Ман Сіті – Челсі: Пеп знову перемудрив, Тухель робить різницю, Зінченко припустився фатальної помилки за прекрасної гри
Фінальна битва за перемогу в Лізі чемпіонів УЄФА 2020/21 завершилась мінімальною поразкою Манчестер Сіті від Челсі. Звіт про матч читайте на "Футбол 24".
Вже другий рік поспіль фінал Ліги чемпіонів перенесли зі Стамбула в Португалію. Цього разу англійські гранди вибили собі вояж у сонячний Порту – поєдинок за "вуханя" вирішили провести на знаменитому Драгау. Букмекери називали фаворитами підопічних Пепа Гвардіоли, у яких більш гнучка тактика й кращі результати на дистанції (чого лишень коштує серія у 21 перемогу поспіль посеред сезону), однак навесні "містяни" програли Челсі в півфіналі Кубка Англії й в матчі АПЛ. Щоправда, тоді Манчестер Сіті грав напіврезервним складом. В цілому ж, всі очікували від зустрічі "сухої" тактичної дуелі між вчителем (Пепом) й учнем (Тухелем).
Манчестер Сіті – Челсі – відео гола
Найбільший острах фанатів Сіті викликав так званий синдром Гвардіоли, коли на вирішальні матчі каталонець виставляє незіграний склад або починає гру у необкатаній тактиці. Цього разу основа чемпіона Англії виявилась прогнозованою – змін не зазнала ні оборона (Вокер-Діаш-Стоунз-Зінченко), ні атака (Марез-КДБ-Сілва). Гюндоган і Бернарду Сілва також очікувались у старті, а от поява Стерлінга здивувала й насторожувала. Фактично, Пеп вирішив зіграти без чистих опорників.
У Челсі найбільші побоювання викликала форма Канте та Менді, які тільки недавно відновилися від пошкоджень. Їхня участь у фіналі була під сумнівом, однак Тухель випустив у старт обох. Натомість Крістенсен до кінця відновитись не встиг, залишившись у запасі, тож трійку центрбеків склали Аспі, Сілва й Рюдігер. Чілвеллу і Джеймсу віддали фланги, а під Вернером розташувались Маунт і Хаверц – Зієш опинився на банці. В цілому, все очікувано.
Від цьогорічного фіналу очікували максимально закритої гри із контратаками Челсі. З другим пунктом прогнозисти вгадали, а от агресивний футбол від Ман Сіті здивував – “містяни” з перших хвилин спробували захопити контроль над м’ячем, а вже на 8-й вони могли вийти вперед внаслідок фірмового пасу від Едерсона. Стерлінг підхопив його й вийшов віч-на-віч з Менді, однак технічний брак завадив Рахіму переграти Едуара з першої спроби. Вінгер загнав себе в глухий кут і пробив п’яткою повз ворота.
Лондонці могли покарати за нахабність вже на 10-й у контратаці з прострілом Маунта на лінію воротарського, однак Вернер не зміг влучити по м’ячу. Сіті одразу ж провів свій контрвипад з передачею на дальню стійку під замикання Марезу, але Ріяда в останню мить випередив Рюдігер.
Такий відкритий старт зустрічі здивував, але ще більше здивувало поступове захоплення ініціативи “аристократами”. В середині першого тайму вони відігнали “містян” від власної третини й почали організовувати шикарні моменти. Так, на 14-й хвилині Чілвелл увірвався на лівий край штрафного й покотив на Вернера, а той пробив метрів з десяти низом – точно в руки Едерсону!
Ще за хвилину Вернер сам увійшов у карний майданчик, вистріливши у ближній кут, однак м’яч лишень облизнув зовнішній бік сітки. На 17-й же Діаш і Стерлінг допустили вривання Канте в штрафний з подальшим ударом головою – на щастя для Сіті, Нголо пробив повз ворота.
Надалі зміст гри не змінювався. Манчестер Сіті здорово долав пресинг Челсі на власній половині завдяки схемі 3-4-3 з ромбом у центрі (туди зміщувались Зінченко й Бернарду Сілва), але подальший розвиток атаки виглядав банально. "Аристократи" ж заробляли стандарти, проводили контратаки й всадили Гюндогана на жовту картку.
Щоправда, вся ця ідилія могла бути зруйнована за кілька хвилин: на 28-й лишень підкат Рюдігера врятував лондонців від гола Фодена з десяти метрів, а на 30-й Ріяд не дотягнувся до прострілу Вокера на лінію воротарського – а ще за п’ять хвилин травмувався Тьягу Сілва, якого замінив Крістенсен.
Скористатися цими шансами Манчестер Сіті не зумів. За це прилетіло жорстоке покарання на 42-й хвилині: Маунт отримав м'яч у глибині, розвернувся й моментально відправив передачу у шпарину в обороні на хід Хаверцу. Кай відірвався від Зінченка й вийшов віч-на-віч з Едерсоном, перегравши його й забивши у порожні ворота. 0:1!
У компенсований час Челсі міг і другий гол провести, але Вернер, отримавши скидку на правий край штрафного, вистрілив повз ближню стійку. Зрештою, відпочивати команди відправились за мінімальної, але дуже відчутної переваги лондонців.
Другий тайм розпочався без замін і без моментів, хоча Сіті зробив спробу штурму на стартових хвилинах. Челсі впевнено відбився, тримаючи “містян” на дистанції, однак на цьому проблеми Пепа не завершувались. На 56-й хвилині він втратив Де Брюйне – Рюдігер агресивно прийняв його на корпус, завдавши пошкодження. Кевіна на 59-й хвилині замінив Жезус.
Вже на 60-й Манчестер Сіті міг заробити пенальті за влучання в руку Джеймсу. М'яч дійсно потрапив у неї, але там був відскок від тіла. Матео Лаос чітко показав цей факт на собі, нічого не призначивши. Тоді Пеп вирішив змінити ігрову модель, випустивши на поле опорника – Фернандінью вийшов замість Бернарду Сілви. Томас Тухель на 66-й хвилині парирував цей хід заміною Вернера на Пулішіча, однак на 68-й його команда ледь не пропустила гол внаслідок прострілу Мареза. Якби не відчайдушний підкат Аспілікуети, було б 1:1.
Пулішіч міг добити Манчестер Сіті на 72-й хвилині, отримавши передачу від Хаверца під фактичний вихід віч-на-віч з Едерсоном. Американець пробив у дальній кут, однак м'яч пройшов поруч зі стійкою. Стерлінг одразу відповів на цей епізод проривом на лівий край штрафного з прострілом на лінію воротарського, але зачепитись за м'яч ніхто з "містян" не зумів.
В останні 15 хвилин основного часу підопічні Пепа Гвардіоли збилися на фінальний штурм, однак Челсі впевнено відбивався. Гравці Сіті до фінальних секунд не могли організувати щось цікавіше за простріли та заблоковані удари, однак на 90+7-й команда мала шанс врятуватись – це Марез вистрілив з-за меж штрафного у праву дев'ятку. Здавалося, що це гол, однак м'яч просвистів над хрестовиною.
Зрештою, фінальний свисток зафіксував перемогу Челсі. Лондонці стали тріумфаторами Ліги чемпіонів УЄФА 2020/21!
Гвардіола знову перехитрив сам себе
Про "синдром Гвардіоли" у важливих матчах говорили так часто, що в якийсь момент в нього перестали вірити. Ну не може тренер, який довів команду до фіналу Ліги чемпіонів, знову повторити старі помилки – тим паче, що за 10 років ганебних вильотів з турніру Пеп точно повинен був зробити висновки. Втім, чомусь ніхто не помітив, що незрозуміла тяга каталонця вигадати щось особливе й необкатане проявлялася ще у Парижі, коли Ман Сіті виставив нетипову для себе схему з асиметричним пресингом центральної осі без підйому оборони. Тоді коуч "містян" оперативно визнав провал і перейшов до звичного футболу вже за півгодини, але у фіналі цього не сталося.
Щоправда, Гвардіола перед фіналом в будь-якому разі повинен був вигадати щось новеньке, адже в перших двох поєдинках проти Томаса Тухеля він не знайшов якісної тактичної відповіді. Під кінець сезону Пеп експериментував з грою у три захисники, а з ПСЖ команда круто зарекомендувала себе в низькому блоці з контратаками – щось схоже очікували і в Порту. Втім, тренер "містян" знову здивував, виставивши склад без опорників і чистих форвардів.
При цьому на стадії розіграшу м'яча команда вибудовувалась трійкою захисників з "ромбом" у центрі, де Гюндоган грав знизу – Зінченко й Бернарду Сілва, своєю чергою, зміщувались у центр. Після переведення м'яча в цю зону Олександр старався відійти на фланг, ускладнюючи систему опіки з боку Челсі.
Стерлінг і Марез давали ширину атаки, причому Рахім ще й персонально працював по Джеймсу в обороні (і робив це дисципліновано протягом усього матчу). Де Брюйне використовували в ролі фальшивої дев'ятки, а Фоден грав між лініями по ситуації – Кевін і Філ часто обмінювались позиціями. Гвардіола явно збирався перекусити центр поля й захопити володіння м'ячем, без якого Челсі здавався не таким крутим. Для лондонців контроль м'яча був критично важливим пунктом.
При пресингу Манчестер Сіті відмовився від улюблених 4-4-2 по всьому полю з Де Брйюне й Бернарду Сілвою попереду. Так Гвардіола організовує тиск на першій стадії білд-апу, однак у матчі проти Челсі він занадто переживав за закидання на хід – саме тому на вершині пресингу залишився один КДБ. Всі інші починали атакувати своїх гравців лишень у центрі поля.
Це було сміливо. Ба більше – це не було аж надто незнайомо гравцям Сіті. Розігрувати м'яч на першій стадії трьома захисниками команда почала ще восени, перенасичення центру й фальшиві позиції теж характерні для "містян", а де Брюйне вже давно грає на вістрі атаки. Проблема полягала у тому, як Пеп розпорядився ресурсами.
В першу чергу, це стосується центру поля. Майстерно працювати між лініями у хаотичній грі вміє Гюндоган, який прекрасно відчуває зони для заповнення й обіграшу з партнерами – роздавати ж передачі та контролювати опорну зону Ілкай вміє не так якісно. Фодена, своєю чергою, сам Пеп критикував за періодичні проблеми з вибором позицій. Крім того, зосередження уваги Бернарду Сілви на роботі в центральному колі відірвало його від атаки – португалець не потрапив навіть у топ-15 футболістів за гостротою пасів, програвши при цьому 4 єдиноборства з 5-ти.
Пеп добився свого, завоювавши контроль над м'ячем – у першому таймі було 53%, на 70-й хвилині цей показник становив 65%, а під кінець зустрічі Сіті мав навіть 76% (але там вже була інша ігрова модель та ситуація). "Містяни" дійсно тримали м'яч, маючи 17% тривалих володінь проти 6% у Челсі, але за відсотком володінь з ударами підопічні Пепа програли – 5% проти 7%. Щонайгірше, володіння команди Гвардіоли не розвивало позиційні атаки – воно було стерильним. Це помітно на карті передач.
Як наслідок, за перший тайм Ман Сіті створив всього одну атаку з ударом у позиційному наступі – коли Едерсон запустив Стерлінга віч-на-віч. Усі інші перспективні епізоди стали наслідком контрвипадів, в яких "містяни" дійсно виглядали здорово. За кількістю володінь м'ячем, які почались у 40 метрах від воріт суперника, підопічні Гвардіоли перевершили суперника в два рази (32:15).
У другому поєдинку з ПСЖ команда також вилітала в контратаки, але у фіналі вони були лишень похідними від пресингу. Пеп хотів переконтролювати Челсі – він добився свого, але це не принесло дивідендів.
Було б несправедливо говорити про провал "містян". Якби Стерлінг реалізував вихід віч-на-віч, Фоден забив з 10 метрів, а Марез дотягнувся до прострілу на лінію воротарського, все могло піти інакше. Манчестер Сіті дійсно круто виглядав у контргрі – проблема полягала в тому, що Челсі був активнішим, гострішим і швидшим. Те, що створив Сіті за весь матч, лондонці створили за 15 хвилин першого тайму. Показовим був гол Хаверца: від Менді до Кая м'яч дійшов всього за 3 передачі й 7 секунд – про такі атаки Пеп і мріяти не міг.
Підопічні Гвардіоли за весь матч завдали всього один удар у площину. Це – катастрофа. План не працював ще до перерви, але Сіті міг додавати по ходу гри. На старті другого тайму "містяни" навіть спробували це зробити, однак їхня агресія вилилась тільки у заблокований Джеймсом удар. Після травми де Брюйне команда взагалі "попливла", і лишень з виходом Фернандінью й Агуеро вона заграла у звичній манері, притиснувши Челсі. Знову ж таки, без особливого успіху, але з рядом хороших вривань у штрафний.
І тут виникають серйозні запитання до Гвардіоли. Невже він не бачив, що Сіті програє Челсі в динаміці? Невже не було помітно, що білд-ап з ромбом не дає серйозних переваг, а центр поля при цьому лондонці проходять, немов на велосипеді? Невже варто було тримати Ферну та Агуеро/Жезуса до завершальної частини зустрічі? У поєдинку проти ПСЖ у Парижі каталонець зреагував оперативно, змінивши ігрову модель вже на 28-й хвилині, але в фіналі ЛЧ він занадто довго думав.
Навіть по цій кількості варіантів для посилення гри помітно, що Манчестер Сіті – більш гнучкий у тактичному плані колектив. Команда повинна була додавати по ходу зустрічі, але цього не сталося. Ба більше – з кожною хвилиною "містяни" все більше відходили у тінь прекрасного Челсі, а після травми де Брюйне їхній футбол взагалі почав виглядати приречено.
Іронія поразки Ман Сіті полягає в тому, що Пеп, спробувавши зіграти сміливо, знову проявив страх у вирішальних матчах. Він вигадав занадто складну й необкатану модель, хоча у його підопічних нормально працювали звичні елементи – ті ж контратаки чи початок атак від Едерсона. У гейм-менеджменті каталонець зазнав цілковитого фіаско від свого колеги.
Немає сумнівів, що в ролі архітектора великих команд і тактичних трендів Гвардіола є найкращим у світі. Вся планета зараз грає у його Juego de Posicion, а на чолі Челсі стоїть палкий фанат каталонця. Манчестер Сіті – фантастичний проект, здатний трощити усіх на дистанції, але топ-матчі, схоже, давно перестали бути стихією геніального тренера.
Челсі максимально заслужив на перемогу
Дотепно, що суперфан Пепа Гвардіоли розвиває повністю протилежний підхід до гри у вирішальних матчах. Томас Тухель нічого нового не вигадує – його команда продовжує грати у схемі 3-4-2-1 (5-3-1-2 в обороні), розтягуючи суперників по флангах і розриваючи їх на перебудовах завдяки розумним переміщенням центрхавів. Він міг змінювати завдання для Маунта, міг змінити позиціями Аспілікуету й Джеймса, міг тасувати тріо центрхавів, але суть залишалась однаковою. Перед фіналом ЛЧ німець не зрадив собі, випустивши класичний склад з традиційними ролями на полі. Вже у цій своїй вірі у власний метод коуч "аристократів" виявився вищим за Гвардіолу.
Крім того, Тухель, на відміну від Пепа, оперативно вирішував проблеми на полі. Так, на перших хвилинах ідея каталонця з переміщеннями Зінченка між центральним колом і флангом здорово працювала – вона призводила до плутанини у пресингу з боку лондонців. За Олександром повинен був йти або Канте, висмикуючись із опорної зони, або Аспілікуета, в якого залишався Стерлінг за спиною. Після кількох епізодів з плутаниною та провалами коуч Челсі просто наказав Вернеру опускатися за українцем. Проблему вирішено.
В другому таймі Тухель так само швидко відповів на вихід Жезуса, Ферни й Агуеро. Манчестер Сіті явно збирався навалюватись, а Челсі саме на 70-х хвилинах традиційно починає просідати у фізичній готовності – Томас моментально випустив швидкісного Пулішіча замість втомленого Вернера, а опорну зону зміцнив Ковачічем. Як наслідок, у "містян" на завершальній частині зустрічі не було нічого, окрім кросів та дальніх ударів, а "аристократи" могли ще й другий гол забити під час ривка Пушіліча на 72-й хвилині.
Важко назвати Челсі сильнішим колективом, ніж Сіті. У лондонців немає стількох суперзірок у складі – в півзахисті грають молоді Маунт і Джеймс, а Хаверц, попри 80-мільйонний перехід з Леверкузена, лишень у червні відсвяткує 22-річчя. Рюдігер взагалі ніколи не хапав зірок, а Менді прийшов рік тому. Попри ці особливості, "аристократи" демонстрували набагато кращий футбол. На відміну від "містян", їхня гра виглядала цілісно, агресивно й швидко, а ефективної відповіді на нього Пеп так і не знайшов – хоча тактика Челсі являє собою відкриту книгу.
Ще у першому таймі перевага підопічних Томаса Тухеля була явною. Справа не тільки у моментах Вернера – лондонці виглядали краще практично у всіх аспектах. Команда провела 6 передач в район штрафного (у Сіті була всього одна) й 5 ударів з меж штрафного (проти 3 у Сіті), опорники вривалися у карний майданчик (із замиканнями подач), а форварди створили три явних гольових нагоди (Opta дає Сіті нуль явних шансів). За очікуваною гостротою пасів "аристократи" теж мали відчутну перевагу (0,6 проти 0,4).
На індивідуальному рівні Челсі виглядав ще потужніше. До перерви Маунт встиг віддати 3 передачі під удар (лідер у матчі), Чілвелл віддав 5 прогресивних пасів (теж лідер), а Джеймс став найкращим за кількістю дотиків на останній третині поля (11). За 90 хвилин Канте й Джеймс стали лідерами за поверненнями м'яча (5 і 4 відповідно), причому Нголо жодного разу не помилився при відбираннях та обіграшах на дриблінгу.
А скільки позитиву лондонці провели при роботі без м'яча! Показовим у цьому випадку став гол Хаверца, перед яким Вернер грамотно витягнув на себе Діаша. Це була найкорисніша дія Тімо у матчі.
Челсі виглядав явно краще на кожному етапі фінального поєдинку, окрім перших і останніх десяти хвилин – хоча в завершальній частині зустрічі Манчестер Сіті був не стільки сильнішим, скільки активнішим. Поєдинок пройшов за планом Томаса Тухеля: лондонці самі віддали контроль, розірвали "містян" у флангових контратаках і впевнено відбилися наприкінці матчу. Все виглядає просто, але ні Пеп Гвардіола, ні Зінедін Зідан, ні Дієго Сімеоне, ні Жозе Моурінью з Карло Анчелотті не змогли дати цій тактиці ради. Челсі впевнено проїхався по грандах.
Тріумф Тухеля вбиває черговий цвях у тренд останніх років, пов'язаний з призначенням колишніх легенд клубу на пост головного тренера. Не можна сказати, що Лемпард прямо таки провалився зі своїм завданням – саме він провів перебудову й вивів Челсі в ЛЧ. Втім, із появою суперзіркових трансферів Френк банально не впорався з керуванням, втративши і тактичний баланс, і роздягальню.
Томас Тухель показав різницю між інвестицією в реального топ-тренера і ставкою на початківця. З футболістами, яких Лемпард опустив на восьме місце АПЛ і загнобив на банці, німець фінішував четвертим, ставши фіналістом Кубка Англії, вигравши ЛЧ й прибивши практично усіх грандів. Браво!
Зінченко – не антигерой. Він найкращий
Вирішальним епізодом у фіналі ЛЧ став гол Хаверца. Зінченко у ньому, на жаль, припустився грубої помилки – він занадто довго дивився на м'яч, на долю секунди втративши із поля зору Хаверца. Кай скористався шансом, першим зробивши ривок під передачу. Після цього Олександр вже навіть міг не бігти.
Прикро, адже це – нетипова помилка для українця. У сезоні, що минув, Зінченко практично за всіма оборонними показниками був серед найкращих у Сіті, а в тактичному плані нашого співвітчизника вирізняла правильна оцінка ситуації та власних можливостей. Сашко завжди висів на потрібній нозі нападника й тримав необхідну дистанцію при грі один в один, компенсуючи проблеми зі швидкістю розумною позиційною роботою. Саме тому він і вийшов в основі, на відміну від Канселу. На жаль, у фіналі Зінченка спіймали в ситуації, де його плюси не могли бути використані.
Зінченко винен? Безумовно, але такий гол міг привезти будь-який фулбек. Коли йде гра один в один з якісною передачею у шпарину в центрі оборони, нападник матиме перевагу. Можливо, Менді у цій ситуації зміг би наздогнати Кая, але Бен в цілому обороняється гірше, а в атаці його функції не були потрібні – ширину давав Стерлінг.
Загалом, Челсі у цьому голі зумів довести, що хороша атака на швидкості розкатає хорошу оборону при грі 1-в-1. Достатньо просто потягнути одного захисника. Крім того, знову доводиться говорити про швидкість роботи лондонців: взяттю воріт передував структурний перекіс "містян", коли ті великою групою футболістів звалились на лівий фланг – "аристократи" всього за кілька секунд й 4 паси змогли перевести м'яч направо, спіймавши Сіті у напівпозиції. Далі вже була справа техніки.
Саме тому помилку Зінченка на ривку не можна назвати ключовим моментом у голі – ключовою була командна швидкість Челсі. За такої переваги у ній результативна помарка могла спіткати будь-якого захисника. Власне, один лише Вернер міг забивати тричі за перші 15 хвилин.
Між тим, саме Зінченко став футболістом, який допоміг уникнути розгрому. Він отримав найвищий бал на Whoscored – і це той випадок, коли висока оцінка відповідає рівню гри. Олександр виграв 5 із 5-ти верхових єдиноборств (стільки ж перемог має тільки Діаш), зробив 3 виноси й 1 перехоплення – причому двічі він повертав м'яч у власному штрафному. Так, тричі Олександра проходили на дриблінгу, а із 11-ти єдиноборств він програв 6, але ж ні на кого із захисників Сіті такого навантаження не припадало. 53% своїх атак лондонці провели саме через фланг українця.
Найбільш ефектним порятунком став момент із вриванням Хаверца на правий край штрафного. Кай вже переграв самого Діаша й готовий був пробивати, але у в останню мить Зінченко вибив м'яч з-під його ніг. Крім того, Олександр в середині першого тайму видряпав м'яч у центрі, розпочавши контратаку з проривом Стерлінга й Де Брюйне. Словом, Сашко бився, як лев – і робив це здорово.
Ключовим же завданням українця у футболі Манчестер Сіті є дистрибуція. З м'ячем у атаці Олександр відпрацював дуже якісно – в його активі 109 дотиків (лідер матчу), 62 точних паси з 73-х (входить у топ-4) й одразу 4 передачі з просуванням (тільки у Вокера й Чілвелла більше). Крім того, українець провів 2 успішних обіграші на дриблінгу (з двох спроб). Зінченко реально був однією з найпомітніших фігур у білд-апі "містян".
Саме тому гол Хаверца виглядав настільки прикро. Помилитися повинен був хтось інший – тільки не Сашко. Наш співвітчизник шикарно відпрацював попереду і приніс чи не найбільше користі в обороні, отримавши найкращий бал за матч. Зінченко провів гідний фінал. З таким футболом золото ЛЧ ще знайде Олександра, а поки що варто витерти сльози й готуватись до Євро.
показати приховати