Барон Нісі: Олімпіада на крові, зміна коней на танки та фронтові будні чемпіона – як світова війна поглинала спорт

Такеіті Нісі переміг на олімпійському турнірі з конкуру в Лос-Анджелесі у 1932 році. Його золота медаль стала першою і поки що останньою для Японії у кінному спорті, тож молодий капітан купався у славі. Втім, берлінська Олімпіада-1936 опустила острів'ян з небес на землю.

Їхня збірна отримала дискваліфікацію в командному заліку з кросу й стала шостою в індивідуальних стрибках. Барон Нісі посів 12-ту й 20-ту позиції відповідно в індивідуальному заліку.

Частина 1: Барон Нісі: денді в світі самураїв та забутих окупацій – історія злету головного олімпійського вершника Японії

Частина 2: Барон Нісі: зіркове літо в Голлівуді й аристократизм Олімпіади-1932 – як "хороші японці" стали медійним прикриттям війни

Частина 3: Барон Нісі: тріумфальний камбек у Японію, заміна "атомному коню" та Олімпіада-1936 – смертельний конкур на святі нацизму

Між двома Олімпіадами

Такеіті Нісі посередині, 1930-ті роки. Точна дата невідома

Після берлінської Олімпіади з'явився міф, згідно з яким Такеіті впав з коня через необхідність допомогти Третьому Рейху (союзнику Імперії). Більшість співвітчизників згадувала про застуду, яку підхопили конкуристи. Також існує байка щодо редагування фільму Лені Ріфеншталь про Ігри в Берліні – японські військові прохали вирізати момент, де замацьорений барон падає на водній перешкоді.

Вершник нібито виступив проти, адже саме ці кадри передавали спортивний дух. Втім, на жодній з відеохронік немає епізоду з падінням Такеіті Нісі – його прізвище оголосили тільки на моменті з успішним проходом простої перепони.

Барона дратували спроби пожаліти його. Спортсмен не вважав виступ на Олімпіаді-1936 провалом, враховуючи кратне збільшення кількості учасників та залучення доморощеного коня до змагань. До того ж, берлінська траса стала однією з найважчих у історії турніру, а її перешкоди мали приховані особливості – на кшталт нерівного дна в ставку.

Японія навіть примудрилася обійти Францію в командному заліку з конкуру. Саме тому Нісі наполягав на розвитку національного стилю, не звертаючи уваги на німецьку, французьку чи італійську школи. Такеіті марив кінним спортом і збирався взяти реванш на наступних Іграх – тим паче, що вони мали відбутися у рідному для барона місті.

Проведення Олімпіади-1940 в Токіо оголосили в переддень берлінської Олімпіади-1936. Це вже було відвертим знущанням над олімпійським девізом П'єра де Кубертена: "О спорт, ти – мир!". Спочатку МОК за палкої підтримки того ж Кубертена віддав турнір тоталітарній державі з расовими законами – а потім подарував його Японії. Країні-окупанту з чотирма інтервенціями у Китай за останні дев'ять років.

Постер Олімпіади-1940 у Токіо / Pictures From History/Universal Images Group via Getty Images

Нісі багато розмірковував над тим, як виступить вдома. У посиденьках з друзями Такеіті навіть планував жартівливі варіанти помсти німцям. Барон пропонував створити перешкоду із прихованим відром лайна – так японці відплатили б за "підставу" з нерівним дном у Берліні.

Велика війна поглинає Нісі. Барон відмовляється в це вірити

Втім, аристократична епоха з міжнародними кінними турнірами добігала кінця. У світі зростала військова напруга. Всього через п’ять місяців після змагань у Берліні японці підписали Антикомінтернівський пакт, офіційно ставши союзником Третього Рейху – а 7 липня 1937 року імператорська армія спровокувала "інцидент" на мосту Марко Поло в околицях Пекіна.

З цієї події почалося повномасштабне вторгнення у Китай, яке завершилось аж у серпні 1945-го – одночасно з капітуляцією агресора. Війна забрала життя 15,5 мільйонів китайців та 2,5 мільйонів японців. Неймовірно, але МОК не збирався скасовувати Олімпіаду в Токіо навіть після Нанкінської різанини в грудні 1937-го – наймасовішого й найжорстокішого військового злочину в історії Другої світової.

На фото: японський солдат готується до страти полоненого. Жертвами імператорської армії в Нанкіні стали від 40 до 500 тисяч китайців. Військові проводили змагання з кількості страчених / Photo by STF/AFP via Getty Images

Зміни не обійшли боком і єдиного японського олімпійського чемпіона з конкуру. Після повернення з Берліна капітан Нісі був переведений з учбової посади на бойову. Колишній інструктор був призначений командиром роти 1-го кавалерійського полку 2-ї кавбригади 1-ї дивізії – і вже в грудні 1936-го його відправили у Манчжурію.

У листах до дружини конкурист не приховував розчарування. Такеіті вважав переведення на холодний північний схід Китаю покаранням. Нісі все ще марив Олімпіадою-1940 – а служба в бойовій частині віддаляла його від мети.

На фото – Такеіті Нісі (праворуч) разом з майором Осімою. Дата невідома

Барон марив не на порожньому місці. Навіть на восьмий місяць війни у Китаї токійську Олімпіаду ніхто не збирався скасовувати. На Каїрській конференції у березні 1938-го член китайського НОК просив відібрати турнір у агресора, однак його прохання залишилось без уваги – а японці запевнили, що змагання будуть проведені.

Втім, на самих островах ідея проведення Олімпіади стрімко втрачала підтримку. Ітіро Коно – член нижньої палати парламенту – одразу після початку повномасштабної війни вимагав скасування Ігор. Невдовзі Японія відмовилась від Далекосхідних ігор-1938, які мала прийняти Осака. Військові ж почали вимагати, аби олімпійські об'єкти будували з дерева, адже залізо було потрібне для фронту.

Саме армія зруйнувала мрію Такеіті Нісі. Влітку 1937 року його обрали до комісії з організації кінно-спортивного олімпійського турніру. Вже 12 липня – всього через 5 днів після "інциденту" на мосту Марко Поло в Пекіні – великий чемпіон повернувся до Токіо, де мав пройти відбір японських конкуристів. Там він і отримав повідомлення про відмову військових від участі в олімпійських змаганнях. Кінні спортсмени, як чинні офіцери, повинні були зосередитись на службі. Капітан Нісі – золотий медаліст Лос-Анджелеса-1932 – змушений був повернутись до Манчжурії.

Такеіті Нісі між кінцем 1930-х і початком 1940-х

Ідея Олімпіади в Токіо розвалювалась на очах. Міністерство святилищ не дозволило будувати 100-тисячний стадіон "Мейдзі Дзінгу Гаєн" у центрі міста, неподалік від храму імператора Мейдзі. Столичні мешканці не бажали бачити чужинців біля священних місць, а в комітетах всерйоз обговорювали відмову від фехтування – мовляв, навіщо воно японцям, у яких є традиційне кендо?

У Франції, Великобританії та США тим часом почали роздумувати щодо бойкоту. Ці розмови аж ніяк не вплинули на Міжнародний олімпійський комітет. Спортивні чиновники у 1938 році вирішили віддати зимові Ігри японському Саппоро.

Тим не менш, 16 липня 1938-го історія добігла логічного кінця. Через чотири місяці після обіцянки провести Олімпіду японці заявили про відмову – через "потребу духовної та матеріальної мобілізації країни".

МОК передав турнір Гельсінкі, однак невдовзі на фінів напав СРСР. Олімпіада-1940 так і не була проведена, а Токіо прийняв Ігри аж у 1964 році. Одним із головних організаторів став Ітіро Кано, який першим вимагав скасування змагань у 1940-му.

Армійські будні чемпіона

Такеіті змушений повернутись у Манчжурію, що взагалі-то було круто – поки друзі гинули в китайській м'ясорубці, барон служив у глибокому тилу й брав участь у парадах. Майже всю Другу світову йому вдалося провести на радянському та монгольському прикордонні – у 1-й дивізії до весни 1939 року та в 26-й дивізії з листопада 1942-го. Нісі служив там у часи, коли ці підрозділи не вели масштабних бойових дій.

Імператор Хірохіто (салютує на передньому плані) приймає військовий парад. 8 січня 1938 року. Капітан Такеіті Нісі розташований позаду нього праворуч / Bettmann/Getty Images

Усі джерела відзначають, що Такеіті був "білою вороною" у офіцерстві імператорської армії. Олімпійський чемпіон пригощав своїх солдат саке й китайською їжею, давав їм жартівливі прізвиська, фінансово допомагав їхнім родинам і категорично не сприймав побої. Для більшості японских командирів садизм щодо підлеглих вважався чеснотою. Західні манери теж вигідно вирізняли Нісі на тлі колег.

У багатьох біографів зустрічається думка, що барон як мінімум не заважав спробам дезертирства чи "самоволок", хоча ця інформація – із розряду байок. Зате точно немає свідчень про військові злочини, учасником чи свідком яких був барон Нісі. Це і логічно, враховуючи службу на відносно безлюдному прикордонні.

Такеіті ніколи не був прихильником радикалізму, расизму та шовінізму. Втім, це зовсім не означає, що за Нісі немає гріхів – просто ніхто не "копав". У Японії існує тільки "біла" легенда про доброзичливого олімпійця, якому довелося виконувати свій військовий борг.

У повоєнній Японії ніколи не було особливого попиту на покаяння за гріхи першої половини ХХ століття. Навпаки – там завжди був популярним трагічно-героїчний погляд на армію та флот епохи Сьова. Ба більше: острів'яни сперечаються щодо Нанкінської різанини навіть на урядовому рівні, а військові злочинці офіційно шануються в Ясукуні – святилищі усіх полеглих у війнах за Імператора.

Повернення додому й останні роки конкурного життя

Навесні 1939-го барон Нісі отримав звання майора й повернувся до Японії. Олімпійського чемпіона перевели на роботу в міністерство – йому дали посаду в Департаменті поповнення військового кінного складу.

Такеіті сприйняв це переведення без ентузіазму, адже його відправили у глуху провінцію – в округ Токаті. Він розташований на північному острові Хоккайдо, який мав напівколоніальний статус (щось на кшталт японського Сибіру). Головне відділення розташовувалось у звичайному селі.

У серпні 1940 року олімпійський чемпіон Лос-Анджелеса був переведений у Міністерство сільського й лісового господарства. Він отримав посаду інструктура в Бюро кінних справ.

Майор Нісі перед головним відділенням Департаменту поповнення кінно-військового складу. Будівля простояла до 2010 року // фото з музею

Робота клерка пригнічувала 38-річного барона, якому доводилось кланятись і випрошувати пожертви. Такеіті навіть зізнався дружині, що задумується над звільненням з армії. Такеко підтримувала чоловіка – вона заявила, що в такому випадку відкриє лавку й торгуватиме оденом (зимовим японським супом).

Біограф Ао Кохіяма додає, що в цей період майор Нісі змушений був відмовитись від поїздки у США, куди запрошував знайомий. Америка активно підтримувала Китай, тож про камбек до Голлівуду можна було забути. Такеіті замість цього полював на ведмедів і рибалив на озері Акан.

На фото – вбитий бароном Нісі ведмідь на острові Хоккайдо, якого підлеглий тримає на спині // натисніть на картинку, щоб збільшити

Зате барон мав змогу проводити більше часу з родиною. Велику увагу Нісі приділяв дітям, влаштовуючи змагання в сумо та балуючи їх жуйками. Також він любив плести вінки з лілій та конвалій. Ну, і про вечірки для друзів чемпіон не забував.

Такеіті Нісі разом з родиною влітку 1939-го на озері Акан. У центрі розташовуний сам барон, ліворуч від нього – старший син Ясунорі, а праворуч – покоївка, старша донька Йосіко та друга донька Хіроко.

У 1939-42 роках олімпійський чемпіон навіть повернувся до конкуру. Зокрема, в серпні 1941-го майор Нісі приїхав на Тайвань – там він виступав на демонстраціях перед проведенням 3-х тайванських змагань із кінного спорту. Такеіті дав показовий виступ на коні, ім'я якого можна розшифрувати як "Другий за важливістю".

На початку 1942-го майор Нісі взяв участь у іграх Кахео Юси – “батька” японської кавалерії та кінного спорту. Барон заявив свого улюбленого коня Урана. Це був останній виступ легендарного лос-анджелеського тандему, якому в 1932-му вдалося виграти олімпійське золото з конкуру. Досі воно залишається єдиним для Японії. Урану в ті дні виповнилось аж 22 роки.

Нісі в цей період здебільшого судив турніри, а на виступах вже не гнався за результатом. Він просто насолоджувався роботою з конем. До того ж, Такеіті почала наздоганяти старість, яка поки проявлялась у наборі ваги. Тим не менш, спортивна слава не була забутою – вже після початку війни на Тихому океані японець отримав листа з Англії.

На фото – Такеіті Нісі долає перешкоду верхи на Урані. Це був 181-сантиметровий кінь англонорманської породи, який шокував публіку на Олімпіаді-1932

Барону писав військовий, який 17 років тому навчався у Японії. Послання було зворушливим: “Присягаюся, навіть якщо ми станемо ворогами в майбутньому, наша дружба не зміниться, поки ми обидва не помремо”. Можливо, це лишень красива байка від Ао Кохіями, однак атаку на Перл-Харбор та колонії великих держав Нісі зустрів із тривогою та сумом.

Навіть кандзі (ієрогліф) в його імені перекладається з китайської, як "захід". Барон був носієм західних цінностей, мав купу друзів за океаном і прекрасно розумів промисловий потенціал США – весь його авто- й мотопарк у Токіо був американським. Нісі не бажав війни, але надворі стояв 1941-й рік. Залишитись "поза політикою", як офіцери на Олімпіадах 1930-х, вже було неможливо.

Такеіті Нісі перестрибує через власний автомобіль Chrysler

Повернення в армію, опанування нових коней та остання зустріч із другом

На початку Другої світової кавалерія масово трансформувалась у мобільну піхоту чи механізовані розвідувальні групи, які по ходу війни пересіли на танки. Такеіті став частиною цього процесу. На початку 1942 року майор Нісі отримав виклик до штабу бронетанкових військ Японії, а у листопаді його призначили командиром пошукової групи 26-ї дивізії. У липні наступного року Такеіті перейшов до 1-ї танкової дивізії на аналогічну посаду.

У серпні 1943 року барон Нісі отримав звання підполковника, а в червні 1944-го йому довірили посаду командира 26-го танкового полку. Всі ці частини були тиловими, базуючись на радянському та монгольському прикордонні. Такеіті був великим любителем автомобілів, мотоциклів та моторних човнів, тож проблем з опануванням "залізних коней" не виникло.

На фото – Такеіті Нісі та його кабріолет Packard Convertible з радіо, який барон придбав у США

1944-й рік виявився трагічним для багатьох японських тилових частин. Їх переводили на тихоокеанський театр, де довелося зустрітись з армією США. У битвах за Сайпан та Філіппіни загинули колишні підрозділи підполковника Нісі – 1-ша піхотна дивізія, 1-й кавполк і 26-та дивізія. Те ж саме мало статися і з 26-м танковим, однак олімпійському чемпіону пощастило. Гарнізон Сайпана був знищений до відправки танкістів на підмогу.

У липні 1944-го полк прибув до корейського порту Пусан, де чекав наказ про нову передислокацію. Підполковник Нісі прийняв його із рук старого друга – Цунейосі Такеди, двоюрідного брата імператора. Щоправда, секретний пакет не можна було розкривати до відплиття, а дізнатись про нову базу в усному порядку Такеіті не вдалося.

Емблема 26-го танкового полку на легкому танку Тип 95 "Хаго". Підрозділ під командуванням барона Нісі мав прізвисько "Тигренята".

Принц Цунейосі потім згадував, що передав конверт у шинку, приховуючи біль у душі. Його друг мав відправитись на острів Іво Дзіма, де очікували вторгнення армії США. Вражає, наскільки чутливою може бути людина, яка займалася фінансовими справами "загону 731" – підрозділу, який випробовував бактеріологічну зброю на живих полонених.

Іво Дзіма вважалася білетом в один кінець. Втім, олімпійському чемпіону вдалося обдурити смерть. Десятого липня лайнер "Ніссу Мару" прийняв на борт танкістів Нісі й вирушив за призначенням, але біля острова Тітідзіма його потопила американська субмарина. Неймовірно, однак полк втратив всього двох бійців, висадившись на Тітідзімі й звідти діставшись місця дислокації.

От тільки всі 28 танків пішли на дно, що зіграло на руку командиру. Такеіті мав домовитись про нові машини, а для цього треба було повернутись додому, до родини й друзів. Вже у серпні 1944-го барон Нісі гуляв по Токіо.

Такеіті Нісі (в центрі) обідає з родичами в одному з ресторанів Токіо. Сімейний архів Сасуму Мацумото – племінника барона Нісі. У 2022-му йому виповнилось 85 років.

Племінник переповідав, як його матір дражнила Такеіті: "Не можу повірити, що мій брат, професійний військовий, спить у Японії!". Відповідь була не такою веселою: "Ми йдемо останніми. Ми – ті, хто віддасть наші життя".

Такеіті збирався на Іво Дзіму з тяжкими думками. Ще перед відправкою з Пусана барон писав старшому сину: "Ясунорі, твій батько помре не просто так!". Племіннику ж він подарував медаль відзнаки за підготовку бойових коней – на згадку.

Не забув барон і про свого найкращого друга. Такеіті позичив автівку у Дайдзіро Кавасакі – спадкоємця фінансово-промислового конгломерату Кавасакі – і відправився до конюшень Бадзікоен. Там на нього чекав Уран. 24-річний кінь, який разом з Нісі тріумфував на Олімпіаді-1932 у Лос-Анджелесі, від радощів терся об вершника головою й навіть вкусив господаря за шию.

Такеіті часто повторював, що "ніхто не розуміє його краще, ніж Уран". Це була їхня остання зустріч. На згадку про велику дружбу Такеіті відрізав кусочок гриви Урана, поклавши її у кишеню. Більше вони ніколи не побачаться.

Шматочок гриви Урана, який після війни було знайдено в США / фото з етнографічного музею Хоккайдо

Попереду на барона чекало останнє велике змагання – за виживання на вулканічному острові Іво Дзіма, в одній із найбільш кривавих битв Другої світової війни на Тихому океані. Про бойовий шлях Такеіті Нісі та міфи навколо цієї історії читайте за кілька днів у фінальній частині лонгріду...

"У Єгипті вдарився об штангу, зламав ключицю – були чутки, що його везуть у труні": голкіпера Динамо двічі ховали живцем