"Лобановський був ще молодою, але вже хворою людиною". Чи можна було врятувати Великого тренера?

13 травня 2016 5142 32 Читать на русском

13 травня 2002 року пішов з життя Валерій Лобановський. Чи був шанс врятувати тренера? Про це в інтерв'ю сайту "Футбол 24" розповів завідувач відділенням реанімації Запорізької міської клінічної лікарні екстреної і швидкої медичної допомоги Валерій Гузенко, який 14 років тому разом з іншими медиками боровся за життя Лобановського.

Валерію Лобановському стало погано 7 травня 2002 року під час календарного матчу в Запоріжжі, де очолюване ним "Динамо" зустрічалося з місцевим "Металургом" у матчі чемпіонату України. Просто з лавки в лікарню наставника команди відвезла "Швидка допомога". Незважаючи на старання лікарів, Валерій Васильович помер від інсульту 13 травня 2002 року. Про те, що відбувалося в Запоріжжі в ці дні, як медики боролися за життя тренера, і чи був шанс на порятунок в інтерв'ю сайту "Футбол 24" розповів лікар-реаніматолог Валерій Гузенко.

Валерій Гузенко зараз, як і 14 років тому, працює на тій же посаді завідувача відділенням реанімації Запорізької міської клінічної лікарні екстреної і швидкої медичної допомоги.

"Лобановський дві доби був при свідомості, з ним спілкувалися"

- Валерію Миколайовичу, дайте відповідь, чи був шанс врятувати життя Лобановському чи з самого початку було зрозуміло, що надії мало?

- Я можу тільки сказати, що крововилив у мозок був великий, об'ємний. Хірургічно втручатися в такій ситуації необхідності не було. Ті маніпуляції, які були зроблені, за протоколом, що був прийнятий не тільки в Україні, а і в Європі на той момент, все було виконано. А про прогнози говорити при такій хворобі, як геморагічний інсульт, некоректно. Смертність при ньому не просто велика, а дуже велика: набагато вища 50 відсотків. Тим більше, з таким крововиливом, як у нього і з такою локалізацією. Але, знову ж таки, це не я кажу, а статистика смертності в усіх цивілізованих країнах, де люди досягають віку більше 50-60 років. На першому місці - смерть від серцево-судинних захворювань. Далі йде онкологія, далі - травматизм. У молодому віці травматизм на 1-му місці.

Це дуже некоректно говорити, але все закономірно. Незакономірно одне: звичайно, вік молодий був, всього 63 роки...

- Скажіть, його при свідомості доставили в лікарню?

- Так. Він реагував на все. Півтори чи дві доби він був при свідомості, достатній для того, щоб контактувати. З ним розмовляли. З певним ступенем обмеження, звичайно. Ніхто не розпитував про футбол. А формальний словесний контакт, медичний, був. Потім настало погіршення.

7 травня 2002 року. Валерій Лобановський на лавці під час того самого матчу "Металург" - "Динамо" (1:3). Востаннє на лавці...

- Лобановський усвідомлював, що з ним сталося?

- Брехати не буду, не знаю. Перші дві доби я його не бачив. Він був в іншому відділенні. Лише потім, по наростанню симптомів захворювання були запрошені ми, реаніматологи. І я бачив його вже в стані порушеної свідомості.

"Ніхто з Києва нас не пресингував!"

- Ходили чутки, що, нібито, запорізьким лікарям заборонили приймати якісь кардинальні заходи по лікуванню, поки не приїдуть фахівці з Києва?

- Ні, нас ніхто не пресингував, це вигадки! Більш того, все було зроблено вчасно і компетентно. І комп'ютерна томографія і діагностика. Все було зроблено нами, в нашій лікарні. А приїхавши з Києва фахівці абсолютно згодні були з обраною нашими лікарями тактикою.

- Як впливало на роботу лікарів те, що пацієнт - світова знаменитість?

- Зазначу, що дуже коректно вела себе його сім'я. Зовсім не так, як зазвичай в подібних ситуаціях поводяться деякі інші наближені до великих людей.

За 14 років багато що, звичайно, вже стерлося з пам'яті, та в той момент емоційно ми всі були на його боці. Але, висловлюючись його мовою, "м'яч пропустили".

Провини медичної не було ніякої взагалі. А про тяжкість хвороби я вже сказав. Вона була така, що сталося те, що сталося. Більше того, лікувальними заходами займалися провідні фахівці України. І нейрохірурги, і неврологи, і терапевти, і анестезіологи. Але Лобановський вже давно був хворий, "йшов" до цього захворювання...

Клімат Близького Сходу ні до чого

- Говорили, що здоров'я Лобановського підірвало відрядження в Емірати і Кувейт в 1990-х роках. Клімат Перської затоки, де він кілька років тренував місцеві команди, нібито, йому категорично не підходив. І вже звідти він повернувся хворим?

- Це все вигадки. У нього за діагнозами були захворювання, з якими він жив не один, і не два роки. Він був досить хворою людиною.

- Може справа в емоційних навантаженнях?

- Безумовно, навантаження, фізичні та емоційні, були в його житті постійно. А, скажіть мені, у кого серед талановитих, яскравих людей, з великими задатками, їх немає? А підсумок все одно, хочемо ми того, чи не хочемо, один: хто на дивані лежить, хто з великими емоціями віддає себе улюбленій справі - всі завершують свій шлях.

Від емоцій Лобновскому було не втекти. А ще він вмів їх дарувати!

Навіть у медицині присутній фактор випадку

- Динамівські лікарі не намагалися звернути увагу Лобановського на серйозність проблем зі здоров'ям, щоб він зайнявся ними впритул?

- А це у них треба запитати, не знаю. Те, що він не зовсім здоровий, знали всі. У такому віці, якщо чисто з позиції медицини підходити, певний набір захворювань повинен бути у всіх людей. У когось це проявляється в більшій мірі, у когось в меншій. А ще ми іноді забуваємо, що навіть у медицині є така річ, як випадок. Наприклад, є щасливчики, які живуть з гіпертонічною хворобою до 90 років, а є ті, кому не пощастило, і хто без гіпертонічної хвороби помирає в 20 років від розривів судин головного мозку. Є ті, на кого іноді лікарі дивляться і дивуються: "Як людина з таким набором захворювань живе до 60-70 років?!" Однозначно, розумний лікар ніколи не скаже, де та межа... Напевно, хтось повинен був підказувати Лобановському, що певні обмеження повинні бути в чомусь. Може, вони і були, обмеження. Деталей я ж не знаю.

- Може, справа ще в характері Валерія Васильовича, який категорично не сприймав наказів і рекомендацій на свою адресу?

- Звичайно. Але це вже і мистецтво медиків - непростий характер перемогти, щоб надати допомогу. Та це наше з вами мудрування, не більше. Характер, так, у нього сильний був. Він був чоловік харизматичний.

- Чому питаю: на відео, коли "Швидка" відвезла Лобановського зі стадіону (цей момент дивіться на відео з позначки 2:08 - прим. "Футбол 24"), помітно, що тренер категорично відмовляється від того, щоб його поклали в машину і сам сідає. Це було неправильно? Можливо, він так лише погіршив свій стан?

- Про це теж уже судити складно. Якби на той момент ми з вами могли бачити, що відбувається в головному мозку, можна було б робити висновки. Можливо, там проблема була і не дуже велика, яка могла зупинитися на цьому. Але вкладався чи не вкладався - це домисли, які абсолютно не характеризують ситуацію, що розвивалася.

"Весь світ цікавився здоров'ям Лобановського"

- Нещастя, яке трапилось, викликало величезний резонанс в країні. Переживали всі! Ви це теж відчули?

- Я, може, занадто пафосно скажу, але весь світ цікавився. Дзвонили з Канади, США, Ізраїлю, Німеччини, Бразилії, Греції. Не кажучи вже про наших колишніх побратимів по Союзу. Люди виходили на нас через міський телефон - інтернет не був тоді надто розвинений. Маса дзвінків була! Виходили прямо, через знайомих. Це нас дивувало. Стало зрозуміло, що про Україну в світі знають, знають людей, які служать нашій країні. І що стан їхнього здоров'я викликає занепокоєння у людей всього світу. Більше того, дзвонили не тільки наші співвітчизники, а й іноземці. Ми не розуміли їхньої мови, але ясно було, про що вони.

- Дзвонили за інформацією чи допомогу пропонували?

- Деякі запитували: чим можемо допомогти? Але це були поодинокі випадки. Всі, в основному, зі співчуттям дзвонили - дізнатися про стан і побажати добра йому. І я розумію цих людей.

Я сам в день похорону Лобановського зі своїх причин був у Києві, біля стадіону. На підтвердження моїх слів про дзвінки, про занепокоєння всього світу, я бачив море людей, які прийшли попрощатися з тренером. І я був солідарний з ними в тому, що, дійсно, людина пішла з життя Велика.

Ретро дня. Як Блохін і Онищенко "Динамо" перший Кубок кубків здобули

Ретро дня. 30 років перемоги київського "Динамо" в Кубку кубків

Джерело: Футбол 24
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
9
год
:
28
хв
Евертон
22:00
Лестер Сіті

Ми використовуємо Куки ! Що це таке ?

Залиште відгук