"Прийшов додому на милицях, а син усміхнувся й проспівав": Кочергін – про важку травму, лікаря "Кадри" і реакцію Ракува
Інтерв'ю "Футбол 24" з Владиславом Кочергіним, півзахисником польського Ракува, якого днями спіткала дуже серйозна травма. Довелося лягати на операцію.
– Владиславе, розкажіть, будь ласка, за яких обставин ви отримали травму.
– Це сталося на тренуванні, буквально на рівному місці. Я пішов у відбір і хотів різко змінити напрямок руху. У той момент нога трохи "поїхала", я спробував відштовхнутися від неї – і раптом відчув хрускіт. Біль був гострим, але тривав лише секунд десять. Згодом відпустило. Через пів години я вже був на МРТ, а ввечері дізнався діагноз – розрив передніх хрестоподібних зв’язок коліна.
Кочергін переніс операцію після жахливої травми – Ракув підтримав українця
– Чи одразу зрозуміли, що йдеться про щось серйозне? Якими були перші емоції?
– У перші години після цього було відчуття спустошення. У голові крутились думки: "Як це сталося? Чому саме зараз?" Було складно прийняти реальність.
– Остаточний діагноз – розрив зв’язок. Чи розглядали варіант без операції?
– Ні, при такій травмі операція необхідна. Я консультувався з друзями, знайомими, лікарями, слухав і поради клубу. Зрештою вирішив, що операцію мені зроблять у Польщі – в Познані, у головного лікаря збірної Польщі Яцека Ярошевського. Його багато хто рекомендував, тож вибір був свідомим.
– Як проходить відновлення? І чому вирішили залишитися на реабілітацію в Польщі?
– Я вирішив залишитися у Познані, поруч із лікарем. Тут я займаюсь із професійним реабілітологом, і що дуже важливо – між ним, лікарем і клубом Ракув є постійна пряма комунікація. Це створює ефективну систему контролю. Зараз уже другий день після операції – і я знаю, що кожен наступний крок наближає мене до повернення на поле.
– Що для вас було найважчим у період до операції?
– Очікування. І думки: щоб усе пройшло добре, щоб не виникло ускладнень. Але сьогодні я вже зосереджений на тому, щоб крок за кроком рухатися вперед.
– Яку саме підтримку ви отримали від клубу, партнерів і персоналу?
– Якщо чесно, я був приємно здивований – мені написало і подзвонило дуже багато людей. Це зворушило. І в клубі також – я отримав багато тепла. Особливо запам’яталась розмова з головним тренером. Ми довго говорили, і я вийшов після неї спокійнішим і зарядженим на відновлення.
– Наскільки чітко вже зараз розумієте, як виглядатиме реабілітація?
– У першому колі я точно не зіграю – це вже зрозуміло. Але поступово починаю робити вправи, вже стаю на ногу. Більшу частину дня поки що відпочиваю, але кожен день під контролем – зі мною на звʼязку. Зроблю все, щоб пройти шлях максимально якісно.
– Чиї слова або вчинки вас особливо підтримали? Можливо, хтось несподівано вийшов на зв’язок?
– Найбільша опора – це моя родина, особливо дружина. Вона зі мною постійно, допомагає фізично й емоційно. А один момент із сином – взагалі особливий: я тільки прийшов додому на милицях, усі були сумні, а він усміхнувся й проспівав: "Тато не наздожене, тато не наздожене". Це викликало сміх і одразу змінило настрій.
– Як ставитеся до вимушеної паузи у футболі? Це більше про зцілення чи переосмислення?
– Це шанс стати сильнішим – і тілом, і розумом. Уперше за кар’єру я пропущу більше ніж три тижні. Я не можу змінити минуле, але можу зробити максимум для майбутнього. Так, буде важко, буде багато роботи, але поруч зі мною ті, хто не дасть здатися.
– Який ваш внутрішній орієнтир на період відновлення? Що триматиме мотивацію?
– Ціль проста – щодня прокидатись і викладатися на всі сто. Це не лише про вправи, а й про дисципліну, харчування, позитивне мислення, щоденну рутину. Хочу зробити крок уперед у кількох напрямках – і повернутись на поле ще сильнішим.
