Найкращий бомбардир, якому не вистачило медалі: українська сенсація на ЧС-1966
Першим українцем, який забивав у фінальній частині чемпіонату світу, став 20-річний Валерій Поркуян. Щобільше, саме нападник Динамо встановив унікальне досягнення – він забивав у всіх поєдинках Мундіалю, у яких виходив на поле: чотири м'ячі у трьох матчах.
До Мундіалю 1966-го збірну СРСР готував 49-річний Микола Морозов, який закінчував свою тренерську кар'єру в українських Шахтарі та Чорноморці. У заявці команди на фінальну частину турніру виявилося п'ятеро українців-представників київського Динамо.
Третім воротарем за спинами Лева Яшина та Анзора Кавазашвілі до Англії вирушив Віктор Банніков. Найстаршим з-поміж захисників був 30-річний киянин Леонід Островський, який двічі вийшов на поле. Тріо українців відповідало за атаку: 26-річні Йожеф Сабо та Віктор Серебряников і 21-річний Валерій Поркуян (молодшим за форварда був лише його колега по атакувальній лінії – азербайджанець Анатолій Банішевський).
Історія футболу завжди захоплює та надихає. Занурюйся у минуле, отримуй позитивні емоції та відчувай смак гри. Разом з улюбленим брендом українців HLIBNY DAR вболівай за "синьо-жовтих" у відборі на ЧС-2022.
Валерій Семенович народився у Кіровограді (тепер – Кропивницький), де і почав займатися футболом. Спершу Поркуян добре проявив себе у складі місцевої Зірки, а вже у 1965-му перебрався в одеський Чорноморець. "Моряки" здобули путівку до Вищої ліги та запросили молодого форварда у свою команду. Під керівництвом Юрія Войнова пліч-о-пліч з Лобановським, Каневським, Коршуновим та Заболотним новачок прекрасно себе проявив і перед чемпіонатом світу отримав запрошення з Києва.
Я не хотів! Мене мало не насильно туди затягли. Спочатку запросили у Федерацію футболу, я казав: "Не хочу!" Почали агітувати – марно. Згодом прийшла депеша з Києва: "Поркуян повинен бути негайно доставлений у розташування Динамо. Довелося коритися, – згадував Валерій Семенович.
За чутками, у заявку на ЧС-1966 Поркуян потрапив в останній момент. І став не просто першим українцем-автором гола на Мундіалі, а й здобув звання найкращого бомбардира команди.
Поркуян (ліворуч) / фото з відкритих джерел
За стартовими поєдинками на груповому етапі Поркуян спостерігав у ролі глядача. Спочатку СРСР розгромила збірну Північної Кореї (3:0), а на поле вийшли два українці: Островський та Сабо. Захисник в одному з епізодів врятував порожні ворота, а хавбек оформив асист. Минуло чотири дні й радянська команда першою здобула путівку у плей-оф. Гол Ігоря Численка приніс перемогу над італійцями (1:0).
У заключному матчі групового етапу тренерський штаб застосував серйозну ротацію. Зокрема, в основі з'явився Поркуян і двічі вразив ворота збірної Чилі – 2:1. Особливо вишуканим вийшов другий гол форварда Динамо після передачі голкіпера Кавазашвілі.
На чвертьфінал проти угорців тренерський штаб знову випустив з перших хвилин Валерія Поркуяна.
Мені перед матчем Морозов сказав: "Готуйся!" Та я все одно не вірив у те, що вийду на поле. Зрозумів, що це не жарт, лише коли на установці назвали моє прізвище. Фізичний стан був цілком нормальним, хоча грали тоді на третій день. Хвилювання ж було набагато більшим, ніж перед зустріччю з чилійцями. Проте варто було торкнутися м'яча, мандраж як рукою зняло. І ось вже ми з Малофєєвим розігруємо кутовий, я сильно б'ю у ближній кут, а Ігор Численко грає на добиванні, – згадував Поркуян.
Саме Валерій Семенович подвоїв перевагу радянської команди. І зробив це після передачі Йожефа Сабо. По перерві Поркуян відзначився ще однією корисною дією – вибив м'яч з порожніх воріт. І нехай олімпійський чемпіон Ференц Бене один гол відіграв, та у півфінал пробилася саме збірна СРСР. "Після гри щасливі партнери взяли мене на руки і понесли в роздягальню. У цей момент я думав: чи не сниться мені все це?" – казав потім Поркуян.
На "Гудісон Парк" у Ліверпулі підопічні Морозова зустрілися з німцями. Нападник Болоньї Гельмут Галлер відкрив рахунок перед самою перервою. А згодом Франц Бекенбауер подвоїв перевагу. Незадовго до фінального свистка, на 88-й хвилині, один м'яч Поркуян відіграв, та на більше його команду не вистачило (хоча той же Поркуян міг забивати вдруге, втім головою пробив над поперечкою).
У битві за третє місце збірна СРСР програла португальцям (1:2) – один з голів записав до активу Еусебіу. Єдиним українцем, який зіграв у тій битві на "Уемблі" став Віктор Серебряников. Згідно з регламентом змагання срібні та бронзові медалі вручалися учасникам матчу за третє місце. Однак один з героїв та найкращих бомбардирів всього турніру (більше за Поркуяна забили тільки Галлер та Еусебіу) нагороди не отримав.
"Дійсно, це правда. Чому так? Медалей було всього одинадцять, і мені елементарно не вистачило. Отримали в основному ті футболісти, які були залучені як у фінальній частині ЧС-1966, так і у відбіркових іграх", – пояснював незручну ситуацію Валерій Семенович і додавав, що зовсім не шкодує про це. Хоча вболівальники довго не могли змиритися з цим фактом, а на одному з матчів Динамо проти Спартака київські фанати вивісили банер, суть якого зводилася до того, що медаль Поркуяна дісталася його партнеру по збірній, гравцю москвичів Галімзяну Хусаїнову.
СРСР перед матчем з Угорщиною – Поркуян у центрі нижнього ряду / фото з відкритих джерел
Після поразки португальцям радянська делегація залишилася в Англії і спостерігала за фіналом, де зустрічалися господарі турніру та німці. Поркуян розповідав, що на трибунах "Уемблі" слідкував за ключовим поєдинком неподалік найкращого бомбардира ЧС-1966 Еусебіу і попросив у того автограф на квитку. Португалець не відмовив.
Через чотири роки Валерій Поркуян поїхав на свій другий чемпіонат світу як гравець Чорноморця. Однак на поле форвард так і не вийшов. У середині 70-их Валерій Семенович завершував кар'єру у складі Дніпра, а потім повернувся до Одеси, що стала для нього рідною, і де він мешкає дотепер.
показати приховати