"Буду тільки радий, якщо українець гратиме у "Вердері". Віктор Скрипник – про життя в Німеччині, посаду у збірній України і сина-біохіміка

5 лютого 2016 4198 Читать на русском
"Буду тільки радий, якщо українець гратиме у "Вердері". Віктор Скрипник – про життя в Німеччині, посаду у збірній України і сина-біохіміка
Віктор Скрипник / Getty images

"Футбол 24" зателефонував українському наставнику бременського "Вердера", щоб поговорити про його успіхи і невдачі, "українізацію" Бундесліги, несподіваний фах Скрипника-молодшого і культ братів Кличків серед німців.

«Сподіваюсь познайомитися із Кравцем і Тащи»


- Вікторе Анатолійовичу, наскільки важко тренеру команди Бундесліги знайти вільний час для інтерв’ю?

- Для інтерв’ю час можна знайти завжди. Хоча графік розписаний, є багато подій, які планує клуб. От ви звернулися, але я не можу одразу сказати, коли вам слід зателефонувати, бо цей час може продублювати якийсь захід. Тому для таких питань у нас є прес-аташе. Я ж завжди радий поспілкуватися із співвітчизниками.

- У 19 турі Бундесліги «Вердеру» вдався ефектний камбек у матчі з «Гертою». Це свідчить про чудовий мікроклімат у колективі?

- На мікроклімат ми ніколи не скаржилися. Завдяки ентузіазму «Вердер» завжди видряпувався – і минулого року, і позаминулого. Намагаємося рухатись вперед, запрошуємо нових гравців. Непотрібних, або таких хлопців, які вже відіграли своє, продаємо, обмінюємо чи відпускаємо. Живемо своїми реаліями. Не можемо мріяти про щось високе. Ось так існує «Вердер» (Бремен).

Скрипник Вердер

- Команда наразі залишається у зоні вильоту. Чи був такий момент, коли ви перебували за крок від відставки?

- Тренер ніколи не повинен літати у хмарах. В той же час працювати і боятися чогось – теж неправильно. Тому відповім по-філософськи: коли я прийняв команду, почав цокати час до того моменту, коли цю команду покину. Звичайно, поразки – це неприємно, але хто у футболі трохи розуміється, а не дивиться оскаженіло на результати, то бачить наше становище і усвідомлює, проти кого ми грали і проти кого можемо боротися. Керівництво «Вердера» допомагало, довіряло. Зараз я сподіваюся, що важкий час минув. Але це не означає, що він не може повторитися. Статися може, що завгодно, тим паче, у такому чемпіонаті, як Бундесліга.

- Який він – тренерський «електричний стілець» по-німецьки? Тобто, наскільки сильним є прес із боку вболівальників, керівництва, журналістів?

- Повторюся: керівництво у нас таке, що довіряє. Ми - як одна сім’я. Я відповідаю за результат, хтось – за підбір кадрів, хтось – за стан поля. Ось цей ланцюжок, як одне ціле, називається «Вердер» (Бремен). Не просто так ми завойовуємо глядацькі симпатії навіть серед наших суперників. Це такий клуб, в якому просто треба побувати. Я тут вже 20 років і насолоджуюсь своїм перебуванням. Ціную це і намагаюся від усього серця працювати у «Вердері», тому що я – професіонал. А тиск із боку преси і вболівальників – це річ, яка повинна бути. Немає такого, що на нас не звертають увагу. Команду завжди з кимось порівнюють, хтось критикує, хтось – хвалить.

- За збігом обставин одним із конкурентів «Вердера» у боротьбі за виживання є «Штутгарт» інших українців – Кравця і Тащи. Чи знайомі з цими хлопцями?

- Я з ними не знайомий. Але, сподіваюся, познайомлюсь, коли гратимемо із «Штутгартом». Поспілкуюся із задоволенням. За кого вболіватимуть українці? Я не знаю (Усміхається). Хтось вболіває за «Штутгарт», хтось – за «Вердер». Головне – щоб не було ворожнечі, якихось неприємних ситуацій. Футбольне життя – це якраз те, що зараз важливо для українського народу, щоб трохи відволіктися від проблем, які існують.

- Зараз відбувається безпрецедентний виїзд українських футболістів в іноземні чемпіонати. Якщо б у вас була така можливість, кого б запросили у «Вердер»?

- Не називатиму імен, але звичайно, що є цікаві гравці, які вже грають за кордоном, або збираються туди виїхати. Я вже пояснював: у нас не такий клуб, який може дозволити собі мільйонні витрати чи покупки. В Україні виступають серйозні гравці, які, зважаючи на скрутну ситуацію, продовжують кар’єру в хороших чемпіонатах. Якщо колись у мене з’явиться така можливість і все зійдеться, то буду тільки радий, що українець гратиме у «Вердері».

- Як можете охарактеризувати свої відносини із підопічними? Вони суто робочі, чи, може, товариські і ви разом випиваєте по чашці кави або гальбі пива?

- Не можу сказати, що у нас панібратські відносини. Я все розумію – сам колись був футболістом. Головне, що вимагаю від гравців, - це віддача на полі, ідентифікація з клубом. Іноземцям, які приходять у «Вердер», намагаємося прищепити розуміння того, де вони грають, яка історія клубу. Щоб бодай упродовж тих трьох років, на які підписаний контракт, він вважав себе частиною команди. Це дуже важливо для сучасного футболіста. Загалом – у нас рівні стосунки. Є навіть такі футболісти, з якими я ще сам виходив на поле. Намагаємося йти в ногу з європейським футболом.

Скрипник вердер

«Мені подобається, як працює Фоменко»


- Що ви думаєте про тривожну ситуацію в «Дніпрі», у своїй рідній команді? Після фіналу Ліги Європи з клубу гравці лише йдуть, а керівництво не дослухається до побажань Мирона Маркевича.

- Я не маю права щось там пояснювати чи розповідати. Погляд збоку? Звичайно, коли рідна команда в такому стані… Не можу сказати, що її кинули. Це скоріше стан всього нашого футболу. Український чемпіонат не те щоб розвалився, але втратив ту інтригу, яка була ще 2-3 роки тому, коли не лише дві команди були на ходу, але й «Дніпро», «Металіст», донецький «Металург». П’ять-шість команд грали на такому рівні, що будь-яка з них могла вчинити резонанс у Європі.

Про «Дніпро» мені важко щось коментувати, сидячи закордоном. Залишається сподіватись, що футбол у Дніпропетровську не помре і в найближчому майбутньому (пошвидше б, звісно) «Дніпро» зробить наступний крок у своєму розвитку.

- Періодично в українських ЗМІ ваше прізвище згадується в контексті претендента на посаду головного тренера збірної України. Чи хотілося б вам коли-небудь попрацювати з українською збірною?

- Вважаю, що розмовляти зараз про посаду, яка зайнята іншою людиною, - неетично. Ніхто не знає, що буде завтра, а ми загадуємо про такі справи… В Україні достатньо хороших, талановитих тренерів, які можуть займати цю посаду. Зокрема, молоді тренери, такі, як Андрій Шевченко – це приклад, коли можна спокійно довіряти команду. В той же час мені подобається, як працює Фоменко. Належить терпляче ставитися до тих змін і подій, які у нас є. Ми вийшли на чемпіонат Європи – потрібно подивитися, як там зіграємо. А раптом ми там так зіграємо, що не захочемо прощатися з Фоменком? Тому, повторюся, трішки неетично зараз говорити про наступного тренера збірної України.

- Сьогоднішня Бундестім – далека від тієї команди, яка здобула титул чемпіона світу-2014. Чи згідні ви з думкою, що зараз можна грати проти німців і відбирати у них очки на Євро-2016?

- Я завжди кажу, що грати можна з усіма. Просто всі знають німців. Вони, коли потрібно, коли великий турнір (чемпіонати Європи і світу) – тоді й виводять себе на пік форми. Зараз вони пройшли відбірковий турнір – погано чи добре – але потрапили на чемпіонат. Тобто, завдання виконали. Німецькі вболівальники хочуть, щоб їх команда завжди виблискувала, але спеціалісти розуміють, що коли ти чемпіон світу – це в підсвідомості. Відповідно, ти не те щоб себе беріг, але спокійніше ставишся до подій, які тебе очікують. А от коли потрібно буде, коли запахне якимось титулом, коли треба себе пересилити, - збірна Німеччини виходитиме на пік форми і буде такою ж грізною силою, як на чемпіонаті світу.

«Тато – футболіст, а син – професор»


- Свого часу фанати «Вердера» присвятили вам пісню. Вас такий вчинок розчулив?

- Вона така репівська, там немає якихось ідей. Її суть у веселощах навколо мого діалекту. Це спроба уявити, як би вони керували командою на моєму місці. З моїми словами, коментарями. Словом, це шарж, який всім сподобався – і моїм дітям, і знайомим. Я не можу її заборонити, тим паче у пісні немає негативу, якихось образ. Це раніше було в новинку, а зараз, у період інтернету і смартфонів ти можеш самотужки створити пісню за півгодини. Знайшлися чаклуни цієї справи – і зробили пісню, яка трохи розбавляє нашу рутину. Ми не так вже й добре виступаємо. Щоправда, нас за це сильно не критикують – всі розуміють наші можливості. Головне – бачать, що ми викладаємося на 100 відсотків у кожній грі.

Скрипник Вердер

- За що ви любите Бремен? Чи чисельна тут українська діаспора?

- Українців тут вистачає. Щодо Бремена… Все залежить від того, яка ти людина. Я – чоловік консервативний, спокійний, однолюб. У моїй кар’єрі не було багато команд – «Металург» (Запоріжжя), «Дніпро» і «Вердер». Під час служби в армії – ще СКА (Київ). Ніколи не бігав з команди в команду. Якщо мені подобалось – то подобалось. Потім я вже на сім’ю зважав, а вона звикла до Бремена. От ми і живемо тут. Діти навчаються в університеті, інституті. Дорослішають, налагоджують своє життя – пташки вилетіли із гнізда. Мені ж до вподоби, що тут дуже спокійно. Комфортно почуваюся у Бремені. Відчуваю повагу від свого клубу.

- До чого мають талант ваші діти – Владислав і Ліана?

- Ох! (Усміхається). Чесно кажучи, не очікував, що мій син захопиться біохімією і біофізикою. Це його стезя, яка приносить йому неймовірне задоволення. Університет, лабораторія… Трохи незвично – тато футболіст, а син став професором (Сміється). Але мені подобається, що він не зациклюється на науці, може бути веселим, «почудити». Хлопець, якому 24 роки, вже, в принципі, все побачив. Доньці – 20 років, навчається на юриста в університеті Бремена. Вона задоволена, каже, що себе знайшла. У дітей вже тут свої фройнди – друзі. Своєю чергою ми з дружиною намагаємося допомагати дітям всім, чим можемо.

- Який розпорядок вашого традиційного робочого тижня?

- У неділю, після суботнього матчу, в нас тренування о 10-ій ранку. Я приходжу на стадіон о 8-ій годині. У мене тут хлопці, які вже цю гру розібрали до кісточок. Ми збираємо інформацію, яка надходить з інших фірм нам на сайти, на мою пошту. Там все, що мені потрібно, по матчу, який відбувся. У понеділок в нас вихідний, щоправда, я однаково зайнятий роботою. У вівторок у «Вердері» два тренування – там ми вже робимо з підопічними відеоаналіз. Він буває індивідуальний, по групах або командний. Готуємося до наступного матчу – представляємо майбутнього суперника. Для цього й потрібен час, коли тренер приходить раніше за всіх на стадіон. Там вже чекають співробітники: розповідаємо, сперечаємося, продивляємося, аналізуємо. Це така тренерська рутина, до якої ставлюся із задоволенням. Найголовніше в житті – робити те, що ти хочеш.

У четвер – тренування, де плануємо суперника. П’ятниця – передігровий день. Заїзд в готель на вечерю (не на базу - бази, як такої, нема) і ночівлю. В день матчу у нас прогулянка, потім оголошення складу на гру. Розмовляємо, мотивуємо. Ну а далі – їдемо на стадіон і граємо у футбол.

Скрипник Вердер

- Якою мовою думаєте частіше – російською чи німецькою?

- Сни сняться найчастіше німецькою. У Німеччині в мене багато приятелів, з якими із задоволенням спілкуюся російською або українською мовами. Є тут хлопці з Росії, але, незважаючи на всі ті події, які відбуваються, ми інтелігентно ставимося один до одного. Ці теми у нас не заторкуються. Ми одразу домовилися: якщо хочемо продовжувати спілкування, то варто оминати неприємне.

У мене українські корені, я – українець, і завжди із задоволенням про це кажу. У клубі всі чудово знають, якої позиції я дотримуюся, і чого я бажаю своїй країні.

- За подіями на Донбасі стежите постійно?

- Звичайно. Ще з часу, коли почався Майдан, я дуже скрупульозно читаю новини, став фанатом цього діла. Як будь-який громадянин нашої країни, я з нетерпінням очікую змін. Хочеться, щоб все це відбувалося значно швидшими темпами, щоб інтеграція в Європу проходила скоріше. Я дуже нетерплячий щодо цього.

- З німецької дзвіниці помітний якийсь ефект від реформ в Україні?

- У мене в Україні багато родичів, із якими постійно спілкуюся. Не скажу, що вони хвалять зміни, але в той же час є позитивні відгуки. Зрозуміло, що реформи не відбуваються за день-два. Просто потрібно більш інформативно сповіщати громадян про те, що хорошого відбувається. Як правило в інтернеті можна прочитати щодо однієї події різні точки зору. Хто їх друкує, з яких слів, чи правда це – тут кожен з нас повинен бути інтелігентом і знайти для себе відповіді. У мене це є, я вірю, що в нас все буде добре. Тримаю кулаки за те, щоб в Україні зміни відбулися якомога скоріше.

- Яка атмосфера в самій Німеччині після емігрантського скандалу в Кельні? Чи з’явилося відчуття остраху, нестабільності?

- Та ні. Це все теми для піару різних партій, які змагаються за голоси виборців. Правляча партія допомагає, а опозиція хоче це все припіднести, мовляв, «а ми б зробили по-іншому». Політична метушня, як і у нас. Дивишся – ніби той правильно каже, і інший – також. У Німеччині кожен намагається спіймати опонента на якихось помилках. Всі прекрасно розуміють, чому сталася ця історія з біженцями. Якщо б німці закрили свої кордони, це все було б в Австрії. Це проблема, яка стосується всієї Європи. У Бремені це здебільшого відчувається, коли по телевізору виходять новини. Темі мігрантів приділяють багато часу, тому що потрібно кожній політичній силі дати можливість висловитися – і опозиції, і правим, і лівим. Тема ця дуже розкручена, але насправді все організовано, немає якогось хаосу. Не так тут важко чи страшно, як, наприклад, повідомляють російські ЗМІ.

Вердер, Скрипник

- Поразка від Ф’юрі якось похитнула культ братів Кличків у Німеччині?

- Ні. Я не можу сказати, що їх тут забули. Про Олімпіаду забувають на 2-3 роки і згадують лише тоді, коли розпочинаються передолімпійські змагання. До того часу, поки Володимир знову тут битиметься, або Клички просто приїдуть сюди, про них знову згадають. Я впевнений, що Володя ще битиметься і всім суперникам натовче пики. А те, що він програв Ф’юрі… Якщо б це для нас було найстрашніше, що може трапитись, я б тільки Богу молився.

- Коли ви крайній раз були в Україні і коли збираєтеся приїхати?

- Я завжди приїжджаю на Новий рік. Святкую у колі сім’ї в Новомосковську на Дніпропетровщині. Ще ні разу не пропустив. Часу не так багато, як би хотілося, але намагаюся завжди приїжджати. Наступного разу збираюся в Україну на літні канікули, коли у нас буде пауза.

- Чи припускаєте варіант, при якому сім’я Скрипників може повернутися в Україну на постійне місце проживання?

- У житті нічого не можна планувати. Поки я тут, моя сім’я тут, почуваємося ми комфортно. Що буде далі – нереально загадувати, як би тобі цього не хотілося. Ніколи не боявся жити в Україні, навіть зараз. Тому, в принципі, такого варіанту не виключаю.

Олег Бабій, Олександр Москаленко, Футбол 24

Follow me on Twitter

Читайте також:

Фоменко: Ми зобов'язані гідно виглядати на Євро-2016. Не завдяки грі в більярд чи в карти, звичайно

Кополовець: Вже звик до німецьких геїв - нехай ходять, цілуються

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
11
год
:
36
хв
Манчестер Сіті
21:45
Манчестер Юнайтед
Вгадай результат матчу
Залиште відгук