"Прийняв м'яч на голову - і схопився за неї: "Дуже болить". Трагедія Максима Білого, який міг стати зіркою українського футболу

"Світла пляма" молодіжної збірної в Данії

Максим Білий, Роман Зозуля та Євген Коноплянка (зліва направо) на молодіжному Євро-2011

Якби все було по-іншому, зараз Максим Білий цілком міг би готуватися до виступу на Євро-2016 у складі збірної України. Судіть самі: в заявці молодіжної збірної України на чемпіонат Європи-2011 (U-21), який пройшов в Данії, значилися такі гравці, як Денис Бойко, Ярослав Ракицький, Тарас Степаненко, Денис Гармаш, Євген Коноплянка, Андрій Ярмоленко, Артем Кравець, Роман Зозуля та інші гравці, імена яких зараз на слуху.

Наша команда виступила невдало, не вийшовши з групи, де суперниками підопічних тренера Павла Яковенка були "молодіжки" Чехії, Англії та Іспанії. І взагалі виглядала, на подив, тьмяно. Світлою плямою, вибачте за тавтологію, в ігровому малюнку українців став виступ в Данії Максима Білого. Півзахисник луганської "Зорі" став автором єдиного забитого нашою командою м'яча, в ворота однолітків-чехів.

Останній матч

Але саме у 2011-му році Максим Білий провів свій останній, як виявилося, матч в кар'єрі. Сталося це в грі проти донецького "Металурга". Зараз, коли ми знаємо трагічні подробиці хвороби футболіста, дивитися на це відео страшно. Тоді ж мало хто надав цьому значення: мовляв, рядове зіткнення футболістів в грі (18+).

Потім Білий довго не з'являвся на полі. У "Зорі" причиною відсутності лідера називали травму. Але коли футболісти "Зорі" вийшли на один з матчів в футболках з написами "Максим, ми в тебе віримо!" приховувати інформацію про характер "травми" Білого було безглуздо.

Новина шокувала! Лікарі діагностували у футболіста пухлину головного мозку. Білий майже два роки при підтримці клубу лікувався в Ізраїлі та Німеччині. Але, на жаль, все марно.

Максим Білий помер 14 вересня 2013 року у Новомосковську (Дніпропетровська область) у віці 24 років, де і був похований.

У Максима залишилася вдова Анна і двоє синів, яким на той момент було 4 і 2 роки.

Вічний №33 "Зорі"

Максим почав займатися футболом у рідному Новомосковську, пізніше перебрався до Дніпропетровська, а звідти попрямував до Академії "Шахтаря". За іронією долі, саме там вперше зустрівся і подружився зі своїм земляком Ярославом Ракицьким, який родом з Першотравенська, що теж на Дніпропетровщині.

Що дивно, у Донецьку талантів Білого не розгледіли і своє футбольне навчання Максим продовжив в команді ІСТА (Дніпропетровськ). Звідти і потрапив вперше в збірну України U-17.

У харківському "Металісті" далі дубля Білий не просунувся. А в дорослому футболі дебютував і проявив себе вже в складі іншого клубу з того ж міста, ФК "Харків". У ньому Максим Білий став гравцем основи, зігравши за три сезони більше 50 матчів. Інша справа, що "Харків" вже агонізував: спочатку вилетів в першу лігу, потім в другу, а потім і зовсім зник. Але все це - вже без Максима, який перебрався спочатку в запорізький "Металург", а потім, вслід за головним тренером Анатолієм Чанцевим, в луганську "Зорю".

Саме в Луганську Білий і розкрився у всій красі, ставши лідером команди. Подейкували навіть, що, ось-ось, талановитий півзахисник перейде чи то в улюблену команду дитинства, "Дніпро", чи навіть в "Динамо" або ж "Шахтар". Але останньою командою в кар'єрі Білого стала саме "Зоря".

Номер 33, під яким виступав на полі в складі луганської команди Максим Білий, навічно закріплений за ним.

Екс-тренер "Металурга" і "Зорі" Анатолій Чанцев: "Перевіряли його пульс після тренувань - спокійний!"

- Навіть, якби не трапилася ця трагедія, я б завжди говорив, що Максим - чудова людина, - розповів сайту "Футбол 24" Анатолій Чанцев, при якому Білий виступав у Запоріжжі за "Металург" і в Луганську за "Зорю". - Він був дуже контактним. Ні з ким у Макса не було поганих відносин, його все брали, поважали. Обдарований футболіст, з талантом від Бога. Дуже шкода, що так сталося.

- Якби не трагедія, як вважаєте, до якого рівня міг би дорости у своїй майстерності Максим Білий?

- Важко сказати. Але я твердо кажу, що він завжди прогресував. У нього не було періодів, коли б він зупинявся в розвитку. Я згадую його показники після тренувань, його пульс. Він відрізнявся від інших моїх футболістів тим, що у нього завжди резерв був ще. Перевіряли його пульс після тренувань - спокійний! Ми спочатку думали, що він якось недопрацьовує, а виявилося, у нього був такий міцний, сильний організм, який дозволяв у фізичному плані виходити на все більш серйозні рівні майстерності. А що він був технічним - це талант від Бога. Вважаю, це величезна втрата для футболу України.

- При яких обставинах його хвороба проявилася вперше?

- Він став відчувати головні болі. Пам'ятаю, ми грали з "Ворсклою" (інші джерела називають матч проти "Дніпра", але повіримо Чанцеву - прим. "Футбол 24"), тоді ще в Алчевську, через ремонт луганського стадіону. У нього сталося зіткнення. Не знаю, через це, чи ні, але, після того, що сталося, він почав відчувати болі, на тренуваннях скаржився: "Щось голова болить". Я відповідав: "Максим, пропусти, відновись!" Дехто не розумів цього... Хоча було видно, що з хлопцем щось не так. В одному з епізодів він прийняв м'яч на голову і просто схопився за неї: "Дуже болить". Почали обстеження проводити, і... Далі ви знаєте.

- Максим знав, що він вже не повернеться в футбол? Що мова йде про саму боротьбу за життя?

- У тому-то й справа, що і ми всі сподівалися, і він сам вірив, що повернеться! Вірили до останнього. Ніхто не припускав, що все так може обернутися... Дуже шкода.

Підготував Руслан Меженський, Футбол 24

Народна збірна: вибираємо команду на Євро-2016 разом! Опорні півзахисники