"Найстрашніше – коли у роздягальні літав чайник": Михайло Бурч – про пенальті, фобію Лужного і фантастичного Пятова

29 липня 13:30 - Читать на русском
"Найстрашніше – коли у роздягальні літав чайник": Михайло Бурч – про пенальті, фобію Лужного і фантастичного Пятова
Михайло Бурч / Фото Любомира Кузьмяка

Полум'яне інтерв'ю Любомира Кузьмяка із Михайлом Бурчем – легендарним голкіпером, який забивав голи за Волинь, Верес та ряд інших клубів. Справжній український Чілаверт!

Залишаємо межі Луцька, долаємо кілька кілометрів на північ і прибуваємо у пункт призначення. У телефонній розмові на стадії підготовки до інтерв’ю наш герой запитує: "Як вас зустріти? Прапор підійде? Махатиму червоно-чорним поруч із дорогою". Вже в той момент усвідомлюєш – буде весело.

З перших хвилин живого спілкування із Михайлом Бурчем тільки переконуєшся у цьому: сміх, шалені жарти, гостре слівце і набір футбольних байок. Та за усім цим ховається не лише статус жартівника, а й драматична історія епохального воротаря-пенальтиста.

"Мені навіть казали: "У тебе що, немає нервів?"

– Михайле Васильовичу, кілька годин тому ви провели воротарське тренування з дітьми. На чому акцентуєте увагу юних воротарів?

– Головне – це техніка. Передусім я навчаю їх, як правильно руки ставити, як м’яч ловити. Також воротар повинен уміти правильно впасти, м’яч ввести у гру. Це все виключно технічні аспекти. У мене є своя думка і я й чути не хочу про те, що змалечку треба працювати над "фізикою". Коли дитина опанує технічні нюанси, то можна вести мову про наступний етап. Діти ж як руки ставлять? Ось так – кисть звужують, а це неправильно. Усе треба пояснювати.

– Робота дарує позитивні емоції?

– Приємно, коли батьки приходять і дякують. "Син суттєво додав. Навіть город може перекинути рукою", – якось сказала одна мама. Начебто жарт, але ж він правдивий.

– Віталій Кварцяний у своїй книжці "Футбол – не тільки перемоги" відзначав вашу особливу манеру введення м’яча у гру: "Бурч вибивав м’яч з подвійного удару в будь-яку точку футбольного поля".

– Над цим я наполегливо працював протягом п’яти років. Вводив м’яч з "двійника" – відривався від газону двома ногами і пасував точно в ціль. Чому ж я пенальті виконував? Якраз через таку гру ногами.

– У 1985-му, незадовго до вашого першого підходу до позначки, луцьке Торпедо протягом кількох матчів не могло реалізувати пенальті. Ви самі запропонували Мирону Маркевичу ризикований варіант?

– Ми до цього рішення разом прийшли. Коли я забив перший пенальті і відчув себе героєм, то почав наполегливо шліфувати одинадцятиметрові. Заняття завершилося, а я ще разів 50 б’ю по воротах. В один кут, в інший…

бурч торпедо

Бурч у складі луцького Торпедо, 1977 рік

– Ваш секрет полягав у тому, що ви знали, як почувається воротар у рамці під час пенальті?

– Так, я бив "по воротарю". Мені навіть казали: "У тебе що, немає нервів?" Все просто – я настільки ретельно працював над ударами, що довів це до автоматизму. Тільки одного разу пробив свідомо в кут і не реагував на воротаря – Дніпру у першому чемпіонаті.

– Валерій Городов шансів не мав?

– Головне – кінцевий результат. Яка різниця, як забити пенальті? Коли підходив до позначки, то розумів і статус суперника, і враховував кількість глядачів на трибунах. Це все впливає на нерви. У момент удару просто не думав про це.

– У Вищій лізі ви не забили одного разу – запорізькому Металургу.

– Влучив у штангу. Хоча ми виграли 2:1, а Володя Мозолюк дубль оформив. А ще якось ризиковано пробив черпачком. Маркевич це прокоментував у властивій манері: "Красиво пробив. Доларів на 100" (Усміхається).

"Дід розповідав про зрадників і вигадані злочини бандерівців"

– Кварцяний аналізував ваші дії на полі і дійшов до висновку – Бурч міг грати в Англії. Як гадаєте, що завадило?

– Умови. Ну не мав я шансів на переїзд і якісний розвиток. Мені важко було виїхати з країни. У 1987-му у складі луцького Торпедо без проблем кордон перетнути не міг. Коли у 33 поїхав у Польщу, то там всі не могли зрозуміти, чому так. Я двічі вивів партнера сам на сам з воротарем. "Niewiem o co chodzi? Чому ти не граєш у Європі?" – дивувалися поляки. До того ж із владою я мав непрості відносини. Дід відсидів 25 років за те, що в УПА служив. Коли мене викликали в юнацьку збірну СРСР, то перед цим я мав пройти співбесіду в КДБ.

– Діда згодом реабілітували?

– Так, але це сталося пізніше. Дід відбував покарання в Казахстані, там і я народився. Незабаром батьки повернулися на Волинь. Я щасливий, що мав нагоду спілкуватися з дідусем. "Вимкни телевізор – там лише брешуть і вигадують", – казав дід Харитон Варкович.

– Багато розповідав про своє минуле?

– Я вдосталь наслухався. Про тогочасний режим, зрадників, вигадані злочини бандерівців і про те, як його сусіди здали. До того ж дід був розумним, письменним чоловіком. Бабця заради нього дім залишила і поїхала за сотні кілометрів з України. Це надзвичайний прояв любові і відданості.

– Ваша комунікація з вболівальниками під час матчу – неймовірний приклад футбольного романтизму. Ви справді встигали відповідати на запитання "Мішо, буде гол?"

– На стадіоні я завжди мав персональну підтримку – то були хлопці з мого району. Все починалося з того, що я повинен був головою доторкнутися до перекладини. Якщо я не підстрибнув, то чув невдоволений гул позаду. З початком матчу мій однокласник Василь затягував: "Мішо, гол буде?" І я просто був зобов’язаний жестом і словесно відповісти – "Так!" Спробував би я не відреагувати (Усміхається).

бурч

– Коли бігли виконувати пенальті, то стадіон завмирав у приємному очікуванні?

– Складно передати емоції, коли біжиш через усе поле. Якщо забивав, то знову таки біг до сектору з персональною підтримкою із відчуттям виконаного обов’язку.

– Заряд "Від Карпат до кримських круч кращий за всіх Михайло Бурч" ви також чули на полі?

– Аякже! Це вже результат фантазії мого однокурсника. Коли вперше почув цей варіант, то подумав "Як же красиво!"

– Штрафні ви ніколи не бралися виконувати?

– Тільки у другій польській лізі. І навіть забив. Однак після цього президент заборонив: "Ти забираєш хліб у штатних виконавців стандартів".

– Ви ж начебто хет-трик оформили у нижчому дивізіоні?

– В одній грі два з пенальті і один зі штрафного забив. Перед стандартом тренер гукнув: "Міхале, можеш?" Я трохи боявся залишати ворота. Але побоювання виявилися даремними – влучив точно у "дев’ять".

– Зірка Волині Сергій Драницький розповідав: "Бурч був надзвичайно важливою частиною команди. Михайло і передачу точну віддасть, і атаку розпочне, і позаду зіграє, як класний захисник. От чому я непогано штрафні виконував? Це все Бурч – він залишав мене після тренувань".

– Я навчав Сергія правильно бити по м’ячу. Ділився досвідом, як це вдається у мене. Драницький – працелюбний футболіст і хороший учень. Двічі продемонстрував і він все зрозумів. Під час одного з матчів ми отримали право на штрафний і я намагався докричатися до нього: "Сергію, пам’ятаєш?"

"Сирійці Чорноморця спали у сауні". Одеський Зідан – про зупинку серця, дубль у ворота Динамо і зразкового Федецького

– Пам’ятав?

– Поклав зі штрафного і ми обмінялися своєрідними "лайками". Красиво! Якщо не тренуєшся, то нічого не буде. Маркевич якось казав: "Бурч, тобі треба було у полі грати. Такі паси видаєш!"

– Так ви ж зіграли у 1989-му з Крильями Совєтов.

– І видав прекрасний гольовий пас Геннадію Шухману. Шансів ми практично не мали, ця гра нічого не вирішувала. До того ж мороз страшний, ноги повідмерзали. Кварцяний випустив мене у старті: "Мішаню, давай". Чесно кажучи, я не був найгіршим на полі. Я ще й одному супернику поміж ніг прокинув. А Гена, до речі, за той пас дотепер мені винен чарку коньяку (Усміхається).

"Чому ти Федецький, а не Гамалій?"

– Ви починали кар’єру у 1977-му і застали у команді Мирона Маркевича. Яким він був футболістом?

– Не лукавитиму – у відборі слабкий. Зате ідеальний в контексті передач. Добре бачив поле, міг видати класний пас. Віддасть так, що м’яч не треба зупиняти, комфортно на хід.

– Бачили ви у справі і Віталія Кварцяного. На початку тренерської кар’єри він був таким же імпульсивним?

– Про Кварцяного-футболіста розкажу небагато – він практично на поле не виходив. Зате під його керівництвом працював чимало – ми часто з ним сперечалися, ледь не билися. Я доводив свою правоту, а Кварцяний такого не любить. Коли йде зіткнення двох характерів, то складно усім.

Герої 90-х. Михайло Бурч: "Кварцяний змушував нас тренуватися по коліна у воді"

Хтось згадує про бронежилети, собаку чи підкати у калюжах. Це все дрібниці. Найстрашніше – коли у роздягальні літав чайник. Я ховався подалі, щоб окропом не обшпарило. Зрештою, такі методи часто діяли – команда на полі вмирала.

– Синхронно з вами свій шлях у Луцьку розпочинав Андрій Федецький, який також став легендою клубу.

– Андрій народився у Гамаліївці під Львовом. Звідти родом Іван Гамалій, відомий захисник Карпат.

– Іван Павлович поділився цікавою легендою – колись це село називалося Жидятичами. Прадід Гамалія був найстаршим у селі, дожив до 110 років – на його честь односельці перейменували село на Гамаліївку.

– Так от я часто Андрія запитував: "А чому ти Федецький, а не Гамалій?" (Усміхається) У нього було прізвисько – "Шкрек". Здається, Мирон Богданович так вперше Андрія назвав. Коли тільки побачив його на полі, то сильно здивувався. До Федецького не можна було торкатися, він одразу падав. Андрій жартував: "Мішаню, дай точний пас і мене вб’ють у штрафному майданчику. Будь-який суддя повірить" (Сміється). У нього був конкурент – Володимир Мозолюк теж умів так падати, ніби з крупнокаліберної гвинтівки розстріляли.

бурч волинь

– Згуртованості колективу додавав харизматичний начальник команди Анатолій Барабасевич. Чим вам запам’ятався?

– Його в команді називали "щаслива людина". Постійно посміхався. Від Анатолія Антоновича ніколи не чув слова "ні". До начальника команди можна було звернутися з будь-яким проханням. Навіть, коли треба було дістати рідкісну спідницю для дружини. На жаль, у січні цього року Барабасевича не стало.

– Олег Лужний розпочинав у луцькому Торпедо, як і ви – у 17. Вирізнявся одразу?

– Не помітити його запас сил було неможливо. Фантастичне здоров’я і вміння літати по флангу усі 90 хвилин. Спочатку ефекту від цієї біганини було мало. В одному з матчів м’яч зрикошетив від нього у ворота. Я тільки встиг почути крик Олега. На жаль, зреагувати не встиг. Хто міг подумати, що за півроку Олег стане іншим футболістом: прийом, техніка, передачі. За стилем нагадував Івана Польного, ще одного чудового захисника луцького Торпедо, який буквально виганяв нападників зі свого флангу: "Ти що тут робиш? Ану геть звідси!"

– Шалений характер проявлявся вже у молодості?

– Лужний грав за трьох захисників одразу. Всюди встигав, носився полем, наче кінь, якщо так можна порівнювати. Мав тільки одну фобію – боявся уколів. Капітан команди Володя Антонюк організував посвяту: "Обирай – або укол, або по дупі надаємо". Олег бігав по будинку, а семеро партнерів намагалися його спіймати. Лужний – дуже класна людина!

– Анатолій Тимощук дебютував на ваших очах у 16-річному віці. Ще один талант?

– Толіка взяли в команду разом з Володимиром Гапоном. У порівнянні з Тимощуком Гапон виглядав, як Пеле. Проте Толік почав стрімко прогресувати. Ніхто і подумати не міг – потім раз і вистрілив. Я пов’язую це з волинським кліматом.

– Хороший жарт.

– Я серйозно! Глянь на Марко Девіча. Де б він був, якби не приїхав у Волинь і не отримав на горіхи від Кварцяного?

бурч волинь

"Газета вийшла із заголовком "Бурч проти Динамо"

– Шовковський розповідав, що кожен його палець на руках пошкоджений, а Стронціцький згадував, як у роздягальні йому зашивали ногу. Яка у вас найстрашніша травма?

– Бачиш шрам на пальці? Форвард чернігівської Десни вирвався зі мною сам на сам. Я стрибнув за м’ячем, руки не прибрав. Палець миттєво вивернуло, кістка вилізла назовні, рукавиці розірвало. Я подивився на всю цю картину і втратив свідомість.

– Моторошно.

– Першим секретарем Волинського обласного комітету КПУ був Леонід Палажченко. Цей чоловік обожнював футбол. Особливо, коли ми грали проти його земляків із Чернігова. Заходив у роздягальню перед протистоянням з Десною і запитував: "Знаєте, що це за матч? Потрійні преміальні за перемогу!" Завдяки ньому я квартиру отримав. Та не я один, кілька хлопців з команди.

– Колись ви називали своїм кумиром Гордона Бенкса, легендарного воротаря, який також зібрав за кар’єру не лише колекцію трофеїв, а й величезну кількість переломів.

– Кращих воротарів я не бачив! Якщо говорити про нинішню епоху, то я захоплений Андрієм Пятовим. Він один з найкращих у світі! Фантастично грає ногами, доречно підказує. Якщо воротар правильно підказав, то йому по воротах не проб’ють. Коли Шахтар приїхав у Луцьк на матч з Волинню, я навмисно сів за воротами Пятова і просто хотів послухати, як він керує командою.

– Як?

– Ідеально! Думаю, що в майбутньому з Андрія виросте сильний тренер. Він же читає гру, передбачає наступну дію суперника. Це вміє далеко не кожен воротар.

– Ваш партнер Раймонд Лайзанс залишив по собі помітний слід в історії Волині та Карпат. Латвієць відзначав, що у вас не було жодних проблем у відносинах. Приклад дружньої конкуренції?

– Я його дітей хрестив. Хіба могло бути інакше? Уявляєш, ми жодного разу не сварилися! Сам не знаю, як таке можливо – це єдиний такий випадок у моїй кар’єрі. Буває, зідзвонюємося тепер. Розповідаю, що бороду запустив. Лайзанс каже: "Ти ще моєї не бачив" і скидає фото. Його борода більша, це факт.

бурч

– У 1994-му ви стаєте гравцем Вереса. Протистояння Луцьк – Рівне завжди викликало особливі емоції?

– Напруга була шаленою – до бійки доходило. Ми не грали за преміальні. Просто сам факт перемоги у дербі вважався чимось надзвичайним. Якщо за Волинь виступали переважно місцеві, то у Вересі було чимало хлопців з інших міст. Один з Дніпра, інший з Донецька – але їх ніхто не налаштовував, усе самі розуміли. Коли я грав за Рівне, то мене у склад не ставили через це. Боялися, що можу начудити.

– У тому сезоні Верес фінішував останнім і кілька разів програв із непристойним рахунком. Якось ви сказали, що найгірший матч у кар’єрі – 0:7 від Таврії.

– Нам пояснили, що через брак коштів політ буде експериментальним. Прилетіли у Сімферополь ледве живі – літак летів дуже дивно. Футболісти Таврії як почали нам бити! Я не розумів, що відбувається.

– У другому колі того ж чемпіонату через кілька місяців ви пропустили сім від Динамо.

– То була інша історія. Одна газета вийшла із заголовком "Бурч проти Динамо". Якби не той Бурч, то було б 17, а не 7. До речі, мені навіть Лужний забив. Потім травив: "Що, старий, отримав?" Якщо тепер говоримо інколи, то Олег не забуває нагадати мені про той шалений гол у 1995-му.

"Ходив і хвалився всім: "Я два удари Блохіна потягнув!"

– Зустрічали футболістів із особливо неприємним ударом?

– Згадую лише Леонтія Галюту, львів’янина, який виступав у Луцьку, Чернівцях і Тернополі. Високий, ноги довгі… Бив так, що м’яча не помічаєш. Пропустив гол, але не бачив, як м’яч опинився у сітці. Коли я ще пацаном був, то мені Блохін по воротах бив.

"На Блохіна не тримаю зла": легендарного віртуоза Динамо забракували через серце – замість футболу радили грати у шахи

– Це трапилося у юнацькій збірній?

– Нас викликали на збори у Кончу-Заспу. Олег Володимирович чотири рази пробив, я двічі відбив. Я потім ходив і хвалився всім: "Два удари Блохіна потягнув!". А ще тоді Колотов бутси подарував. Я йому машину помив, а він мені свої "адідаси" вручив. Розмір підійшов. Та навіть, якби завеликі були, то все одно взяв би!

– Ви грали у футбол до 41. Закінчували у Другій лізі в золочівському Соколі та калуському Лукорі. Все ще отримували задоволення від футболу?

– Якраз тоді почав відчувати себе начальником на полі. Не великим футболістом, а просто досвідченим. Я міг підказати, був таким собі футбольним татом, партнери прислухалися. Хлопці лише просили не виходити за межі штрафного майданчика: "Заб’ють гол, будеш тільки ти винен у цьому".

– Дивно, але ваше прощання з футболом прискорив тест Купера?

– Не один тест Купера, а два. З тренером Лукора Миколою Пристаєм я виступав у 1980-му за івано-франківський Спартак, жили разом у кімнаті. Але відтоді минуло 20 років. "Біжи і все", – скомандував Пристай. Я розвернувся, написав заяву і на цьому кінець. Маркевич у Луцьку не дозволяв мені бігти тест Купера: "Ти у воротах свою роботу виконуй, а бігати мають польові гравці".

– У вас зростає внук. Футболом займається?

– Він хокеїст – відвідує секцію в Луцьку, грає у полі. Коли приїжджає в гості, то я його треную. Зараз йому 13. Мріє про Канаду і НХЛ. Каже, що купить мені автомобіль. "Діду, хочеш Мерседес?" Я відмовляюся. Навіщо мені він? Я хочу лише БМВ. Я ж Бурч Михайло Васильович…

"Де ви взяли цього термінатора?": голкіпер Карпат кермує вантажівкою у США і згадує Лужного та львівського Марадону

Коментарі - 0
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
2
дн
:
22
год
:
19
хв
Байєр
19:55
Рейнджерс
Вгадай результат матчу

Ми використовуємо Куки ! Що це таке ?

Залиште відгук