"Більше не можу терпіти, не можу стати на коліна": від зірки шедевра Гасперіні до мук в Мілані й завершення кар'єри у 31
Колишній футболіст Аталанти, Мілана та збірної Італії Андреа Конті вимушено попрощався з футболом. "Футбол 24" пригадує трагічну кар'єру італійця й ділиться фрагментами його інтерв'ю для Gazzetta dello Sport.
Влітку 2016 року боси Аталанти ухвалили, як згодом з'ясувалося, історичне рішення. Скромну команду із Бергамо очолив Джан П'єро Гасперіні. У перший же сезон тренер фінішував на четвертому місці. Тоді воно не давало права грати в Лізі чемпіонів. Ба більше, навіть бронзовий призер Серії А мусив починати з кваліфікації, а не гарантовано потрапляти в групу.
Втім, зараз не про це. Та четверта сходинка була найкращим фінішем Аталанти в елітному дивізіоні за всю історію. Ніхто тоді не сприйняв це серйозно. Говорили про "сезон Попелюшки" на кшталт К'єво Луїджі Дельнері чи Удінезе Франческо Гвідоліна (зі свіжішого – нинішньої Жирони). Як же вони помилялися...
Хоча в наступній кампанії було лише сьоме місце, потім прийшли три поспіль фініші на третьому, дебютний вихід у Лігу чемпіонів і чвертьфінал найпрестижнішого турніру. Однак не всі герої залишилися в команді до тих часів. Сім'я Перкассі пильно стежила, щоб клуб жив за фінансами. Тож лідерів регулярно продавали. Це лише останні рік-два Гасперіні може блокувати трансфери, тоді ж прощалися з усіма, за кого пропонували хороші суми.
Після уже згаданого сезону 2016/17 Аталанта заробила майже 80 мільйонів на продажах своїх гравців. Найбільше отримали від Інтера за 18-річного Алессандро Бастоні (31 млн). Щоправда, це була плата за потенціал. До складу "нерадзуррі" він добрався лише через два роки, після двох оренд. Тому найдорожчим проданим лідером бергамців літом 2017-го був Андреа Конті 24 (млн) – правий захисник (у Гасперіні – латераль), який забив 8 голів. Це стільки ж, як у Джанлуки Лападули, на той час нападника Мілана, який і викупив Конті.
Як ще по-різному склалася доля цих проспектів із Бергамо. Один змужнів у орендах і поступово став лідером Інтера (хтось уже називає Бастоні найкращим центрбеком світу на цю мить), а інший змушений завершити кар'єру в 31 рік, хоча по-справжньому з футболом він завершив давно. Відразу після переїзду в Мілан, вже у вересні, порвав хрестоподібні зв'язки, відразу після відновлення – ще раз. Загалом чотири травми за понад рік, сумарно 408 днів поза грою. Більше ніхто й ніколи не бачив того Конті, який тягнув Аталанту до першого в її історії четвертого місця Серії А.
Наступні шість років Андреа більше боровся зі своїм тілом, ніж із суперниками на полі. Два останні роки був на контракті з Сампдорією, за цей час відіграв приблизно 150 (сто п'ятдесят!) хвилин. Тож очікувано жодного продовження співпраці. Ба більше, жодних дзвінків від інших клубів. Насправді це дуже сумна, навіть в дечому трагічна, історія, про яку Конті розповів у інтерв'ю.
Я кажу про це тут, для Gazzetta dello Sport. Я зупиняюся. Я не активний користувач соціальних мереж, я ніколи нічого не публікую, і я не думаю, що в цьому випадку буде інакше.
Я виснажений, я борюся з фізичними проблемами, травмами та розчаруваннями протягом багатьох років. Я був вільним агентом протягом року, і в останні три сезони я зіграв лише дев'ять матчів. Ви повинні знати про свою ситуацію, я більше не можу цього терпіти, і це буде моє остаточне рішення.
Я втратив надію. Я знав, що після завершення контракту з Сампою буде нелегко, і я бачив докази цього за ці місяці, протягом яких мені однаково ніхто не телефонував. Тому краще визнати, що все закінчилося, і рухатися далі.
Чесно кажучи, я постійно думаю про те, як би все пішло, якби… Думаю про те, чому інші на полі, а я – на дивані. З часом я навчився з цим жити, але це те, що занурює вас у кризу. Ви робите порівняння, ви шукаєте відповіді, яких не існує. І я думаю, що так буде завжди, ці думки ніколи не покинуть мене.
Після першої травми у мене був намір швидко повернутися, щоб показати, що я все ще здатний приносити користь. Потім, на жаль, все пішло не дуже добре: як тільки я повернувся, я знову завдав собі шкоди, і з того часу це була лише низка проблем і постійний біль.
Немає жодного дня, щоб я розплющив очі і не подумав про своє коліно. Немає жодного моменту, коли я не звертав би на нього уваги. І я говорю про життя, не тільки під час гри. Це зупиняє мене, сповільнює. Наприклад, я не можу стати на коліна, не можу нахилитися.
Чи коли-небудь відчував потребу поговорити з психологом? Ні, і це була велика помилка. Правда в тому, що я ніколи не усвідомлював, наскільки мені це потрібно. Якби я міг повернутися, я б точно це зробив. Я, напевно, зміг би впоратися з усім трохи краще.
Кожен момент після першої травми я відчував страх, не знаючи, що буде зі мною, з моїм шляхом, з моїм майбутнім. Це як примара, яка завжди супроводжувала мене. Коли ти футболіст, ти усвідомлюєш, що так ризикуєш, але потім це трапляється в найкращий період твого життя і трохи змінює його. Можу сказати, що я перестав грати через численні травми. За іншої долі, хто знає, де б я зараз був..."
