День на базі Полісся: Ротань, презентація топ-новачка, згадки про Довбика та Ярмоленка – особлива атмосфера проєкту
Катерина Бондаренко ексклюзивно для Футбол 24 вирушила на базу Полісся, де відбулася перша пресконференція Руслана Ротаня у статусі головного тренера, а також презентація Олександра Філіппова.
Київ, 21 червня, 12:30. Я стою біля мікроавтобуса, припаркованого неподалік від Національного цирку. Над головою – низьке, важке небо, повітря свіже, навіть пронизливо холодне, і дощ уперто не відступає. Погода геть не схожа на літню. Але попри все – маршрут визначено. Саме тут розпочинається наша дорога – клуб організував транспортування для групи з Києва: четверо журналістів і двоє операторів. Попереду – виїзд на базу Полісся та перше спілкування з Русланом Ротанем у новій ролі головного тренера житомирців.
Спершу минаємо вулиці столиці – знайомі, шумні, хоч і сьогодні непривітні: небо затягнуте, дрібний дощ сипле по вікнах. Київ проводжає краєвидами крізь похмурість, але чим далі – тим легше дихається. Дорога виходить на трасу. Поступово за вікнами змінюється картинка – спершу похмура, згодом світліша, а ближче до Житомира вже навіть сонячна. Від міських декорацій – до зеленої глибини, де природа поглинає звуки. І щойно автобус занурюється в цей ліс, навколо виникає відчуття, ніби ти потрапив в окремий світ – "полісівське містечко", з власним ритмом, тишею, футбольними полями та внутрішньою енергією, якої не сплутаєш ні з чим. Тут, у серці спортивної інфраструктури клубу, сьогодні відбувається важливий крок – перша пресконференція нового очільника команди.
З прибуттям на базу до нашої київської групи приєдналися й житомирські журналісти. Клуб зібрав невелике, але різнопланове медійне коло – як тих, хто добре знає цю команду зсередини, так і тих, хто бачить її новий старт. До початку пресконференції ще є час – і нам пропонують екскурсію базою. Мені пощастило: вона виявилась неспішною, уважною, насиченою дрібницями, які формують дух клубу. Ми побачили тренувальні поля, простір для відновлення, відеозал, харчовий модуль, навіть кімнати для релаксації гравців. Усюди – порядок, продуманість, турбота про людину в системі футболу.
Є й місце, де хлопці час від часу знімають напругу – ігрова кімната. Там – не лише приставки чи м’ячі, а й книжки. Так, книжки. Несподівано, але символічно. Можливо, саме тут, у тиші після напруженого дня, відбувається найважливіше відновлення – внутрішнє.
Серед трофеїв – пам’ятні реліквії, а ще футболки з автографами зірок: Маліновського, Довбика, Ярмоленка… Вони ніколи не виступали за Полісся, але ці символи – мовчазна присутність великого футболу, орієнтири, що надихають. Це – про повагу до мрії, яка колись здавалася далекою, а тепер – ніби поруч. Та особливо вирізняється одна деталь – рукавички Олександра Усика. Вони – не просто експонат, а частина живої історії клубу: Усик неодноразово підтримував Полісся і навіть заявлений у команді як гравець. Це потужний знак
єдності спорту, коли чемпіон світу з боксу стає частиною футбольної родини. Його присутність – це про дух, віру і максимальну віддачу.
Усе це створює відчуття місця, де спорт – більше, ніж гра. І саме з цим настроєм ми заходимо до зали, де вже за мить усе розпочнеться. Попереду – перша зустріч із головним тренером Русланом Ротанем, заради якої й була ця подорож. Атмосфера камерна: захід закритий, присутні лише обрані представники медіа. Проте відчутно – ніхто не формальний. Гостинність, відкритість і легкий футбольний гумор супроводжують усіх від самого входу. У повітрі витають дискусії, журналісти обговорюють потенційне підсилення, трансферні чутки, діляться спостереженнями.
Інтрига, як годиться, довго не тримається. Рівно о 15:00 конференція розпочинається з вітального слова спортивного директора В’ячеслава Шевчука. Його поява – несподіваний, але приємний бонус. Шевчук одразу представляє новачка – Олександра Філіппова. Для нападника це другий візит на базу: вперше він приїздив на медогляд. Цього разу – вже офіційно, з футболкою в руках і рукостисканням із Русланом Ротанем. Символічна зустріч із тренером, з яким раніше вже працювали. Команду він змінив, а от наставника – ні. Три запитання – і Філіппов поспішно залишає конференцію. Команда вже пакує валізи до зборів в Австрії, тож часу на адаптацію обмаль.
Уся увага тепер прикута до Руслана Ротаня. Камери, блокноти, диктофони – все як годиться. Формат спілкування – щирий, без надмірного офіціозу. Питання звучать різні: про ідеї, тактику, атмосферу в колективі, очікування та плани. Ротань спокійно, але впевнено тримає темп, жартує, пояснює, показує, що він у своїй тарілці. Зокрема, з теплотою згадує недавній досвід: разом із попереднім клубом здобув срібні медалі УПЛ. Каже, що ця медаль досі з ним. Вона поруч – не як трофей, а як пам’ять про спільну працю, відповідальність і моменти, які назавжди залишаються всередині.
Після розмови – легка пауза, селфі, серія усмішок на згадку. О 15:40 клуб організував символічне частування: невеликий банкет із щирими словами "Смачного!" від Петровича. Кожен гість отримав приємний сюрприз – клубну символіку, як пам’ять про цей день. Завершення теж тепле, по-домашньому невимушене.
І от, коли останні розмови стихають, ми знову в мікроавтобусі – дорогою назад у Київ. За вікном повільно зникає ліс, а в думках лишається враження: Полісся змінюється, росте, знаходить нові сенси. А з такими акцентами й атмосферою точно не втрачає себе.
