Король повітря та боксування з прапорцями: чому всі любили Тіма Кехілла
Тім Кехілл – це постать, яку чудово пам'ятають не тільки шанувальники Евертона. Темпераментний австралієць зумів вибороти місце під сонцем на батьківщині футболу, хоча шлях до цієї вершини був геть не з простих.
Є футболісти, яких не наважуються освистувати навіть вболівальники суперників. Тім Кехілл – один із них, адже його натхненна праця не давала можливості смачно поіронізувати навіть найдошкульнішим критикам.
Футбол 24 разом із Nemiroff розповідає про австралійця, який проторував собі шлях до найсильнішої ліги світу.
Шлях, який вказав тато
Тім Кехілл народився у Сіднеї, його батьки – англієць ірландського походження та дівчина з Самоа. На батьківщині матері спорт №1 – регбі, і двоюрідні брати хлопчика Бен, Джо та Джеремі вже активно ним займаються. Але в гру вступив тато і безапеляційно заявив: якщо Тім і займатиметься спортом, то тільки футболом. Материнське серце підкорив аргумент, що "соккер" безпечніший за регбі, тож жінка погодилася. Так доля звела хлопчика з футбольним м'ячем, і це знайомство визначило все його подальше життя.
Різниця між Європою та Австралією 8-10 годин, тож Тіму для перегляду футбольних матчів часто доводилося порушувати заборону матері й підкрадатися вночі до тата, який спостерігав за іграми по телевізору. Якщо залишатися непоміченим перші 15 хвилин – тато дозволить додивитися матч. Серце Кехілла-старшого належало Вест Хему, але малий Тім був закоханий в Мілан.
Команда Саккі кінця 80-х була для мене супергероями. Гулліт, ван Бастен, Барезі та інші творили магію. У Сіднеї показували матчі Мілана лише в єврокубках, але татові не вдалося переконати мене вболівати за когось в Англії, – пригадуватиме Тім.
Втім, вже перший досвід матчу змусив Тіма проявляти характер. Йому було 4, і він прийшов грати з 5-річними "старшаками", серед яких був і брат Шон. На малому – новісінький комплект яскравої помаранчевої форми, тож коли він побачив на полі купу багнюки, то гірко розплакався, адже не хотів бруднитись. Мама й тато обіймали його і переконували йти грати, а старші діти сміялися. Не до честі їхніх батьків, дорослі теж чомусь вирішили, що емоції 4-річного хлопчика – це щось кумедне. Тім таки зібрався духом і вийшов на поле, де кожен намагався влучити в нього брудним м'ячем. За кілька хвилин він змирився із зіпсутою формою і віддався грі. Однак тоді він пообіцяв собі: одного дня всі, хто тоді сміялися, помиратимуть від заздрощів та мріятимуть бути його друзями.
І знову давня історія "відсутність грошей vs талант"
Тім успішно пройшов усі рівні академії Сіднея, але було очевидно: якщо він хоче досягнути професійного рівня, то мусить у свої 16 покинути рідний континент та вирушити до Англії, на батьківщину улюбленого спорту. Розлука з батьками буде болючою, але загублена мрія допікатиме сильніше.
Батьки погоджуються з міркуваннями юнака, але є одне "але": переїзд в Англію потребує грошей, яких у сім'ї просто немає. Батьки роблять ставку на мрію малого та залазять у борги. Тім вступає в академію Міллуолла, і з першим листом відправляє велику суму для покриття боргу.
Відколи я почав заробляти гроші, мене не цікавили дорогі "цяцьки", я понад усе на світі прагнув допомогти батькам та зробити так, щоб їм більше ніколи в житті не довелося працювати. Хвала Богу, усе складалося якнайкраще.
За Міллуолл Тім дебютував у 18, а вже в наступному сезоні не просто став основним гравцем, а й допоміг команді піднятися у Чемпіоншип. Його команда ледь не пробилася в Прем'єр-лігу, але все зіпсував пропущений на 90-й хвилині гол від Бірмінгема.
Ледь не трагічні провідини бабусі
Чотири сезони Тіма в Міллуолі були такими потужними, що збірна Ірландії, пронюхавши про походження його тата, почала заманювати талановитого хавбека. 165 матчів і 40 голів – дійсно чудові показники. Мік Маккарті, який грав за Міллуолл і саме за його протекції Тім потрапив у клубну академію, якраз готував команду до ЧС-2002.
Однак неочікувано виникла перепона: виявляється, Тім вже заграний за збірну. Коли йому було 14, він їздив до бабусі в Самоа, і там зіграв за збірну U-20.
Я ридав як ніколи. Проклинав батька, футбольних чиновників та весь білий світ. Я вже думав, що такого шансу в мене у житті не буде.
На щастя, Тіма любили в Англії, британська преса роздула історію як вправний школяр бульбашку жувальної гумки, і через 2 роки ФІФА зжалюється та приймає правило, згідно з яким матчі за молодіжні збірні більше не заважатимуть змінити футбольне громадянство. Але Ірландія Кехілла так і не дочекається – 2004 року Тім дебютує за Австралію і допомагає їй здобути путівку на ЧС-2006, забивши третину голів своєї команди у відборі.
Історичний перехід
Тім бачив по телевізору чемпіонство Евертона у 1987-му та четверте місце "ірисок" наступного сезону. Але після цього команду з першого плану почав посувати ненависний Ліверпуль, "сині" задовольнялися серединою таблиці. Влітку 2004-го Евертон платить Міллуоллу за Тіма 1,5 мільйона фунтів стерлінгів та одягає на нього свою синю футболку. МЮ та Арсенал теж хотіли бачити Тіма в себе, але сер Алекс та Арсен Венгер пропонували надто мало. Якби ж у Лондоні знали, що скоро той стане найкращим бомбардиром команди, найкращим гравцем за версією вболівальників і допоможе не просто обійти Ліверпуль, а посісти четверте місце, яке дає путівку в ЛЧ, то вимагали б значно більше. Тим паче, що Евертон фінішував за крок перед зоною вильоту.
Гудісон Парк (та й не тільки він) одразу ж закохався в Тіма Кехілла. Енергійний хавбек, безкомпромісний боєць та безжальний бомбардир, який часто несе загрозу воротам суперника. Парадоксально, але при не найбільших габаритах (зріст Тіма 178 сантиметрів) в нього майже неможливо було виграти верхову боротьбу, і чималу кількість голів він забив саме з другого поверху.
Ви бачили, як літає Тім? Дай Боже, щоб диспетчери були пильними та попереджали авіалайнери про нього, а то десь в турбіну як пташка залетить, – сміялися вболівальники "ірисок".
Протистояння з Ліверпулем займало особливе місце в його серці, і рекордні 5 голів у ворота ворога (на 3 спромігся тільки Діксі Дін) зробили з "Крихітки Тіма" не просто героя, а живу легенду клубу.
Можливо, я не завоював трофеїв, але перемога над Ліверпулем – це як виграти Кубок Англії. Ніколи, за жодні гроші в світі ніхто б не міг переконати мене зіграти за Ліверпуль. Це не відсутність поваги до "червоних". Це повага до вболівальників Евертона. Цього просто не можна робити. Це суперечить усьому, що я сповідую.
Особливо подобалася усім манера Тіма святкувати голи – боксувати з кутовим прапорцем. Ще в Сіднеї Кехілл поєднував футбол із боксом, адже добре засвоїв жорстокий урок дитинства.
Коли в 2012 році "Крихітка Тім" провів свій останній матч у футболці Евертона, який не дограв через червону картку, йому аплодували зі сльозами на очах. А найкраще підсумував "синій" етап його кар'єри Девід Мойєс.
Тім – це найкраще, що було в моїй тренерській кар’єрі. Він фантастичний гравець. Його ставлення до справи – досконале, і він завжди забивав важливі голи.
Потім Тім вирушив до США, потім – у Китай, коли це ще не було мейнстримом, а звідти повернувся до рідної Австралії. Він міг би вирушити на Самоа та попивати пиво, однак непосидючий характер змушує залишатися у футболі, в якому, можливо, "Крихітка Тім" ще не сказав свого останнього слова.
Янкі на Альбіоні: як Тім Ховард став живою легендою Евертона
