"Коли прийшов у Дніпро, не отримав ні одної зарплати": від роботи електриком до Ліги чемпіонів і переписок із Довбиком
Інтерв’ю "Футбол 24" з особливим захисником львівських Карпат.
Історія Володимира Адамюка – про віру у власні сили і наполегливість. У футбол високого рівня він потрапив пізно, вже за двадцять, а перед тим встиг відчути на собі, як важко заробляти копійчину "звичайними" професіями.
Тепер у досьє 33-річного центрбека – виступи за два Дніпра та незабутню Сталь часів Мазяра, а ще – Верес, Львів і Ліга чемпіонів. Інтерес від Шахтаря і хороші пів року у складі Карпат. Власне, на запитання Футбол 24 Адамюк відповідає, не відриваючись від роботи на велотренажері – доводиться чаклувати над наслідками травми.
"Відчувалася неприязнь до росіян"
– Упродовж зимових зборів ти працював за індивідуальною програмою. Як триває відновлення від травми?
– Почуваюся добре, але грати ще не можу. Займаюся індивідуально – кручу педалі, проходжу різні відновлювальні процедури з ногою. Скільки ще часу займе – тяжко сказати. Хочеться якомога швидше, звичайно.
– Прогрес є?
– Прогрес є, але не такий швидкий, як того б хотілося. Ми думали одне, а вийшло трошки інакше.
– Робота на зборах для тебе – рутина, чи по-своєму цікава складова професії?
– Цікава складова професії. Зараз не можу сказати, що мені подобається. Але коли я в загальній групі, то кайфую від роботи, дворазових тренувань.
– Пригадуються цікаві нестандартні випадки з попередніх зборів?
– Якісь прямо хохми чи горбилі згадати не можу. Були свої нюанси, але чогось такого прямо "вау" не виділю.
– Зараз, на турецьких зборах, була нагода вирватися в місто чи на море, відвідати гру тамтешньої Суперліги?
– У мене майже кожного дня відбувалося по два тренування. На футбол їздили, коли випадав вихідний. Правда, не на турецьку Суперлігу, а на спаринги інших українських клубів – Зоря, Чорноморець, Полісся. На море ми теж ходили. Погода непогана – 17-20 градусів тепла. Та найчастіше плавали у басейнах – є холодніший, є тепліший, на вулиці і в приміщенні.
– Російських команд поблизу не було? Їх у Туреччину впускають?
– Думаю, що впускають. Але в нашому готелі не було і я їх ніде не зустрічав. До пацанів з інших команд заїжджав у готель – теж немає. Не помітно їх.
– Коли перетиналися ще до вторгнення, конфлікти виникали?
– З російськими командами, якщо не помиляюся, я не грав ні разу. Але в готелях перетиналися, звичайно. Зрозуміло, що відчувалася неприязнь до них. Однак провокувати конфлікт – не вихід.
"Карпати і Рух – це дві різні команди. Вважаю, що ця напруга повинна залишитися"
– Давай до приємніших тем. Карпати – шості після першої частини чемпіонату, багатьох зуміли здивувати. А як би ти оцінив пройдений етап?
– Вважаю, що ми проробили досить непогану роботу. Могли і ще вище вискочити, але могли й гірше зіграти в деяких поєдинках.
– Топ-3 матчі Карпат на твій смак.
– Лівий Берег. Там суперника здолали, як то кажуть, без шансів – 3:0, дуже добре зіграли. Також варто згадати домашню перемогу над Кривбасом. На початку вони мали моменти, пенальті не забили, але в цілому – достатньо непогана гра для нас вийшла. Ну й перемога над Рухом у чемпіонаті. Рівна бойова гра, хоча відчувалося, що певна перевага була за Карпатами.
– Яке воно – Львівське дербі?
– Дух справжнього дербі таки відчувся. Але якби впустили більше вболівальників – було б набагато краще.
Карпати втримали перемогу над Рухом у львівському дербі – "зелено-білі" піднялись у топ-8 УПЛ
– Взимку стало відомо про тісну співпрацю між обома клубами. Як тепер бути з дербі?
– Не знаю, наскільки вона тісна, бо не вникав. Але думаю, що дербі буде однозначно. Карпати і Рух – це дві різні команди. Вважаю, що ця напруга повинна залишитися.
– Сич, Краснопір, Квасниця і Федор перейшли ще в січні. Як зустріли новачків? Посвята була?
– "Коридорчик" хлопці пробігли. А так – більше нічого. Ще хіба мають "виставитися" за перехід (Усміхається). Карпати вони, безперечно, підсилили. Досить непогані гравці, тож, гадаю, допоможуть команді. Конкуренція в колективі зросте.
– Та й легіонерів у Карпатах немало. Хто робить найбільші успіхи у вивченні української мови?
– Мабуть, Ігор Невеш – він у команді найдовше. Всі інші стараються потихеньку. Чи я допомагаю? Та як допомагаю – просто розмовляю з ними українською. Хочуть – розуміють, хочуть – ні (Усміхається).
– Ти попрацював із багатьма тренерами. Від Владислава Лупашка щось нове для себе у футболі відкрив?
– Багато нового! Пересування та робота з м’ячем, у тактичному плані чимало інформації. У нас цьому присвячується дуже багато уваги.
– До єврокубків Карпатам не так вже й далеко. Які цілі на весняну частину чемпіонату?
– Виходити і вигравати кожен матч, а там побачимо. Такого, щоб до нас прийшли і сказали "єврокубки" або, умовно, "6-7 місце" – не було. Тож у кожному матчі треба віддаватися на повну і перемагати. Показувати достойний футбол.
"Дав слово Маркевичу, тож не міг його порушити"
– Ти виростав на Галичині. Можливо, з дитинства за Карпати?
– Динамо всі знали, тож і я підтримував Динамо. Коли сам пішов грати у футбол, тоді вже пріоритети змінились. Пробувався, до речі, в Карпатах, але не вийшло. Я ж не мав школи, самоучка. Тож у професійний футбол прийшов аж у 22 чи 23 роки.
– Відома історія, що ти до того моменту працював електриком. Скільки проводок встановив і скільки лампочок вкрутив?
– Якщо чесно, проводок мало провів, а лампочки – то таке (Усміхається). Моя робота полягала у вимкненні або підключенні світла, заміні та перевірці лічильників. Заробляв близько 1300-1400 гривень на місяць. Вартість нашої валюти тоді була трошки інша, але це все одно дуже мало. Навіть 200 доларів не виходило. Зараз вже забулося, що і куди під’єднувати. Хоча дроти не переплутав би ніколи, бо дотримувався принципу: пару разів перевір, а раз відріж.
– Припускав, що з футболом може не скластися, тож доведеться все життя цим займатися?
– Я взагалі не думав, що можу грати у футбол на якомусь рівні. Бігав хіба на район, на область. А про Вищу лігу чи Лігу чемпіонів, Лігу Європи або Лігу конференцій не міг навіть мріяти. Але це все – праця. Потрібно працювати і вірити в свої сили.
– Твоїм першим професійним клубом стала Кримтеплиця. Яким був півострів перед самою окупацією?
– Все було тихо, спокійно. 2013 рік. Нічого не віщувало біди, як то кажуть. Правда, добиратися туди було важко – 24 години поїздом Львів – Сімферополь.
– З другою своєю командою – кам’янською Сталлю – ти пробився в УПЛ і дебютував в еліті матчем проти Динамо. Вже на перших хвилинах після твого удару м’яч опинився у воротах гранда, але переписали на автогол Велозу. Несправедливо?
– Та ні. Я в той момент нічого не думав щодо цього голу. Це футбол. Немає значення, хто з твоєї команди забив. От якби цей гол виявився переможним – інша справа. Але ми тоді поступилися, хоча й показали дуже непогану гру.
– Мазяр – тренер емоційний. Влаштовував розноси?
– Та бувало, бувало різне. Особливо, якщо програвали – то завжди. Не скажу, що прямо чимось кидав, але кричати він міг добряче. Минав день-другий, Мазяр заспокоювався, викликав, розмовляв – усе нормально. Запальний характер! В емоціях міг не розібратися, напіхати, але потім визнавав: "Я був неправий, вибачаюсь".
– Твоя кар’єра стрімко розвивалася – і ось ти вже в Дніпрі, який роком раніше грав у фіналі Ліги Європи.
– У це не вірилося. Хоча я видав непогані пів сезону за Сталь. На одному з матчів мені сказали, що на мене приїхали дивитися, тож є шанс кудись перейти. І вже взимку я поїхав на збори з Дніпром, хоча ще не підписав контракт. Провів з ними два збори, після чого Мирон Богданович сказав: "Я хочу, щоб ти залишився". Паралельно надійшла пропозиція від Карпат. Якби трохи раніше, то, можливо, опинився б у Львові. Але вже дав слово Маркевичу, тож не міг його порушити.
– Коломойський у той час починав топити Дніпро, фінансування пересихало. Відчув це на власній кишені?
– Спочатку – так. Я коли прийшов, то не отримав ні одної зарплати. Тож поїхав у Волинь до Віталія Володимировича. Пройшов з ними збори, після чого надійшов дзвінок від Андрія Русола: "Не хочеш повернутися в Дніпро? Ми компенсуємо те, що не виплатили". Тим паче, Волині заборонили реєструвати нових гравців. Тож я повернувся в Дніпро. У команду, яку вже очолив Михайленко.
– Хто кого перекричить – Кварцяний чи Мазяр?
– З Кварцяним я лише збори пройшов. На зборах він поводився трошки спокійніше. Хоча під час спарингів все ж не міг всидіти на місці. Я це називаю "підказ криком" (Усміхається). Проте поза полем Віталій Володимирович – зовсім інша людина. Простий і добрий.
"Так і так, Шахтар хоче, дає стільки-то"
– Минуло трохи часу і на місці старого Дніпра плавно з’явився СК Дніпро-1, хоча й він закінчив не краще. Відчуття дежавю було у тебе?
– Було образливо, прикро. Пограли в Лізі чемпіонів, Лізі Європи та Лізі конференцій, мали дуже хороших виконавців – і раптом кінець. На мою думку, там не такі великі накопичились борги, як у старого клубу. Можна було спробувати врятуватися. Для такого міста, як Дніпро, не мати футбольної команди – це тяжко.
Як Дніпро залишився без клубу, що підставив увесь український футбол – хто повинен відповісти?
– Команда справді проїхалася всіма трьома єврокубками упродовж якогось місяця, але так і не потрапила до жодного групового турніру. Розбиралися, що пішло не так?
– У Лізі чемпіонів трошки не пощастило, я вважаю. Невдало склалася домашня гра з Панатінаїкосом, де ми поступилися 1:3. В Афінах теж горіли 0:1, але забив Довбик. Другий тайм ми почали сильно, забив Едік (Сарапій – Футбол 24) і були всі шанси на камбек. Бракувало одного голу. Але – вилучення, 2:2 і все.
У Лізі Європи потрапили на дуже хорошу команду. Празька Славія виявилась чудово готовою фізично. Вдома вони нас рознесли повністю – 3:0. Матч-відповідь пройшов більш-менш рівно, але вже нічого не вирішував.
Кінцева станція – Спартак Трнава. На виїзді – 1:1, ми з перших хвилин грали у меншості. Через тиждень у нас вже цілих два вилучення. Важка гра і, зрештою, поразка в овертаймі – 1:2. Тож довелося команді переїжджати з Ужгорода в Дніпро. Єврокубків не стало, що нам залишалося робити?
– А в Дніпрі – прильоти регулярні.
– Там якщо вдень тривоги нема – це ду-у-уже добре. А зазвичай дві-три тривоги мінімум. Тяжко було. Ми, можна сказати, ні одного цілого матчу не зіграли.
– З Довбиком зараз залишаєшся на зв’язку?
– Переписуємося в Instagram. Майже завжди вітаю його із забитим голом, перемогою. Кілька разів зідзвонювалися. Сказати, що кожного дня ми на зв’язку, не можу. Але контакт підтримуємо.
– Свого часу ти теж міг опинитися за кордоном. Називалася Маккабі Хайфа. То правда?
– Розмови, можливо, були. Але конкретики, мовляв, давай їдь – не було. Коротше кажучи, ні в що серйозне ті розмови не переросли.
– Про Динамо і Шахтар теж говорили…
– Динамо, мабуть, ні. А от про Шахтар розмовляли на нормальному рівні. Ні з ким із Шахтаря я не спілкувався, але моє керівництво запевняло: "Так і так, Шахтар хоче, дає стільки-то". У мене тоді агента не було, справи вела людина з ФК Львів. Те, що я знаю – знаю від нього. Начебто завеликі гроші за мене захотіли.
– Маркевич, Йовічевіч, Михайленко, Кучер, Максимов. Хто для тебе найкомфортніший тренер?
– Мені з усіма було добре. Не можу сказати, що під чиїмось керівництвом почувався погано. З усіма в мене встановилися хороші відносини. Жодних неприємних нюансів чи конфліктів. З кожним можу зараз приязно поспілкуватися.
– У 2021-му ти оформив свій знаменитий гол, після якого тебе почали називати "Володя Бісіклета". А як у Карпатах називають?
– У Карпатах? Та просто "Вова" (Усміхається).
– Отже треба повторити цей трюк!
– Треба спочатку вийти на поле, а тоді вже будемо повторювати.
