Історія полтавської Попелюшки: як Ворскла Пожечевського з Чуйченком та Шарієм шокувала Україну

Найвищим досягненням полтавців у чемпіонаті України залишається "бронза" сезону 1996/1997 (згодом досягнення повторили у 2018-му). Однак унікальність та парадокс Ворскли середини 90-х полягає у її неповторному шляху на вершину. Ще у 1995-му полтавці фінішували 11-ми у Першій лізі. Минуло два роки і футболісти Ворскли привезли у Полтаву бронзові медалі, пропустивши поперед себе лише Динамо і Шахтар. Пригадуємо історію сенсаційної команди Віктора Пожечевського.

Віктор Олександрович не реалізував себе сповна у якості футболіста. Корінний полтавець не зумів виграти конкуренцію і потрапити у провідну команду міста. Коли служив у армії в Казахстані, то виступав за команду з Актюбінської області. Згодом повернувся в Україну, грав за заводські колективи, після чого попрацював у футбольній школі. Починав із посади тренера, потім став завучем, а пізніше взагалі очолив навчальний заклад.

Parimatch – драйвер розвитку українського спорту. В портфелі партнерських проектів бренду – вісім клубів представників УПЛ (Шахтар, Десна, Маріуполь, Львів, Верес, Чорноморець, Металіст 1925, Дніпро-1), Федерація баскетболу України, Українська хокейна ліга та інші.

Parimatch є лауреатом великої кількості світових і всеукраїнських премій: "SBC awards", "Effie Awards", "Людина Року" та інших. Бренд активно розвиває соціальні проекти в рамках діяльності фонду Parimatch Foundation.

Схожий шлях Пожечевський подолав у Колосі (так тоді називалася Ворскла) – від адміністратора до головного тренера. У 1984-му, коли Ворскла отримала сучасну назву, Віктор Олександрович очолив команду. На той момент йому виповнилося лише 33.

Віктор Пожечевський (праворуч) / фото Ворскли

Футболісти, які грали під керівництвом Пожечевського, відзначають його менеджерські якості. Не тренувальним процесом єдиним – головний тренер опікувався побутовими, адміністративними та фінансовими питаннями підопічних.

Я не розумію, як можна провести два тренування на день і кудись зникнути. Тепер тренер повинен займатися усім і повністю охоплюватися поняттям "менеджера". Це людина, яка має нести відповідальність за все. А якщо спортивний директор чи начальник команди недопрацьовує? "До побачення" кажуть головному тренеру. Складно зрозуміти ситуації, коли президент навезе футболістів, а тренер має з ними працювати. Як в таких умовах дати результат? Тому я намагався у своїй діяльності не допускати такого, – пояснював Віктор Олександрович.

У 1990-му Пожечевський залишив свою посаду і повноцінно повернувся аж у 1994-му. У цьому чотирирічному проміжку Ворсклу сильно лихоманило від безупинних тренерських змін. Наступні чотири роки виявилися для "біло-зелених" дуже успішними: Пожечевський витиснув неймовірний результат, який підкріплювався чудовим фінансуванням.

Крім згадуваних менеджерських скілів, Пожечевський володів умінням розкривати футболістів. У Полтаві новими барвами сяяли ветерани та класно стартувала молодь. А ще тренеру Ворскли вдалося переконати й запросити у свою команду результативного нападника Сергія Чуйченка. У 1996-му посеред сезону він переїхав з Поліграфтехніки у Ворсклу і за друге коло настріляв 23 голи у 21 матчі за нову команду.

Ігор Кислов та Іван Шарій / фото Ворскли

І все ж, мабуть, головним кадровим парадоксом тієї Ворскли по праву вважається Іван Шарій. Екс-гравець Динамо і Чорноморця був улюбленцем полтавських вболівальників і завершив кар’єру незадовго до свого 42-го дня народження (і це на рівні Вищої ліги!)

Іван виступав за любительську полтавську Велту. Я розумів, що Шарій в основі не гратиме – вік і характер не підходящі. Бувало, в колективі Шарій не добирав слів. Коли сидів на лаві запасних, то накручував себе. Я помітив цікаву закономірність – якщо Іван виходив на заміну і мав ще багато часу, то встигав не стільки у футбол грати, як розповідати всім у грубій формі, як треба себе поводити. А коли Шарій вступав у гру на 75-й хвилині, то він концентрувався тільки на одному – якнайшвидше відправити м’яч у сітку. Уявіть картину – Іван забиває черговий гол, лише готується усім "напхати", а суддя дає фінальний свисток. "Ну все, в наступній грі я буду в основі", – думає наш форвард. Але я знову повторюю трюк і Шарій розпочинає із запасу.

Даніель Нджоку (другий праворуч) / фото Ворскли

Ворскла часів Пожечевського також стала новатором завдяки запрошенню легіонерів. Ключові у цьому списку – американець Луїс Бербарі та нігерієць Даніель Нджоку. Про африканця Віктор Олександрович згадував з особливими емоціями:

Нджоку мав 17 років, зовсім молодий. В команді хлопчина важко приживався. Він намащував волосся спеціальними маслами – ні в їдальні, ні в автобусі футболісти не хотіли сідати поруч. Хтось любить "Красную Москву", а хтось ефірні олії. Тому я показував власним прикладом. "Синку, ходи на переднє сидіння", – кликав Даніеля в автобусі і садив поруч із собою. Футболісти це помітили і також його полюбили.

До того ж у колективі Пожечевський запровадив гнучку систему штрафів. За запізнення – 10 доларів, гра у карти після відбою – 100 доларів. Усі прайси затвердили клубним наказом з підписами про ознайомлення. Чуйченко, який не був завзятим порушником дисципліни, одного разу проштрафився на зборах у Словенії. Пожечевський навіть це красиво обіграв. Коли на полтавському стадіоні встановили нове табло, то перший напис, продемонстрований команді виглядав наступним чином: "Дякуємо Сергію Чуйченку за нове табло".

Із системою штрафів пов’язаний ще один епізод, про який з усмішкою розповідав головний тренер. Якось ввечері напередодні поєдинку вже після 22:00 у кімнату до Пожечевського завітала трійця "картярів": Яремчук, Чуйченко та Омельчук. Екс-легенда Динамо Іван Яремчук дістав з кишені 300 доларів зі словами "Можна ми дограємо після відбою? Ось штраф відразу принесли". Віктор Олександрович, звичайно, тієї миті не був налаштований на жарти.

"Бронзова" Ворскла / фото Ворскли

Першу лігу Ворскла виграла з аномальним показником – 103 очки. На шаленому ходу полтавці ввірвалися і в елітний дивізіон. Вперше новачок програв аж у 9-му турі, після чого вдома здобув історичний тріумф – переміг Динамо 4:3 у фантастичній за драматургією битві.

Бронзова інтрига зберігалася до самого кінця чемпіонату. Ворскла виграла у Прикарпаття (2:0), але у паралельній зустрічі стосунки з’ясовували Динамо та Дніпро, основний конкурент полтавців у боротьбі за третє місце. На той момент усі свої завдання кияни вже вирішили. Пожечевський потім зізнався – за своєю командою не особливо стежив, адже думками перебував у грі Дніпро – Динамо. На щастя для полтавців, гол Андрія Гусіна приніс перемогу гостям і дозволив полегшено зітхнути – бронза їде у Полтаву!

Цей грандіозний успіх дозволив "біло-зеленим" у наступному сезоні зіграти у єврокубках. Ворскла здолала латвійську Даугаву, однак згодом не спромоглася на подвиг у дуелі з Андерлехтом. Попри це, Пожечевський продемонстрував, що завдяки правильно сформованій клубній політиці можна досягати моментальних результатів. І вивів скромну полтавську команду до переліку найкращих у країні.