"Не знаю, чи хтось спав. Ми – ні": казка Марібора, яка почалася у Києві та шокувала Європу
На увесь континент про Словенію заговорили, коли тамтешній Марібор дивовижно пройшов кваліфікацію та яскраво увірвався в групу Ліги чемпіонів. Команда Бояна Прашнікара зіпсувала нерви і українським вболівальникам.
Футбол 24 спільно з партнером HLIBNY DAR розповідає про історичний єврокубковий похід словенського Марібора.
Шахтар знайшов сенсаційну заміну Пушічу – Срна планує заманити фіналіста Ліги чемпіонів
Восени 1999-го жереб подарував нам два футбольні протистояння України та Словенії. У вересні на груповому етапі Ліги чемпіонів київське Динамо зустрілося із Марібором, а у листопаді наша національна команда отримала шокову терапію від хлопців Сречко Катанеца.
Проте жахіття імені Міленко Ачімовіча було дещо пізніше. Спершу ми зіштовхнулися із жорстокою реальністю, коли Марібор сенсаційно обіграв Динамо у Києві. На шляху до цього матчу скромна словенська команда подолала багато випробувань.
1997-го розпочалася нова епоха у словенському футболі. Клуб Марібор із однойменного міста запустив семирічну чемпіонську серію, котра тривала до 2003-го. І якщо такі результати обговорювалися переважно у самій країні, то похід чемпіона Словенії у єврокубках викликав захоплення у Європі.
Команда під керівництвом 46-річного місцевого тренера Бояна Прашнікара, який згодом працюватиме в Бундеслізі, з третьої спроби підкорила Європу. Якщо спершу Марібор на рівних боровся з Бешикташем (0:0 і 1:3), через рік драматично програв ПСВ у екстратаймі, то у сезоні 1999/00 словенці виправили всі помилки і пробилися в групу ЛЧ.
Наприкінці липня 1999-го фіолетова команда стартувала у другому кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів. Суперник словенцям випав доволі міцний – Генк, чемпіон Бельгії. Тому підсумок першого матчу на стадіоні Людскі врт шокував – господарі знищили бельгійців з рахунком 5:1. І нехай через тиждень Генк виграв 3:0, словенці пробилися у наступний етап.
Коли ми пройшли Генк, я відчував, що станеться щось історичне, – розповідав потім Прашнікар. – У мене було відчуття, що кожен наступний поєдинок буде легшим. У наступному раунді ми грали з Ліоном. Я переглянув один їхній матч і побачив, що у нас є шанс, але для успіху нам потрібно бути тактично бездоганними.
Наставник Марібора не помилився. Французи володіли перевагою увесь матч, але не могли забити. Натомість гості свій шанс створили на 88-й хвилині, коли Далібор Філіповіч приніс Марібору перемогу. Ліон мав ще 90 хвилин на виїзді та не сумнівався, що своє візьме у Словенії.
"Французи були настільки впевнені у своїй перемозі, що навіть дозволили мені, як тренеру команди-суперника, подивитися їхнє останнє тренування перед матчем, яке було закритим. Я ретельно записував усі їхні ідеї та готувався до них. Я їх детально проаналізував. Вони нас нічим не змогли здивувати. Це був ключ до успіху", – казав Прашнікар.
Марібор застав зненацька французів виходом зліва на фланзі молодого Муамера Вугдаліча, який надійно закрив свою зону та видав гольову передачу (через кілька років Вугдаліч переїхав у Донецьк і 2002-го виграв із Шахтарем історичне перше чемпіонство). А героєм зустрічі став півзахисник Стіпе Балаїч, котрий оформив гол+пас. Коли на початку нульових Балаїч залишав Марібор, клуб назавжди закріпив за хорватом 19-й номер.
"Коли ми вели з рахунком 2:0, у перерві я сказав собі: "Тепер ми дуже близькі, нам просто потрібно довести гру до кінця". І ми це зробили. Це було неймовірно. Нещодавно я розмовляв про це з нашим півзахисником Деяном Джурановічем. Ми згадували ті часи, і він зізнався, що не міг повірити, наскільки всі ми були об’єднані однією метою протягом трьох років. Зусилля були винагороджені", – розповідав Прашнікар.
Для Словенії то була велика перемога, яку святкувала уся країна. Тренер Марібора згадував спустошення, яке відчував наступного дня. Прашнікар був настільки емоційно виснажений, що потрапив у ДТП.
"Марібор горів, – згадував Анте Сімундза, автор першого м’яча у ворота Ліона. – Не знаю, чи хтось спав. Ми – ні. Після вітання мера міста ми продовжували святкувати у роздягальні до ранку. Якщо це був матч десятиліття, то це був мій гол десятиліття".
Під час жеребкування групового етапу всі мріяли про солодку словенську булочку. Серед них було і Динамо, яке, окрім Лаціо та Байєра, отримало таки в суперники Марібор. "Фіолетові" приїхали до Києва на історичний дебют в основному раунді ЛЧ і ошелешили 30 тисяч глядачів на Олімпійському.
Гості діяли організовано в оброні, а в середині другого тайму провели разючу атаку з використанням довгих передач. Нападник Анте Сімундза ідеально скористався нагодою та приніс перемогу Марібору. Враховуючи, що у паралельному матчі Лаціо та Байєр зіграли внічию, казка продовжувалася – Марібор лідирував у групі.
Щастя словенців тривало аж до 82-ї хвилини наступного матчу, поки Байєр не дотиснув їх – 0:2. Далі були два розгроми по 0:4 від Лаціо і помста Динамо (1:2). Цікаво, що Сергій Ребров переможний гол забив з пенальті на 84-й хвилині. В останньому турі групового етапу ЛЧ "фіолетові" зіграли внічию 0:0 у Леверкузені. Словенці фінішували четвертими.
"Чотири бали у такій групі? Ми не просто брали участь у Лізі чемпіонів, ми ще щось у ній зробили", – справедливо резюмував Прашнікар.
Як часто трапляється, успіхи швидко приходять і так само швидко минають. Через півроку після тріумфального сезону тренер покинув Марібор.
"Ми розуміли, що нам доведеться працювати ще більше. Потім Марібор вилетів з Кубка Словенії. Дехто у клубі був дуже незадоволений. Після поєдинку мені подзвонив президент, який перебував у Японії. Матчу він не бачив, знав лише про результат, але начебто отримав інформацію, що ситуація в команді дуже погана. "Так більше тривати не може", – сказав він мені. Я відповів: "Гаразд. Якщо не працює, то не працює". Все закінчилося дуже швидко, після кількох слів. Потім мене намагалися повернути, але я не хотів повертатися. Коли я щось вирішую, я дотримуюся цього", – пояснював Прашнікар.
Невдовзі Марібор повернувся у топ словенських команд, ще двічі виступав на груповому етапі ЛЧ, а Прашнікар вдруге очолив "фіолетову команду". Проте магії з 1999-го більше не було. Зрештою, згаданий сезон дав поштовх усьому словенському футболу та відобразився у виході збірної на Євро-2000. Тріо з Марібора – Марко Сімеуновіч, Амір Каріч та Марінко Галіч – повернулося до Києва і знову здобуло бажаний результат. Та це вже зовсім інша історія.
