Ганебний требл, чотири тренери за сезон – фіаско Пірло і до прірви з легендами: хроніки історичного провалу Сампдорії
За підсумками Серії В 2024/25 Сампдорії вперше за час свого існування доведеться зіграти в третьому дивізіоні чемпіонатів Італії. Вадим Грищук розповідає про падіння генуезького клубу.
Ніч на 14 травня у столиці Лігурії була дуже неспокійною. Постаралися уболівальники Дженоа. Ні, нинішня команда Руслана Маліновського нічого не виграла, навіть останній свій матч зіграла за два дні до цього. Привід підкинули запеклі вороги. Сампдорія в останньому турі Серії В не змогла обіграти Юве Стабію та вперше у своїй історії вилетіла до третього дивізіону. Болюче завершення сезону, який став синонімом слова хаос.
Легендарний клуб уперше вилетів до Серії С – українець вигравав із ним Скудетто
Генуя не бачила дербі майже три роки, 879 днів. Було б і більше, якби в кінці вересня 2024-го команди з цього міста не звів жереб Кубка Італії. Місто гуло більше ніж тиждень – і до, і після гри. Ультрас, звісно, постаралися. Власне, лишень вони могли. І Дженоа, і Сампдорія до цього протистояння підходили далеко не в найкращому стані.
До сезону команди готували легенди Мілана. Альберто Джилардіно після літнього розпродажу намагався наново налаштувати чи взагалі перебудувати ігрові механізми. Виходило так собі.На старті Дженоа пройшла Реджану в Кубку та обіграла Монцу (тоді ще ніхто не знав, наскільки безнадійного опонента). Більш показовими були поразки від Верони і Венеції. Дербі було шансом щось змінити. Як ми знаємо, не вдалося.
Пірло пощастило ще менше. Влітку 2023-го Андреа повернувся з Туреччини, щоб вивести Сампдорію в Серію А. Перший сезон команда завершила в зоні плейоф, куди заскочила лише завдяки трьом поспіль перемогам на фініші. Перший же суперник у раунді на вибування – Палермо – виявився надто складним випробуванням. Керівництво вирішило дати тренеру ще один шанс, таке трапилося вперше у його короткій кар'єрі алленаторе.
Нову кампанію "блучерк'ятті" почали обнадійливо – вибили Сеска Фабрегаса і його Комо з Кубка Італії. От тільки далі були нічия з Фрозіноне та поразки від Реджани і Салернітани – борців за виживання. У підсумку, вже після третього туру Серії В Пірло звільнили. Замість нього прийшов інший Андреа – Соттіль. Саме він і вивів Сампдорію на кубкове дербі. Перемога, хоч і по пенальті, додала впевненості, і ситуація покращилася. Але не кардинально, а керівництво ж хотіло в еліту. Два розгроми від лідерів дивізіону (0:3 від Пізи та 1:5 від Сассуоло) коштували роботи вже Соттілю. Цікаво, що його відставка майже збіглася за часом звільнення Джилардіно.
Так у Сампдорії з'явився третій тренер за сезон. Леонардо Семплічі провалився зі старту. Першої перемоги довелося чекати майже два місяці. Друга прийшла відразу за нею, погано, що вона ж і остання. Від Спеції до Спеції, такою була його каденція. Керівництво, щоправда, терпіло порівняно довго. Вочевидь, змирившись із втратою головної цілі на сезон.
Певне, у високих кабінетах навіть не уявляли, що згодом з'явиться інша ціль. Не менш важлива, а в дечому навіть більш значуща. На початку квітня безвиграшна серія Сампдорії наразі налічувала сім матчів. Однак Семплічі звільнили навіть не через це. Команда перебувала в зоні прямого вильоту із Серії В. До кінця залишалося 6 турів, половина з цих матчів – проти прямих конкурентів. Відставання бодай до перехідної зони було мінімальним, тож порятунок залишався більш ніж реальним.
Це було необхідно не лише через репутаційні ризики, адже Сампдорія за 79 років свого існування ніколи не опускалася нижче другого дивізіону. Виліт у Серію С – це дуже велика небезпека для клубу з п'ятим за величиною бюджетом (другий за зарплатою гравцям) у вже минулій Серії В. Щоб чинна угода з органами фінансового контролю про врегулювання і виплату боргів залишилася актуальною, потрібен мінімум другий дивізіон. Інакше акціонерам доведеться вливати гроші, що з італійськими клубами трапляється не завжди. Словом, сценарій, який відкрився б з вильотом, міг би мати наслідки набагато серйозніші, ніж суто спортивні.
Водночас керівництву потрібно було заспокоїти фанатів. Вони ніколи не покидали команду, навіть під час 14-матчевої серії без перемог взимку завжди ходили на стадіон, підтримували. Але всьому приходить кінець. Після вже згаданої поразки від Спеції на виїзді команда не прибула звичне місце зібрання в Генії. Футболісти й менеджери Сампдорії просто злякалися гніву тіфозі, їхали додому в супроводі поліції.
І тут клуб вміло зіграв на почуттях уболівальників. Відразу в пресу вкинули новини, що тренером буде хтось із легенд неймовірної команди 90-х. Звісно, першим на думку прийшов Роберто Манчіні, який завершив свою пригоду в Саудівській Аравії. Однак він вирішив не грати в цю гру, зробивши допис у соцмережах: "Я заперечую інформацію, що з'явилася останніми днями, щодо моєї ролі консультанта, радника чи керівника відділу продуктивності в Сампдорії. Я перший – фанат і сподіваюся, що команда зможе розв'язувати свої проблеми. Сподіваюся, якомога швидше повернутися до своєї роботи тренера".
Але Самп не засмутилася. У тій банді Вуядіна Бошкова було вдосталь гравців, які стали тренерами. Беппе Якіні був першим, до кого звернулися. Однак він не піддався на ці казочки про любов і славетні часи – зажадав гарантів. Контракт до літа 2026-го йому не виписали. Клуб хотів наставника лише до кінця поточної кампанії (якщо точно – на шість турів). Який поважний фахівець на це погодиться? Отож...
Зрештою, домовилися з Альберіко Евані. Людиною без тренерського досвіду в клубному футболі. Раніше він переважно працював з молоддю в збірних Італії різного віку, а також асистентом Роберто Манчіні в "Скуадрі Адзуррі", яка виграла Євро-2020. Схоже, за це його й покликали. Ні, не за роботу в чемпіонській команді, а за дружбу з Манчіні. Принаймні сам Евані зі старту говорив про свого другу й колишнього боса: "Роберто – друг, і з ним у національній команді склалися стосунки, які були не лише робочими".
Загалом, після призначення Евані однаково більше розмов було про Манчіні. Хоча реальну посаду отримав лише його син (Андреа став спортдиром), усі чекали на приїзд Роберто. Питання про це лунали навіть на презентації нового головного тренера. Президент Сампдорії заспокоював – говорив, що легенда, попри відсутність посади, в процесі, буде допомагати й незабаром приїде. І справді, через кілька днів Манчіні-старшого побачили в тренувальному таборі. Але сірим кардиналом він не став.
Розгрібати завали довелося Альберіко Евані та Аттіліо Ломбарді – ще одному екс-гравцю "блучерк'ятті", який став асистентом. Почали з перемоги над Чіттаделлою. Непогано, але вже в наступному турі Сампдорія програла Каррарезе (можна сказати, що завдяки цій перемозі він, зрештою, врятувався від вильоту. Ще одного прямого конкурента – Салернітану – генуезці теж обіграли, а проти команд із зони плейоф за вихід в Серію А розписали три нічиї. Загалом непогано, але цього не вистачило навіть для того, щоб мата шанс зіграти в матчах плейаут.
Після приходу в клуб усіх цих легенд Андреа Манчіні сказав: "Це казка, а казки зазвичай мають щасливий кінець". Але син Роберто помилявся – це була не казка, а моторошний горрор у найкращих традиціях Стівена Кінга. Йому та друзям його батька довелося стати співучасниками історичної ганьби – першого в історії клубу вильоту до Серії В. Але й це ще не все. Сампдорія розвалилася на всіх фронтах: крім головної команди, молодіжка вилетіла до другого дивізіону чемпіонату Прімавер, а жіноча команда стала останньою (лише одна перемога за сезон) і вилетіла до Серії В. Такий собі ганебний требл.
Розгрібати наслідки за гарячими слідами складно. Італійські ЗМІ пишуть, що інвестор погодився із зобов'язаннями й здійснить докапіталізацію, щоб утримати клуб на плаву. Санкцій за порушення фінансової діяльности, вочевидь, не уникнути, бо угода про регулювання вже порушена. Залишається сподіватися, що власники виконають свою обіцянку, бо це Італія – тут набагато більше прикладів, коли кульові клуби згорали до тла, ніж приборкували пожежу.
