Трейсі, Робертом Монтгомері та твоїми давніми друзями в приміському клубі. Спочивай із миром, мій старий друже", – сказав Бартлетт у слізному панегірику.

Після смерті

Історія Такеіті Нісі продовжує жити навіть після його загибелі. Каору Оно писав, що образ барона разом з усіма міфами навколо його персони допоміг повоєнному поколінню японців. Він повернув народу впевненість і зберіг відчуття національної гордості.

Такеіті Нісі повертається із золотою медаллю Олімпіади-1932 на лайнері "Тітібу Мару"

Про життя легендарного кавалериста написана низка популярних у Японії романів, а Голлівуд навіть помістив персонажа Такеіті в оскароносний фільм Клінта Іствуда. Таким чином, американська кіноіндустрія зробила оммаж своєму великому другу.

Нова хвиля інтересу до конкуру накрила Японію в 2024 році на Олімпіаді в Парижі. Її збірна здобула командну бронзу з триборства – у спробі осмислити цю подію журналісти й вболівальники знову згадали про Такеіті Нісі. Протягом 92 років саме він залишався єдиним японським олімпійським медалістом у кінному спорті, а взяти золото нікому із співвітчизників не вдалося й досі.

Бронзові медалісти з триборства у кінному спорті на Олімпіаді-2024. Зліва направо: Йосіакі Оіва, Рюдзо Кітадзіма, Тосіюкі Танака та Кадзума Томото / Kevin C. Cox/Getty Images

Навряд чи успіх барона тішив китайців 1930-40-х років. Для них Такеіті був офіцером-окупантом. Всесвітньо відомим і поважним. Він не брав участі у військових злочинах (принаймні, про це досі нічого не відомо), але сам обрав кар'єру військового й ніколи від неї не відмовлявся. Навіть після Нанкінської різанини вершник думав тільки про Олімпіаду й залишався "поза політикою".

Втім, озираючись на історію барона, доводиться констатувати – він не міг бути інакшим. Такеіті рано залишився без батька й опинився під впливом вчителів-мілітаристів, а його любов до конкуру неможливо було відокремити від служби. В усьому світі на кінні турніри їздили лише військові (за рідкісними винятками). До того ж, спортивні асоціації та західне суспільство не бачили нічого поганого в офіцерах країн-агресорів на Олімпіадах.

Газета Los-Angeles Times оповідає про тріумф Такеіті Нісі на Олімпіаді в Лос-Анджелесі, 1932 рік

Такеіті був хорошою людиною, але народився не у тому місці й не в той час. Такий погляд домінує в Японії та в західній культурі, але це – напівправда. Реальний барон Нісі був консервативним і ліберальним. Мілітаристом і пацифістом. Інфантильним і відповідальним. Гоноровим і простим. Як у позитивному сенсі, так і в негативному.

Однозначно судити життя й вчинки Такеіті неможливо. У 2024 році це й не потрібно. Важливіше зробити правильні висновки – в першу чергу уроки мають винести вчителі, спортсмени, політики й міжнародні організації (в тому числі олімпійські). Історія барона Нісі вчить, що ігнорування реальності рано чи пізно завершиться болісною зустріччю із нею. Російське вторгення в Україну – як і японське в Китай – слугує яскравим підтвердженням.

Золоті 60-ті і сива давнина: покалічена зірка Реала, футбол під наглядом Гітлера та ще 28 фото "старої школи"