Герої 90-х. Олександр Чижевський: "Нас, футболістів "Карпат", називали бандерівцями"
Головний (донедавна) гвардієць українського чемпіонату вважає, що наприкінці 90-х "Карпати" Мирона Маркевича були за півкроку від того, щоб кинути виклик київському "Динамо".
Він першим з-поміж футболістів вищої ліги перетнув позначку у 300, а згодом і в 400 матчів. Попри сиві скроні, центральний захисник Олександр Чижевський демонстрував стабільну і надійну гру навіть у віці "під сорок". "Секрет успіху - в дотриманні спортивного режиму і вмінні обирати правильну позицію", - зізнається герой цього інтерв'ю. Його іменем названий символічний клуб для найкращих гвардійців чемпіонату, і нехай рекорд Олександра нещодавно побив Олег Шелаєв, саме Чижевський назавжди увійде в історію, як першопроходець.
В розмові з "Футболом 24" екс-захисник "Карпат", "Шахтаря", "Закарпаття" та інших клубів пригадав про крах львівської суперкоманди, описав смаки Шуховцева і розкритикував Кварцяного.
"Перша зарплата - 80 рублів"
- Ви народилися в Луцьку, але здобувати футбольну освіту вирушили до Львова. Не лячно було ще хлопчаком полишати батьківську домівку?
- В той час на Західній Україні було кілька хороших спортінтернатів, але саме у львівський всі хотіли потрапити. Я збирався їхати до Львова ще в четвертому класі, але мусів кілька років зачекати. У цей час тренувався зі старшим братом, а потім - зі середущим.
- Письменник-класик Роман Іваничук пригадував, що Львів зустрів негостинно - його кишені потрусила ростовська жульня. А які у вас спогади?
- Коли вперше приїхав до Львова, то одразу ж взяв курс на Любінь Великий - звідти був родом тренер Ярослав Дмитрасевич. Саме ж навчання розпочалося з 1 вересня. Звісно, Львів не порівняти з Луцьком - місто значно більше, але поки був дитиною, то за межі спортінтернату виходив нечасто - тренування, навчання... Лише у старшому віці дізнався, що таке прогулянки Львовом.
- Тобто, тодішня молодь скромнішою і дисциплінованішою була?
- Ми думали лише про футбол, адже раніше не було комп'ютерів, не було того всього. А тепер дивишся на тих дітей... Витягти когось із них з м'ячем на вулицю просто нереально - вони грають у футбол хіба що на комп'ютері. Пам'ятаю своє дитинство у Луцьку. Вхопив зранку м'яч - і цілий день граєш у футбол. Забіг додому, кусок хліба врізав, у воді змочив, цукром посипав - і знову побіг на майданчик.
- Для кожного футболіста перший тренер - це наче перший вчитель у школі. Чи не забуваєте про Юрія Тимофєєва?
- Ми доволі часто бачимося, адже він працює тренером у паралімпійській збірній України. Зокрема, перетнулися, коли я ще грав у "Таврії" чи "Говерлі". А влітку, заїхавши до Луцька, не проминув його оселі - зайшов, поговорили.
- Ваш дебют у "Карпатах" припав на відродження тієї команди з-під армійського кирзака. Чи пригадуєте збір підписів під гаслом "Я, мама, тато - за команду "Карпати"?
- Ми ще тоді були, по суті, дітьми, тож особливо в те, що відбувається, не вникали. Знали, що відроджуються львівські "Карпати". В одинадцятому класі нас п'ятьох запросили пройти збори з "Карпатами", а невдовзі взяли на контракт. Першим заграв Забранський, потім Шаран, Вадим Герасименко, Микола Сич, який зараз очолює футзальну "Енергію"... Я ж чекав свого часу. Пробитися в основу було надзвичайно складно - Юрчишин, Леськів, Кулішевич, Бандура та ще кілька футболістів того складу пройшли хорошу школу союзного футболу.
- Якою була сума першої зарплати?
- Пам'ятаю, виплатили 80 рублів. На ці гроші можна було їздити по місту на таксі, ще й щось купити. Зовсім інші часи були.
- Чи можна стверджувати, що тоді Львів значно більше жив і марив футболом, ніж зараз?
- Бачите, у Львові дуже специфічні вболівальники. Якщо команда грає і перемагає, то і люди йдуть на стадіон. Якщо ж нема гри, то й трибуни порожні. Дуже хороший приклад маємо з Лігою Європи, коли "Карпати" збирали повну чашу. Потім команда посипалася, і вболівальники зникли. Зараз, начебто, є зміни на краще. Якщо "Карпати" в тому ж стилі продовжать грати навесні, то й глядачів повернуть.
- Яким був рівень першого незалежного чемпіонату? Чи перевершував він другу союзну лігу, в якій "Карпати" стали чемпіонами?
- Я б не сказав, що рівень українського футболу був вищим за союзний. Якщо б СРСР зберігся до сьогодні, то тут, напевно, був би найсильніший у світі чемпіонат. Це зараз наша першість зростає, адже є люди, які не шкодують грошей і вкладають їх у клуби, запрошують легіонерів. Тоді ж навіть друга союзна ліга могла дати фору вищій лізі України.
- Чимало футболістів відчували розгубленість: хтось міняв паспорти, а хтось взагалі закінчував кар'єру. Як почувалися ви в ті часи суцільного безгрошів'я?
- Я мав певний ентузіазм. Адже якою б сильною не була друга ліга СРСР, словосполучення "вища ліга" надихало значно більше. Пригадую, тоді в команду прийшов Мирон Маркевич і, викликавши всіх, сказав: "Зараз команда робиться "з нуля". Ви - молоді, тому доводьте, що гідні основного складу". Згодом багато разів доводилося це робити: нова команда - це новий виклик.
- Вже через рік "Карпати" вийшли у фінал Кубка України, повторивши це досягнення у 1999-му. В обох випадках кривдниками львів'ян стало київське "Динамо". В якому з двох фіналів трофей здавався ближчим?
- В першому фіналі, безперечно. Це навіть по рахунку помітно - ми 1:2 поступилися, якщо не помиляюся. А ось у 1999-му нас кияни повністю переграли. Це був пік найкращих часів "Динамо". Зараз ви й самі бачите, який футбол демонструють динамівці упродовж кількох років. Вони мучаться у чемпіонаті, а на європейській арені - і поготів. У 90-х щось схоже відбувалося з донецьким "Шахтарем". Тепер "Шахтар" виріс, а за грою нагадує грізну машину. Це одна з найкращих команд Європи.
- Якщо вже зачепили цю тему, то що, на вашу думку, допоможе "Динамо" повернути втрачені позиції?
- З фінансами в "Динамо" все гаразд. Ось що провальне, на мою думку, - це селекція. Наберуть футболістів, а потім той не грає, той не грає, той не грає... "Шахтар" зі своєю селекцією вгадує практично завжди. Але зараз прийшов Блохін, тож гадаю, що невдовзі багато що зміниться у клубі. Дисципліна в них накульгувала, були якісь проблеми всередині колективу.
"Соума не пив горілки"
- У своїх інтерв'ю ви називаєте матчі зі "Шелбурном" на Кубок кубків найпам'ятнішими в кар'єрі. Чому?
- Це була для мене перша гра на такому високому рівні. На стадіон "Дружба", який тоді вміщував 40 тисяч, прийшла величезна кількість вболівальників. Грати при таких трибунах дуже просто, адже ноги несуть самі. Так, як вболівають у Львові, не вболівають напевно ніде. Ось погляньте - збірна тут ще жодного матчу не програла. В принципі, зі "Шелбурном" ми продемонстрували непогану гру, але вже в Ірландії не зуміли нічого протиставити британському футболу - нас просто затоптали.
- За сучасними мірками ірландські колективи вважаються ледь не напіваматорськими, а "Карпати" таки програли "Шелбурну"...
- В нас всі - вища, перша, друга ліги - вважаються професіональними. З "Шелбурном", якщо не помиляюся, навіть чемпіон - "Таврія" мала суттєві проблеми. Для нас же це був перший єврокубковий досвід, до того ж, інфраструктура неміцно стояла на ногах. Пригадайте "Кривбас", "Ворсклу" - рік пограли в єврокубках, і все, впали. До Європи потрібно бути готовим навіть в найменших дрібницях. Ось так, як зараз "Шахтар", "Дніпро", "Металіст" чи "Динамо" - це чотири клуби, в яких є стабільність.
- Колишні карпатівці часто згадують, мовляв, тоді команда мала галицький дух і грала серцем. Не лукавлять?
- Ви знаєте, раніше не було легіонерів. В команді грали лише свої хлопці. Львівські "Карпати" вирізнялися з-поміж інших клубів своїм західняцьким характером, на нас казали "бандери" (Сміється). Нам могло щось не вдаватися, але завдяки нашій самовіддачі проти "Карпат" було важко грати всім без винятку. Ще в першому таймі деякі команди трималися, але після перерви ми їх добивали. На старій "Україні" дуже специфічним і в'язким було поле, тож суперники фізично підсідали. І все ж варто віддати належне неймовірному завзяттю тодішніх "Карпат" - у нас ніколи і ніхто не стояв, щоб відбути "номер".
- З вами деякий час виступав гвінеєць Алькалі Соума, чи то пак, "Семен". Вболівальники його любили, а як до африканця ставилися партнери по команді?
- Соума був першою ластівкою легіонерського руху в команді. Але якщо людина сумлінно грала і забивала, то які претензії до неї могли бути? Ми всі робили одну справу. Алькалі сповідував іслам, тож були періоди, коли він суттєво обмежував себе у харчуванні. Запам'ятався тим, що був невисокого зросту і володів непоганою технікою - всі вони, африканці, не обділені пластикою і чудовою тілобудовою. Це в нас футболіст може бути з "животиком", а в Африці, таке враження, сама природа формує атлетів. Соума, до речі, сумлінно дотримувався режиму, не пив горілки (Сміється). Тоді для легіонерів не було стільки спокус, як зараз.
- З ким із карпатівців приятелював?
- Навіть не пригадаю...Я швидко одружився, тож більше часу приділяв сім'ї, а не товариству наших холостяків.
- У 1998 році "Карпати" здобули "бронзу" вищої ліги. Чому вже через півроку Маркевич пішов з команди?
- Розпочалася зміна влади, зокрема, президент помінявся, тож, напевно, Богдановичу поставили якісь нові умови. Найкраще запитати про це самого Маркевича, адже звідки мені знати, що, чому і як? Можливо, тренер хотів підсилитися чи зберегти команду. В нас тоді підібрався хороший колектив, який міг боротися нарівних із "Шахтарем" і "Динамо". Але виникли фінансові труднощі, і люди потроху почали від'їжджати. Маркевичу було прикро, адже цю команду він збирав по зернятку, а вона розвалилася.
- Наприкінці 1990-х складалося враження, що невдовзі Львів матиме суперкоманду. Наскільки близькими були "Карпати" до того, щоб кинути виклик "Динамо"?
- Ще раз наголошую: якби увесь наш колектив зберігся, плюс - була стабільна фінансова ситуація, "Карпати" в наступному сезоні поборолися б за 1-2 місце. Але почалися проблеми, тож кожен футболіст шукав для себе щось краще. В такому випадку команда стає некерованою.
"Мене так "відвозили", що я берега не бачив"
- У вас досить скромні як для центрального захисника габарити. Завдяки яким аргументам зупиняли опонентів?
- Насамперед - це правильний вибір позиції, тож на другому поверсі проблем не виникало. Це зараз йде антропометричний відбір - у захист беруть гравців, зростом 190 сантиметрів. Завдяки вже згаданому козиреві не програвав практично нікому.
- Читав, що найнезручнішим форвардом ви вважали Леоненка. Чи бачите в теперішньому чемпіонаті настільки обдарованих форвардів?
- Знаєте, порівнювати наші часи і сучасність буде трішки неправильно. Тоді було багато сильних особистостей, зараз є Коноплянка, Ярмоленко, Девіч. В "Шахтарі" узагалі вся середня лінія настільки потужна, що навіть не знаєш, як її зупинити. Хіба що сітки порозставляти (Сміється). Щодо Леоненка, то справді - це був дуже нестандартний і результативний гравець, передбачити його наступний крок було нереально.
- У 1999-му ви разом з Юрієм Беньом перейшли в "Шахтар". У яку суму обійшовся донеччанам ваш трансфер?
- Ми в ті питання не вникали, тому я не знаю. Керівництво обох клубів узгодило це між собою. "Карпати" ще тоді спонсорував "Галлев", який встиг застрибнути в останній вагон, отримавши гроші за наш трансфер. Невдовзі команда перейшла в підпорядкування залізниці.
- Яким було перше враження від табору "Шахтаря"?
- У "Шахтарі" я знав заздалегідь, що в такий-то день буде зарплата: приходив і отримував її. Я б не сказав, що в "Карпатах" було погано, але завжди виникали ті чи інші негативні моменти, якісь затримки тощо. А от в донецькому клубі ти думав тільки про футбол - все інше тебе не хвилювало. Віч-на-віч з Ахметовим не спілкувався ні разу, але на базу в Кіршу він приїжджав регулярно.
- З ким із "гірників" вам не вдалося витримати конкуренцію? Адже зіграли лише 9 матчів...
- На моїй позиції тоді виступав Женя Котов, а ще Дайнюс Глевецкас, литовець. Знаєте, існує таке поняття, як "своя" або "чужа" команда. Напевно, "Шахтар" просто не був "моєю" командою. Така ж ситуація сталася і з Юрієм Беньом. Вже невдовзі ми перейшли в запорізький "Металург".
- Донедавна ви були головним гвардійцем української еліти, першим перетнувши позначку в 300 і 400 матчів. У чому секрет спортивного здоров'я та довголіття?
- Насамперед, Бог оберіг мене від серйозних травм, тож я постійно перебував в обоймі. Ну й спортивний режим. Не скажу, що дотримувався його дуже жорстко. Вважаю, що на все має бути свій час. Є відпустка, коли можна випити якогось вина чи шампанського, а в чемпіонаті потрібно слідкувати за собою. Якщо порушуєш режим, підвищуєш ризик травми, а потім операція...
- Деякі футболісти палять, а Шуховцев якось зізнався: "В молодості випив стільки, скільки люди в магазинах не бачили". Який у вас ліміт в алкоголі?
- Я ж кажу - на все свій час. Зрозуміло, що я не випив стільки, скільки Шуха (Сміється). Знаю його по спільній роботі в "Таврії". Шуха в свій час випив стільки, що потім довелося щось із цим робити, - зашився чи закодувався і припинив пити. А ще курив, як "сапожнік". Всюди зі собою возив апарат, який варить каву. Кава, цигарка, кава, цигарка... Але, зрештою, це не позначалося на його реакції і футбольному довголіттю. Все залежить від організму: що може один, те іншому - зась.
- Чи стежите за тими, хто може поповнити Клуб Олександра Чижевського?
- Вже не стежу. Ще коли Шелаєв наближався до чотирьох сотень, то намагався слідкувати. Я знав, що рано чи пізно це станеться, і мене обженуть. Шелаєв ще з 50 матчів повинен зіграти.
- Не обійтися нам без банального запитання... Який із вашого 401 матчу був найкращим, а який - найгіршим?
- Багато трапилося хороших матчів. Найкращий з них, напевно, відбувся у 1997 році, коли "Карпати" грали з "Ворсклою". Ми поступалися 0:1, ще й Стронцицького вилучили, але вдалося перемогти 2:1, я забив другий м'яч, та й перший "зробив". До числа найкращих вношу також матчі зі "Шелбурном" і фінали Кубка України. Щодо найгірших... (Після паузи) Не пам'ятаю, який це був рік. Ще при Маркевичі грали ми в Донецьку, і мене замінили, бо суперники так "відвозили", що я берега не бачив. Зліва в них Орбу грав і ще такий захисник Олександр Бабій - вони таку "карусель" закрутили, що я оговтався лише на лаві запасних. Добре, що ще на свою присів! Грали ми на початку 90-х на Кубок України. В ході матчу замінили Едика Валенка, то він, втомлений, присів на лаву суперників (Сміється).
- Упродовж кар'єри - жодної червоної картки. Вмієте контролювати емоції?
- Маю характер, який не назвеш запальним. Але, насамперед, секрет в правильному виборі позиції. Адже коли фолиш? Коли не встигаєш за суперником. Я грав на випередження, тому не доводилося стрибати в ноги.
"Подивимося, чи Фоменко змінився"
- А тепер поговорімо про тренерів. Якось ви зізналися, що у вас не склалися стосунки із земляком Кварцяним. Чому?
- Була така ситуація, що взимку мене виставили в "Карпатах" на трансфер. Підтримувати форму не було змоги, бо команда поїхала на збори. Та й самотужки не підготуєшся... І тут, за тиждень до матчу "Волині" проти "Динамо" на Кубок, телефонує Кварцяний: "Приїжджай!" Я, Вовчук і Толочко поїхали туди на правах оренди. Я провів три тренування - Кварцяний ставить мене в склад. Ось так я потрапив під "роздачу" - під "Динамо" Київ. Ми ковтнули щось із шість м'ячів, в яких і моя провина була - коли футболіст неготовий, ідеально він не зіграє.
Це була перша гра. Потім ми поїхали в Одесу і знову програли. Кварцяний сказав: "Будем прощаться. Ти приїхав в своє рідне місто, тож закінчиш з футболом". Справді, ледь взагалі не закінчив з футболом, "дякуючи" йому. Адже кілька ігор зіграв, і вже не маєш права на перехід. Плюс - Кварцяний почав мене поливати брудом через пресу, мовляв, такого слабкого футболіста він ще не бачив. Неприємно було трохи. Знаєте, тренери інших клубів теж це читають. Добре, що потім з'явився варіант із "Таврією".
- Чи схвалюєте його специфічні методи роботи з молодими футболістами?
- Ні. По-перше, за своїм характером я б не зміг так з людьми говорити. Зрозуміло, що мусить бути дисципліна. Але дисципліна має базуватися на повазі. А не так, коли футболісти виходять на поле і бояться грати у футбол. У них коліна трусяться, а в голові одна думка: "Поміняють мене через десять хвилин, чи ні". Я таких методів не сприймаю.
- У "Таврії" ви перетнулися з теперішнім наставником збірної України Михайлом Фоменком. Знаю, що спогади не найкращі. Які мінуси в цього тренера?
- Я не буду відповідати на це запитання. Не хочу потім знову мати проблеми. Рішення прийняте, а час покаже - правильне воно, чи ні. Я свою думку вже висловив.
- Тобто, як естету, вам "бий-біжи" не подобається?
- Просто я знаю футболістів, які є в збірній. Коноплянка, Ротань, Ярмоленко - вони люблять грати в комбінаційний футбол. Та й у "Динамо", "Шахтарі" нема такого футболу, як "бий-біжи". Всюди намагаються грати через короткий пас. Не знаю, можливо Михайло Іванович поміняє своє бачення футболу. Що ж, усе побачимо 6-го лютого. Подивимося, як зіграють.
- У "Говерлі" ви були асистентом Ігоря Гамули - тренера також специфічного. Як склалися стосунки?
- В нас дуже прекрасні стосунки. Ми спілкуємося і зідзвонюємося до сьогодні. Всі думають, що Гамула - це той же Кварцяний. Те, що в нього є така риса характеру, щоб на прес-конференціях "позажигать", - це його фішка. Він дуже переймається результатом, а тому в такий спосіб випускає пару. Зате в житті і в колективі - це прекрасна людина, футболісти його поважають. До речі, в побуті Гамула надзвичайно спокійний. Я теж інколи можу покепкувати зі своїх вихованців - іноді треба розрядити атмосферу. Не може усе відбуватися "з-під палки".
- До речі, у "Говерлі" вас звинуватили у грі на тоталізаторі. Що це за історія?
(Сміється). Конфлікт виник через фінансові труднощі клубу. Коли я попросив, щоб мене розрахували, адже працював не безкоштовно, почали люди шукати якусь причину, аби не виплатити заборгованість. Звинуватили мене в тому, що я граю на тоталізаторі. Перш, ніж щось казати, треба це довести. А ось так говорити... Кожен шукає собі якесь виправдання, щоб не платити грошей. Якщо ти вважаєш, що маєш рацію, і можеш навести докази - нема питань: не плати мені грошей. Але коли вони в підсумку таки виплачують заборгованість, то про що можна говорити? Зрештою, ми потиснули один одному руки і розійшлися.
"Не хочу робити із себе клоуна"
- Донедавна ви грали на першість Львівщини за "Кар'єр" (Торчиновичі). Продовжите виступи в новому сезоні?
- Ні-ні, більше не гратиму. Не хочеться робити зі себе якогось клоуна. Приїжджаєш в те село грати, а тобі кричать: "Ти, старий діду! Біжи! Чому не бігаєш?" Не для того я зробив хорошу кар'єру, щоб мене зараз поливали грязюкою. На все свій час - треба вміти зупинитися.
- А дітей тренуєте досі?
- Так, в академії "Карпат".
- Чи є молоді таланти?
- Таланти завжди є, їх треба розвивати. Для того ми й працюємо.
- Але, напевно, їх небагато, адже на початку розмови ви казали, що виманити дітвору з-за комп'ютера майже нереально...
- В нашій академії ноутбуки під забороною. Та й часу в них на це нема - школа, два тренування, потім підготовка до уроків... Можуть, щоправда, з мобілки зайти в інтернет, але що вже вдієш - не конфіскуєш той телефон, ми ж не гестапо.
- Чимало ваших колишніх партнерів також опанували тренерське ремесло - Ковалець, Беньо, Шаран, Микитин... З ким підтримуєте контакти?
- З Шараном часто бачуся. Беньо працює в "Карпатах", тому також завжди на зв'язку. Ну і з Русланом Забранським іноді зідзвонюємося.
- Ви частенько висловлюєте власну думку у ЗМІ. Чи могли б, як Леоненко, "засвітитися" на телеекрані?
- В цьому житті не можна зарікатися. Якщо буде пропозиція, то чому б не спробувати? Піде, не піде - це вже інша справа.
- А хто турбується про ваш домашній затишок?
- Дружина Наталя і два дорослих сини - Ростиславу 22 роки, Романові - 17. Обоє пізнавали футбольні ази в "Карпатах". Старший ще був зі мною в "Говерлі" - пробував сили в "дублі", але не впорався. Тепер працює кухарем. А менший навчається в МВС на юридичному факультеті. Часто влаштовуємо колективний перегляд футбольних трансляцій, а для того, щоб було цікавіше, намагаємося передбачити підсумковий рахунок. Найкращий "нюх" у найменшого сина (Сміється).
Розмовляв Олег Бабій
Тwitter автора - @Gullit_87
Довідка "Футболу 24"
Олександр Чижевський народився 27 травня 1971 року в Луцьку. Захисник. Виступав за львівські "Карпати" (1989-1999, 2002), "Карпати-2" (1998), ФК "Львів" (1999), донецький "Шахтар" (1999), "Шахтар-2" (1999), запорізький "Металург" (2000-01), "Металург-2" (2000-01), сімферопольську "Таврію" (2002, 2003-06), луцьку "Волинь" (2003), ужгородське "Закарпаття" (2006-10). Зіграв 1 матч за збірну України. Колишній рекордсмен вищої ліги України за кількістю проведених ігор.
показати приховати