"Президент зі мною не розмовляв": Кополовець – про допомогу армії, гроші у футболі та в чому Шахтар кращий за Динамо

Професіональну кар'єру футболіста Михайло Кополовець завершив майже 2 роки тому. Тривалий час він поєднував це заняття з посадою спортивного директора Минаю. Зрештою, ще через пів року він зовсім покинув закарпатський клуб. Наразі футбол у житті екс-гравця Карпат присутній лише як хобі. Проте Кополовець зберігає оптимізм та залишається щирим, відкритим та безпосереднім – таким, яким його полюбили й знають уболівальники.

– Михайле, чим Ви зараз займаєтеся?

– По-різному. Волонтерством, допомагаємо нашій армії здолати ворога. У мене багато друзів на фронті – тому стараємось допомагати, чим тільки можемо. Ну, зараз іншим і не позаймаєшся, тому що війна, а якщо потрібна допомога – допомагаємо!

– Як змінилося життя після повномасштабного вторгнення окупантів в Україну?

– Життя змінилося кардинально. Ми не могли й близько подумати, що у двадцять першому столітті ракети будуть летіти в мирні будинки. Життя не змінилося, воно зупинилося. Мені дуже шкода, що цивілізований світ не розробив механізм, як зупинити це. Пройшов майже рік, людей вбивають – це терор. Світ не має механізму, щоб зупинити одного ідіота. Багато є різних організацій, але жодна з них не є ефективна, тому що цілий світ не може зупинити одну країну. Її потрібно ізолювати.

Я так скажу – наступні 10-15 років наші цементобетонні заводи мають працювати в три зміни. Нам потрібно їх забетонувати, щоб їх не було видно ні з космосу, ні з іншої планети. Це буде згадка всім поколінням, що ці люди так вчинили і їм не буде прощення ніколи.

Ніхто не придумав для спортсмена кращої мотивації, ніж гроші.

– Ви спробували поєднувати кар'єру футболіста та спортивного директора. Яка роль все ж ближча Михайлу Кополовцю?

– Спортивний директор – це робота більш відповідальна. Футболіст – це трохи інше. Ти граєш у футбол, ти стараєшся ні про що не думати – лише про футбол. Для мене краще грати у футбол, тому що я дуже люблю цю гру. І коли ти стоїш, спостерігаєш з боку, то хочеться вибігти на поле. Звісно, мені більше подобалось, коли я граю футбол, але всьому свій час. Потрібно закінчувати і переходити на більш серйозну футбольну роботу.

– Чи є у вас приклади для наслідування зі світу футбольного менеджменту?

– Чесно кажучи, я особливо не стежив за людьми, які обіймають таку посаду. Хороші спортивні директори виходять з людей, які грали у футбол. Не завжди, якщо ти грав у футбол, то будеш спортивним директором. Проте, я вважаю, що з тих людей, які грали у футбол і потім переходять на роботу спортивного директора, виходять найкращі фахівці. Вони знають, що потрібно футболістам. Є багато людей, які приходять у футбол з інших сфер. Вони не розуміють, що таке футбол і що таке футболісти. Я людина з футболу – розумію, що потрібно гравцям.

– Поділитися секретом, як мотивувати команду?

– Я старався налаштовувати, підбадьорити. Коли команда грає, ніхто не придумав для спортсмена кращої мотивації, ніж гроші. Це один з найкращих важелів впливу на команду. Були інші способи мотивації, але це – найкращий.

– Які функції виконували в команді, за що відповідали?

– О-о-о! Спортивний директор відповідає за все – за весь клуб (Усміхається). Навіть за результат відповідав, але за це має відповідати тренер. В команді Минай, коли ми програвали, у мене завжди були образи. Президент загалом міг зі мною не розмовляти. Я вважаю, що передусім за результат має відповідати головний тренер, а не постійно спортивний директор.

Плюсів дуже мало, український футбол стоїть на місці.

– Який найяскравіший спогад про період кар'єри в Карпатах?

– Це Ліга Європи. Було багато вболівальників – незабутні емоції. Цей період найбільше запам’ятався. Скажу так, для мене це був сон, який швидко минув. Меседж молодим футболістам: "Цінуйте моменти, за кожен день чіпляйтеся, тому що кар’єра летить дуже швидко".

– Як думаєте, чим сьогоднішнє покоління футболістів відрізняється від колишніх?

– Це інше покоління. Зовсім. На мій погляд, зараз більш м’які люди. Якщо згадати моє покоління – це жорсткі, витривалі, не такі травматичні. Зараз молодь трошки м’якша. Але також є хороші футболісти.

– Чи можливо, щоб знову хтось з українських футболістів виграв "Золотий м’яч"?

– Зараз багато молодих футболістів грає в Європі, але до "Золотого м’яча" поки що далеко. Все може бути, але таких футболістів, які можуть отримати "Золотий м’яч" зараз я не бачу. Є в нас молодий футболіст – Мудрик, який поїхав в Англію грати, але треба багато працювати, щоб був результат.

– Як загалом можете оцінити стан українського футболу?

– Зараз важко судити, бо в нас війна. Плюсів дуже мало, футбол стоїть на місці. На мій погляд, плюсів зараз немає в українському футболі. То COVID був – вболівальники не могли відвідувати, то війна – футболісти не можуть нормально підготуватися. Дай Боже, щоб все налагодилось і в майбутньому було більше плюсів.

– Що можете сказати про трансфери Шахтаря і Динамо?

– Звичайно, у Шахтаря ця служба працює краще. Вони більше тримають руку на пульсі, проводять топ-трансфери. Перепрошую, але 100 млн євро – це говорить про щось. Динамо перетримує своїх футболістів. Вони хочуть отримати більше грошей, але в них все ламається. Шахтар уміє працювати, він більш солідно працює з футболістами. А Динамо... Наприклад, їм дають 10 мільйонів, а вони хочуть 15. Через це у них зривається трансфер.

Я – простий, щирий чоловік. Якщо мені не подобається щось – я скажу.

– Перехід Мудрика – вдалий для Шахтаря?

– О-о-о! Це мегавдалий перехід для Мудрика і для клубу. Звісно, мене гордість бере, що наші хлопці грають в таких топових клубах.

– Які нездійснені мрії змушують вас шкодувати?

– Ні про що не шкодую. Завжди хочеться більше, завжди хочеться краще грати. Я старався, як міг, викладався на максимум.

– Які бажання Міші Кополовця у свої 39?

– (Сміється) Бажання, щоб закінчилась війна. Люди, які воюють, щоб повернулися до своїх домівок, рідних і близьких людей.

– Наостанок, чому Кополовця називають найхаризматичнішим українським футболістом, але він досі не знімає ТікТок?

– Я не женуся за славою. Мене запрошують на різні проєкти, але я не женуся за популярністю, щоб моє прізвище було на екрані. Я відкрита людина, якщо хтось хоче поспілкуватися – завжди радий. Нехай молоде покоління займається ТікТоком – я застарий для цього. Чому я найхаризматичніший ? Тому що я – простий, щирий чоловік. Я говорю, що думаю. Якщо мені не подобається щось – я скажу.

Віра Бойчук, спеціально для "Футбол 24"

"Чим керується Довбик, коли скидає одіж після забитого голу?": розпуста у футболі та Ірина Морозюк – балом править хіть