"Мої м’язи були мертвими": створив унікальний фінт, пережив зраду від Реала і підвів Мілан – маестро Фернандо Редондо 
Три перемоги в Лізі чемпіонів та низка внутрішніх трофеїв не сповна відображають спадщину аргентинської "п’ятірки". Головне – любов уболівальників. Якось Сантьяго Бернабеу організував Редондо овацію, хоч він приїхав у Мадрид у складі іншої команди.
Футбол 24 спільно з партнером HLIBNY DAR розповідає про Фернандо Редондо, футбольного генія з непростою долею.
Як пояснити, яким футболістом був Фернандо Редондо? Просто покажіть відео, датоване дев’ятнадцятим квітня 2000 року. Цього дня в рамках чвертьфіналу Ліги чемпіонів на Олд Траффорд приїхав Реал. Після "нулів" на Сантьяго Бернабеу мадридці забили тричі, перш ніж минула година ігрового часу. Один із голів став можливим завдяки Редондо, котрий асистував Раулю. Той момент – вершина кар’єри аргентинця, яскрава вітрина його футбольної спадщини.
"Це один із найдорожчих спогадів. Можливо тому, що того сезону ми виграли Лігу чемпіонів. У тому протистоянні сам на сам моя п’ята була просто ресурсом, моментом натхнення. Я не робив цього раніше як професіонал, іноді виконував це ще в часи юності в Аргентінос Хуніорс. Для мене було важливо поглянути і зупинитися, щоб побачити, як Рауль опиняється на дальній стійці, а потім допомогти йому забити гол", – пояснював Фернандо.
Незважаючи на підсумкову поразку Юнайтед з рахунком 2:3, Олд Траффорд аплодував гостям. То було справжнє визнання для Редондо і компанії. Та що там казати – сам сер Алекс Фергюсон дивувався роботі Фернандо з м’ячем: "Що у цього хлопця в бутсах? Магніти?"
Важливо розуміти, що той фінт і прохід захисника МЮ Хеннінга Берга – не єдине, чим запам’ятався Редондо. На жаль, одним із символів кар’єри аргентинця стали часті травми та, врешті-решт, фінальна травма, яка наблизила кінець професійної кар’єри. Попри це, у Мадриді Фернандо встиг виграти з клубом дві Ліги чемпіонів та стати символом команди кінця 90-х. Після тріумфального сезону в ЛЧ аргентинця було визнано найкращим гравцем турніру.
Власне, підіймаючи над головою вухатий трофей, Редондо й не підозрював, що після того травневого фіналу з Валенсією (3:0) він надовго залишиться без футболу. Однак тоді у Парижі було багато радості – аргентинець із капітанською пов’язкою писав нову історію Реала.
Влітку 2000-го мадридський клуб переживав тектонічні зміни. Відбулися вибори президента клубу, які виграв Флорентіно Перес. Натомість Лоренцо Санс, з яким Редондо перебував у чудових стосунках, покинув свій пост. Реал почав побудову нової команди, у якій не знайшлося місця Редондо.
Спочатку Фернандо відкидав навіть розмови про можливий переїзд зі Сантьяго Бернабеу, проте згодом такий сценарій став неминучим. Реал в офіційній комунікації намагався подати ситуацію дещо маніпулятивно – мовляв, перехід у Мілан є бажанням самого гравця. Редондо одразу ж заперечив таку версію: "Єдині подробиці, які я знав про цей трансфер, прочитав у газетах".
Через багато років після того резонансного трансферу Редондо в одному з інтерв’ю запевнив – то не була помста Переса за лояльність до Санса. Клуб витратив великі кошти на придбання Луїша Фігу, а тут якраз Мілан звернувся до мадридців із солідною пропозицією за 31-річного футболіста. Бізнес і холодний розрахунок – нічого більше.
У цій ситуації було так багато негативу, що остаточно все зруйнувалося через кілька днів після трансферу. Редондо важко травмував коліно на тренуванні "россонері" та надовго вилетів. Він навіть попросив віце-президента клубу Адріано Галліані не платити йому зарплатню за час, коли той перебував поза полем.
"Якби все це трапилося зі мною в Мадриді, було б інакше, тому що я вже багато віддав команді, але в цьому випадку я не зміг зіграти навіть хвилини. Я провів передсезонку з Реалом, а потім мене продали. Я приїхав у Мілан, де система тренувань була іншою, з великими фізичними зусиллями та силовою роботою. Я нічого не сказав, певною мірою з гордості, але мої м’язи були мертвими. Я мав поступово адаптовуватися до нових вимог. На жаль, усвідомлення цього до мене прийшло надто пізно", – пояснював Редондо.
Редондо повернувся на поле лише у грудні 2002-го. Зрозуміло, що то була тільки бліда тінь гравця, який пропустив величезний відрізок. Сан-Сіро оплесками зустрів появу свого новачка, який не грав 28 (!) місяців через складну травму. Коли на 84-й хвилині матчу з Ромою Фернандо Редондо змінював Андрія Шевченка, стадіон гучно аплодував.
"Неможливо передати словами емоції від такого повернення, – ділився враженнями Фернандо. – Спочатку я досліджував своє коліно, щоб побачити, чи все гаразд, чи немає болю. З емоційної точки зору це неймовірно – я почуваюся 15-річним юнаком. У мене таке ж бажання і такий же ентузіазм, як у дебютанта. Іноді я боявся, іноді втомлювався від боротьби, яка здавалася нескінченною, іноді з’являлося розчарування через прогрес, який раптово зникав, але я ніколи не впадав у відчай. Всіма силами я хотів виграти цю битву".
Жеребкування другого групового етапу Ліги чемпіонів 2002/2003 подарувало красиву історію. Мілан потрапив у групу з Реалом і це означало, що Редондо повернеться у Мадрид. Нехай тільки на один вечір. Карло Анчелотті випустив Фернандо у старті – Мілан програв 1:3, проте аргентинський півзахисник пережив особливі емоції.
Перед матчем Сантьяго Бернабеу аплодував своєму улюбленцю. А коли Редондо змінювали на 79-й хвилині, то публіка організувала справжню овацію гравцю суперника. За всю історію клубу лише обрані удостоювалися схожих почестей.
"Здається, того вечора я зіграв свою найгіршу гру, я виглядав катастрофічно. Та це було визнання, якого я не очікував. Воно мене сильно вразило: ми збиралися почати гру, як увесь Бернабеу почав кричати "Редондо, Редондо". Мої товариші по команді аплодували і мадридці також аплодували. То було спонтанно, несподівано", – казав Редондо.
Зрештою, не можна сказати, що перебування Фернандо у Мілані було виключно символічним. "Я міг грати, але не мав такої гнучкості, коліно набрякало після ігор, мені було важко, я потребував 2-3 дні на відновлення", – згадував Редондо. Попри це, за два сезони аргентинець виграв Серію А, Кубок Італії, ще одну Лігу чемпіонів та Суперкубок УЄФА. Щоправда, персональний внесок у завоювання цих трофеїв був не настільки масштабним, як у Мадриді.
Водночас міряти кар’єру Редондо виключно трофеями – несправедливо. Особливий стиль, неповторна легкість та елегантність на полі робила Фернандо унікальним виконавцем. Уродженець Адроге, що у провінції Буенос-Айрес, змалечку мав хороший приклад. Батько також грав у футбол за місцеву команду і теж у центрі поля.
"Татові друзі часто кажуть, що він був кращим за мене, але я відповідаю, що немає відео, яке б це підтверджувало, тому для мене це лише розповіді, – сміється Редондо. – Тато втратив свого батька у 18 років, тож йому довелося піти працювати, чого, на щастя, не сталося зі мною, коли я був молодим".
Фернандо мав молодшого на півтора роки брата Лео, котрий став першим футбольним суперником у його житті. Хлопці грали вдома, а потім виходили на вулицю, де змагалися з друзями. Пізніше великий поштовх Фернандо надав його вчитель фізкультури у школі, а батько підтримував любов до футболу. Малий ріс із усвідомленням того, що його улюбленою командою є Індепендьєнте. Любов до цього клубу прищепив не лише тато, а й дідусь по маминій лінії, котрий теж був палким фанатом "червоних".
Редондо усе життя провів на позиції у центрі поля. "Це місце, де перетинаються всі шляхи, – пояснював Фернандо. – Звідти відкривається дуже важливе бачення гри. Це позиція, яка змушує читати гру: є моменти, коли потрібно уповільнити темп, а в інших випадках – піти глибше та прискорити. "П'ятірка" надає команді захисний баланс і сприяє розвитку гри. Як на мене, це ключова позиція".
Колись Фернандо Редондо зізнався, що не палить і не вживає алкоголь. Єдина його слабкість – Кока-кола. Відтоді минуло три десятиліття, нині Фернандо вже далеко за 50, але своїм принципам він не зраджує: ніякого тютюну та алкоголю. Єдина зміна – Кока-кола тепер у нього не звичайна, а Zero.
