Рок-н-рол живий. Хорхе Сампаолі повертає нам наш вкрадений футбол
Якщо ви, як і я, заснули під час матчу "Лестер" - "Арсенал", то вітаю. Вас не проведеш барвистими вивісками та етикетками і у вас ще є нюх на неякісний товар. Ви добре пам’ятаєте, яким він має бути і "штовхнути" вам підробку шарлатанам не вдасться.
Впродовж останніх років ми вже майже вкореніло звикли до того, що футбольний матч – це така собі шахова партія, яку виграє той, хто терпляче дочекається помилки суперника. Усі ці поперечні перекочування м’яча, хронічна обережність, напружена боротьба і ще 20 тисяч коментаторських штампів стали для нас такими ж звичними, як переповнені маршрутки чи обідрані ліфти. Ми, повільно перетворюючись на мазохістів, почали сприймати перемогу на полі, як щось таке, що потребує насамперед страждання і витримки.
При цьому кожен з нас рятувався чи виправдовувався по-своєму. Хтось втікав до футболу Південної Америки, де дриблінгу і вигадки на полі досі більше, ніж страждання і дисципліни. Футбол змінився, казав собі хтось і зручно вмощувався дивитись матч колись улюбленої команди та шукати насолоду, там де її бути не може. А ще хтось переключався на інші види спорту. В одному із них свого часу була епоха "Шоутайм". Її головний ідеолог Меджик Джонсон змінив гру назавжди. Він і його Лейкерс перетворили баскетбол у шоу. Відтоді саме на шоу, а не на страждання, насамперед ходять подивитись американські вболівальники баскетболу.
Впродовж останніх років у європейському футболі було кілька тренерів, команди яких робили щось схоже на шоу. Зденек Земан і Марсело Б’єльса в клубах довго не затримувались. Їх команди не вигравали титулів, а футбол був надмірно неформатний і романтичний.
Під час матчу "Севілья" - "Еспаньйол" на каналі BeIN слово romanticо за частотою вживання коментатора поступалось лише одному слову - rock'n'roll. До футболу, в який грала "Севілья", можна було підібрати сотні епітетів. Живий, щирий, наївний. Настільки він був захопливим. Але влучніше ніж словом rock'n'roll його не назвеш.
Хорхе Сампаолі від Унаї Емері дісталась добре вибудувана команда. Та все ж аргентинець за якийсь місяць змінив її до непізнаваності. В суперкубкових матчах проти "Реала" і "Барси" "Севільї" із численними новачками ловити було нічого. Але при цьому в них Сампаолі встиг випробувати кілька варіантів складу і на прем’єрний день Прімери вибрав найоптимальніший. В ньому не було ані найрезонанснішого придбання севільців Паулу Енріке Гансу, ані головного аргентинського таланта останніх років Матіаса Краневіттера, ані нашого Конопки, ані капітана Вісенте Іборри (в підсумку у ході гри на поле вийшов лише останній).
Андалусійські інчас заспівали "До смерті" і почалося. "Севілья" побігла в атаку і не припиняла це робити впродовж всього матчу. Поєднання запалу і смаку, з якими її гравці будували атаки, мало ураганний ефект. Кіке Санчес Флорес на тренерській лаві "Еспаньйола" скидався на безнадійно спантеличеного Х’ю Лорі. "Севілья", ще не звикнувши до гри в три захисники, двічі програвала (0:1 і 2:3), але при цьому кожного разу без паніки поверталась у гру. Коли ж в середині другого тайму рахунок став 5:3 на полі розпочався Шоутайм. Вболівальники на арені стоячи аплодували атаці із трьома поспіль пасами каблуком. В’єтто двічі впродовж матчу намагався забити бісіклетою. Вітоло і Маріану обігрували суперників біля свого штрафного майданчика. Кійотаке впіймав такий кураж, що стає страшно за Коноплянку. Женя надто довго був примою в "Дніпрі", щоб перебудуватись на такий футбол, де жоден гравець не має привілейованого статусу. Ну а Франко Васкес несподівано легко заповнив креативну ношу, яка два сезони у команді безальтернативно трималась на плечах Евера Банеги.
Футбол "Севільї" в цей вечір став не просто ковтком свіжого повітря. Він нагадав, з чого все в цій грі починалось. І ЩО завжди найбільше приваблювало вболівальників на стадіони, коли футбол ще не був елітним ремеслом для мільйонерів. Кожен із футболістів "Севільї" грав так, як грають тільки хлопчаки в дворі. Без остороги, без страху помилитись і без будь-якої скованості.
Не знаю, чим заслужили андалусійські вболівальники на те, що кожна нова "Севілья" чи не краща за попередню. Поки наразі невідомо, чи в підсумку буде кращою "Севілья" Сампаолі. Але одне можна констатувати без вагань. Просто на газоні Рамон Санчес Пісхуан щойно ожив рок-н-рол. А разом із ним і футбол, якого нам так бракувало.
показати приховати