"Коли згадую, навертаються сльози": як збірна України полюбила Гімн – спогади Федецького, Пономарьова і першого капітана
На честь річниці першого публічного виконання Гімну України, яке відбулося 10 березня 1865 року у Перемишлі, "Футбол 24" розглядає цю знакову подію у, звісно ж, футбольному аспекті. Робимо це разом із його виконавцями та гравцями збірної України.
"Думками всі ще перебували у "совку"
Перший капітан в історії збірної України Юрій Шелепницький добре пам'ятає той день – 29 квітня 1992-го в Ужгороді відбувся прем'єрний поєдинок за участю синьо-жовтої команди.
"Насправді на той час у нашому суспільстві не існувало розуміння того, що таке гімн. Наша країна робила перші кроки після здобуття Незалежності, – каже Шелепницький в коментарі Футбол 24. – Так, в Ужгороді його виконували, проте без особливих емоцій і усвідомлення його важливості. Мабуть, думками всі ще перебували у "совку". Це зараз гімн – невід'ємний атрибут усіх поєдинків збірних. А тоді така річ не вважалася чимось особливим".
Подейкують, що єдиним у складі української команди, хто співав гімн, був якраз її капітан. "Я знав слова, це правда. Щодо інших хлопців не скажу, можу запевнити тільки щодо себе. Для мене вже тоді поняття патріотизму мало величезне значення. Я родом із Чернівецької області, добре знаю історію. До того ж виховувався в патріотичному дусі – моя родина добряче відчула на собі вплив Радянського Союзу. "Ще не вмерла Україна" – дорога річ моєму серцю", – зазначає перший капітан.
Для багатьох українських збірників на ранньому етапі особливо корисними та пізнавальними були вояжі у США, де наші футболісти зустрічалися з діаспорою. Значна частина гравців дотепер згадує спілкування з українцями за Океаном.
Головний спогад уродженця Сумщини Владислава Прудіуса, який зіграв 3 матчі за національну збірну, пов'язаний зі стадіоном у Пенсильванії. "Заповнені трибуни, багато наших земляків, особливе емоційне піднесення. Першим прозвучав гімн господарів, тоді музика стихла і пролунав наш гімн, проте без слів. Я почав крутити головою – відсотків 90 глядачів на трибунах затягнули "Ще не вмерла"… Що відчув у той момент? Як мурашки по шкірі бігають. Я спіймав себе на думці, що не знаю повністю гімн України, лише початок. Коли повернулися додому, то перше, що я зробив – негайно вивчив слова гімну. Адже було просто соромно", – зізнається Прудіус.
Інший збірник, львів'янин Андрій Василитчук, їздив у США в 1992-му. "Турне у Сполучених Штатах було особливим з усіх точок зору, – розповідає нам захисник. – Передусім пригадую розкішну атмосферу на трибунах. Наприклад, на поєдинку з Мексикою у Сан-Дієго були присутні понад 60 тисяч глядачів, більшість з яких становили мексиканці. Однак ми теж не залишилися без підтримки. Бачили прапори, чули виконання гімну. Мабуть, такого розуміння, як тепер, ще не існувало, та я знав слова гімну – було дуже приємно представляти свою країну і виходити на поле у синьо-жовтих барвах".
"Колінка у мене трусилися"
Урочисту пісню перед матчем більшість футболістів у різні роки сприймала, як щось особливе. Таке, що надихає, додає сил і неабияк мотивує. "Часто повертаюся у минуле і емоції накривають, – каже воротар Максим Левицький, який народився у Росії, однак виховувався у Криму. – Найяскравіший мій спогад пов'язаний із поєдинком плей-офф за вихід на чемпіонат світу у 2001-му. Ми приймали на "Олімпійському" німців. Ніколи не забуду відчуття, які пережив у ту мить. Стою на головній арені країни, поруч Олександр Пономарьов співає гімн, навколо 90 тисяч вболівальників, які розмалювали трибуни у синьо-жовті барви. Ви знаєте, це дуже складно передати словами. Від цієї атмосфери я почав підспівувати. Насправді добре, що цього ніхто не чув – у мене не все гаразд зі слухом та голосом".
У Києві протистояння завершилося внічию 1:1 – на гол Геннадія Зубова відповів Міхаель Баллак. "Виконання гімну і загалом вся атмосфера нас надихнули і ми провели непоганий матч. Прикро, що у Дортмунді ми програли 1:4", – додає Левицький.
Епохальний запис виконання гімну України Олександром Пономарьовим було зроблено у 2000-му. У тому ж році, 2 вересня, перед матчем відбору на чемпіонату світу проти збірної Польщі, відомий співак вперше виконав "Ще не вмерла" на "Олімпійському".
"Я пригадую свої враження – це зовсім інша атмосфера для мене, – каже Олександр Пономарьов у коментарі Футбол 24. – Якщо раніше я співав на стадіонах, то глядач був попереду мене, а не з усіх боків, як перед футбольним матчем. Енергетично це протилежна історія – колінка у мене трусилися, якщо чесно. Також кинулося в очі те, що відсотків 5 вболівальників співали гімн зі мною і знали слова. Тому я попросив, щоб на наступну гру на кожне сидіння поклали текст. Думаю, вже на п'ятому-шостому матчі увесь стадіон співав гімн".
"Футбольні вболівальники – народ особливий. Коли вигравали, то усі казали: "Пономарьов фартовий". Коли програвали, то вже і ворота хотіли міняти. Для мене виконання гімну – це неабияка відповідальність. Особливо це відчував за кордоном, куди багато разів їздив з нашою збірною. Траплялося таке, що поляки підходили: "Який у вас гарний гімн!" У Німеччині місцеві фанати кричали на мене… Але наш гімн усім подобався", – розповідає співак.
Про повернення на стадіон у якості виконавця гімну Пономарьов говорить стримано: "Я не проти, звичайно. Раніше я співав гімн майже на кожному матчі. Однак виникали накладки, використовували фонограму. Я не маю амбіцій щодо того, хто виконуватиме гімн. Основна моя мета – щоб наш гімн знала кожна людина у цій країні. А про те, щоб кожен ще й співав – навіть мріяти не міг. Тому я надзвичайно радий, коли бачу це. Треба розуміти, що гімн – це не просто пісня. Це атрибут держави, який має викликати повагу. Це не поп-композиція, яку виконують під будь-що і будь-як. Має бути певна урочистість. І коли людина співає, то має відчувати відповідальність".
"Роздавав текст у літаку"
Відомий у минулому футболіст та тренер Анатолій Крощенко, який на зламі нового століття очолював юнацькі збірні України, запровадив у своїх командах традицію виконання гімну. "На той час знайти слова урочистої пісні було непросто, – каже 83-річний тренер в коментарі Футбол 24. – Моя дружина Алла з допомогою знайомих у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відшукала текст. А я перексерив його для своїх хлопців і роздавав у літаку перед вильотом на важливі турніри".
Підтверджує слова тренера один із його колишніх підопічних Руслан Валєєв: "Крощенко не наполягав, знання тексту не перевіряв. Хлопці розуміли, що захищають честь країни і за власним бажанням співали гімн. "Вас по телевізору показуватимуть, земляки побачать", – казав наставник. Це лише демонструє правильність підходу Анатолія Миколайовича. Такі якісні тренерські методи у нього були і щодо футболу, він умів підібрати слова. До того ж Крощенко мав беззаперечний авторитет у колективі, всі його любили і прислуховувалися".
Не просто ритуалом перед футбольним матчем було виконання Славня для голкіпера "синьо-жовтих" Юрія Вірта. "Коли згадую ті моменти, то сльози навертаються. Виступати у збірній України – велика честь для мене. Переконаний, для кожного футболіста грати за головну команду країни – це надзвичайний статус. Безперечно, дві мої гри за збірну у вересні 2001-го суттєво відрізнялися в контексті емоцій. Спочатку ми грали на виїзді у Мінську, а згодом приймали у Львові збірну Вірменії. Від домашньої зустрічі залишилися незабутні враження… Тим більше, вся країна знає, як співають гімн у Львові", – каже Вірт.
"Львів – душа збірної"
Особливі емоції від співу гімну завжди переживав Артем Федецький. "Навіть перед матчами УПЛ це звучить урочисто і атмосферно. Я неодноразово слухав і співав гімн перед протистояннями збірної України, однак найбільше запам'яталися ігри, які приймав Львів. По-перше, трибуни заповнювали вболівальники із всієї Західної України. По-друге, кожен матч є неповторним, скільки б не грав у Львові, завжди інші відчуття. Також унікальні емоції ми переживали наприкінці поєдинків, коли стадіон затягував гімн. Це просто треба відчути, ці мурашки по тілу", – зізнається Федецький.
Екс-футболіст Карпат, Шахтаря та Дніпра виокремлює улюблену локацію проведення матчів, де по-особливому виконували гімн. "Львів – це душа збірної України. Не хочу ображати інші міста – у Києві, Харкові та Дніпрі нас теж фантастично підтримували. Однак у місті Лева ноги самі біжать, немає втоми, львівська енергетика надихає, це справжній драйв. Мабуть, більшість гравців нашої збірної це підтвердять", – ділиться враженнями Федецький.
Легендарна львівська акапельна формація "Піккардійська терція" вперше заспівала гімн на футболі наприкінці 90-х. У матчі Ліги чемпіонів 1998-го Динамо Валерія Лобановського вдома впевнено розібралося з лондонським Арсеналом Арсена Венгера – 3:1. Передував цьому гімн України у виконанні "піккардійців".
"Ми виступали перед двобоями збірної, Карпат та Динамо, – розповідає Футбол 24 один з лідерів гурту Ярослав Нудик. – Так траплялося, що майже кожен наш виступ співпадав з перемогою – нас називали фартовим колективом. Принаймні, я не пригадую поразок жодної із наших команд. Чого тільки вартує перемога збірної Михайла Фоменка над французами. У Париж нас не взяли – от і поступилися наші хлопці".
Вокаліст "Піккардійської терції" називає момент виконання гімну "неймовірно піднятим емоційним станом". "Говоритиму без пафосу – виконувати гімн України для кожного громадянина – це відчуття приналежності до перемоги, відчуття єдності. До того ж усі "піккардійці" цікавляться і час від часу грають у футбол. Також ми товаришуємо з Мироном Маркевичем та Олександром Гливінським", – розповідає Нудик.
Для лідера "піккардійців", який у своїй кар’єрі виконав чимало видатних пісень, Державний Славень є особливою композицією: "Співати гімн перед стадіоном – велика честь і відповідальність. Це щось таке, що словами не опишеш. В принципі, описати можна, але на 2-3 сторінки, не менше. Треба це відчувати душею, серцем і головою, цю гармонічну розкладку, якщо висловлюватися мовою музики. Це виключно внутрішнє, дуже емоційне і сокровенне".
показати приховати