"Коли щось думаю – кажу це в очі". Чому Ігор Йовічевіч пішов із "Карпат", чим займається зараз і навіщо повертається до Львова
Відверте інтерв’ю "Футбол 24" із колишнім наставником львівських "Карпат", який зараз очолює амбіційний клуб із чемпіонату Словенії.
Він пішов, не довівши розпочату роботу до кінця. Пішов вимушено, бо не знайшов спільної мови із керівництвом клубу щодо продовження співпраці. Без нього "Карпати", які демонстрували непогані результати, почали різко втрачати висоту і зрештою опинилися там, де опинилися. На дні турнірної таблиці.
А що Йовічевіч? Хорватський спеціаліст взяв паузу, підтягнув теорію і зараз втілює її на практиці у клубі-середнячку словенської ліги, який рветься у єврокубки. "Маємо для розмови 20 хвилин. Ні, навіть 24 хвилини, – усміхається тренер, що був улюбленцем львівських фанатів. – Як же я скучив за Україною!"
"Навчався в Емері, Хемеса, Зідана"
– Пане тренере, після відставки у "Карпатах" ви тривалий час перебували у творчій відпустці. Чим займалися?
– Я цей час не змарнував. Отримав величезний досвід, перебуваючи на стажуванні у великих клубах. Завжди мріяв працювати так, як це роблять тренери, у яких тепер навчався. Маю на увазі Унаї Емері, Пако Хемеса, Зінедіна Зідана та деяких інших. Отримав дуже чітку візію, як я хочу працювати у майбутньому. Зараз відчуваю, що нові знання вже допомагають мені на новому тренерському етапі у Словенії.
– Була інформація, що ви могли очолити "Зірку" із Кропивницького. Чому не склалося?
– Моє серце – львівське. Було б дуже важко працювати в іншому українському місті. Ще не пройшло достатньо часу, щоб я забув про свою любов. Плюс – я глибоко поважаю львівських фанатів і людей, з якими перетинався у Львові. Ще емоційно не відійшов від тих, хто оточував мене. На тому етапі я концентрувався на самовдосконаленні через стажування і семінари, про які вам розповів. Тому, можливо, зарано надійшла ця пропозиція. Тим не менше, хочу подякувати за неї клубу "Зірка". Хтозна, може спробую якийсь український варіант у майбутньому.
– Наскільки словенський клуб "Целє" відповідає вашим тренерським амбіціям?
– Мій шлях ніколи не пролягав через гроші, вони для мене не є визначальною мотивацією. Хочу вдосконалити себе через працю і отримання нового досвіду. Рішення очолити "Целє" я прийняв свідомо. Словенія – близька до європейського ринку, тут дуже конкурентна ліга. Можливо, вона не настільки сильна, як у свій час (3-4 роки тому) український чемпіонат, але я побачив тут для себе шанс прогресувати, як тренер, разом із командою. Дуже серйозні люди зайшли в цей клуб, і я себе в ньому бачу.
– У раду правління "Целє" входить Ігор Дедишин, з яким ви багато років співпрацювали у "Карпатах". Чи стало це для вас додатковим аргументом?
– Він сам – дуже великий аргумент для мене. У нас була плідна співпраця у "Карпатах". Ми зробили величезні кроки вперед у плані інфраструктури, у плані продажу футболістів. У часи роботи Дедишина були присутніми і єврокубки. Він і Петро Петрович Димінський надали мені шанс працювати тренером "Карпат" U-19, потім U-21, а згодом очолити першу команду, чого я досі не можу забути.
– Ваша команда наразі посідає 4 сходинку чемпіонату Словенії. Які завдання стоять перед "Целє"?
– Саме собою, що я хочу перемагати в кожному матчі. Хочу, щоб моя команда була конкурентною. Ще залишився один місяць до перерви у чемпіонаті. Є розуміння того, що потрібно зміцнювати деякі позиції. Я люблю агресивний футбол і постійний контроль м’яча, атакувальну гру. Команда потребує великого фізичного навантаження, щоб витримувати темп.
З моїм приїздом у "Целє" кардинально змінився спосіб тренування, футболісти працюють набагато інтенсивніше. Але потрібен час, щоб вони сприйняли мої вимоги і зрозуміли тренерську концепцію. До перерви у чемпіонаті належить зменшити відставання від третього місця. Ну а далі піднімемося вище, якщо дозволять якість футболістів і ситуація.
– Чи плануєте ви звертати увагу на українських футболістів, шукаючи підсилення для своєї команди?
– Завжди є претенденти на підсилення команди. Неважливо – українець це чи іспанець. Звичайно, в Україні дуже хороша і талановита молодь. Але вона має свої клуби, з якими пов’язана контрактами. Можливо і виникне така ситуація, поки що важко сказати. Проте футбольний ринок – дуже великий. Я не зациклюватимуся лише на українцях.
"Димінський хотів гарнішого футболу"
– З липня 2014 по грудень 2015 року ви очолювали "Карпати". Який у вас найкращий спогад про той період?
– Я пишаюся кожним днем, проведеним у клубі разом із тренерським штабом, адміністрацією та фанатами. Це була неймовірна команда. Спочатку довелося важко, бо з нас зняли очки. Це дуже непросто в психологічному плані, але, тим не менше, ми врятували сезон. Попри труднощі, "Карпати" демонстрували цікаву гру, яка подобалася глядачам, експертам і нам самим.
Були хороші матчі з "Динамо", коли ми зіграли на "Олімпійському" внічию, з "Шахтарем", коли розписали нічию 2:2, з "Олімпіком", коли вдома перемогли 4:1. Дуже багато хороших спогадів, що там казати… Мені не вдається це забути. Тому хочу подякувати людям, які мене оточували. Дякую керівництву – Петру Петровичу Димінському та Ігорю Михайловичу Дедишину – за довіру, яку мені надали.
– Перед вашою відставкою у багатьох, і у мене зокрема, було відчуття, що "Карпати" за підсумками сезону можуть вийти в єврокубки. Чи було таке відчуття у вас?
– Звичайно, що було, бо я – позитивний тренер. Але, на жаль, керівництво так не вважало. Воно не думало, що наш штаб здатний на цей подвиг, і вибрало іншого тренера, інший шлях. І все, крапка. Специфіка тренерської роботи ще й в тому, що у твоїй кишені лежить заява про відставку. І ти мусиш бути готовим до будь-яких кроків керівництва.
ДИМотиватор. Правила гри від почесного президента "Карпат"
Я не тримаю зла на клуб – просто вони обрали інший проект. Я – незалежна людина. Маю свій погляд, і коли щось думаю – кажу це в очі. У мене була розмова з керівництвом, я висловлювався прямо. Маю свій характер, свій шлях, і ніхто мене не може звернути з нього вбік.
– Чи був конкретний момент, коли ви зрозуміли, що вам із "Карпатами" – не по дорозі?
– Звичайно, що був. У розмовах із Петром Петровичем, у різних ситуаціях було помітно, що він хоче гарнішого футболу і кращого результату. У нас існувала домовленість на три роки. Я вже неодноразово казав, що перший рік – адаптаційний, другий рік – стабілізаційний, третій рік – спроба атакувати Європу. Але з таким хорошим ставленням футболістів ми величезними кроками прогресували. Дивлячись на це, зростали апетити і в самого керівництва "Карпат". Можливо, вони поспішали вперед, і коли були невдалі результати в окремих матчах, чомусь із цього робили трагедію. Якщо є план, якщо є цілі, то курсу потрібно дотримуватися.
– Чи стежите зараз за "Карпатами" – їх грою і результатом?
– Не можу сказати, що дивлюся кожну гру, але деякі матчі переглядав. Бачив, що в останньому турі вони перемогли. Сподіваюся, це піде команді на користь і атмосфера в колективі покращиться. Бо тільки позитивний результат надасть оптимізм і тренерському штабу, і футболістам, які в такому випадку повірять у тренерську ідею. Бажаю щастя і успіху всім – і "Карпатам", і футболістам, щоб вони виконали цілі, які перед ними ставлять. Неймовірно їх люблю та поважаю.
– Після вашого відходу у "Карпатах" змінилися вже чотири наставники – Безуб’як, Яремченко, Чанцев і Зайцев. Зараз прийшов Олег Дулуб. Що б ви побажали цьому тренеру і від чого застерегли?
– Я не можу давати йому пораду, бо є для нього ніким. Але бажаю пану Дулубу удачі у його непростій тренерській роботі. Я сам пройшов цей шлях і знаю, про що він думає і як почувається. Дулуб – досвідчений чоловік, який має у розпорядженні хороших виконавців, що горять бажанням грати за "Карпати", і у яких б’ється львівське серце. Там зараз багато молодих виконавців. Я дуже добре їх знаю. Дайте тренеру час і не робіть трагедію з поразки. Фанати завжди зрозуміють, якщо у команди є бажання боротися. Вони будуть з нею до кінця. Я це зрозумів, коли працював у "Карпатах".
– Команда перебуває на останньому місці. Вас болить через це серце?
– Так. Львівський клуб дозволив собі заборгованість, яка призвела до зняття очок. Хто ніколи не грав у футбол, той не може зрозуміти, наскільки це пригнічує самих футболістів, впливає на їх психологію. Ти б’єшся, б’єшся, б’єшся, а з тебе знімають очки, нівелюють твій труд. Читав нещодавно інтерв’ю Худоб’яка, який казав те саме – дуже важко, коли позбавляють очок.
Поки клуб не владнає свої проблеми, складно буде думати про перспективу. Хочу зі свого боку побажати "Карпатам" якомога скоріше закрити цю тему, щоб мати спокій у колективі. Атмосфера всередині команди, між футболістами і тренерським штабом, довіра до керівництва клубу – це ключовий фактор для успіху.
"Ніколи не сумнівався у Шевченку"
– Ваші діти навчалися в українській школі. А як зараз?
– Зараз ситуація така: я живу тут, у Целє. Коли в мене вихідні, я за 1 годину 45 хвилин долаю відстань до Загреба. Там мешкають моя дружина Сніжана, а також сини Філіп і Маркос, які виступали за "Карпати". Старший син навчається в університеті, молодший – у середній школі.
Водночас Маркос тренується із клубом "Локомотіва" (Загреб), а Філіп останні два тижні працював разом із першою командою. Це дуже великий крок для нього. Він самотужки обирає свій шлях і б’ється за себе, не зважаючи на батька. Для мене дуже серйозна мотивація – дивитися, як він прогресує.
– До Львова ще повернетеся?
– Це просто неймовірно, яку любов я відчував у Львові, хоча й був іноземцем! Я і моя сім’я дуже сумуємо за Львовом. Маю надію, що незабаром відвідаємо друзів і прогуляємося містом ще раз. Хоча, знаєте, Львів найгарніший, коли весняний. Коли можна піти на озеро. Не можу забути це місто, адже провів у ньому разом із сім’єю цілих шість років. Львів – прекрасний не лише завдяки архітектурі, але й людям, які там живуть.
– Хорватія та Україна потрапили в одну відбіркову групу до ЧС-2018. Як тут розподіляться ваші симпатії?
– Кров не можна стерти, правда ж? (Усміхається). Сподіваюся, в особистих зустрічах Хорватія набере очки, а Україна продемонструє хорошу гру, яка надасть їй фундамент для наступних матчів, де українці здобудуть багато очок. Бажаю успіху головному тренеру Андрію Миколайовичу Шевченку, з яким навчався на тренерських курсах. Я ніколи не сумнівався в тому, що у нього все вдасться.
показати приховати