"Іноді просили гроші у перехожих": Рафінья – про важке дитинство, шлях до Барселони, "Золотий м'яч" і нове татуювання
Ольга Любушкіна переклала та адаптувала інтерв'ю вінгера Барселони Рафіньї, в якому він розповів про перші роки в Каталонії, плани на майбутнє і чутки про Саудівську Аравію.
– Ваша історія починається в Рестінгу, фавелі в Порту-Алегрі, на півдні Бразилії, де ви виросли. Які спогади у вас залишилися?
– Рости у фавелі завжди складно. Люди мають фінансові труднощі та мало можливостей для існування. Водночас це дуже приємно, коли ти досягаєш успіху, як це було у мене. Я пишаюся тим, що пишу хорошу історію, знаючи, звідки родом. Став тим, ким я є сьогодні, завдяки всьому, що пережив у своїй громаді. Це допомогло мені зростати як особисто, так і професійно. Найбільше я пам'ятаю про своє дитинство в Рестінгу – це футбольні матчі з друзями та кузенами, а також час, який я проводив з бабусею, дідусем та всією родиною неділями.
– У фавелі деякі люди піддаються примарі наркотиків...
– Дві основні можливості вибратися з фавели – це футбол і музика, хоча, звісно, бувають і винятки. Декому вдається стати юристами, вчителями чи лікарями, але це досить рідкісне явище. Тож є й такі, хто шукає швидких шляхів заробітку, і це, на жаль, призводить до неправильного вибору, наприклад, до торгівлі наркотиками. Це реальність у Бразилії, і я думаю, що вона існує майже скрізь у світі. Але для тих, хто наполегливо працює, є можливість досягти успіху, незалежно від того, звідки ти родом.
– Чули, що ви були досить винахідливим хлопцем. Особливо, коли справа стосувалася автобусних поїздок...
– Це правда. У нас із другом був проїзний на автобус, який ми ділили між собою. Ми давали трохи грошей тому, у кого була картка, а на решту купували їжу після тренувань. Деколи у нас не було ні картки, ні грошей, і ми намагалися переконати водія везти нас безкоштовно. Іноді це вдавалося, іноді ні. Після тренувань інколи ми просили гроші у перехожих, щоб купити собі перекусити.
– У той час ви брали участь у "torneios da varzea", досить "гарячих" місцевих футбольних турнірах... Як ці матчі сформували вас як гравця?
– У турнірах "varzea" гравці звикли погрожувати своїм суперникам, намагаючись вивести їх з рівноваги, незалежно від їхнього віку. Головне – перемога будь-якою ціною. Ви повинні відчути це, щоб по-справжньому зрозуміти.
– Чи навчили вас ці турніри справлятися з тиском?
– Справжній тиск для мене – це коли ти виходиш з дому о 6 ранку, повертаєшся додому о 8 вечора і не знаєш, чи буде на столі їжа для твоїх дітей. Як футболіст, ти, очевидно, переживаєш важкі часи, але ти повинен підходити до них із легкістю. Наша роль – грати у футбол і приносити радість публіці. Ми не повинні сприймати це як тиск. Все ж мушу визнати, що турніри з "varzea" допомогли мені швидше адаптуватися до професійного світу та його вимог.
– Чи допомогла вам регулярна гра на пустирях відточити свою техніку?
– Багато найкращих гравців світу походять з нетрів, але я вважаю це радше даром, з яким ти народжуєшся. Щоб досягти успіху у футболі, потрібна наполеглива праця, хороша фізична форма та відданість справі, але технічні якості, на мою думку, є вродженими. Це дар, який ти отримуєш, і тільки від тебе залежить, як його використати.
– У дитинстві у вас була несподівана зустріч. Можете розповісти про неї докладніше?
– Мене запросили на вечірку до будинку Роналдінью, оскільки мій батько трохи знав про його родину. Я не можу точно пригадати, чи це був день народження його сестри, чи прощальна вечірка перед поверненням до Європи. Я сфотографувався з ним, і це фото зберігається у мене й досі, тож я можу сказати собі, що це справді було! Тому що, чесно кажучи, мої спогади досить туманні, я був дуже молодий... Тоді я не усвідомлював, що він собою являв. І тільки коли подорослішав, зрозумів це.
– Попри талант, ваші спроби в Греміо та Інтернасьйонал Порту-Алегрі не були успішними. Що вам тоді сказали про те, чому ви не пройшли відбір?
– Мені сказали, що команда вже укомплектована і більше немає місця для інших гравців. Також казали, що занадто низький і худий, що я не витримаю інтенсивності матчів і тренувань. Але все це мене мотивувало. Хотів довести свою цінність, показати, що здатен стати професіоналом. У футболі розмір нічого не означає. Подивіться на Ліонеля Мессі, який для мене є найкращим гравцем у світі. Головне – талант і наполеглива праця. Я знав, чого хочу, і боровся за це.
– Ваш колишній партнер по команді Лідса Адам Форшоу якось описав вас як "злого вуличного футболіста". Як ви до цього ставитеся?
– Це дуже добре підходить до мене. Я не люблю програвати, незалежно від того, в яку гру граю. Хай то футбол, шахи, відеоігри чи навіть змагання між друзями, я не можу. Це частина мене. Те саме з футболом. Я дуже конкурентоспроможний і іноді, коли програю, можу вибухнути. Це риса характеру, яка береться від мого походження. Хоча зараз трохи більше контролюю себе, я все ще ненавиджу поразки.
– Ви були великим шанувальником Тьєррі Анрі ще в ті часи, коли він забивав голи в складі Арсенала. Чим він вас надихав?
– У дитинстві любив дивитися Прем'єр-лігу, а матчі Арсенала часто транслювали в Бразилії. Це був найкращий період Анрі, а ще стежив за його виступами у збірній Франції. Звичайно, я пам'ятаю чвертьфінал чемпіонату світу 2006 року, коли Франція здолала Бразилію завдяки голу Анрі (1:0)... Попри цей болючий спогад, захоплювався його стилем і постійним бажанням забивати голи. Він був для мене великим натхненням. Люблю забивати, і це частково завдяки йому.
– Перш ніж вийти на вищий рівень, ви кілька років грали в Португалії. Які спогади у вас залишилися про той період?
– Я часто кажу, що після Бразилії Португалія – мій другий дім. Це був найважливіший етап у моїй кар'єрі, той, який дозволив мені адаптуватися до європейського футболу. У Португалії багато спільного з Бразилією: мова, культура, кухня... Звичайно, мені потрібен був час, щоб пристосуватися до стилю гри, але розуміння мови і знайомство зі схожою культурою полегшили завдання. Мої товариші по команді також дуже допомогли мені. Я дуже вдячний Віторії і Спортінгу. Ця країна завжди буде посідати особливе місце в моєму серці.
– У 2019 році ви перейшли в Ренн. Що пам'ятаєте про своє перебування в Лізі 1?
– Я тільки почав свій другий сезон у Спортінгу, і клуб повідомив мені про інтерес Ренна. Мене переконали перейти туди не тільки амбіції клубу, а й проєкт, який вони розробили для мене, а також щирість, яку я відчув від голови ради директорів (на той час Олів'є Летанг). Я анітрохи не шкодую про своє рішення, хоча й пішов через рік. Для мене це великий клуб із приголомшливою інфраструктурою.
У тому сезоні нам вдалося напряму кваліфікуватися в груповий етап Ліги чемпіонів. Криза ковіду трохи допомогла нам (сезон перервали в березні 2020 року, а турнірну таблицю заморозили), але ми дійсно провели чудовий сезон, дійшовши до півфіналу Купе де Франс (програли 1:2 Сент-Етьєну). Як і в Португалії, всі, кого я знав у Франції, намагалися максимально допомогти мені адаптуватися, хоча не володів мовою, і це трохи ускладнювало ситуацію. Я дуже вдячний за можливість носити цю футболку і за те, що допоміг команді вперше в її історії зіграти в Лізі чемпіонів. Для мене Ренн, як і раніше, особливий клуб, і я продовжую стежити за командою.
– Що означає для вас Франція сьогодні?
– Я пам'ятаю, що там було дуже холодно, це незабутньо. Я любив їздити на Мон-Сен-Мішель. Щоразу, коли в мене видавався вільний день, я намагався вирушити туди. А ще я вперше побував у Парижі. Я також спробував кілька типових французьких страв. Деякі мені сподобалися, інші не дуже... Але мені дуже сподобалося відкривати для себе іншу кухню!
– Ваша кар'єра була досить поступовою: початок у Португалії, потім у Франції, перехід до Прем'єр-ліги і, нарешті, до Барси... Чи важливо було для вас не пропустити жодного етапу?
– Кожен етап моєї кар'єри був важливий як у професійному, так і в особистому плані, щоб досягти того рівня, на якому я зараз перебуваю. Усе, що я пережив, було необхідне, щоб підготувати мене до наступного кроку. Кожне місце, де я побував, і кожне рішення, яке ухвалював, відповідало тому, що мені було потрібно в той момент. Переїзд із Бразилії до Португалії дозволив мені зосередитися на футболі, не надто переймаючись мовою і культурними аспектами. Потім переїзд до Франції став новим етапом, де головним випробуванням була мова. Французький футбол також підготував мене до Прем'єр-ліги. Для мене було мрією грати в цьому чемпіонаті, і, коли я приїхав туди (в Лідс), я теж був готовий як ментально, так і фізично завдяки моєму перебуванню у Франції.
Рафінья / фото: Getty images
– У 2022 році ви підписуєте контракт із Барсою. Що відчули, коли вперше одягнули футболку?
– Я завжди мріяв носити футболку Барси. Це була далека мрія, але знав, що наполегливою працею і цілеспрямованістю я зможу наблизитися до неї. Кожен мій крок був важливий для здійснення цієї мрії. Так багато бразильців зробили свій внесок в історію цього клубу: Роналдінью, Ромаріо, Рівалдо, Неймар... Тепер настала моя черга пройти цей шлях і вписати свою історію в цю футболку. Я переконаний, що зможу це зробити.
– Протягом перших двох сезонів у Каталонії складалося враження, що ви ще не повністю розкрили свій потенціал... Чи погоджуєтеся з такою оцінкою?
– У першому сезоні мені було трохи складно влитися в стиль гри команди та зрозуміти велич цього клубу. Звичайно, я знав, що це великий клуб, але тільки коли стаєш його частиною, розумієш, який це величезний клуб. Адаптація до нового способу роботи була нормальною, навіть неминучою. Через це потрібно було пройти, і, попри це, я думаю, що виконав непогану роботу і показав непогані результати, незважаючи ні на що, про що люди трохи забувають.
Щодо другого сезону, то моя статистика гідна поваги (12 голів, 13 передач у всіх змаганнях в складі "кулес"), якщо врахувати, що я кілька разів травмувався (дві м'язові травми, загальна відсутність близько двох місяців), і це неминуче позначилося на мені. Загалом сезон закінчився без титулу, що трохи ускладнює ситуацію. Індивідуально, можливо, від мене не очікували того, чого я очікував, але щоразу, коли виходив на поле, віддавав усі сили.
– Минулого літа було багато розмов про можливий переїзд, зокрема, до Саудівської Аравії. Ви не думали про те, щоб покинути Барсу?
– За останні чотири трансферні вікна мене відправляли у не знаю скільки різних місць. Але, зі свого боку, завжди був зосереджений на Барсі. Перш за все, у мене є контракт, який маю намір виконувати (до червня 2027 року). Чутки приходять і йдуть. Для мене важлива та довіра, яку надають мені люди в клубі. Якщо ті, хто щодня працює з тобою, задоволені, це найголовніше. Я знав, чого вартий, який внесок можу зробити, і я абсолютно не шкодую про те, що залишився.
– Цього сезону ви перебуваєте у блискучій формі: за шість місяців забили більше голів, ніж за два перші сезони в Каталонії (20). Що ви змінили, щоб досягти такого рівня гри?
– Упевненість у собі – це ключ до хорошої роботи. Не тільки у футболі, а й у будь-якій іншій сфері. Коли минулого сезону вже ходили чутки про мій відхід, Хаві постійно говорив мені, що розраховує на мене. Він зіграв вирішальну роль у моєму приході в Барсу. Якби не він, я б не носив цю футболку. Можу сказати йому тільки спасибі. Я був упевнений: якщо старанно працюватиму, то стану важливим гравцем для команди. Потім, коли його прихід став офіційним, Гансі Флік зателефонував мені і сказав, що я – один із тих гравців, на яких він збирається покластися, не знаючи мене і не бачачи моїх тренувань. Це стало важливим фактором у моєму рішенні залишитися. Я знав, що буду важливим гравцем для команди. Флік дав мені душевний спокій, щоб я міг працювати на максимумі своїх можливостей.
– Отже, поштовхом слугував переважно психологічний стан?
– Щоб перебувати на висоті, потрібно бути психологічно сильним. Кожен, хто працює у сфері, що вимагає великих фізичних і розумових зусиль, повинен шукати підтримку, якщо вона йому потрібна, що я і зробив. Для мене було дуже важливо попрацювати над цим аспектом у той момент, коли я зазнавав труднощів і трохи здався. Ця психологічна робота дуже допомогла мені повернути самоконтроль і впевненість у собі, необхідну для успішної роботи.
Ламін Ямаль, Рафінья, Лєвандовскі / фото: EFE
– У цьому сезоні ви стали одним із капітанів Барси. Це теж додало вам впевненості?
– Бути капітаном – це не тільки носити пов'язку, а й поводитися в роздягальні. Капітан повинен боротися, у правильному сенсі цього слова: за клуб, за футболку, яку носить, за своїх товаришів по команді. Він повинен прагнути до досконалості, допомагати молодим і старшим гравцям та вчитися у них. Де б я не був, я завжди дбав про те, щоб кожен почувався в команді, як удома. Роблю все можливе, щоб вітати нових гравців, незалежно від того, чи приходять вони з академії, чи з інших клубів.
– Разом із Робертом Лєвандовскі та Ламіном Ямалем ви утворюєте грізне атакувальне тріо. Як би ви описали вашу взаємодію?
– Ми всі почали грати в цій команді приблизно в один і той самий час (у сезоні 2022/23). Добре знаємо один одного. Працюємо разом щодня вже майже два роки. Ми знаємо, як розташувати один одного, як інший збирається рухатися, як йому подобається отримувати м'яч... Це ті деталі, які допомагають команді перемагати. Не кажучи вже про те, що це гравці найвищого класу з винятковим талантом, що значно полегшує завдання. У кожного з нас є свої якості, і коли ми їх змішуємо, це дуже добре працює!
– Поява Ламіна Ямаля змусила вас частіше грати на лівому фланзі, і це виявилося вельми корисним для вас...
– Це питання довіри, як моєї, так і тренера, який вирішив, що я можу викладатися на повну, незалежно від моєї позиції на полі. Прийняття того, що я можу допомогти команді на іншій позиції, не чуже моїм дуже хорошим виступам. Тепер знаю, що можу грати як ліворуч, так і праворуч, тому більш універсальний і, отже, більш корисний для команди.
– У Реалі два ваших друзі з "селесао", Вінісіус і Родріго, також складають ударне тріо з Кіліаном Мбаппе. Що ви думаєте про це партнерство?
– Для мене це не просто тріо, а дивовижний квартет із Джудом Беллінгемом. Усі четверо входять до числа найкращих гравців світу завдяки своїм індивідуальним характеристикам і тому, чого вони домагаються для клубу і країни. Наше з ними суперництво вражає. Це робить Ла Лігу та іспанські клуби більш помітними, тож це позитивно.
Рафінья та Вінісіус у збірній / фото: EFE
– Ви двічі перемагали Реал у цьому сезоні – 4:0 у Ла Лізі та 5:2 у фіналі Суперкубка Іспанії, але вони випереджають вас на 4 очки (вже на 2, – Футбол 24) в чемпіонаті. Яким ви бачите закінчення сезону?
– Ми станемо чемпіонами! Футбол непередбачуваний, і багато чого може статися від сьогодні до травня. У цьому сезоні ми провели кілька хороших матчів, особливо в Лізі чемпіонів. У Ла Лізі такого не було. Ми будемо намагатися боротися за титул до самого кінця.
– Попри талант збірної Бразилії, ви не обов'язково будете фаворитами на наступному чемпіонаті світу в США, Канаді та Мексиці... Чого не вистачає "cелесао", щоб повернутися на вершину?
– Поразка у 2022 році (у чвертьфіналі проти Хорватії, 1:1, 2:4 по пенальті) стала для мене справжнім шоком. Мені знадобилося понад два місяці, щоб впоратися з розчаруванням. Усі команди проходять через процес відродження, з новими гравцями і молоддю. Мені здається природним, що в якийсь момент збірна повинна пройти через невдалий період. Це не перший і не останній раз. Але я впевнений, що до наступного чемпіонату світу ми будемо дуже добре готові і будемо боротися.
– Деку, ваш спортивний директор, нещодавно сказав, що ви "один із найкращих гравців у світі на цей час". Як ви думаєте, ви вже досягли свого піку, чи вам ще є куди вдосконалюватися?
– Мені завжди подобається кидати собі виклик. У цьому сезоні я намагаюся бути кращим, ніж у минулому, а в наступному буду прагнути піднятися на новий рівень. Саме так я дивлюся на речі. Так я будував усю свою кар'єру і так буду продовжувати.
– Минулого року ви не були номіновані на "Золотий м'яч"...
– Торік у мене були індивідуальні проблеми: кілька м'язових травм і дискваліфікація (на два матчі Ла Ліги). Я не грав постійно, у всякому разі, менше, ніж цього сезону. Очевидно, це вплинуло на рішення журі. Цього року я перевершив свої торішні показники і збираюся зробити все можливе, щоб досягти цілей, які я поставив перед собою на початку сезону.
– Чи вважаєте ви себе серйозним претендентом на "Золотий м'яч" цьогоріч?
– Усе, що я можу сказати, – це те, що я продовжуватиму боротися за те, щоб стати одним із найкращих гравців у світі. Знаючи, звідки я родом і через що мені довелося пройти у своїй кар'єрі, сам факт потрапляння до числа претендентів на "Золотий м'яч" уже буде величезною перемогою. Моя мета – перевершувати себе щодня, сезон за сезоном. Якщо одного разу я потраплю до списку або буду нагороджений, це стане невимірною особистою перемогою.
– У вас багато татуювань, присвячених вашій родині, вашому району, трофеям, які ви завоювали... Що далі?
– Ліга чемпіонів!