Бувають такі ситуації, коли слова зайві, соплі витерли – і думаємо собі.
Бувають такі ситуації, коли слова зайві, соплі витерли – і думаємо собі.
Маю на увазі не гравців "Шахтаря". Хоча ті – під час матчу Ліги чемпіонів проти "Янг Бойз" – таки схоже теж були не при свідомості… Але зараз – не про те!
Тільки не подумайте, що я зловтішаюся. Ні! Я злий, пригнічений, сумний… Я до останньої секунди нашого заключного матчу Євро-2016 вболівав за рідну команду.
Давно не було стільки ейфорійних воплів після матчу збірної України. Тим більше – після програного!
Добре, що грала збірна України. І ми забули про таку людинку як Нойштедтер. А то, ну правда, дивний вибух – ґвалт і переживання!
Прикро. Сумно. Дивно... Ганебно? Давайте разом спробуємо розібратися, чому один з найважливіших (найочікуваніших?!) матчів чемпіонату зібрав принизливо малу кількість вболівальників.