Герої 90-х. Олександр Головко: "Лобановський не мав звички "заглядати в душу"
В інтерв'ю "Футболу 24" восьмиразовий чемпіон України пригадав перші кроки незалежного футболу і скандал зі шубами, розповів про методи Лобановського, а також власний бізнес.
Що переважна більшість молодого покоління українців знає про перші кроки незалежного футболу? Хтось скаже, що чув і бачив подвиги "Динамо" в Лізі чемпіонів наприкінці 90-х. Хтось додасть, мовляв, в ті часи збірна зупинялася за крок від чемпіонатів Європи та світу. Що ще? Епохальна перемога Сабо, Леоненка та Реброва над московським "Спартаком", немов уві сні, спаде на думку. От і все, за великим рахунком.
Насправді ж "біографія" нашого футболу значно різноманітніша. Вона сповнена злетів і падінь, маленьких радощів і великих розчарувань. Одразу після розвалу Союзу величезна когорта талановитих українських футболістів, які перебували у розквіті сил, отримали російські паспорти. Юран, Онопко, Семак, Цимбалар, Нікіфоров, Канчельскіс принесли чимало слави збірній північної сусідки, натомість ті, хто залишився, щоб розвивати український футбол, зіткнулися з тотальним безгрошів'ям, економічною розрухою, соціальною апатією...
В отаких екстремальних умовах, зціпивши зуби, ці хлопці коли по сантиметру, а коли по два, підіймали рівень "синьо-жовтого" футболу все вище. Таким легендам як Гусейнов, Леоненко, Шкапенко, Ребров, Лужний, Ковалець, Орбу, Максимов і десяткам-десяткам інших ми повинні завдячувати тим, що з Україною рахувалися і продовжують рахуватися на міжнародній арені.
...Їх доля склалася по-різному. Хтось став тренером, хтось телеекспертом, хтось подався у бізнес. "Футбол 24" поставив перед собою завдання запросити до відвертої бесіди якомога більшу кількість "зірок" 1990-х.
Сконтактуватися із культовим захисником київського "Динамо" Олександром Головком було неважко. Володар першого українського "золота", переможець "Барселони" та "Реала", лондонського "Арсеналу" і "Баварії" є надзвичайно комунікабельною особистістю. Великою мірою цьому сприяє робота на тренерському містку юнацької збірної України, а також регулярні "розбори польотів", які Головко влаштовує в ефірі футбольних телепередач.
"У Львові підтримували не "Динамо", а "Таврію"
- Олександре Борисовичу, готуючись до розмови, переглянув чимало ваших інтерв'ю, якими рясніє інтернет. Які емоції відчуваєте, коли вкотре просять пригадати славне минуле? Не набридає?
- Не набридає! Важко стверджувати, що якісь особливі емоції виникають. Хоча, безперечно, приємно згадувати, як це все колись було.
- Чи задоволені тим, як усе склалося? Можливо, вам бракує Кубка чемпіонів чи ще чогось…
- Ви знаєте, мені гріх скаржитися чи нарікати на долю. Інша справа – не потрапив на світовий форум, але то таке…Рештою цілком задоволений. Які проблеми?
- Побутує стереотип, що у футбол йдуть ті, хто не хоче вчитися, або ж їм це не вдається...
- Напевно, я виняток з правил. Не завжди навчання йде паралельно з футболом. Тож мені вистачало сил, щоб зосередитися одразу на двох справах – школі і улюбленій грі. Як правило, хлопцям справді доводиться чимось жертвувати, тому так складається, що для навчання відводять значно менше уваги.
- Ваші перші кроки у дорослому футболі співпали з розвалом Союзу. Як Крим і, зокрема, клуб "Таврія" відреагували на перехід від радянського чемпіонату до незалежного?
- Важко ось так конкретно зараз пригадати, бо вже багато років минуло з того часу... Та нормально відреагували. Було цікаво, адже новий чемпіонат, нові суперники… Особливих завдань тоді перед собою не ставили. Просто грали у футбол, намагалися зробити це якомога краще.
- В чому секрет успіху тої "Таврії"? Адже в порівнянні з "Динамо" кримчани не могли похизуватися засиллям "зірок"...
- Не так важливо "зірок" зібрати, як зліпити добротну команду. До того ж, стверджувати, що в "Таврії" не було "зірок", я також не можу. Тут вистачало прізвищ, які немало пограли у Радянському Союзі. У 1992 році все дуже вдало співпало: чемпіонат, бажання, час, коли перемогти могла будь-яка команда. Той чемпіонат був унікальним…
- Фінальний матч першого чемпіонату відбувся на львівському стадіоні "Україна" і зібрав понад 36 тисяч глядачів. Яким чином поділилися симпатії львів'ян?
- Активніше підтримували саме "Таврію". Можливо, політична ситуація склалася таким чином, що Львову потрібно було вболівати за Крим, не знаю… Але саме нас підбадьорювали. Це відчувалося.
- Скільки автобусів з вболівальниками вирушили на фінал чемпіонату?
- Я так розумію, що в той час подібних завдань перед собою ніхто не ставив. Перемогли б, то перемогли б. Якщо б програли – ніхто не дорікнув би. Все-таки "Динамо" - це бренд.
- Дмитро Михайленко якось розповідав, що на початку 1990-х отримував зарплату буквально в кілограмах. За чемпіонський титул вас, напевно, нагородили центнерами тих купонів...
- Гравці "Таврії" нічого особливого за перемогу в чемпіонаті не отримали. Лише подарунки від спонсорів – телевізори (деякі з них були в жахливому стані і відмовлялися працювати), холодильники… Скажу відверто: дали якихось грошей, проте суму називати не стану, адже вона просто смішна. За ці гроші нереально було щось купити.
- Вже в наступному сезоні "Таврія" не зуміла захистити титул. Більше того, перебувала на другорядних ролях. Чому відбувся такий різкий спад?
- Ця команда була готова "вистрелити" лише одного разу. Все решта – другорядні фактори.
"Ми не цікавилися "шубами"
- У 1995 році ви опинилися в "Динамо". За яких обставин це відбулося? Хто ініціював перехід? В яку суму обійшовся киянам ваш трансфер?
- (Пауза) По трансферу відразу не скажу, тому що не знаю. А щодо переходу…Спочатку матчі за національну збірну були. Пригадую, після гри в Києві з хорватами, де ми перемогли 1:0, Йожеф Йожефович Сабо і Григорій Михайлович Суркіс обговорили це питання. Вирішувався мій перехід в "Дніпро", але Суркіс наполіг на тому, що я потрібен у Києві.
- В ті часи брати Суркіси активно відбудовували "Динамо". Наскільки вражаючою була різниця в інфраструктурі між першим і другим чемпіонами України?
- Якщо чесно, то за інфраструктуру не скажу. Зрозуміло, зарплати в "Динамо" були вищими. А все решта…Це вже з приходом Васильовича (Лобановського, - Авт.) розпочалося будівництво нової бази. А до того часу в нашому розпорядженні було одне, максимум два поля. Нічим ця база від таврійської не відрізнялася.
- Звідки виросли ноги в так званого "шубного" скандалу, через який "Динамо" дискваліфікували в Лізі чемпіонів? Як сам колектив відреагував? Які версії побутували серед гравців?
- Ми займалися своїм ділом. А те, що відбувалося…Знаєте, колекціонувати чутки не хотілося. Що там було і як – напевно досі ніхто не знає правди. Тож я не в праві робити якісь висновки. Звісно, нема диму без вогню. Приїжджаємо на тренування, а нам кажуть "така і така ситуація"…Та від нас нічого не залежало. Ми продовжували грати, а керівництво намагалося залагодити проблему.
- Якою була атмосфера в роздягальні? Адже Ліга чемпіонів для "Динамо" закінчилася, так і не розпочавшись як слід...
- Ну-у-у яка атмосфера? Вона не зовсім здоровою була, адже амбіції, накопичені у чемпіонаті, не знайшли свого виходу на європейській арені. Доводилося вдовольнитись внутрішньою першістю. Особливих проблем із здобуттям чемпіонського титулу не виникало…
"Лобановський поважав "Ювентус"
- Життя налагодилося, коли до Києва повернувся Лобановський. Чи пригадуєте першу зустріч команди з Метром?
- Його прихід усе змінив на 100 відсотків - ставлення, організацію роботи в клубі тощо. Перша зустріч? Вона була дуже простою. Його представили перед командою, а він сказав: "Нічого особливого – давайте працювати". Далі були робочі моменти – здоров’я, конкуренція, тренування…
- А віч-на-віч розмова відбулася?
- Я не можу сказати, що були якісь особисті зустрічі. Все було дуже по-діловому, скажімо так, і професіонально. Ніхто нікому в душу не влазив. Принаймні, у моєму випадку цього не було. Я усвідомлював, що від мене вимагається, і намагався як слід це виконувати.
- Зараз ви вже з тренерської точки зору можете, напевно, дати оцінку... В чому полягали реформи Лобановського? Адже через півроку "Динамо" вже трощило всіх у Лізі чемпіонів...
- Я не буду оригінальним. Однозначно, це висока функціональна готовність, а також командна гра. Тому що вирішити питання найвищого рівня з іноземними командами, які кращі в багатьох аспектах, зокрема, технічному, можна було лише завдяки колективній грі. Шалена самовіддача, дисципліна і контратаки. Ось основні складові успіху.
- Чи витримував організм ті знамениті фізичні навантаження від Метра?
- Знаєте, людина звикає до всього. До навантажень також можна звикнути. Інша справа – щоб був зворотній зв’язок, тобто, коли шалені навантаження приносять позитивні результати. В такому випадку вони сприймаються охоче, з ентузіазмом. В "Динамо" було все чудово продумано у командній підготовці. Нас вистачало на єврокубки, чемпіонат ще й матчі збірної. Хлопці розуміли, що так треба.
- Навесні 1998-го "Динамо-машину" зупинив "Ювентус", тобто, Філіппо Індзагі, який забив практично всі голи своєї команди...
- Індзагі, як Індзагі. Тобто, футболіст штрафного майданчика і одного дотику. Ми грали на тих якостях, які дозволяли "Динамо" бути однією з найкращих команд Європи. Однак "Ювентус" Марчелло Ліппі був саме тією командою, яку дуже поважав Лобановський. Програти туринцям було не соромно. Тим паче, якщо проаналізувати, по грі ми "Старій Синьйорі" не поступалися.
- Які форварди вам запам'яталися, як найбільш незручні та небезпечні?
- Це Рауль. Це Янкер, з яким боротися було надзвичайно складно, адже мав потужні габарити. Зі всіма іншими можна було впоратися, якщо підбирався правильний настрій на гру.
- Після "Реалу" і "Сантьяго Бернабеу" вам доводилося грати на примітивних стадіонах з командами калібру СК "Миколаїв". Чи важко було "перебудуватися" психологічно?
- Завдання тренерського штабу полягало в тому, щоб правильно налаштувати підопічних - аби ми в небесах не літали. У Васильовича і його помічників це вдавалося. Та й ми самі були достатньо грамотними футболістами, які розуміли, що іноді можна "похалявити", але не дозволяли собі цього зробити.
- Можливо, зможете пригадати якийсь побутовий курйоз із поїздок по Україні? Холодна вода в душі, відсутність мила чи ще чогось...
- Нічого такого в пам’яті не виринає, а вигадувати не маю бажання.
- Напевно, матчі з донецьким "Шахтарем" мали значно нижчий "градус", аніж тепер?
- Та ні, вже тоді поєдинки з "гірниками" були для "Динамо" найважчими в чемпіонаті. Сучасне протистояння відрізняється за класом і підбором виконавців. А ось за напругою не перевершує тодішнє. Пристрасті кипіли вже в 90-х.
- Ви за Янкера згадували… У півфіналі Ліги чемпіонів саме він допоміг "Баварії" уникнути поразки в Києві. Що трапилося з "Динамо" після того, як ви повели з рахунком 3:1? Вирішили зіграти на утримання, чи банально "підсіли"?
- Нічого подібного! Це футбол – ми не забили четвертий гол, а вони свої два забили. Збіг обставин – не більше.
- Що порадите молодим футболістам, які не встигли понюхати пороху в УПЛ, а вже розмахують "крилами"?
- Не можу порадити чогось кардинально нового. Самодисципліна потрібна, а також правильне ставлення керівництва клубу. Щоб боси не завищували планку в зарплатні. Це залежить від управління командою, ну й, насамперед, самого хлопця. Це речі, які можна тримати на контролі.
- Свого часу на матчі "Динамо" регулярно навідувався президент Кучма. А його дружина Людмила навіть в роздягальню після поєдинку з "Ольборгом" зайшла…Які емоції виникають, коли перші люди держави на трибунах?
- Абсолютно ніяких! Повірте, коли виходиш грати проти таких команд, найменше думаєш про те, хто там у віп-ложі сидить. Звісно, вболівальники дуже важливі. А от перша леді, третя леді – це вже байдуже.
"Пропонували очолити клуб вищої ліги"
- Подейкували, що після "Динамо" ви могли опинитися в "Ліверпулі". Чому не склалося?
- Наскільки розумію, сталася трансферна плутанина. Домовленість, начебто, була одна, а по приїзді туди виявилося, що все по-іншому. Суто технічне недопрацювання, не більше. Щодо інших зацікавлень моєю персоною, то треба запитати в президента клубу… Був у "Болтоні". Точилися розмови про Грецію, мовляв, можна було туди поїхати. Куди я справді вирушив – то це в Китай.
- До речі, про Китай. Задоволені азійським етапом кар'єри?
- У фінансовому плані – однозначно так, в плані футболу нічого нового для себе не відкрив. Познайомився з країною, познайомився з іншою культурою. Відіграв стільки часу, скільки було потрібно, і повернувся на Україну, адже кортіло грати в футбол дещо іншого рівня.
- Тобто їх футбол поступався нашому?
- В Китаї є до п'яти команд досить високого рівня, з хорошими іноземними виконавцями і тренерами. У моєму клубі був хлопець з Хорватії, був із Португалії. Тоді більше трьох легіонерів не дозволялося. Поповнити словниковий запас новими словами не вдалося. В китайців надзвичайно складна мова. Та я й завдання такого перед собою не ставив – у мене був перекладач, який всі проблеми вирішуав. Те, що мені було потрібно, я міг висловити англійською.
- Які екзотичні страви покуштували?
- Нічого особливого... Жуків не їв, а це вже добре (Сміється).
- А собачатину, бува, не пропонували?
- Ну, собачатина - це південнокорейська страва…
- Але ж кухні споріднені. Хтозна…
- Ні, це різні речі, повірте (Сміється).
- Зараз ви зосередилися на роботі з юнацькою збірною України. Чи бачите нових шевченків?
- Звісно, є здібні хлопці. Україна завжди була багатою на таланти. Інша справа, що їх обов'язково потрібно розвивати. А тут вже виникають проблеми, тому що інфраструктура не завжди достатньо розвинена, як і кваліфікація тренерів. Перспектива є, але ейфорію потрібно відкинути, адже хлопців, що здатні презентувати нашу збірну на міжнародній арені не так і багато.
- Персонально переглядаєте таланти з різних куточків України, чи відправляєте туди помічників?
- В нас нема людей, які працюють на збірну, нема скаутів. В основному, це спілкування з тренерами, телефонний режим, а також особисті поїздки по Україні.
- В чому складнощі роботи з іще майже дітьми?
- Ми їх практично не тренуємо. Все відбувається в такому собі факультативному режимі. За три дні до матчу вони приїжджають в різному стані, з різною функціональною і психологічною готовністю. Наша робота - все це скомпонувати і обов'язково досягнути позитивного результату на полі, тому що по-іншому завдання не стоїть. З цим є труднощі.
- Чи отримували ви запрошення від українських або закордонних клубів?
- Від закордонних - ні. А от від українських були, проте я сказав, що хочу попрацювати з юнацькою командою. Виконаю свою роботу, а згодом будемо думати.
- Що це були за клуби?
- На той час ця команда виступала у вищій лізі. Це було пару років тому.
- У вашій душі, напевно, борються тренер і телеексперт...
- Ні, я досить спокійно ставлюся до цього, не є снобом. Якщо людям цікаво - розповідаю. Достатньо знаю про футбол. На мій погляд, можу доступно пояснити, прокоментувати, то чому б цього не робити в ефірі?
- Не секрет, що ви є власником столичного фітнес-клубу. Яка клієнтура навідується? Можливо, це колишні динамівці?
- Мій клуб не належить до елітних. Він звичайний і простий. Приходять різноманітні люди, особливо багато дівчат, які хочуть мати струнку фігуру або ж скинути зайву вагу. Цим займається персонал, я ж виконую представницькі функції. Іноді й сам туди заходжу потренуватися, адже зі спортом не можна швидко закінчувати - болить все тіло. Два-три рази в тиждень заходжу в зал і намагаюся тримати себе у формі. Бігати - не бігаю, зате працюю зі штангою, на орбітеках тощо.
- З ким із колишніх партнерів часто бачитеся?
- З Гусіними спілкуємося, з Ревами. Зі Шовковськими дещо менше. Немає часу на те, щоб збиратися однією великою компанією, тому що сім'я велика. Тут потрібно все більше і більше уваги приділяти.
- Напевно, не обійшлося без обговорення нещодавнього скандального матчу між "Динамо" і "Шахтарем"...
- Ні, ми на футбольні теми практично не дискутуємо. Роблю це з Шуриком із "Динамо". Можете зайти на його сайт і ознайомитися зі всіма моїми думками щодо актуальних подій.
- Кажете, сім'я у вас велика...То хто ж очікує на Олександра Головка вдома?
- Дружина - журналіст. Зараз вдома сидить, адже в нас нещодавно донечка народилася. Це вже третя дитина, є ще два хлопчаки. Тож часу ні на що не вистачає, окрім того, щоб виховувати дітей. Чи зростають майбутні футболісти? В майбутнє зазирати не будемо. Кожен обирає свій шлях.
- Що б ви змінили в житті нашої країни?
- Хотів би побажати всім і кожному самоповаги. Якщо поважатимеш себе, поважатимеш і інших. От і все. Житиметься тоді набагато краще.
Розмовляв Олег Бабій
показати приховати