Стронціцький: Найбільше дошкуляв Леоненко
Ексклюзивне інтерв'ю живої легенди львівських "Карпат" 90-х років - Богдана Стронціцького.
Богдан Стронціцький
Пригадуючи львівські "Карпати" 90-х – зіркову команду, якій підкорилися бронзові нагороди вищої ліги, чимало вболівальників у першу чергу назвуть голкіпера Богдана Стронціцького. Упродовж десяти років він міцно утримував за собою пост "номер 1", чимось невловимо нагадуючи супербаварця Олівера Кана. Йдучи на стадіон, вболівальники часто переморгувалися: "Якщо Бодя у воротах, боятися нічого".
Минули роки. Футбольна доля закинула Стронціцького до Криму, у містечко Молодіжне. Тут він передає свій досвід кіперам першолігової "Кримтеплиці", і саме тут сьогодні відсвяткує 43-й день народження. Напередодні цієї події Стронціцькому зателефонував кореспондент сайту "Футбол 24".
"Шляхом Чілаверта не пішов"
- Богдане Едуардовичу, Вікіпедія стверджує, що у дитинстві ви займалися плаванням, волейболом, тенісом, водним поло. Яким чином опинилися у грі мільйонів?
- Футбол я полюбив ще з раннього дитинства. Усі інші види спорту, якими деякий час займався, були таким собі проміжним етапом на шляху до єдиного і справжнього захоплення.
- Рукавички приміряли одразу?
- Так, це трапилося вже на першому тренуванні. Зайнявши місце у воротах, я сміливо почав стрибати по кутках. Відчуття, що це "моє", прийшло із часом, хоча любов до воротарського ремесла міцніла з кожним днем. Крім того, я полюбляв діяти і на позиції польового гравця. Одне іншому не шкодило. Найчастіше це траплялося, коли зазнавав прикрої травми, перелому руки. Щоб не втрачати кондицій, виходив під час тренувань на поле.
- Як так сталося, що львівський парубок вперше пізнав смак професійного футболу у далекому Херсоні?
- У 1989 році, після звільнення з лав Радянської армії, покійний тепер Володимир Булгаков запросив мене у херсонський "Кристал", який виступав у другій союзній лізі. У них тоді виник дефіцит воротарів – через травму "зламався" один кіпер, потім інший, тож я без вагань прийшов на допомогу.
- І яким на смак виявився перший "млинець"?
- Мій дебют припав на матч у Кременчуці з місцевим "Кременем". Господарі відвантажили у наші ворота три сухі м’ячі – гіршого й очікувати було годі. Та після цієї "трієчки", як не дивно, пішло-поїхало. Кар’єра почала стрімко розвиватися вгору.
- Після "Кристалу" ви опинилися у друголігових "Карпатах" (Кам’янка-Бузька), а згодом у першоліговій стрийській "Скалі". Тоді чи не кожне містечко мало власну самобутню команду. Чому, на ваш погляд, з того часу професійних команд поменшало ледь не в кілька разів?
- На зорі Незалежності вистачало справжніх ентузіастів, які заради футболу були готові пожертвувати усім. Ті ж кам’янко-бузькі "Карпати" по крупинці зліпив Михайло Вільховий, поєднуючи молодих виконавців із досвідченими футболістами. Було трохи простіше, адже існувала хоча б якась фінансова стабільність. Зараз, на жаль, такого немає. Та й нещодавня фінансова криза завдала підступного удару "під дих"…
- Вашу "Скалу" напевно досі згадують у київському "Динамо" завдяки кубковим поєдинкам у 1992 році. Що вам запам’яталося із тих знаменитих матчів?
- Усе розпочалося з того, що "Скала" вибила із розіграшу Кубка України вищолігову вінницьку "Ниву" та "Зорю-МАЛС". В 1/8 фіналу нас вже очікувало київське "Динамо". Досі пам’ятаю те неймовірне хвилювання, з яким я виходив на поле, адже вперше в житті доводилося грати проти такого гранда. Та нам вдалося опанувати емоції, і під завісу матчу зрівняти рахунок завдяки удару Василя Кардаша. За "Динамо" після подачі кутового відзначився Ахрик Цвейба. Матч-відповідь…У Стрию знову нічия – за нас забив Сидоренко, у киян відзначився Анненков. І лише в овертаймі вирішальний гол за "Динамо" провів Олег Саленко. Попри поразку, стрийські вболівальники проводжали нас оплесками. Районна команда не впала обличчям у болото навіть перед "Динамо-машиною".
Повністю інтерв'ю читайте в розділі "Ексклюзив".
