"Мене хотіли продати в "Реал", але це клуб, близький до фашистського режиму Франко". Безсмертні правила життя Йохана Кройфа
"Футбол 24" зібрав колекцію цитат, якими було встелене життя легендарного "Летючого голландця" – про "Барселону", Гвардіолу, Мессі і власну філософію.
Я свого часу бив по воротах, не звертаючи увагу на взуття – зовнішнім боком стопи, та й взагалі з обох ніг. Іншими словами, я разів у шість був кращим, ніж сучасні гравці.
Це жахливо, коли талант молодих оцінюють на основі комп'ютерної статистики. Якби таке практикували в мій час, я б не підійшов «Аяксу». Я ж міг вдарити м'яч лівою ногою на 15 метрів, правою – максимум на 20.
На бігові тренування я часто одягав під костюм додаткову куртку. У лісі ми бігали двома групами – у кожної були куртки свого кольору. Посеред дороги я знімав одну куртку і приєднувався до групи, яка вже йшла на фініш. Потім зволожував обличчя, наче був увесь спітнілий, і фінішував, пробігши половину. Я навіть мав можливість стати за деревом і викурити цигарку.
Я пам'ятаю свій переїзд в Іспанію, бо він був контроверсійним. Мене хотіли продати в "Реал", але люди на кожному кроці застерігали, що це клуб, близький до фашистського режиму Франко. Я сказав тоді, що краще закінчу кар'єру, ніж гратиму в подібній команді.
Куди б я не пішов, люди мені тільки й кажуть, як їм прикро, що ми не виграли той фінал у німців у 1974 році. Вони люблять наш загальний тотальний футбол, але я не впевнений, що вони б любили його так само, якщо б ми перемогли.
У той час футболісти збірної ФРН були більші і сильніші за нас. Вони були краще розвинені фізично, але завжди вважалося, що це через те, що вони пили більше пива.
Коли ми вийшли на чемпіонат світу 1978 року, мені вручили золотий годинник Rolex. Знаєте, він був такий величезний, що більше нагадував якір. Я обміняв його на два маленьких годинники – один для дружини і один для мене.
У моїй команді голкіпер є першим атакувальним гравцем, а форвард – першим захисником.
Техніка передбачає вміння віддати передачу в один дотик, з правильною швидкістю, на зручну ногу вашого партнера по команді.
Гравці, які хоч і не є лідерами, але намагаються ними бути, завжди кричать на партнерів за помилки. Справжні лідери знають, що таких помилок не уникнути.
У хороших гравців майже завжди проблеми з ефективністю: вони постійно прагнуть зіграти красивіше, ніж потрібно.
Якщо ти вирішуєш взяти гру на себе, я не маю нічого проти демонстрації техніки, імпровізації, але твій останній пас повинен бути ідеальним.
Якщо у тебе м'яч, зроби поле якомога ширшим. Якщо ж ти без м’яча – зменш його до мінімуму.
Чотири захисники і чотири півзахисники ніколи не зможуть правильно функціонувати. В цьому випадку ви втрачаєте всі трикутники. Трикутники ж для вас дуже важливі, бо тільки так завжди є можливість грати одразу з двома партнерами.
Найскладніше у легкому матчі – змусити слабкого суперника показати поганий футбол.
У середньому, гравець володіє м'ячем протягом 3 хвилин за матч, це доведено статистично. Тож найголовніша річ – чим він зайнятий інші 87 хвилин без м'яча.
Футболіст несе величезну публічну відповідальність. Він є прикладом для багатьох людей і завжди повинен пам'ятати про це.
Іноді, спостерігаючи за діями арбітрів у матчах престижних турнірів, у мене створюється враження, що вони більше карають за протести, ніж за порушення правил.
Найбільш важливий аспект у тренера – його очі.
Я не віруючий. В Іспанії 22 гравці моляться перед виходом на поле. Якщо це працює, то всі матчі повинні закінчуватися внічию.
Найкраще – бути в одній групі з Бразилією, Аргентиною і Німеччиною. Уявіть, після першого раунду вже мінус два суперники. Ідеально!
Одна з 32 команд виграє чемпіонат світу. Інші цього зробити не зможуть, тому що не потраплять на чемпіонат світу.
Якщо дати італійцям один шанс, вони заб'ють двічі.
Аплодувати супернику? Ви з глузду з'їхали!
Задоволення від футболу повинні отримувати і глядачі, і самі футболісти. Футбол – це, перш за все, видовище. В іншому випадку – це вже не футбол.
М'яч – як жінка, любить турботу.
Гвардіола кращий, ніж Моурінью. Гвардіола хоче зробити свою команду найкращою, вивести її на новий рівень. На відміну від Моурінью, він не забуває, що завжди грає перед 100 000 уболівальників. У центрі уваги Гвардіоли – сама гра, а Моурінью тільки й говорить про свою команду, свої якості і менталітет.
Мессі – справжній командний гравець. Він виділяється в колективній грі. На мій погляд, Роналду діє вільніше, менше обтяжений певною позицією і грає більш егоїстично.
Мене особисто не цікавить нічого у цьому питанні, адже я сприймаю цю нагороду («Золотий м’яч» – прим. «Футбол 24») як фарс журналістів.
Я запитую: як виховали Балотеллі клуби, в яких він грав? Для мене в його проблемах винні клуби, а не він сам.
Ті, що ведуть розмови про відхід Хаві з клубу, – просто ідіоти. У них клепки розсохлись. Хаві – стрижень і голова команди.
Мені завжди подобалися високі технічні гравці, адже таким був я. Кріштіану – прекрасний гравець, але він в першу чергу бомбардир. Він ніколи не буде тим гравцем, через якого будуватиметься вся гра команди. Його робота – забивати голи. Мессі ж грає не на вістрі, а всередині. Він обводить, пасує. На мій погляд, існує величезна різниця між великим гравцем і бомбардиром.
Це смішно, коли такий клуб, як "Реал" виграє один чемпіонат за 7 років. Програти один сезон – не проблема. Але коли програвати стільки разів, це просто неприпустимо.
«Барселона» постійно хоче грати у фіналі, а «Аякс» прагне лише вийти з групи. Коли різниця настільки велика, то я завжди – за слабших.
Зараз я відчуваю, ніби перемагаю рак в першому таймі з рахунком 2:0, але гра ще не закінчена. Проте я впевнений, що в підсумку переможу.
Я – колишній гравець, колишній технічний директор, колишній тренер, колишній менеджер, колишній почесний президент. Значний список, який засвідчує, що все має свій кінець.
Олег Бабій, Футбол 24
"Небеса мають нового плеймекера". Футбольний світ проводжає Йохана Кройфа в останню путь
показати приховати