Навіщо він туди поїхав?! Борячук у Різеспорі – фактор Шахтаря, унікальний шанс від збірної України і високі ризики
Сергій Тищенко розчарований переходом форварда Шахтаря у турецьку першість і наводить багато аргументів проти такого рішення.
Збірна України ризикує отримати величезні проблеми з форвардами напередодні Євро-2020. "Динамівцю" Артему Бєсєдіну загрожує дискваліфікація через провалений допінг-тест. Основний форвард збірної Роман Яремчук отримав травму ахілла і гарантовано пропустить 2-3 місяці. Тобто, повернеться лише у квітні-травні. Якщо відверто, травма ахілла – вкрай неприємна. Одна з найскладніших. Пригадайте, як довго відновлювалися після розриву ахілла Ярмоленко та Макаренко. Тож якщо Яремчук за оптимістичного сценарію повернеться у квітні, знадобиться час, щоб набрати хорошу ігрову форму.
Збірна України отримала проблеми в атаці незадовго до Євро-2020 – ким Шевченко може замінити лідера
У такій ситуації вся надія на Жуніора Мораєса. Форварду Шахтаря у квітні виповниться вже 33. Він ніколи не грав офіційних матчів у червні. У мене є великі підозри, що віковому гравцеві після важкого сезону не вистачить сил ще й на Євро.
Напевно, що зараз мав би настати розквіт Андрія Борячука. Цей нападник подавав величезні надії, але так і не зумів їх реалізувати. Минулого тижня 23-річний форвард вирушив підкорювати Туреччину, підписавши контракт із Різеспором. Він шукає можливість реанімувати власну кар’єру. На жаль, в останній період ми частіше дізнавалися про особисте життя Андрія, ніж про його футбольні досягнення.
Спробую розібратися, чому один із найталановитіших гравців України так і не зміг поки що реалізувати власні таланти.
Андрій Борячук є вихованцем вінницького футболу. Починав у школі "Блохіна-Бєланова". Тут же розпочинав молодший на декілька місяців Віктор Циганков. Один гравець опинився у Шахтарі, а інший перейшов у Динамо. Один став лідером свого клубу, натомість інший не реалізував свій потенціал навіть наполовину.
Фактор Шахтаря
Шахтар зібрав дуже сильну команду 1996 року народження, яка потім дійшла до фіналу Юнацької Ліги чемпіонів. Головним критерієм та силою цієї команди була швидкість. Всі футболісти в першу чергу мали дуже хороші швидкісні якості. Борячук прекрасно доповнював цю команду.
Мірча Луческу побудував у клубі філософію, яка передбачає, так би мовити, український захист і бразильську атаку. Скільки було спроб щось змінити, але реально вдалося тільки Генріху Мхітаряну, а зараз почало щось виходити у Манора Соломона. Загалом же атака "гірників" мала латиноамериканський присмак. Були певні хороші періоди в Олександра Гладкого та Євгена Селезньова, але українські форварди бралися скоріше для ротації, тож надовго в команді не затрималися.
Інший аспект полягає в тому, що у грі Шахтаря форвард заточений на завершення атак. Він не повинен бути суперспринтером чи дриблером. Завдяки наявності швидких флангів, вмінню грати першим номером, від форварда Шахтаря вимагається завершити старання партнерів у штрафному чи навіть воротарському майданчику суперника. Мова йде про класичного фінішера, наконечника, який одним дотиком може забити, має гольове чуття і прекрасно розуміє одноклубників.
При всій повазі, у ці критерії дуже важко вписати Борячука. Він ніколи не мав відповідної антропометрії для успішної гри у штрафному суперника. Андрій – футболіст, який вміє атакувати із глибини, любить простір. Він мав би шанси у першій команді лише за умови зміни тактики.
Проте навряд чи хтось щось змінюватиме у найближчі 5-6 років. Шахтар домінує в Україні. Доволі непогано виступає у Європі. Філософія клубу – незмінна. Напевно, що останнім гравцем, схожим за стилем на Борячука, з українським паспортом був ще Андрій Воробей наприкінці 90-х – на початку 2000-х. Той же швидкий Нері Кастільйо та не менш прудкий Ларрі Кайоде абсолютно не знайшли себе в Шахтарі.
Напевно, у такій ситуації мова могла йти про зміну позиції для Борячука. Найреальніше – обов'язки атакувального півзахисника. Але тут, окрім суто швидкісних якостей, потрібно мати високе розуміння футболу, вміння віддати останній пас. Якщо ці якості у Борячука є, то вони розвинуті вкрай слабко. Так само, як і гра на оборону та дисциплінованість.
Ідеальна система для Борячука – це гра у два форварди. Коли можна діяти по всьому фронту атаки, шукати м’яч, відходити вглиб, змінюватися із партнером. Команда повинна грати у контратакувальний футбол. Натомість стиль Шахтаря передбачає контроль м’яча та домінування на полі.
Отже, шансів із самісінького початку було мало. Із Борячуком ніхто особливо не заморочувався. Фонсека декілька разів виставав форварда у перший рік своєї роботи. На цьому все завершилося. Хоча здавалося, що після відходу Едуардо саме Борячук може стати джокером команди, або ж альтернативою чи дублером для Факундо Феррейри. Але донецький клуб спершу придбав Бланко Лещука, потім запросив Кайоде і підписав Мораєса. Ставку на Борячука робити не збиралися.
Тут мені незрозуміла позиція "гірників". Борячук – молодий талановитий форвард, який гарно показав себе на юнацькому рівні. Іншими словами, це актив, який потрібно розвивати, щоб його ціна зростала. Важко було на таке розраховувати, відправивши нападника у Маріуполь…
Із Шахтаря – на вихід: 8 гравців донецького клубу, яким потрібно терміново рятувати свою кар'єру
Якщо футболіст вам не потрібний, ви не бачите у ньому перспективи, то чому б вчасно з ним не попрощатися, щоб отримати максимальні фінансові дивіденди?! Виходить так, що Борячук просто втратив три роки власної кар’єри. У Маріуполі міг лише отримати досвід дорослого футболу. Я не впевнений, що він здобув там нові навики і став сильнішим, як футболіст.
Свого часу схожа ситуація була із Яремчуком у Динамо. Ну не бачив його Хацкевич у своїй команді. Та й з Ребровим не склалося. Роман взагалі втратив впевненість у собі. Ігор Суркіс вирішив продати форварда у Бельгію за не найбільші гроші, але отримав відсоток від перепродажу. А головне – збірна України нарешті має результативного нападника. У цій ситуації виграли всі сторони.
Думаю, Борячук міг би піти схожою дорогою замість того, щоб марнувати час у Маріуполі. У тому, що це – талановитий, перспективний нападник, сумнівів немає.
Фактор Борячука
Форвард почав розуміти, що на нього у Шахтарі не розраховують, лише після того, як його не взяли на збори з першою команди. Гравцеві – майже 24 роки. До цього віку футболісти вже встигають самоствердитися. Футбольне дитинство Борячука затягнулося на кілька років. Не факт, що воно закінчилося, бо для виконавця, який хоче розвиватися, трохи дивно їхати в Туреччину.
Я розумію позицію Гармаша, Морозюка, Артема Кравця, Селезньова, які поїхали у турецькі клуби за хорошою зарплатою. Перспектив для цих футболістів в українських грандах вже не було. Але я абсолютно відмовляюся розуміти, коли молодий гравець, якому потрібно розвиватися, обирає Туреччину. Не пригадую жодного футболіста, який повернувся б із цього чемпіонату кращим. На що сподівається Борячук у такій ситуації? Відмовляюся вірити, що він хоче перебитися 2-3 сезони, просто отримуючи хорошу зарплату.
У Різеспорі немає особливих турнірних завдань. Команді потрібно зберегти прописку в елітному дивізіоні. У клубі вже є двоє українців – Денис Гармаш та Микола Морозюк, що полегшує адаптацію. Сам чемпіонат Туреччини – не дуже дисциплінований. Це не зовсім ті умови, де можна рости і ставати кращим.
Пам'ятаю, як свого часу Влад Кулач – також із великими амбіціями – поїхав у турецьку першість, але нічого з цього не вийшло. Щось подібне трапилося з колишнім таланом Андрієм Блізніченком, який не отримав у Туреччині ніякого прогресу. Від себе та своїх проблем не втечеш.
Є інші чемпіонати, які називають "першостями розвитку", де за гравцями спостерігають багато скаутів із провідних чемпіонатів, а клуби спеціалізуються на роботі з футболістами. Бачимо, якого прогресу в Бельгії досягнув Руслан Маліновський. Чудово до травми виглядав Яремчук. Вони їхали туди не за грошима, а за можливістю розвитку. Тут мова не тільки про провідні клуби чемпіонату. Навіть граючи в середняках та аутсайдерах, можна піднятися.
Є сусідні Нідерланди, де також можна розвиватися. В обох чемпіонатах роблять ставку на атакувальну гру та креатив, швидким футболістам простіше себе проявити – було б бажання рости та досягати більшого. Зрештою, є Чехія, Польща, Угорщина...
Причину такого рішення Борячука я бачу в тому, що футболіст дуже рано отримав все, що хотів, у матеріальному плані. Відчув себе зіркою, підписавши контракт із першою командою Шахтаря. Багато в чому життя склалося. Тут потрібно любити футбол, щоб знайти у собі сили вдосконалюватися.
Оренда у Маріуполь – це не просто відрядження, щоб вбити час, а можливість себе показати. Партнер Борячука по молодіжній збірній України та юнацькій команді Шахтаря Олександр Зубков зумів зацікавити Ференцварош, граючи саме в Маріуполі. Була інформація, що угорці цікавилися і Борячуком, але трансфер так і не відбувся. У цій ситуації бути талановитим гравцем – замало, потрібно змінюватися, прогресувати. У цьому головна проблема. Я не впевнений, що сам футболіст готовий до таких викликів у кар’єрі.
Чи зуміє Борячук змінитися, стати кращим, покажуть найближчі півроку, які фактично стануть вирішальними для його подальшої кар’єри. Якщо й у Різеспорі нічого не вийде, про серйозне майбутнє взагалі немає сенсу говорити.
показати приховати