"Пропонував туристам на Тенеріфе сфотографуватися із скафандром". Екс-гравець Чорноморця Олександр Піндєєв – про роботу бляхарем, бійки на одеській Молдованці і кинуту футболку у грі з Барселоною

15 грудня 2017 2037 Читать на русском
"Пропонував туристам на Тенеріфе сфотографуватися із скафандром". Екс-гравець Чорноморця Олександр Піндєєв – про роботу бляхарем, бійки на одеській Молдованці і кинуту футболку у грі з Барселоною
Олександр Піндєєв

Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із колишнім форвардом Чорноморця, Ворскли, Кременя і латвійського Сконто.

У його житті немає місця для суму і сірих буднів. Одеську душу не приховаєш навіть у Латвії. Україну він залишив у середині 90-х, погравши до цього у "Чорноморці", "Ворсклі" і "Кремені". Про кожну з команд – море спогадів.

Кілька разів доля дарувала йому шанс. Але у "Чорноморці" він не закріпився, трансфер у "Динамо" не відбувся, а вихід на поле у матчі з "Барселоною" зірвався в останній момент. У словах Олександра Піндєєва багато гумору і позитиву, який, на думку нашого героя, "виручає навіть в екстремальних ситуаціях". Таких у його житті було чимало.

"В дубль "Чорноморця" я прийшов "дерев’яшкою"

– Ми з вами дуже довго домовлялися про інтерв’ю. Один з останніх ваших аргументів звучав так: "Думаю, я не така відома постать. Пробач, але футбол був так давно, ніби в іншому житті". Чим зараз займаєтеся?

– Працюю бляхарем – переважно у Швеції і Норвегії. Відновлюю церкви. Футболу у моєму житті немає. Взагалі!

– Цікава у вас теперішня робота.

– О, так! (усміхається). Бувало й інше: автомобілі "ганяв" з Німеччини. А ще в Іспанії, на Тенеріфе, працював 4 роки. Чим я тільки там не займався!

– Ваша нинішня робота не для боягузів. На висоті комфортно почуваєтеся?

– Висоти не боюся і це важливий фактор (усміхається).

– Після того, як завершили з футболом, не намагалися залишитися у цій сфері?

– Чому ні? Тренував тут у Латвії команду Другої ліги. Майже безплатно, на одному ентузіазмі. Зараз до футболу взагалі не тягне, навіть більше НХЛ цікавлюся. Максимум – можу подивитися чемпіонат світу. Весь мій зв'язок з футболом – спілкування з кількома екс-партнерами. При тому, що про футбол взагалі не говоримо.

– Ви сказали, що на Тенеріфе мали багато різних занять. Найбільш екстремальне з них?

– Не повіриш – замовив на eBay радянський скафандр. Пропонував туристам із ним фотографуватися. Заробляв по 5 євро за фото. В основному робив це поруч з місцевим вулканом Тейде. У мене ж не було знайомих, хороших варіантів для заробітку. Я просто побачив певну вільну нішу. Якщо хочеш заробляти, то будеш це робити будь-де.

– Для цього особливих знань, мабуть, не потрібно. Але ж для роботи бляхарем необхідні особливі вміння?

– У мене був автосервіс, я полюбляв весь день "колупатися" у машинах. Це моя стихія. Згодом поїхав на Тенеріфе, освоївся і хотів перевезти туди сім’ю. Але склалося не так, як планував – моїй другій дружині набридло наше спільне життя. І це після 20 років разом. Ми розійшлися…

– Життя втратило сенс?

– На щастя, зустрів дівчину на 19 років молодшу за мене. Зараз живемо у Ризі. Вийшла у мене неймовірна ситуація – мій внук є старшим за мого сина на рік! Уявляєш? Малому 6 місяців…

Піндєєв

Піндєєв

– Прийміть вітання!

– Дякую! Батько моєї нинішньої дружини є власником фірми, яка у Скандинавії працює з бляхою. Подумав собі – спробую. Руки з "того" місця ростуть. Хто занепав духом з футболістів, той… Як це сказати м’якше. Спилися, словом… Коли граєш, то життя бурхливе, море емоцій: гроші, слава, все є!

– Очевидно, що в Україну ви не маєте можливості приїхати?

– У мене в Україні старший син і два внуки. Хочу з’їздити, але справді часу немає. Востаннє був у 2008 чи 2009 році. Приїжджав на три дні на зустріч випускників.

– Ви народилися в Одесі і цей колорит відчувається у ваших словах навіть незважаючи на багато років проживання за межами цього міста.

– Частина одесита у мені завжди залишається, безсумнівно. Коли я приїхав у Ригу, то всі були шоковані моєю одеською говіркою. Коли повернувся в Одесу, то там також запитували і відчували вже новий акцент. Без гумору жити не можна. Навіть в екстремальних ситуаціях виручає.

– Ваші фото у соцмережах однозначно не видадуть у вас футболіста. Вас можна назвати, скоріше, музикантом.

– Так, це правда. Люблю музику: і важку, і клубну. Також подобається класична. Словом, люблю різні напрями.

Піндєєв

– Один з ваших синів продовжує вашу справу. Щоправда, на футбольному полі він обрав позицію воротаря.

– Один син грає у захисті, а інший, малий, – воротар. У мене три сини, два внуки і один прийомний син. Це він якраз у воротах стоїть, йому лише 7 років.

– Ви, до речі, в Одесі також розпочинали з воротаря?

– Було таке. Я взагалі у футбол випадково потрапив. Прийшов раніше у школу, а поруч футбольна ДЮСШ була. Їм потрібен був воротар. Я стояв, дивився збоку. "Хочеш спробувати?" – запитали мене. От я й спробував на все життя. Мені подобалося грати. Розумієш, гроші не були головними. В дубль "Чорноморця" я прийшов "дерев’яшкою". Але згодом праця зробила з мене непоганого футболіста.

"Відчиняю двері, а на порозі хлопці з сумкою, повною шампанського"

– У якому районі Одеси ви народилися?

– На окраїні міста, але жив на Молдованці, на "Фрунзе", як тоді називали цю місцину. Це веселий район (сміється). Було багато цікавого! Але я зрівнюю епохи – тоді люди завжди залишалися людьми. Були помилки, було різне, але не існувало жорсткості. Це тепер безлад і свавілля.

– У вуличних бійках часто брали участь?

– Звичайно! Поруч Парк Горького, де збиралося три райони: Молдованка підходила, Пересип "підтягувалася" і Слободка "підрулювала". Різанини не було, використовували кулаки. Але ж всі одне одного знали. Одеса, ніби й велика, але насправді маленька. В місті зустрічалися, віталися. Жодних проблем.

"Я пройшов через пристойні бійки "район на район" – аж паркани тріщали". Чому Мирона Маркевича назвали "комуністом" і як він привіз Тайсона, Марлоса та Сосу у село

– Багато ваших друзів закінчили погано?

– Так. Якби дивно це не звучало, але це більше стосується полтавського періоду. Коли грав за "Ворсклу" в 90-х, то дружив з людьми, які представляли не лише футбольний світ. Розумієш, що я маю на увазі? В одному ресторані їли, проводили час, але ці люди пішли іншою дорогою. Підрахував, що з тієї полтавської тусовки футболістів і людей з кримінального світу залишилося 3-4 особи. Це з 20-ти! На легкі гроші довго не проживеш. Шкода, що так закінчували.

– Що найбільше запам’яталося з дитячих років у ДЮСШ?

– Я не подавав особливих надій і мене з часом відрахували, як безперспективного. Я не розчарувався і грав за заводську команду трьох вікових груп. Згодом покликали в дубль "Чорноморця", Юра Букель запропонував такий варіант, проте я відразу не погодився. Однак потім я прийшов сам і тренер Віталій Менделевич Сіднєв сказав про мене: "Нічого так. Подивимося". Найбільші враження у мене від спільної роботи з Іллею Цимбаларем. Це стосується і як людини, і як футболіста. З приємністю згадую Юрія Нікіфорова, Андрія Телесненка. Дивився на них, як на зірок. А ще Віктор Прокопенко дуже-дуже багато мені дав.

– Ви згадували про Віталія Сіднєва або ж Фейдмана, який згодом став вашим тестем. Коли це сталося?

– Вийшла цікава історія. Мене взяли в дубль і я зрозумів, що це дуже жорстка людина. Я з його донькою познайомився абсолютно випадково. Коли я потім побачив, що це її батько, то пережив невеликий шок. Звичайно, хлопці теж про це говорили. Я зібрав всю команду і сказав усім відверто – у мене стосунки з донькою тренера зовсім не через футбол. Це була пряма розмова.

Піндєєв

– Яким тренером був Сіднєв?

– Коли я робив хет-трик у матчі за дубль, то максимальна похвала звучала так: "Молодець". І все! Але разом з тим це була людина з великої літери.

– Головну команду "Чорноморця" очолював Віктор Прокопенко. Ви сказали, що він багато для вас зробив…

– У перші рази, коли мене, молодого, залучали до тренувань з основною командою, то голова крутилася – як вони таке з цим м’ячем виробляють? А Віктор Євгенович вирішував усі проблеми через наш одеський гумор. Постійно порівнював мене з данським форвардом Пребеном Елк'яером. Я ж переживав, як вливатимуся в новий колектив. Але всі мої мінуси руйнував гумор. Зрештою, хлопці допомагали. У нас лише один конфлікт за весь час був.

– З ким саме?

– З майбутнім найкращим бомбардиром першого чемпіонату України Сергієм Гусєвим. На зборі в Болгарії жорсткувато підкотився під нього. Але він навіть поганих слів не сказав: "Малий, ти чого?". Через певний час Гусєв мене похвалив: "Ти будь-який м’яч у повітрі зупиниш – тобі головне його туди доставити". Ух, як це мене підбадьорило!

– Кажуть, що еталонний одеський гумор мав Ілля Цимбалар.

– У мене з його світлим образом багато спогадів. Пригадую, як моя дружина от-от мала народжувати. Ми грали зі "Спартаком" у Москві, мешкали у готелі "Україна". Поселили мене з капітаном Віктором Гришком, який перервав мій передігровий сон: "Ну що, батьку?" А я спросоння не розумію, що відбувається. Виявилося, що у мене народився син. Я щасливий такий був. Ми ще потім внічию 1:1 зіграли. Пам’ятаю, як з Гінтарасом Стауче, литовським воротарем "Спартака" розминався. Він теж мене привітав. Я на радощах вирішив хлопцям в команді виставити. Грошей мав небагато, як і всі молоді, але на 4-5 пляшок шампанського вистачило. Посиділи трохи в номері, аж раптом Цимбалар і Юра Нікіфоров мовчки підіймаються і виходять.

– Ваша реакція?

– Почав страшенно переживати. Може, щось не так зробив? Минає півгодини, Ілля і Юра стукають у двері, я відчиняю, а на порозі хлопці з сумкою, де повно пляшок шампанського (посміхається).

– У тому "Чорноморці" виступало ще кілька зірок епохи: Гецко, Кондратьєв, Шелепницький.

– Іван часто мене підколював, веселий хлопчина. "Шеля" – більш стриманий, але теж гострий на язик. "Кондрат" мав солідний гумор. Про кожного з них лише найкращі спогади. Пригадую свій перший матч – Юра Смотрич "зламався" і мене випустили на 40-ій хвилині. Побігав п’ять хвилин і подумав: "Як же я спітнів!" Добре мене сприймала і одеська публіка – вийшов на 30 секунд, кілька кроків зробив і кінець матчу. Я поклонився, а трибуни нагородили мене аплодисментами і усмішкою.

"Майже кожна гра з "Шахтарем" закінчувалася штовханиною чи бійкою"

– Розпад СРСР посприяв від’їзду багатьох гравців за кордон. Олег Мочуляк і Юрій Букель зізнавалися, що не хотіли залишати "Чорноморець", адже могли отримати шанси. У вас була аналогічна ситуація?

– У мене теж навіть думок таких не було. Лише грали ми якось з угорським БВШЦ, я себе проявив і мене хотіли запросити в команду. Однак не зрослось і я залишився в Одесі.

– Ви зіграли у першому розіграші Кубка України. Більше того, забили прем’єрний гол "Чорноморця" в турнірі, який він згодом виграє і впише своє ім’я в історію.

– Ми програли "Поліссю" 1:4. Я відкрив рахунок, але потім гра складалася жахливо. Деталей не пригадую, але осад залишився… У матчі-відповіді я не грав, а "Чорноморець" без мене в додатковий час переміг житомирян 7:1. Так зароджувався кубковий тріумф.

– Зовсім скоро ви таки залишаєте Одесу і стаєте гравцем "Ворскли". Що посприяло переїзду?

– Не порозумівся з керівництвом клубу. Тут виник варіант з Полтавою. Не шкодую, що обрав "Ворсклу" – у нас був чудовий колектив, ми грали у Першій лізі і я почав багато забивати. Зліва на фланзі грав досвідчений Сергій Доронченко – його передачі гріх було не використовувати. Крім того, "Ворскла" мала хорошу підтримку вболівальників.

– Період у Полтаві – найкращий у вашій кар’єрі?

– Я б так не сказав. Ставлюся до цього по-філософськи. Було багато хорошого і "Чорноморці", і в "Сконто". Кожен рік у футболі для мене – найкращий. Ти от зачепив у моїй душі ці спогади і мені дуже захотілося у футбол пограти! От для чого? (сміється) Коли не слідкуєш, не цікавишся, то спокійніше. А зараз аж розхвилювався… Пригадую, як товариш запросив на якесь свято. Вирішили у футбол пограти – ух, нереальні відчуття, коли м’яч потрапляє до твоїх ніг після такої паузи!

Піндєєв

– Хороші часи у "Ворсклі" змінилися невдалими. Ви залишаєтеся на Полтавщині, але їдете у "Кремінь". Знову непорозуміння?

– Виникли певні моменти з Віктором Пожечевським. Це тренер, який зробив багато для команди, але ми в певний момент розійшлися. В Кременчуці я теж провів класний період. Власник клубу був хорошим чоловіком, колектив пристойний. Головний спогад про "Кремінь" – постійні проблеми у матчах з "Шахтарем". То бійка, то штовханина… Майже кожна гра так закінчувалася.

– Згодом команду очолив легендарний динамівець Євген Рудаков. Для нього то була остання робота у статусі головного тренера.

– При ньому у нас тренування тривали по дві години. Наставник він хороший, але було непросто. Побігали 15 хвилин, пауза 7 хвилин на теорію. І так стабільно – розігрівся і охолов. Чи був зв'язок між динамівським впливом і проблемами з "Шахтарем", чесно кажучи, не знаю.

– Кажуть, приблизно у той час ви могли стати гравцем "Динамо". Правда?

– Брати Суркіси тільки прийшли до влади в клубі і я поїхав з "Динамо" на зимові збори. У німецькому Руйті здавали тести – я перебував на 3-4 місці в команді. Та й колектив хороший: Шкапенко, Ребров, Лужний. Забив кілька голів: "Маккабі", "Штутгарту". На жаль, виникли проблеми з контрактом і мене відправили назад у "Кремінь". Вдруге викликали на літній збір. В той момент я пошкодив сухожилля – тренуватися не міг. Лікар Володимир Малюта сказав: "Тобі мінімум місяць треба на лікування". Так я знову повернувся у "Кремінь".

"Налетів на гак – два місяці ходити не міг"

– У 1994-му "Динамо" вдома не змогло перемогти "Кремінь" – 1:1. Але цей поєдинок увійшов в історію не завдяки сенсації – свій перший матч за киян зіграв Олександр Шовковський. Деталі протистояння у пам’яті залишилися?

– Проти мене грав тоді Дмитро Топчієв. Весь парадокс в тому, що я з ним на зборах в одному номері жив (усміхається). У нас тоді був запланований спаринг з дортмундською "Борусією", у якому я дуже хотів зіграти. Однак за два дні до того Діма в’їжджає мені в коліно. Лікар зробив укол і я все-таки на поле вийшов. А тоді в Києві Топчієв за мною ганявся! Як собака за котом (сміється).

– У складі "Кременя" ви отримуєте пряму червону картку від арбітра в матчі з "Торпедо". При тому, ще в першому таймі. В протоколі вказано – за "нецензурні висловлювання". Що сказали рефері?

– Начебто існувала попередня домовленість із суперником про результат матчу в обхід суддів. От арбітра це і розізлило. Я на 21-й хвилині запитав його: "Чого ти дурницями займаєшся?" і вставив на початок слово з трьох літер з першою "б". Ось і все! За це слово я отримав червону.

– Через певний час ви повернулися у "Ворсклу", а потім взагалі залишили Україну. Що трапилося?

– Травмував поясницю – грали у баскетбол. Я перебував у безопорному положенні, а мене хлопець штовхнув – я полетів на стінку. Було це у шкільному залі, де волейбольна сітка натягувалася гаками. От я і налетів на нього.

– Жах.

– Два місяці ходити не міг, потім довго відновлювався. Поки лежав – кілька клубів дзвонили. Я пояснював ситуацію і казав, що відновлюся лише через певний час, влітку. Згодом передзвонили тільки три клуби: тернопільська "Нива", "Зоря" і "Сконто".

– Ви вибрали останній варіант?

– Ні, я поїхав у Тернопіль, де був мій хороший знайомий Андрій Пархоменко. "Ниві" не підійшов. Я сім місяців нічого не робив. Яка у мене могла бути фізична форма? "Зоря" теж полетіла на збори, не встиг з ними домовитися. Вирушив у Ригу, зіграв кілька спарингів за "Сконто" і підписав контракт.

– Чемпіонат Латвії був слабким?

– Дуже. Крім "Сконто", лише "Вентспілс" і Лієпая показували непоганий футбол.

піндєєв

– "Сконто" 14 років поспіль ставав чемпіоном країни. Латвійська реальність?

– Ми були сильнішими на голову за всіх суперників. А ще фінансова мотивація відігравала певну роль. Забивали один гол – одна сума, 5 голів – ще більше грошей. І так далі.

– Одного разу ви так "назабивалися", що перемогли "Валмієру" з рахунком 15:2 у 1998-му.

– Я тоді не грав. Але матч не договірний, чесний. У той час, до речі, їх взагалі не було. "Сконто" просто переважав у класі.

"Собаки в Латвії гавкають: "Гавс!" "Гавс!"

– Більшість успіхів Латвії у футболі – це заслуга Олександра Старкова. Ви з ним працювали не один рік. Які враження?

– Як тренер – клас. Щодо людських якостей, то ні… Не найприємніші нюанси згадуються. Гравців не відпускав у сильніші клуби за кордон. Мене – це дрібниці. А от Олексія Семенова в "Абердін" не відпустив.

– Вас куди запрошували?

– На зборах в Голландії грали з "Де Граафсхапом". Після спарингу підійшов тренер і запропонував залишитися. Я з радістю погодився, але сказав, що все вирішує Старков. На цьому все обірвалося. Власник клубу Гунтіс Індріксонс щороку проводив зустріч з футболістами. На черговому такому зібранні каже: "Найбільш бажаними гравцями у сезоні були Піндєєв і Бабічев". А я дивлюся на президента здивовано. Виявляється, що голландці протягом 10 місяців надсилали пропозиції в клуб.

– Старков був проти?

– Ціна не влаштовувала. Ще їздив у Відень в "Аустрію" з Віталієм Астаф’євсом. Зустрів там Рашида Рахімова, під якого я колись у матчі дублерів "підкотився". Так і познайомилися (посміхається). Запитав, що роблю в клубі. "Підкорювати приїхав", – віджартувався я.

– Підкорили?

– Тести здав непогано, але в "Аустрії" не залишився. Рахімов запитує: "Ти що, "Сконто" пограбував?" Виявляється, вони за мене таку суму запросили!

– Ви стали свідком формування легендарної збірної Латвії 2004-го, яка всіх здивувала на чемпіонаті Європи. Мар’янс Пахарс, який поїхав у "Саутгемптон", і Андрій Степановс з "Арсенала", були найбільш талановитими з тієї команди?

– Пахарс, можливо, так. Хороший, кваліфікований гравець. В Англії він почав зростати. Щодо Степановса, то скажу, що це хороший захисник. А от те, що його задом обганяють – нічого страшного. Це виключно моя думка. Я радий, що він потрапив до Арсена Венгера, але для мене це стало сюрпризом.

– В "Шахтар" зі "Сконто" поїхав Андрюс Штолцерс, який нещодавно заявив у інтерв’ю, що втомився в Україні від фізичних навантажень. Як його охарактеризуєте?

– "Штолик" – харизматичний, доброзичливий хлопець. Штолцерс був технічним гравцем, який любив імпровізувати і відзначався хорошим баченням поля. Лише хороші спогади у мене також про Михайла Міхолапса, іншого форварда. Це нападник з феноменальним гольовим чуттям. Якщо стоїть на дальній штанзі, значить зараз до нього прилетить м’яч і він заб’є. Чудовий хлопець!

– Буква "с" в латвійських іменах – річ особлива. Розкажіть, будь ласка, про її походження.

– Це національна лінгвістична традиція. Я, наприклад, іноземець і буква "с" до мого імені не додається – Олександр Піндєєв. Мій син є громадянином Латвії і він вже Олександрс Піндєєвс. Знаєш, як тут собаки гавкають? "Гавс! Гавс!" (сміється).

Піндєєв

"Вболівальники з трибун побігли на мене. А суддя навіть жовтої не дав"

– У 1997-му ви перебували на лаві запасних "Сконто" у матчі-відповіді Ліги чемпіонів з "Барселоною", однак на поле не вийшли. Не було шансів?

– Я вже готувався вийти на заміну, навіть стояв на бровці. Вже в той момент бачив, що це моя гра, знав, як діятиму. І тут Старков кличе назад і випускає Благонадєждінса. Я зі злості знімаю футболку і запускаю на трибуни! Ох і довго це мені тренер потім згадував.

– З футболом ви закінчили дуже рано. Чому так?

– Так, рано, у 29 , але я це нормально сприйняв. Все від людини залежить Автомобіль же теж ламається – відремонтували і поїхали. Я дуже любив грати у футбол. Любив, коли публіці подобалася моя гра. Після "Сконто" ще навіть у мінське "Динамо" поїхав, познайомився з місцевим мануальним терапевтом. Поговорили 20 хвилин і все. Минає три роки, збірна Білорусі приїжджає у Ригу, а якийсь дідок з бородою каже мені: "Привіт, Олександре!" Було дуже приємно. Цей чоловік дав мені кілька порад, які допомогли мені безболісно пережити прощання з футболом.

– Чим займалися спочатку?

– Відкрив свій автосервіс. Але тут з податками біда – коли все виплачуєш, то майже нічого не залишається.

– Які у вас подальші плани?

– Не покидають думки щодо купівлі нерухомості на Тенеріфе. Створив нову сім’ю, вірю у найкраще. Поки продовжую займатися покрівлею церков у Швеції і Норвегії. В житті ми робимо багато помилок. Може, зараз нівелюю все це, що робив неправильно.

– Футбольні помилки у вас були?

– Відчуваю вину за один епізод. Граємо в Олександрії, "Ворскла" програє з різницею у два м’ячі. Тривають останні хвилини поєдинку, а гравець суперника взяв м’яч і танцює з ним на кутовому прапорці. Я не витримую і в підкаті в’їжджаю йому в ногу. Наслідок – перелом гомілки.

– Вас не вилучили?

– Вболівальники з трибун побігли на мене. А суддя навіть жовтої не дав. Дуже шкодую про той вчинок.

– Ви у своєму житті освоїли чимало різних професії. Футбол був найкращим заняттям?

– Головне, щоб це приносило задоволення. Все інше – не має значення. Спіймав себе на думці – зараз мені подобається реконструювати церкви. Сам від себе такого не чекав.

– Ви віруюча людина?

– Не сказав би, що особливо. Але тенденція у людини така, що з роками починаєш більше у щось вірити. Найприємніше те, що ти просто виконуєш свою роботу, але до тебе підходять люди і починають дякувати за те, що ти робиш. Це велике задоволення!

"Путін заходив у роздягальню збірної України після матчу з Росією". Сергій Мізін – про дитячу обіцянку Дем’яненка, образу на львівських журналістів і вилучення від Годуляна

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
11
год
:
10
хв
Манчестер Сіті
21:45
Манчестер Юнайтед
Вгадай результат матчу
Залиште відгук