"Не хочу, щоб відмовився від українського паспорта": наш талант спортивної династії дебютував за Грузію, його веде Інтер
Інтерв'ю "Футбол 24" з Євгеном і Глібом Катковими. Батько та син зараз в епіцентрі уваги багатьох скаутів. Щоправда, далеко від Батьківщини.

Нещодавно Футбол 24 писав про інтерес Шахтаря, Металіста і міланського Інтера до 15-річного українського футболіста Гліба Каткова. Мені вдалося поспілкуватись із батьком Гліба Євгеном Катковим. Виявилося, що Катков-молодший походить з відомої спортивної родини та вже викликався до збірної Грузії. Зараз Гліб виступає за академію Інтера у Сакартвело і подає великі надії на успішну дорослу кар'єру.
"Нас лякали, що із Західної України приїдуть бандерівці"
– Як ви опинилися в Грузії?
– У 2014 році виїхали з Донецька у Харків через початок війни. Наступного року надійшла пропозиція попрацювати у Грузії. Відкрити новий розважальний комплекс, який мав стати найбільшим у країні в складі нового ТЦ. Якщо б сподобалося, то можна було залишитися ним керувати. Мені сподобалося в Грузії, тому залишився у Тбілісі. Тут вже 8 років.
– Як розгорталися події у Донецьку в 2014 році і коли відчули, що вже потрібно їхати?
– Не можу забути ці події. Досі моторошно. Це було дуже трагічно та неочікувано. Дуже страшно. Сподівалися до кінця, що все нормалізується.
Все почалося у березні, коли вбили першого хлопця на мітингу. Я працював керівником розважального центру Funtura в ТЦ Донецьк Сіті, тоді це був найбільший розважальний центр у Східній Європі. У місті кожного дня переживали, що будуть погроми. Нас лякали, що із Західної України приїдуть бандерівці та будуть всіх російськомовних убивати. Але ніхто так і не приїхав. У кінці травня почалися бої за аеропорт. Було прийняте рішення зачиняти заклад. Шостого червня його закрили, а наступного дня ми вже виїхали. Потрібно було їхати через блокпости. Дуже хотілося повернутись. Думали, що повернемося до 1 вересня. Але минуло 9 років, а нічого так і не змінилося.
– Багато втратили?
– Ні. Нерухомість була в оренді. Втратили заощадження у банківській сфері, ячейки, де тримали кошти на чорний день. Коли цей день настав, до власних грошей вже не дісталися.
– Самі ви звідки?
– Ми у Донецьку прожили 14 років. Сам я народився у Харкові. З 2000 року жив у Донецьку. Дружина народилася у Луганську. Мешкала у Харкові. Там і познайомилися. Чинною спортсменкою забрав її у Донецьк. Вона там тренувалася у школі Сергія Бубки.
– Яка зараз доля Донецьк Сіті?
– Працює. Бракує запчастин до атракціонів, бо вони європейського виробництва. Звичайно, що рівень зовсім не такий, як був до війни.
– Чи залишилися рідні по той бік?
– Тільки знайомі. На жаль, з ними зіпсувалися відносини. У них своя правда, у мене своя. Хто підтримував європейський курс Донецька – той звідти виїхав.
"Тут вболіває за Шахтар Євген Катков"
– Чи цікавилися ви футболом?
– Я сам спортсмен. У дитинстві ходив на футбол у своєму районі Харкова, але не склалося. Займався легкою атлетикою 8 років, стрибав із жердиною. Потім потрібно було заробляти, думати про сім'ю.
У Донецьку ми любили ходити на Шахтар – на Донбас Арену. Разом зі всією родиною. У нас були іменні місця на стадіоні. Ми були голден-фанами, бо не пропустили жодного домашнього матчу за 5 років. Наш син Гліб із дитинства бачив футбол. Це допомогло полюбити цей вид спорту.
По неділях грали у футбол. У нас була команда колишніх легкоатлетів. Це були справжні футбольні баталії, за якими уважно стежив маленький Гліб.
– Ви працювали у знаменитому Донецьк Сіті. Можливо, перетиналися з кимось із гравців Шахтаря?
– Безліч разів – Андрій Пятов, Ярік Ракицький та багато інших. У моєму під'їзді жили Володимир Єзерський, Слава Шевчук, воротар донецького Металурга Олександр Бандура. Я був у дуже хороших особистих відносинах із Шахтарем. Мав запрошення на позицію маркетингового директора. Продаж атрибутики, мережа магазинів. Пройшов усі рівні співбесід, але на останньому рівні було прийняте рішення запросити на цю посаду фахівців із Селтіка.
– Що означали для довоєнного Донецька матчі Шахтаря?
– Це було все. Місто жило майбутнім матчем. Особливо, коли на Донбас Арену приїжджали Металіст, Дніпро, Динамо, або будь-який матч міжнародного рівня. У мене на стадіоні наклеєна табличка з іменем: "Тут вболіває за Шахтар Євген Катков". Не знаю її долю. Думаю, що вона на місці.
– Дотепер вболіваєте за Шахтар?
– Так. Любов до команди відстань не змінила. Я вже казав, що за 5 років не пропустив жодного матчу на Донбас Арені. Був на фіналі Кубка УЄФА у Стамбулі, на виїзних матчах у Мілані проти Інтера, в Лісабоні проти Бенфіки, у Римі проти Роми, у Харкові проти Динамо, у Варшаві проти Ренна та проти Фейєнорда. Намагаюся не пропускати трансляцій матчів улюбленого клубу.
"В Інтері сказали, що у Гліба – велике майбутнє"
– Розкажіть про сім'ю.
– Дружину звати Євгенія. Теж прізвище Каткова. Обидві мами – Ірини. Дуже багато спільного. Дружина – хороша спортсменка. Вона мала норматив майстра спорту з бігу на 60, 100, 200 метрів, стрибків у довжину, майстер міжнародного класу із жердиною, 8 років у збірній України. Була на європейських змаганнях, але з Олімпіадами не вийшло. Спочатку травма, а потім, у 2004 році, не пройшла кваліфікацію у національну команду. Мала 39 місце світового рейтингу у стрибках із жердиною. Зараз закінчила курси масажу та працює масажисткою у своєму салоні.
Донька народилася 2005 року. Скоро виповниться 18. У цьому році закінчила школу. Хоче поїхати навчатися у Європу. Зараз обираємо. Були думки – Чехія, Італія. Зупинилися на Варшаві. Перший рік – підготовчі та мовні курси. Хоче поступити на ресторанно-готельний бізнес.
Син народився 2008 року. Дуже хороші спортивні гени. Батько моєї дружини – майстер спорту зі спортивної гімнастики. Мій батько займався спортом у студентські роки. З трьох років пішов на спортивну гімнастику у Палац спорту "Шахтар" в Донецьку. Потім переїхали у Харків, де займався в Олександра Світличного.
У 2015 році Гліб опинився у клубі Сабуртало, де перебував до 2021-го. Повні 6 років провів там. На дорослому рівні цей клуб зміг перервати гегемонію Динамо Тбілісі та стати чемпіоном Грузії.
– Як ви зрозуміли, що ваш син має футбольний талант?
– Ще у Донецьку, коли Глібу було 3 роки, він ходив зі мною в легкоатлетичний манеж, де ми грали в дир-дир. Серед нас був тренер академії Шахтаря. Гліб бавився з м'ячем. Тренер сказав, що у нього хороший удар і потрібно віддати хлопця на футбол.
Моя любов до Шахтаря призвела до того, що з дитячих років син ходив на стадіон. Ми вирішили віддати його на футбол після гімнастики. То вже був координований, швидкий, сильний хлопчик.
Пройшов до академії Інтера. Відбір долали понад 100 хлопців. Його взяли відразу у першу команду. Коли я спілкувався з керівником академії Інтера, вона сказала, що у Гліба – велике майбутнє.
Згодом син розповів, що на матчі був тренер збірної Грузії, який сказав, що спостерігає за ним. Наприкінці квітня цього року повідомили, що нас відібрали у збірну і першого травня потрібно прибути до розташування команди у Руставі. Я був дуже гордий за Гліба. Він має посвідку на проживання, цього достатньо. А далі будемо розмовляти на рівні Федерації футболу Грузії. До 19 років можна виступати з цим документом. Мені приємно, але я не відмовлюся від паспорта України.
– Як пройшли збори?
– Вони тривали п'ять днів. Дуже крута база, 4-5 полів, відмінне харчування. Двічі на день – тренування. Відбулася контрольна гра проти старшої на рік команди. Збірна Грузії перемогла 2:0. Гліб відіграв один тайм. Загалом було 25 гравців.
Опісля – турнір у Вірменії Development Cup. Вони зіграли проти Латвії, Кіпру та Вірменії. Гліб вийшов у стартовому складі та зіграв 78 хвилин проти латвійців. Наприкінці поєдинку Грузія пропустила двічі. З Кіпром Гліб зіграв повний матч, а грузини перемогли 2:1. Для тріумфу на турнірі належало долати Вірменію в останній грі. На жаль, грузини поступилися в самісінькому кінці зустрічі. Тренери казали, що Гліб дуже сподобався. За ТТД він був найкращим.
"Якщо надійде пропозиція від збірної України..."
– Яка ваша позиція у питанні збірної?
– Я не хочу, щоб Гліб відмовився від українського паспорта. Звісно, це приємно – отримати виклик для сина від збірної Грузії. У нас зараз є агент у Бельгії (він привів Жажу Коелью у Металіст), який рекомендує приймати запрошення від грузинів, бо так Гліб перебуватиме на видноті. Про сина краєм вуха знає Євген Красніков. Глібове резюме належить міланському Інтеру. Був інтерес від одного відомого українського клубу, але поки без конкретики. Я б дуже хотів, щоб син потрапив у збірну України.
Обпікся на Динамо, вичерпався в СК Дніпро-1: де випливе Євген Красніков?
– Як він сам бачить цю ситуацію?
– Він зі мною радився. Зараз йому пропонують у Грузії стипендію. Єдиному серед гравців академії Інтера. Якщо надійде пропозиція від збірної України, то обов'язково потрібно поїхати. Коли в Україні дізнаються, що запросили в збірну Грузії, є дуже хороші відгуки, приходять скаути, бо формується команда U-17 на наступний рік, то, думаю, звернуть увагу.
– Яка його позиція на полі?
– Центральний захисник. Також може грати на правому фланзі латералем. У цьому сезоні тричі забив з кутових. Ми тренуємо з ним це разом – кутові, аути. Для свого віку – швидкий, впертий. Ми ходимо в тренажерний зал, Гліб виділяється на полі.
До сина є інтерес із різних боків. Мабуть, буде талановитий гравець. Коли різні люди говорять про це, то розумієш, що реально є перспектива. Я дуже вимогливий. Сам індивідуально працюю із Глібом. Не допускаю жодного міліметра неповаги до інших, чи зіркової хвороби.
– Яким ви бачите синове майбутнє?
– У Гліба відмінні футбольні якості. Частину він отримав "по блату" – через наші з дружиною спортивні гени. Частину вдосконалює самостійно. Гарно розуміє футбол, діє на полі швидко та надійно. Має добре бачення поля, непоступливий у єдиноборствах. Він – справжній лідер і по праву є віце-капітаном команди.
Дужі добрі відгуки про нього від тренерського штабу збірної Грузії. Я сподіваюся, що він буде викликаний в збірну на рівні U-17. Але я також сподіваюсь, що тренери збірної України звернуть на нього увагу. Гадаю, що через 3-4 роки Глібом цікавитимуться багато європейських клубів.
– Хто з футболістів Глібу імпонує найбільше?
– Купив собі футболку Баварії з прізвищем Йозуа Кімміха. Його друзі кажуть, що він схожий зовні та манерою гри на цього виконавця збірної Німеччини.
"Шахтар у Грузії на слуху"
– Якою є академія Інтера в Грузії та чи реально потрапити в Італію?
– Грузини купили франшизу. Власник має великий медичний інститут, клініку. Йому належить Торпедо Кутаїсі. Цього літа з Італії приїжджав Хав'єр Дзанетті. Команда Гліба їздила у Мілан, побувала на матчах Серії А. Грали проти італійських одноліток з Інтера та Монци.
Непогана академія. Хороший підбір тренерів. Добра інфраструктура. Діти з 6 років залучаються. Останній вік – U-17. Наступного року хочуть створити команду U-19. Працюють за конспектами з Італії. Два італійські куратори постійно в Грузії. А от у Сабуртало такого не було. "Бій-біжи". Тренери мінялися часто.
– Як побудована система юнацького футболу в Грузії?
– Зараз будуються майданчики в кожному районі Тбілісі. Федерація футболу вкладає гроші у великі футбольні комплекси, манежі зі штучним покриттям. Команди грають, починаючи з 7 років. Три дивізіони – бронзовий, срібний та золотий.
– Ходили в Грузії на футбол?
– Я – ні. Останній раз був на матчі, коли син тренувався у Сабуртало. Доросла команда тоді стала чемпіоном, перемогли Динамо Тбілісі. Це ще було до коронавірусу. Також побував на Суперкубку Європи Барселона – Севілья. Гліб ходив на збірну Грузії під час молодіжного Євро. На жаль, фіналу у Батумі між Україною та Грузією не відбулося, хоча я на це дуже сподівався, навіть квитки купив.
– Гочолейшвілі, Азаров. Шахтар стає популярним у Грузії?
– Так. Ще до цього був Давід Хочолава. Він – вихованець Сабуртало. Я дуже добре спілкуюся із прес-аташе цього клубу Кахою Мгладзе. Він ще за кілька місяців розповів мені, що Гочолейшвілі перейде до Шахтаря. Зараз Азарова взяли. Грузини переживають за них. Шахтар на слуху в країні.
– Прийняли молодіжний Євро. Хвіча став чемпіоном Італії, Мамардашвілі проявляє себе в Іспанії. Відчувається футбольний бум?
– Зараз великий бум. Всі дітлахи ходять із 77-м номером Хвічі. В Аякс перейшов етнічний грузин Жорж Мікаутадзе, який народився у Франції та виховувався у школі Ліона. Сума трансферу – 16 млн євро.
"Збираю гроші на дрон-бомбардувальник ЗСУ"
– Як вас прийняли у Грузії? Призвичаїлися до життя там?
– Адаптація пройшла дуже непогано. Я працюю в міжнародній компанії, є ще три чоловіки з Донецька, та й загалом багато українців. Є литовці, є вірмени, грузини. Спочатку мав помічника. Зараз уже призвичаївся.
Для сина було нормально, бо він пішов у перший клас. Грузинською не розмовляє, але все розуміє. Короткі фрази може сказати, бо грузинська мова не завжди у побуті. Я намагався вчити її, але не вдалося.
Клімат – супер. Зими фактично немає. Можна в Гудаурі на лижах покататися. Літо буває спекотне. Цього року було по-особливому гаряче – 45 градусів, а на сонці ще більше.
Кухня. Коли ти приходиш туристом, все швидко подають, все гаряче. Коли відбувається "Тбілісоба" (день міста), у Тбілісі смажать шашлик та розливають вино. Запах – на все місто. Проте щодня ти цього шашлика не хочеш. Ми вдома готуємо звичну українську кухню. Варимо борщі, нарізаємо сало.
– Коли попереднього разу були в Україні?
– Зараз дуже складна ситуація. Я не можу приїхати в Україну, бо не матиму можливості повернутися в Грузію. Востаннє був влітку 2021 року. Там проживав мій брат та моя мама. На жаль, брата вже немає. Це пов'язано з війною. Маму зміг евакуювати з Харкова через Словаччину, Грецію. А брат залишився у Харкові і загинув. Це дуже страшно.
Дружина з донькою їдуть до своїх. У них в Харкові мама, тато, а бабусі – 94 роки. Зараз летимо в Польщу, вони поїдуть в Україну, а нам із Глібом потрібно зробити нові українські паспорти, там є наш сервісний центр.
Мені 53 роки. Я намагаюся допомагати рідній країні. Ми ініціювали гуманітарку – відправили 10 фур допомоги. Зараз особисто збираю гроші на дрон-бомбардувальник Mavic 3. У Варшаві його куплю та передам. Знаю особисто, кому він дістанеться. Це вже мій другий дрон для ЗСУ. Намагаюся щось робити, щоб допомогти Україні. Але поїхати не можу, бо відчуваю відповідальність за дітей, за маму, якій 85...
Попри те, що перебуваю далеко від України, не зраджую своїм звичкам. Я залишаюся українцем. Вболіваю за Шахтар. Минулого сезону їздив до Варшави на матчі "гірників" у ЛЧ.
До розмови долучається Гліб Катков.
– Глібе, почуваєшся у Грузії, як вдома?
– Я тут прожив 8 років. Грузія для мене стала, наче рідною. Мені тут комфортно, все влаштовує. Але однаково почуваюся гостем.
– Тобі ближча Україна чи Грузія?
– Колись я прочитав такий лозунг футбольного клубу Шахтар: "Вдома далеко від дому". Це повністю характеризує моє життя.
– Не було сумнівів, коли приймав виклик збірної Грузії?
– Було неочікувано. Але, з іншого боку, приємно, що із сотні юних футболістів обрали мене. Трохи хвилювався, не міг повірити в це.
– Як ти потрапив до академії Інтера?
– Я тут вже 2 роки. Граю на позиції центрального захисника. Коли виходжу на поле, для мене немає нічого іншого окрім гри. Був у Мілані на спарингах. Можливо, там мене помітили. Потім виклик у юнацьку збірну Грузії, де було багато скаутів з різних клубів.
– Як вплинули на твоє спортивне становлення батьки?
– Мені дуже пощастило з батьками, бо дісталися спортивні гени. Батько – тренер з фізичної підготовки та фітнесу. Він дуже сильний мотиватор, стимулює мене ставати кращим.
– Чи слідкуєш за українським футболом?
– Так. Дивлюся матчі Шахтаря, коли можу. Не пропускаю матчів збірної України.
– Який чемпіонат тобі подобається найбільше?
– З провідних чемпіонатів – АПЛ. Там швидка гра. Такий футбол мені імпонує.
– Які у тебе інтереси окрім футболу?
– Цікавлять інші види спорту – настільний теніс, волейбол, баскетбол. Люблю грати у боулінг. У мене тут найкращий результат серед молоді в Грузії.
– Де навчаєшся?
– У Міжнародній школі. Тут багато різних національностей. Вчитися важко, бо після навчання відразу йду на тренування. Додому приходжу пізно. Але намагаюся добре вчитись.
– Яка твоя мрія?
– Хочу потрапити у провідний європейський чемпіонат. Поїхати на чемпіонат світу у складі збірної України чи Грузії. Хочу прожити цікаве життя та зробити щасливими своїх рідних.
Сергій Тищенко, спеціально для Футбол 24
показати приховати