Причини невдач і позитивні моменти. Підсумки виступів збірної України у відборі до ЧС-2018
"Футбол 24" розбирається, чому збірна України невдало провела кваліфікацію на чемпіонат світу. Виділяємо об'єктивні причини такого результату, помилки тренерського штабу та позитивні моменти діяльності Андрія Шевченка.
Об'єктивні причини
1. Дефіцит нападників
Важко сперечатися з тим, що позиція центрфорварда є найбільш проблемною для збірної України. У цьому відборі Андрій Шевченко залучив 4 нападників: Кравець, Бєсєдін, Селезньов і Зозуля. Скупий вибір, але глянемо глибше, і стане зрозуміло, що все було ще гірше.
Роман переходом у Бетіс, як виявилося згодом, підписав своїй кар'єрі вирок, а в збірну викликався "для отримання підтримки у важкі часи", тому його навіть не варто враховувати. Інші три форварди мали стабільну ігрову практику тільки в певний період відбору: Кравець восени 2016-го в Гранаді, а Селезньов і Бєсєдін у першій половині 2017-го в Карабюкспорі та Динамо відповідно.
Як бачимо, на вирішальні матчі відбору тренерський штаб просто не мав з кого вибирати. Пріоритетна схема 4-1-4-1 не могла функціонувати без наконечника. Можна критикувати наставника за загнання Ярмоленка в некомфортні умови, але багато в чому це був вимушений маневр.
2. Слабка функціональна готовність
Футболісти Динамо і Шахтаря, які складають основу збірної, у внутрішньому чемпіонаті не отримують високої інтенсивності, вони не мають потреби працювати на найвищих обертах. Режим з двома матчами в тиждень не надто частий, а суперники не здатні нав'язати 90 хвилин швидкого футболу. Декому вираз "ігровий тонус" зараз взагалі чужий, а ключовому гравцю центра поля скоро стукне 36 років.
У цьому криється причина провальних других таймів з Ісландією та Хорватією. Емоційна харківська битва проти турків та виснажливий "мокрий" поєдинок проти косоварів залишали сили лише на 45 хвилин наступного спареного матчу. Наші гравці не витримували такої нагрузки та підсідали. До перерви "синьо-жовті" задавали хороший темп, але потім самі ж його і не витримували.
3. Якісні суперники
Також варто віддати належне ісландцям і хорватам, які знали цю українську проблему та зуміли нею скористатися. Вони абсолютно заслужено зайняли дві перші позиції в групі, адже третю команду – Україну – в 3 випадках із 4 впевнено обіграли.
Так, в нас не було Іспанії чи Німеччини, які б завчасно позбавили права прямого виходу на Мундіаль, але ми протистояли значно вищій за класом Хорватії та Ісландії, яка планомірно розвивається. Ще 10 років тому острів'яни навіть не мріяли потрапити на світовий форум, однак ставка на розвиток футболу починаючи з дитячих шкіл робить дива. "Вікінги" збирають вершки, як результат своєї праці. Україна ж починає будувати свою структуру з національної збірної, тому через 10 років у нас чомусь такого прориву не буде.
Власні помилки
1. Неправильна постановка завдань (у підсвідомості)
Провальним відбір до ЧС-2018 не назвеш. Здається, саме цю фразу після завершення кваліфікації хотіли почути тренери. Головним завданням було не вийти в фінальну частину турніру, а уникнути провалу. Категорично не підтримую думку мовляв "у збірної не вимагали виходу на ЧС, щоб не мати потім зайвих проблем, відбором вирішили пожертвувати, Шевченко не дуже й хотів їхати в Росію".
Причина в іншому – тренерський штаб намагався вберегти себе від явних невдач, щоб продовжити "будувати нову команду та весь український футбол" ще 2 роки. Якщо б при цьому вдалося потрапити на чемпіонат світу – було б розкішно, але це не стояло в пріоритеті у підсвідомості.
Дійсно, провалу не було. Косово та Фінляндію двічі обіграли, туркам не програли. Одне очко в матчах з лідерами групи? Ну так Ісландія – чвертьфіналіст Євро-2016, а в Хорватії суцвіття зірок Реала, Барселони і Серії А. Подякуйте, що останні нас взагалі не розгромили. От і виходить, ніби зіграли на своєму рівні. Але це нижня межа нашого рівня, а до верхньої ми навіть не старалися дострибнути.
Домашня нічия з ісландцями після жаху на Євро сприймалася за щастя, коли від трьох очок ніби відмовилися завчасно. Переможний по духу гри матч в Туреччині, де треба було "закривати лавочку" до перерви, перетворився на нічию і також зайшов майже на ура.
Україна – єдина з топ-4 секстету не втратила очки в матчах з аутсайдерами. Бо ставила їх в пріоритет (такі невдачі не спишеш на клас опонента), а конкуренти – зосередили увагу на очних протистояннях.
2. Зацикленість на побудові нового футболу
Дуже багато було сказано про те, що Андрій Шевченко ставить збірній кардинально нову гру. Це помітно: перехід на більш атакувальні схеми, ставка на технічних футболістів, підвищення показника володіння м'ячем, покращення культури пасу, осмислений вихід з оборони.
Однак новий футбол не завжди приносив плоди, а відійти від нього на користь результату Шевченко не зумів. Найяскравіше це було видно в протистояннях з лідерами групи. Технічна передня лінія збірної України грузла в організованій низькій обороні ісландців. Ярмоленка і Коноплянку в'язали, підійти до чужих володінь дрібним-середнім пасом не вдавалось. Наші півзахисники мусили частіше боротися, ніж комбінувати, однак якихось спроб осмислено перейти до більш силового і таранного футболу побачити не судилося.
3. Ставка на гравців, які перебували в сумнівній формі
В найменшій мірі це стосується Коноплянки та Бутка. Проблеми в Шальке вибили Євгена з ритму, але в національній команді він небезпідставно протягом цього часу мав карт-бланш. Богдан у Шахтарі не вилазив з-за спини Срни, однак у збірній брак ігрової практики фулбека також не давав про себе знати.
Значно більше питань виникало щодо Зінченка – складалось враження, що місце на полі в "синьо-жовтій" футболці йому забезпечує контракт з Манчестер Сіті.
Ну а найбільші претензії мабуть у всіх вболівальників збірної стосуються Коваленка. Віктор за останній рік об'єктивно здав, втратив у ефективності. Хавбек в матчах за Україну часто випадав з гри, виглядав погано, але Андрій Шевченко вперто ставив його у склад. Вболівальники апелювали до коуча збірної тим, що навіть у Шахтарі гравець більше не є основним. Безвідмовна віра в Коваленка у деяких матчах зменшувала атакувальний потенціал "синьо-жовтих"
4. Нераціональне використання ресурсів
Вже говорилося, що гравці збірної України не в стані провести два поспіль матчі на високому рівні. Звідси логічно було б поберегти лідерів у поєдинку з Косовом перед Хорватією, але економили тільки сили Степаненка та Ротаня. Питання "чому" залишається відкритим. Невже в нас не було "простіших" ресурсів, аби переграти аутсайдера на важкому полі перед вирішальним матчем, чи страх навіть найменшої ймовірності почути слово "провал" взяв верх?
Позитивні моменти
1. Довіра молоді
Андрій Шевченко відразу дав зрозуміти, що він довірятиме молоді. Коваленко і Зінченко отримали місця в старті (хоч і не виправдали довіри тренера сповна), свій шанс в кризовому нападі отримав Бєсєдін.
На лівому фланзі захисту команда Шеви почергово вгадала з Соболем і Матвієнком, які чудово закривали цю позицію. Миколу ризикнули вперше випустити проти хорватів – відіграв на рівні.
Не всі подібні рішення наставника, як от ставка на Маліновського проти Ісландії, були вдалими, але принаймні ми вже зараз бачимо кістяк команди через 5-7 років і уникнемо проблеми зміни поколінь.
2. Жива реакція на позитивні виступи в клубах
В склад проходять одиниці новачків, а от на збори викликаються майже всі достойні на відповідний момент. "Динамівці", які завойовували довіру Реброва та Хацкевича, лідери Зорі, молоді "дніпряни", легіонери – дуже багато футболістів отримали виклик після хорошого періоду в клубах.
Знайомити потенційних збірників з внутрішньою ситуацією – прекрасна ініціатива. В цьому потрібно підтримувати Андрія Шевченка, який старається постійно тримати руку на пульсі. Гравці знають: показуєш якісний стабільний футбол – чекай запрошення до лав національної команди. Є стимул працювати, ціль досяжна.
Коли Україна дізнається суперників у Лізі Націй
І для уваги тренерського штабу не обов'язково мати контракт з Динамо чи Шахтарем, а виникнення такої ілюзії легко пояснити. Наші гранди ще на юнацькому рівні забирають до себе найбільш талановитих юнаків і вирощують їх у значно кращому і конкурентнішому середовищі, що згодом дає переваги, зокрема і при виборі тренерського штабу збірної.
3. Сміливість з експериментами
Немає форвардів – Зінченко і Коваленко в нападі у першому матчі проти Ісландії (про вихлоп від такого рішення сказано вище, однак тут мова не про це). Потрібно вмістити у вирішальному поєдинку Марлоса, Ярмоленка і Гармаша – гра за 4-2-4 без яскраво вираженого наконечника.
Шевченко не боїться незвичних рішень. Нехай здебільшого в іграх з сильними суперниками, де завжди можна знайти виправдання невдалому результату. Втім, наставник "синьо-жовтих" шукає, експериментує, намацує певні неочевидні зв'язки. До наступного відбору майже рік, і головний тренер матиме можливість відшукати багато цікавого.
А те, що він залишиться на наступний цикл, не підлягає жодним сумнівам. Упустивши всі закулісні ігри, достатньо згадати, яку тренерську команду зібрав Андрій Миколайович. Дуже схоже, що гарантія продовження співпраці навіть у разі невиходу з групи була і є.
Україна – Хорватія: 5 головних підсумків вирішального матчу, який поховав надії на ЧС-2018
показати приховати