"Ну шо, ше не вмерла?" – молдовські та придністровські залаштунки старту Шахтаря в Лізі чемпіонів
"Футбол 24" – коротко про те, що передувало поєдинку Шахтаря та Шерифа, а також про атмосферу на матчі в Тирасполі.
Шахтар стартував у Лізі чемпіонів з поразки від Шерифа. Велике фіаско для українського футболу, а для молдовського – велика гордість? Звичайно, але є нюанси.
Перед матчем вдалося побувати у Кишиневі. Місцеві про Лігу чемпіонів чули, бажали Шерифу перемоги, але ніхто з опитаних не збирався на гру в Тирасполь (їхати півтори години). При слові "Шериф" лише в одного столичного співрозмовника загорілися очі. І це все зрозуміло. Жителям столиці важко вважати себе причетними до успіхів так званого Придністров'я.
Кишинів і Тирасполь – для туриста з України дійсно ніби в різних країнах. У столиці на центральній площі споруджують пам'ятник "жертвам радянської окупації та тоталітарного комуністичного режиму", а в Придністров'ї на кожному кроці згадки про "победу в Великой Отечественной войне", серпи та молоти, дуже багато людей у військовій формі та білборди "Россия в наших сердцах".
А ще заклики йти на вибори в російську Госдуму і голосувати за "Единую Россию". У Придністров'ї проводяться загальноросійські вибори, адже велика частка населення має паспорти РФ. Чому? Тому що паспорт невизнаного Придністров'я не має жодної ваги у світі. Відповідно і в інших паспортах на своєму кордоні ПМР не має права робити жодних відміток. Тамтешні прикордонники (поруч з якими військові з символікою РФ) при в'їзді видають міграційну карту.
Молдова ж навіть не здійснює контролю на "кордоні", адже вважає ПМР своєю територією. Як і всі країни. Як і УЄФА. У Кишиневі молодь відгукується про Придністров'я з нотками презирства (мовляв, граються собі в країну). Ледь не в кожного проскакує фраза "там СРСР".
З такою ж частотою, як російські прапори та військові, у Придністров'ї зустрічаються вивіски "Шериф". Провідна компанія регіону контролює всі сфери життя. А футбольний клуб – це реалізація мрій власника холдингу Віктора Гушана і іміджевий проєкт. Клуб побудував найкращий стадіон на території Молдови і спокійно може грати вдома у Лізі чемпіонів. Звичайно, без згадок ПМР.
Шериф представляє в єврокубках Молдову і виступає під прапором Молдови, але під час матчу нічого не вказує, що ти в Молдові. На стадіоні ні від офіційних осіб, ні від вболівальників жодного разу не довелося почути румунську мову. Зате довелося почути уколи в сторону України: "ну шо, ше не вмерла?", "Шахтёр, вали домой на Донбасс".
Шахтар підтримували два-три десятки вболівальників з прапором України та Донецька. Акустика на тираспольському стадіоні дозволяла їм деколи перекрикувати місцеву публіку. Але у вболівальників Шерифа був занадто гарний настрій, щоб якось засмучуватися. Вони не лузгали насіння, а постійно перебували в грі та бурхливо реагували на кожен епізод.
А в кінці стадіон почав дякувати Юрію Вернидубу, скандуючи його прізвище. Юрій Миколайович під час гри поводив себе не так емоційно, як у кваліфікації, але постійно хвалив своїх футболістів, з вражаючою частотою показуючи їм великого пальця. У Тирасполі свято. Футбол дав придністровцям рідкісний привід пишатися своєю невизнаною республікою.
показати приховати