"Починав у селі, на полі з дерев’яними воротами". Чемпіон Естонії – про Львів у Таллінні, рожеву форму і проблеми Карпат

17 грудня 2018 4038 Читать на русском
"Починав у селі, на полі з дерев’яними воротами". Чемпіон Естонії – про Львів у Таллінні, рожеву форму і проблеми Карпат
Андрій Маркович (ліворуч)

Інтерв'ю Любомира Кузьмяка з українським легіонером Андрієм Марковичем, захисником Карпат, який на правах оренди виступав за Нимме Калью і став чемпіоном Естонії-2018.

Практично у кожному європейському чемпіонаті виступають українські футболісти. Одним з тих, хто вирушив за кордон у пошуках кращої долі, був Андрій Маркович. У першому ж своєму сезоні в естонському Нимме Калью вихованець Карпат став основним виконавцем нової команди, а у листопаді здобув титул чемпіона країни. Частину своєї відпустки Андрій проводить у майже рідному Львові. Це хороша нагода, щоб поспілкуватися та розпитати про Естонію, Карпати та збірну.

"Повільні естонці? Це, скоріше, стереотип"

– Андрію, прийми вітання з чемпіонством!

– Дякую! Це приємна подія у моєму житті – я вперше став чемпіоном. Тим більше, що тривалий час пропустив через травму. Золота медаль в Естонії стала для мене поштовхом – треба працювати і прогресувати.

– Коли дізнався про варіант в Естонії, то довго роздумував над пропозицією Нимме Калью?

– Почав цікавитися у знайомих, радився з рідними. Для мене було важливо знати, куди я їду. Зараз можу сказати, що приблизно так собі все я і уявляв. Коли їхав туди, то вже мав певну інформацію, яка потім підтвердилася. Звичайно, що для багатьох естонський чемпіонат – темний ліс. Проте можу підтвердити, що Естонія, хоч і потрохи, але прогресує у футбольному плані.

– З радянських часів нав’язувався стереотип про повільних естонців. Ти щось таке помічав?

– Це справді, скоріше, стереотип. Мабуть, для того, щоб просто посміятися. Не можу підтвердити цей факт. Відзначу іншу особливість – естонці менш веселі, трохи стримані в своїх емоціях. Принаймні, так мені здалося.

– Ти – єдиний українець в Нимме Калью. Як тебе прийняв колектив?

– Ставлення було дуже хорошим. Відсотків 70 футболістів володіють російською. Крім того, тренер Сергій Францев – росіянин, тому мовного бар’єру не існувало. До речі, його дружина родом з України.

– Свого часу Францев працював у полтавській Ворсклі, однак загалом в кар’єрі не здобував серйозних титулів. Які враження від роботи з ним?

– Так склалося, що від тих гравців, які розуміють російську, він вимагав утричі більше, ніж від решти футболістів. Ти маєш доводити, що сильніший за місцевих хлопців. Стосовно людських відносин – все було чудово. Наприклад, якщо в команді були якісь святкові події, то ми відзначали це кавою і тортом. Заїздів на базу було мало – лише перед відповідальними матчами.

– У Нимме Калью особливі кольори – рожево-чорні.

– Спочатку було дуже незвично – одягаєш футболку і навколо все рожеве. Навіть гетри рожеві (усміхається). Неодноразово з хлопцями сміялися через це.

"Таллінн? Здалося, що зі Львова нікуди не їхав"

– Якщо вести мову про рівень чемпіонату Естонії, то передусім вражають хокейно-тенісні рахунки практично у кожному турі. Ти вже чудово вивчив місцеву футбольну кухню. Що скажеш про силу Meistriliiga?

– Насправді існує три гранди, які борються за чемпіонство: Левадія, Флора і Нимме Калью. Раніше ще був клуб з назвою Інфонет, проте у 2016-му він об’єднався з Левадією. Також виділив би ще кілька команд, які, умовно кажучи, не дають жити, тобто матчі проти них не є прохідними. В командах з дна турнірної таблиці футболісти, наприклад, поєднують професії і, крім футболу, працюють на звичайних роботах. Принаймні, мені таке розповідали.

– Найкращим бомбардиром чемпіонату став твій партнер, бразилець Ліліу, який обігнав нашого Романа Дебелка, з показником у 31 гол. Як гадаєш, він би міг витримати рівень УПЛ?

– Мені здається, що йому було би важко в Україні. У нас футбол відзначається силовою манерою гри. Хоча у Ліліу, думаю, все склалося б успішно – у нього є швидкість, а також футбольний інтелект.

– Ще один твій харизматичний партнер – італієць Максиміліано Угге.

– Доволі непоганого рівня гравець. Раніше виступав у Серії С та Литві. До речі, Угге навіть трохи розумів російську. Його бабуся родом з України. Здається, з Черкас.

– Більшість футболістів Нимме Калью спілкується російською. Однак у тебе не виникало потреби вивчити естонську мову?

– Я знаю кілька естонських слів, які можна використовувати у побуті. Крім російської, в колективі спілкуються англійською. В Естонії у школах на хорошому рівні вивчають англійську. Тому майже усі місцеві мешканці знають три мови. Коли естонці дізнавалися, що я з України, то, наприклад, у таксі відразу запитували: "Як у вас там?", маючи на увазі проблеми на сході країни.

– Як тобі життя у Таллінні?

– Столиця Естонії мені сподобалася – це новітнє місто, де є частинка старовини. Старе Місто взагалі дуже нагадує львівську площу Ринок. Коли вперше побував там, то здалося, що зі Львова нікуди не їхав. Будівлі, кафе, атмосфера. Тільки мова інша (усміхається).

"У Киргизстані сусід різав сусіда". Український голкіпер – про "киргизького Януковича", естонських "ватників" і дуель з Яя Туре

– В чемпіонаті Естонії на провідних ролях були кілька українців. Ти знайомий із кимось із земляків?

– Багато років знаю Юрія Ткачука – ми виступали з ним ще у юнацькій збірній. Його одноклубника з Левадії Романа Дебелка зовсім трохи застав у Карпатах. Вони також жили у Таллінні, проте наші домівки розташувалися в різних кінцях міста. Хоча це не заважало нам спілкуватися з Юрою.

"Деякі діти на перегляді ридали і впадали у паніку"

– Перед Естонією в тебе вже був закордонний досвід у білоруському Нафтані.

– Виступи у Білорусі – це період, коли я перейшов з дитячого футболу в дорослий. Білорусь мене загартувала і я мав нагоду виходити на поле проти хороших суперників: БАТЕ чи мінського Динамо.

– Василь Кобін після досвіду у солігорському Шахтарі вразив відвертістю: "У Білорусі я побачив ту планку, до якої не можна опускатися".

– У кожного своя планка. Треба розуміти, яка планка у донецькому Шахтарі (усміхається). Звичайно, що білоруський футбол ще повинен розвиватися. Кілька команд було справді низького рівня, проте існують і серйозні клуби з хорошими умовами.

– В Нафтані того часу виступав легендарний карпатівець Олексій Сучков.

– Я приїхав на тренування, спостерігав збоку і запитав когось, де саме бігає Сучков. Потім хлопці жартували, що я лише Олексія на полі шукав (усміхається). Ми чудово спілкувалися, Сучков багато розпитував про Карпати. Помітно, що йому було цікаво. Для нього львівський клуб, мабуть, найбільш вагомий у кар’єрі.

маркович

– Ще одна команда у твоїй кар’єрі – винниківський Рух. Про тодішнього наставника Володимира Мазяра кажуть або дуже хороше, або дуже погане.

– Якби не було травми, то життя могло б скластися по-іншому. Я провів за Рух кілька поєдинків і все. Далі отримав дві травми одна за одною… Мазяр? Не хотів би когось судити за спиною. У мене були з ним приємні моменти, проте вистачало і негативу. У підсумку можу сказати, що я цього наставника до кінця не зрозумів.

– Ти народився у маленькому селі Мельнич з населенням у кілька сотень мешканців. Шлях у великий футбол був надзвичайно складним: саморобні ворота, горбисте поле, поруч корови?

– Все десь так і виглядало (сміється). Розпочинав на сільському полі з братами, сусідами та дерев’яними воротами. Влітку, коли не було школи, ввечері нам підсвічував лише місяць. Все завершувалося тільки тоді, коли мама кликала додому.

"Ми перетворили зацементований майданчик у власну версію "Сан-Сіро". Топ-10 правил дворового футболу

Коли їхав у львівське училище, то вступ не був для мене питанням життя і смерті. Розумів – якщо не вступлю, то нічого страшного не станеться. Деякі діти на перегляді ридали і впадали у паніку, якщо їх не брали.

– Разом з тобою у Жидачеві розпочинали ще кілька гравців, які зараз виступають на високому рівні.

– У Жидачівській ДЮСШ я грав із Тарасом Качарабою, який виступає за чеський Слован та Ростиславом Русиним, який пройшов школу РУФК та Шахтаря, а зараз грає за Рух. Свого часу я навіть їздив на перегляд у Чехію, однак не склалося. А з Качарабою ми тривалий час жили в одній кімнаті.

"Бурда вражав спокоєм, а Яремчук професіоналізмом"

– Твоєю рідною командою є Карпати. Пригадуєш свої емоції напередодні дебютного матчу проти Олександрії?

– Коли їхав у автобусі на гру, то сильно хвилювався. Дуже не хотів підвести людей, які в мене повірили. Хотілося виправдати довіру тренерів. Вийшов на поле, почув стартовий свисток і всі переживання зникли. Потім казали, що на полі я поводив себе зріло.

– На післяматчевій прес-конференції Володимир Безуб’як не скупився на компліменти: "Маркович зіграв краще, ніж я думав. Андрій все робив правильно, особливо як для молодого гравця, який перший раз у вищій лізі зіграв. Спокійний, врівноважений, мінімум браку. Треба тепер Мірошніченку задуматися – хто буде грати".

– Шкода, що все це тривало недовго. Я провів ще один матч у Прем’єр-лізі на тому ж рівні, але потім через певні обставини довго не грав.

– Тобі не давали шансу?

– Не було довіри від тренера. Не можу сказати, що Безуб’як винен. У Карпатах часто змінювалися тренери – їх було декілька. В колективі все було класно – навіть з конкурентом Мірошніченком були хороші відносини, ми чудово спілкувалися. Не пригадую жодного конфлікту.

маркович

– Певна категорія гравців, яка не отримує ігрової практики, звертається до тренерів за поясненнями. Ти не робив цього?

– Ні, я не люблю ходити і запитувати. Це нічого не змінить. Треба досягати чогось завдяки своїй праці. Скаржитися і скиглити "дайте мені шанс" – це не про мене. Образи на Карпати в мене немає. У структурі клубу я з 13-ти років. Цей клуб виховав не лише футболіста Марковича, а й людину.

– Для багатьох футболістів зимова пауза – це не тільки час для того, щоб відпочити, а й нагода визначитися з майбутнім. Ти пов'язаний контрактними обов’язками з Карпатами?

– Наша співпраця завершується і все йде до того, що я підпишу повноцінний контракт з Нимме Калью. У майбутньому хотілося б пограти, наприклад, у Бельгії чи Голландії. Той факт, що звідти запрошують футболістів у національну збірну – доволі красномовний. Мені, наприклад, дуже шкода, що у нас ігнорують Володимира Костевича, який на дуже пристойному рівні грає у Польщі.

– Зараз у команді Андрія Шевченка багато твоїх партнерів по збірній: Бурда, Соболь, Коваленко, Яремчук, Бєсєдін. Хто вражав найбільше?

– У нас був хороший колектив, а Олександр Петраков тримав підопічних в тонусі. Помітно було – якщо кожен з гравців підходитиме до справи з головою, то матиме хороше майбутнє. Лідер? Вражав стабільністю і спокоєм Микита Бурда. Своїм характером підкорювали Бєсєдін і Яремчук. З Романом я жив у кімнаті – помітно було, як він професійно ставиться до роботи і налаштовує себе. Радий за нього і сподіваюся, що одного дня я також зможу одягнути футболку головної команди країни.

"Моя дружина – просто бомба! Збірна – це і її заслуга". Роман Яремчук – про Гент, Лігу націй і "Слава Україні"

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
1
год
:
28
хв
Хаддерсфілд
15:30
Манчестер Сіті
Вгадай результат матчу
Залиште відгук