"Батько і син тримали банер "Рафа зламався": Бенітес – про стосунки із Роналду, епічне фіаско Шеви і російське "западло"
"Футбол 24" представляє повну версію інтерв'ю Рафаеля Бенітеса – екс-наставнику Валенсії, Ліверпуля, Реала та Ньюкасла 16 квітня виповнюється 60 років. Іспанець підіймає рівень китайської ліги, проте не приховує, що мріє повернутися в АПЛ.
П’ять місяців минуло з того часу, як Рафаель Бенітес покинув Ньюкасл та перебрався до Китаю. Іспанський коуч зустрівся з журналістами видання FourFourTwo та розповів, чому обрав Далянь Іфан, згадав європейську кар’єру після перемоги в ЛЧ з Ліверпулем, важкі часи в Челсі та мадридському Реалі, а також розповів про кілька "менеджерських дуелей". Футбол 24 пропонує ексклюзивний переклад статті.
***
FourFourTwo зустрівся з Бенітесом в один із днів, коли Рафа повернувся на Туманний Альбіон, скориставшись паузою в чемпіонаті Китаю. Іспанець сам запропонував місце для зустрічі, обравши для цього Hickory’s Smokehouse у передмісті Ліверпуля. “На кого ми сьогодні очікуємо?”, – запитав бартендер, побачивши приготування нашого фотографа до інтерв’ю. “Наші боси сказали, що приїде Рафа, але ми їм не повірили”.
Дійсно, цей тихий куточок Мерсисайду здається досить непередбачуваним місцем для того, щоб зустріти там одного з найвідоміших футбольних менеджерів світу – особливо коли його основна робота за п’ять тисяч миль звідси. Цікаво, що сім’я іспанського спеціаліста залишилася жити тут навіть після того, як його шестирічне перебування біля керма Ліверпуля завершилося (2010 рік). Бенітес каже про це і додає: “П'ятдесятьма метрами вище на тому пагорбі розташована школа, де навчалася моя донька. На якомусь етапі, коли я не мав роботи, по п’ятницях ходив тренувати дітей. Один із батьків запитав мене: "Чи ти не проти?". Я погодився і провів кілька тренувань та ігор. В одній з них батьки команди суперника сказали "А-а...У них професіональний тренер", але мені дійсно подобається тренувати”.
Бенітес очікувано продовжує розмову розповіддю про власну роль у Далянь Іфан. Він є достатньо чесним для того, щоб визнати: переїзду до Китаю могло б і не бути, якби справи Ньюкасла цього літа склались по-іншому. Проте коли Рафа береться за роботу, він віддається їй повністю – очевидно, те ж саме він робить і в портовому 6-мільйонному місті на сході Китаю, зовсім неподалік від кордону з КНДР.
Куди б не їхав працювати Бенітес, він завжди намагається охопити кожен аспект життя в країні: “У першу чергу, Китай виділяється своєю культурою – їй 5000 років. Коли я приїжджаю до нової країни, мені завжди цікаво дізнатися якомога більше про неї. Я робив те саме, коли приїхав до Ліверпуля, але там мені було легше, адже я дуже захоплювався Beatles. Потім ти їдеш у Челсі, Ньюкасл та намагаєшся зрозуміти, чим живуть люди там”.
"Я був щасливим, адже Наполі, Ліверпуль, Ньюкасл та Далянь Іфан дуже схожі. Вони не є справді топовими командами. Так, Ліверпуль дійсно не вважався топ-клубом, коли я тільки туди приїхав. Ти маєш битися, ти б’єшся з клубами, що витрачають набагато більше за тебе. Ти маєш щось створити. Це те, що ми зробили у Ліверпулі, це ми намагаємося робити всюди, де б не були”.
Далянь Іфан вже має у своєму складі Марека Гамшіка та Янніка Карраско, а тепер ще й отримав топового тренера, проте команді ніколи не вдавалося посісти місце вище п’ятого у китайській Суперлізі. Коли Ньюкаслу не вдалося вмовити Бенітеса залишитись на Сент-Джеймс Парку, а перспектива поглинання клубу так і не втілилася в реальність, іспанський наставник поїхав до Китаю, де підписав контракт з Далянь Іфан терміном на 2,5 роки. Ще один сезон співпраці з Майклом Ешлі не особливо приваблював Рафу, але він був готовий залишитися в клубі: “Я до останнього чекав новин з Ньюкасла, але поглинання клубу не відбулося, нічого не змінювалося і я не захотів залишатися заради ще однієї “битви за виживання”.
"Тоді я сказав: “Добре, які опції в мене є на даний момент? Європейські топ-клуби на той час були недоступні, отже подумав собі: "Окей, в мене є можливість поїхати до Китаю". Люди казали мені: "Так, але місцева ліга є досить слабкою", на що я відповів: "Знаю, проте в них цікавий проект і вони мають великі амбіції ставати кращими".
Конгломерат Wanda Group (той самий, ім’ям якого названа нова арена мадридського Атлетіко, – ред.) вкладає серйозні гроші в Далянь Іфан, і Бенітес побачив для себе чудову можливість взяти участь в побудові сильного колективу.
“Коли ми приїхали, команда посідала тринадцяту позицію в чемпіонаті, дуже близько до зони вильоту. Згодом ми почали перемагати та дуже хотіли піднятися якомога вище, але президент сказав: "Наша мета цього року – 8-10 місця, наступного року намагатимемося покращити цей результат”.
Першим трансфером Бенітеса на чолі Далянь Іфан став Соломон Рондон. Венесуельський нападник перед цим провів сезон у Ньюкаслі під керівництвом Бенітеса, проте “сорокам” врешті-решт не вистачило коштів для того, щоб повноцінно викупити трансфер Рондона. Але іспанський наставник звик думати про майбутнє, тож скористався можливістю запросити до Китаю форварда, якого він добре знає.
“Клуб має проект під назвою Wanda Project. Вони відправляють дітей до іспанських клубів – Атлетіко Мадрид, Вільяреал, Сельта, Реал Сосьєдад. Там діти працюють з іспанськими тренерами, потім повертаються назад. Нещодавно ми повернули двох юнаків з Атлетіко, вони є майбутнім клубу.
Я привіз сюди свого технічного директора і зараз ми вибудовуємо структуру: координатор юнацьких команд та координатор академії, плюс тренер резервної команди, тренери з фізичної підготовки та тренери воротарів. У нас є десять людей, які регулярно приїжджають з Іспанії до Китаю навчати футболу дітей віком від 6 до 10 років.
Тут це не є звичною практикою, адже китайські діти в школі не грають у футбол. Коли 50 мільйонів людей грають у пінг-понг, ти точно знайдеш серед них кілька дуже хороших гравців. Гуанчжоу Евергранд, Цзянсу Сунін, Шанхай СІПГ та Бейцзін Гоань скуповують найкращих китайських гравців віком до 23 років, тому опцій підсилення місцевими молодими виконавцями відверто небагато. Отже, в нас немає іншого вибору окрім виховання своїх.
Також іспанські спеціалісти навчають місцевих тренерів, тому в майбутньому, коли нас тут вже може не бути, вони матимуть усі необхідні знання та інструменти для того, щоб клуб розвивався за найкращими європейськими стандартами. Повторюся, ми тут для того, щоб залишити щось після себе, намагаємося побудувати певний механізм”.
Бенітес користується можливістю та ділиться тим, що його найбільше вражає у Китаї: “Мій шлях на тренування кожного дня – це досить цікавий досвід. Водій приїжджає за мною о 7:30 ранку, потім ми дуже швидко їдемо, весь час перелаштовуючись з однієї смуги в іншу – тут дуже хаотичний трафік. Одним із випробувань для мене є мовний бар’єр. Китайська – важка для вивчення. Кажуть, що на це може піти до п’яти років. Від того, як ти вимовляєш те чи інше слово, його значення може повністю змінюватися. Я вивчив ‘ni chao’ (привіт, – ред.), потім ти можеш додати ще щось, але виявиться, що це вже неправильна фраза.
Тут кожен іноземний тренер потребує перекладача, і ти повинен добре попрацювати над тим, щоб знайти правильного перекладача, який чітко передаватиме твої ідеї, допомагатиме в трансферних переговорах і повністю відтворить твій емоційний стан – якщо ти розлючений на гравців, він має бути розлюченим також. З одного боку добре, що він завжди поруч з тобою та готовий допомагати, проте іноді ти повертаєш голову, а він все ще тут!”
Схожих мовних проблем у Тайнсайді (регіон у Британії, де розташований Ньюкасл, – ред.) Бенітес не мав, навіть незважаючи на доволі специфічний місцевий діалект під назвою Geordie. У Ньюкаслі Рафа мав проблеми іншого характеру, проте вже зараз Бенітес оцінює 3,5 сезони свого перебування в клубі скоріше позитивно: “Думаю, що це було досить непогано. Я закінчив працювати з Реалом, а Ньюкасл розглядав для себе як дуже цікавий челендж, у першу чергу через місто, потенціал клубу та його вболівальників”.
Проте, прийнявши команду після Стіва Макларена у 2016-му, перед Бенітесом постало завдання якимось чином витягнути команду з зони вильоту АПЛ. Рафаель згадує: “Ми думали так: "У нас непогана команда – можливо, нам вдасться це зробити". Але коли я приїхав, у лазареті перебували 13 гравців, згодом нам не пощастило у кількох перших поєдинках”.
Ньюкасл не зміг уникнути вильоту у тому сезоні. У день, коли “сороки” приймали Тоттенхем в останньому турі АПЛ, Бенітес разом зі своїм тренерським штабом мав багато сумнівів щодо того, чи продовжувати співпрацю з клубом у Чемпіоншипі: “На той момент ми вже офіційно вилетіли з Прем’єр-ліги, а Тоттенхем боровся за другу позицію, але ми перемогли вдесятьох 5:1, фанати співали моє ім’я. Саме ці миттєвості стали ключовими в моєму виборі. Фанати підтримували мене та усіх гравців, саме тому ми вирішили піти на величезний ризик і залишитись у Чемпіоншипі, адже це дуже важка ліга. Головною метою було повернення до АПЛ – і за сезон ми зробили це, ставши чемпіонами ліги!”.
Згодом Бенітес розчарувався, бо керівництво клубу виявилось неготовим витрачати серйозні гроші на підсилення команди після повернення у вищий дивізіон. З цього, власне, і почався період, який найлегше описати фразою “битва з обставинами”, коли Бенітес та його штаб усіма силами намагалися втримати Ньюкасл ближче до середини турнірної таблиці АПЛ: “Коли ми знову підвищилися в класі, це був найбільш правильний час для росту. Окей, ми фінішували десятими, згодом тринадцятими. Цей результат був нормальним, враховуючи ті ресурси, які ми мали на той момент. Але це була битва за виживання.
"Упродовж перших кількох турів ми втратили багато очок, проте чітко знали, що маємо робити, і робили це, що в підсумку принесло результат у вигляді збереження прописки в Прем’єр-лізі. Мої гравці билися як леви, а за спиною у нас були такі ж відчайдушні фанати. Ми були одним цілим і в цьому полягала наша сила”.
Цього літа контракт Бенітеса з “сороками” добігав кінця, а в пресі ширилися чутки про неминучість поглинання Ньюкасла. Це давало Рафі надію на те, що клуб зможе значно збільшити трансферний бюджет, що дозволить поборотися за високі місця. Втім, клуб не змінив власника, і для Бенітеса очевидним було те, що у випадку продовження контракту йому знову доведеться боротися за виживання "під керівництвом" Майка Ешлі: “Я дуже хотів, щоб команда зростала. Я хотів змагатися, але в такому випадку ти маєш бути впевненим у тому, що здатен на це. Проте у керівництва клубу були інші думки з цього приводу. Ми робили все від нас залежне для того, щоб успішно виступати, далі ж все залежало від керівництва.
Я досі люблю це місто, клуб, його фанатів та гравців. Мій останній матч у якості головного тренера Ньюкасла був дуже емоційним: ми перемогли Фулхем 4:0, а фанати наприкінці гри співали моє ім’я, намагаючись переконати мене залишитися. Маю дуже багато гарних спогадів і бажаю Стіву Брюсу усього найкращого. Але я не міг залишитися для ще одного або кількох сезонів боротьби за виживання”.
Крейг Белламі: Червоний світлофор? От лайно – це погана прикмета!
Після переїзду Бенітеса до Китаю, у своєму інтерв’ю Ешлі заявив про те, що цей крок був пов’язаний виключно з фінансовими мотивами. “Я мав відповісти, адже він і сам знає, що це зовсім не так. Я б не залишився працювати у Чемпіоншипі, якби думав так. Я відмовив кільком великим клубам, а минулого літа чекав до останньої хвилини. Зараз не хочу багато про це говорити, підіймати нікому не потрібний галас. Не хочу, щоб уболівальники думали: "Рафа занадто багато торочить про Ньюкасл". Настав час рухатися далі”.
Одна ніч у Стамбулі
Зараз Бенітес відкриває азійську главу своєї кар’єри, проте він завжди пам’ятає про один особливий момент із минулого – той самий день у 2005 році, який назавжди зробив його легендою Ліверпуля. Тоді мерсисайдці після першого тайму програвали 0:3 Мілану у фіналі Ліги чемпіонів, але в підсумку змогли зрівняти рахунок та виграти у серії післяматчевих пенальті. Саме таким успіхом Бенітес завершив свій дебютний сезон в Англії: “У Китаї дуже часто зустрічаю вболівальників Ліверпуля, усі вони чудово пам’ятають Стамбул”, – констатує Бенітес, усміхаючись. Звичайно ж, як таке забути?
“Це був найбільш емоційний фінал за всю історію – можливо більше вже такого не буде ніколи. Ми програвали 0:3, а той Мілан був настільки сильним! Деякі люди можуть сказати "О-о...вам так пощастило тоді!". Проте я так не вважаю. Нам не пощастило. Ти повинен виграти багато поєдинків для того, щоб опинитися у фіналі, і ми зробили це, після чого перемогли й у самому фіналі".
Люди більше говорили про рухи Брюса Гроббелара та про те, як Джеймі Каррагер передавав Єжи Дудеку інформацію про те, куди битимуть гравці Мілана, але правда в тому, що ми тренували пенальті з тренером воротарів – Хосе Мануелем Очотореною. Ми знали чотирьох найкращих пенальтистів у складі Мілана, як вони зазвичай пробивають, і це було величезною перевагою для нашого голкіпера. Наступного року ми виграли фінал Кубка Англії в серії пенальті, і багато хто знову говорив про те, що нам пощастило. Але Пепе Рейна знав, як гравці Вест Хема пробивають пенальті. Це всього лише означає, що твоя команда гарно робить свою роботу.
"Зараз кожен має у своєму розпорядженні статистичні дані, але 15, 20, 30 років тому я мав власну інформаційну базу про те, як гравці у Бразилії та Аргентині пробивають пенальті. Тому, коли вони приїжджали до Європи, ми вже знали, як виконуватимуть удари “з позначки”. Це надає тобі певну перевагу”.
Бенітес вкрай рідко демонструє свої емоції, проте він дуже добре пам’ятає, що відчував після перемоги у Стамбулі: “Я був переповнений гордістю. Це те відчуття, коли ти виконав гарну роботу, добре попрацювавши до цього. Підготовка, аналітика, розмови з гравцями, тренерським штабом, який дуже важко працював для того, щоб надати надати тобі усю необхідну інформацію, прийняття правильних рішень по ходу гри”.
“Пригадую, що навіть розмовляти англійською у перерві мені було досить важко. Коли рахунок став 0:2, я нотував англійською, а сам думав: "Ми поступаємося 0:2, що я збираюся казати?". Згодом пропустили третій м’яч наприкінці першого тайму, і я подумав "Окей, все ще гірше…". Потім ти маєш увійти у роздягальню та почати говорити. Повірте, це було нелегко. Тобі хочеться розмовляти будь-якою мовою, окрім англійської. Ти маєш сказати: "Камон, хлопці! Прокидаємося!", але правильною інтонацією та відповідною вимовою".
“Маю одну веселу історію щодо англійської мови. Того року на тренуванні в Мелвуді було досить вітряно, і я сказав Стівену Джеррарду: "Будь обережний з вином" (ред., – wine), адже думав, що саме так вимовляється слово "вітер" (ред., – wind). Я вимовив це, а хлопці почали сміятися: "Будьте обережні з вином?!". Так, вимова змінює все, тоді я чітко зрозумів, що вітер – це "wind".
“За рік після цієї історії ми грали проти Олімпіакоса у передсезонці. Увесь минулий сезон я казав своїм гравцям: "When you give the ball away, press when losing" (ред., – Коли втрачаєте м’яч – почніть тиснути на суперника). Перед грою з Олімпіакосом до команди тільки-но приєднався Пітер Крауч, і я запитав його: "If we give the ball away, what do we have to do, Peter?" (ред., – Пітере, що ми маємо робити, коли втрачаємо м’яч?). Він відповів: "Close it down". Я сказав, що це неправильно та запитав Діттмара Хаманна, а він: "Close it down". Я кажу "Ні, це неправильно!" і питаю Джибріля Сіссе, який відповідає мені: "Press when losing". "Правильно!", кажу я, а всі хлопці починають сміятися, адже "close it down" означає те ж саме, що й "Press when losing", проте я на той час цього ще не знав!"
“Ці два випадки були досить смішними і вони трапилися на тренуванні та під час передсезонної підготовки, а тепер уявіть собі, що ти так само помиляєшся у перерві фінального матчу Ліги чемпіонів, коли твоя команда поступається 0:3. Не дивлячись на стан гравців, все одно є ризик того, що твоя обмовка може викликати сміх, а разом з ним і втрату концентрації їхньої уваги щодо тебе. Необхідно дуже ретельно підбирати слова".
"Хлопці сиділи, понуривши голови, і я сказав їм: "Ми дуже багато працювали для того, щоб бути сьогодні тут. Ми програємо 0:3, нам немає чого втрачати. Ми все ще маємо 45 хвилин для того, щоб змінити перебіг подій. Підніміть свої голови та просто почніть думати: якщо заб’ємо один гол – ми знову будемо у грі!"
“Потім я звелів своєму асистенту Пако Айєстарану: "Підготуй Діді Хаманна для виходу на поле". Я звернувся до Джимі Траоре: "Окей, міняю тебе і можеш іти приймати душ, ми зіграємо у три захисники: Каррагер, Самі Хююпія та Стів Фіннан". Далі пояснив Хаманну план на другий тайм та відправив його до Пако розігрітися перед виходом на поле, після чого помітив нашого фізіотерапевта Дейва Гейлі з Фіннаном. Я запитав: "Що трапилося?", а Дейв відповів: "Боюся, він не зможе зіграти 45 хвилин". "Що?!".
"Я вже зробив одну заміну першому таймі, Гаррі К’юелл травмувався, тож я випустив на поле Владіміра Шміцера. Діді мав стати моєю другою заміною, тож з огляду на поточний рахунок я не міг собі дозволити у другому таймі витратити ще одну заміну на захисника. В останній момент вирішив: "Окей, Джимі Траоре, повертайся" і випустив його на позицію Фіннана у другому таймі".
Люди кажуть, що нам пощастило, але ні. Ми добре реагували на ситуацію. Ти маєш свій штаб, який аналізує багато інформації, але ти повинен реагувати. Ми зробили це: почали грати у три захисники і стали виглядати значно краще.
“Вони мали Кака між лініями і двох нападників: Андрія Шевченка та Ернана Креспо. У першій половині гри ми не контролювали центр поля. Спершу я вважав, що з гравцями рівня Хабі Алонсо та Стівена Джеррарда ми маємо якісний центр поля, але Кака почувався досить вільно: стиль гри Джеррарда – "box-to-box". Ми випустили Діді на поле і ситуація покращилася, ми більше контролювали гру та виглядали значно збалансованіше".
“Якщо чесно, перед самим стартовим свистком ми казали хлопцям: "Не втрачайте м’яч упродовж першої хвилини". Але ми його втратили, Мілан заробив штрафний та забив на першій же хвилині! Це було зовсім не по плану. Але наша сила полягала в тому, що ми змогли правильно зреагувати, а згодом і наші гравці зробили це”.
Бенітеса довго вважали одним із найкращих футбольних тактиків на планеті. Він довів це у фіналі Ліги чемпіонів-2005.
“Я люблю тактику – особливо полюбляю грати в шахи та Stratego (ред., – настільна гра, в якій кожен гравець керує своєю армією). Я любив це, коли мені було 13 років, я грав та робив нотатки. У 17 в університеті я був тренером та гравцем одночасно, завжди любив тактику. Я їздив до Італії для того, щоб подивитись на Арріго Саккі, Фабіо Капелло та Клаудіо Раньєрі, коли той очолював Фіорентину. Я подорожував світом, аналізуючи тактику".
"Хіба Лобановський росіянин? Він – українець!" Правила життя Фабіо Капелло
“Але немає значення, що у тебе в голові. Ти не можеш програти на дошці для пояснення тактичних маневрів. Коли малюєш щось на фліпчарті, ти завжди виграєш. Але у суперника також є тренер і він також щось знає та вміє. Ти готуєш свій план на гру, але насамперед маєш бути впевненим, що твої гравці здатні втілити у життя твої задуми, бо якщо ні – у цьому просто немає сенсу. Все це не лише про те, як бути гарним тактиком. Ти також повинен бути гарним тренером, твої гравці мають чітко розуміти, що саме вони зобов'язані робити на полі”.
Як тренер, Рафа доволі самокритично ставиться до себе та своїх підопічних. Капітан Джеррард якось зазначив, що мало хто міг дочекатися похвали від Бенітеса. “Так, це правда, але хіба ви не навчалися у школі?” – запитує Рафа, усміхаючись. “Ви пам’ятаєте добрих вчителів чи вимогливих? Хто врешті-решт зміг витиснути з вас більше? Звичайно, що вимогливі! Якщо б це було не так, ми б зараз не працювали над цим інтерв’ю!"
“Якщо ви подивитеся на статистику Джеррарда за часів роботи мого тренерського штабу, то побачите, що він краще грав та більше забивав. Подивіться на результативність Фернандо Торреса, і ви знову ж таки побачите – саме у період нашої роботи в Ліверпулі він демонстрував свій найкращий футбол. Чому? Бо ми були вимогливими, а вони демонстрували свій максимум".
“Тренувати Стіві – справжнє задоволення. Він був капітаном, прикладом для інших. Я кілька разів розмовляв із ним після того, як він очолив Рейнджерс. Не скажу, що щось йому радив, але ми обговорювали та обговорюємо певні речі. Вважаю, у Джеррарда є все для того, щоб стати успішним у новій іпостасі”.
Джеррард – один із п’яти капітанів Ліверпуля, яким вдалося підняти над головою європейський кубок, а Бенітес є частиною навіть більш "ексклюзивного клубу": лише чотири менеджери вигравали трофей для “червоних”, цей факт багато означає для іспанського наставника. На початку інтерв’ю Рафа, погортавши на своєму смартфоні кілька фото з Китаю, продемонстрував нам ілюстрацію, на якій зображений він сам, Боб Пейслі, Джо Феган та Юрген Клопп у якості “легендарного квартету Beatles”, який переходить дорогу на Еббі-Роуд.
Бенітес пояснює: “Я був щасливим, адже приїхав до Ліверпуля з Валенсії після того, як клуб виграв Ла Лігу вперше за 31 рік – два чемпіонства в Іспанії та Кубок УЄФА. Я дуже пишаюся, що є єдиним тренером, який спочатку виграв Кубок УЄФА з одним клубом, а вже в наступному сезоні – Лігу чемпіонів з іншим”. Жозе Моурінью також виграв два ці трофеї один за одним, проте обидві перемоги він здобув у якості наставника Порту.
Цьогоріч Бенітес перебував у Мадриді, де спостерігав, як Ліверпуль виграв свій останній кубок Ліги чемпіонів, і одразу ж скористався можливістю привітати Клоппа: “Ми з ним у добрих стосунках. Я відправив йому повідомлення з текстом “Ласкаво просимо до клубу”.
Маючи сильний колектив та фінансові можливості, Клопп цього сезону сконцентрувався на тому, щоб виграти довгоочікуваний для Ліверпуля титул чемпіона АПЛ. Саме цей трофей так і не підкорився Бенітесу за час його кар’єри в Мерсисайді. Справи не завжди йшли добре, особливо під час суперечливого управління Тома Хікса та Джорджа Джиллетта.
“Маю багато гарних спогадів співпраці із Девідом Мурсом (ред., – колишній, а нині почесний президент Ліверпуля), але він не мав змоги вкладати в клуб стільки грошей, щоб ми були конкурентоспроможними. Коли він вирішив продати клуб, я думав про те, що він продає його не тим людям. Це було досить очевидно – я знав це, вболівальники знали це, а потім ми побачили підтвердження цього. Гадаю, зараз вони мають модель, яка є більш конкурентною. Вони приймають більше правильних рішень, тож спроможні конкурувати із Манчестер Сіті”.
Не зважаючи на складнощі головування Хікса та Джиллетта, Ліверпуль був лідером Прем’єр-ліги у січні 2009-го. Згодом сталася та сумнозвісна прес-конференція Бенітеса, під час якої він звинуватив Алекса Фергюсона в нечесній грі. Дехто вважає, що саме в той момент Ліверпуль втратив титул, проте Бенітес із цим не згідний:
“Люди намагаються порівнювати ті мої слова з прес-конференцією Кевіна Кігана у сезоні 1995/96, але це два зовсім не схожі виступи. Я був дуже спокійним і усі речі, які озвучив, були лише фактами – байдуже, що люди сміялися з того, як я вимовляю слово "факти". Все, що я тоді сказав, було досить очевидним. Думаю, якщо ви проаналізуєте це зараз, то зрозумієте, що я мав рацію".
"Пізніше, коли ми приїхали на Олд Траффорд, пам’ятаю, як батько з сином тримали в руках банер "Рафа зламався". Ми перемогли Юнайтед 4:1, а в останніх 11 поєдинках сезону лише раз зіграли внічию, це було у матчі проти Арсенала (4:4), коли Андрій Аршавін забив чотири м’ячі. Ми виграли десять матчів з одинадцяти".
"Вони [Манчестер Юнайтед] грали на Клубному чемпіонаті світу і мали кілька поєдинків у запасі. Вони виграли їх, вигравали й надалі, проте ми також продовжували перемагати. Я не зламався, ми не зламалися. Люди мають надто коротку пам’ять. Вони піддалися пропаганді людей, які перебувають у виграшному становищі”.
Також Бенітес мав досить жорстке суперництво із Жозе Моурінью. Ця парочка регулярно влаштовувала “бійки” через пресу: “Він [Жозе] робив те, що мав робити, а я робив те, що маю я. Це було причиною того, що Ліверпуль змагався з клубом, який витрачав вдвічі-втричі більше за нас. Але зараз ця історія вже закінчена”.
Від Абрамовича до Переса
Сучасніше суперництво Ліверпуля та Челсі загострилося, коли Бенітес очолив “аристократів” у якості тимчасового менеджера в листопаді 2012-го. Таке призначення викликало багато неоднозначних та негативних реакцій, а ось як сам Рафа коментує свій приїзд до західного Лондона: “Вболівальник зі Словаччини написав у Твіттері, що я обіцяв ніколи не тренувати Челсі – я не казав такого”.
Рафа дивувався банерам, які декілька вболівальників Челсі приносили на Стемфорд Брідж, намагаючись продемонструвати свій протест щодо нового керманича Челсі: “Їх було небагато, якщо чесно, і вони були формату А4. Так, я відчував вороже ставлення від деяких вболівальників, проте можу показати вам багато повідомлень від гравців, [директора] Марини Грановської, Абрамовича та [технічного директора] Майкла Еменало. Коли наприкінці сезону ми грали дві товариські зустрічі проти Манчестер Сіті у Нью-Йорку, вони запросили мене на вечерю для того, щоб подякувати за роботу".
Все це завдяки тому, що Рафа допоміг Челсі подолати важкий період після жахливого старту сезону під керівництвом Роберто Ді Маттео. Бенітес привів команду до третьої сходинки АПЛ, яка давала пряму путівку в Лігу чемпіонів, а до цього ще й виграв із клубом Лігу Європи. В Амстердамі “аристократи” на останніх хвилинах основного часу вирвали перемогу над Бенфікою завдяки голу Браніслава Івановіча.
“Головним пріоритетом Абрамовича було потрапляння до топ-3. Вони були дуже задоволені тим, що нам вдалося. До того ж ми виграли Лігу Європи. Знову ж таки, я хотів би подякувати своєму тренерському штабу. Ми тренували кутові перед грою проти Бенфіки. Португальці використовували зональну опіку, а ми намагалися заблокувати останнього захисника та забезпечувати підключення Івановіча до атаки на дальній стійці. Практикували це на тренуваннях і Хуан Мата просто жахливо виконував подачі, але саме в той момент, на останній хвилині фіналу, він виконав ідеальну подачу, Івановіч забив, а ми перемогли”.
Бенітес провів біля керма Челсі шість місяців. Рівно той проміжок часу, про який домовився з Абрамовичем. А от прощання з Реалом після семи місяців роботи було значно неочікуванішим. Рафу призначили головним тренером Реала перед кампанією 2015/16, але вже після Нового року Флорентіно Перес “вказав Бенітесу на двері”. Замість Рафи команду очолив Зінедін Зідан, який вже за кілька місяців привів “вершкових” до першого [з трьох поспіль] тріумфів у Лізі чемпіонів.
“Раніше я отримував пропозиції від Реала двічі чи тричі. Подумав: "Окей, можливо, цей день настав". Я мав значно більше досвіду. Але ми програли вдома Барселоні. Ключова річ, яку я тоді відзначив для себе, полягала в тому, що фанати були проти президента. Тільки-но вони засмучувалися рішеннями на “верхівці”, головний тренер перебував під тиском. Люди не пам’ятають, що ми лише двома пунктами поступалися Барселоні, що ми забили вісім голів у ворота Мальме та десять у ворота Райо Вальєкано, що виграли групу Ліги чемпіонів, випередивши ПСЖ”.
Найбільшою невдачею став виліт з Кубка Короля через вихід на поле у складі Реала проти Кадіса Дениса Черишева, який не мав права цього робити – дискваліфікація із попереднього сезону. “Я тричі запитував нашого клубного менеджера щодо Черишева”, – із сумом згадує Бенітес. “Чи можуть бути якісь проблеми?”. Мені відповіли: “Ні, жодних шансів на це”. Я сказав: “Окей, добре". Ми розмовляли про це тричі – за день до поєдинку, коли обирали склад, та двічі в день гри”.
Бенітес все ще намагається розвіяти чутки про начебто складні стосунки з найзірковішими гравцями того Реала. Рафа заперечує, що Роналду сердився, коли наставник вимагав від нього тренувати штрафні удари задля збільшення їхньої влучності: “Ні, це неправда. Я аналізував його виконання штрафних ударів, коли він виступав у Манчестер Юнайтед – тоді ми розмовляли про це. Проте він сприймав усе цілком нормально, наскільки пам’ятаю. Ми не тренували з ним штрафні удари, адже я завжди знав, що це гравець світового рівня. Він дуже багато працював і міг відповідати сам за себе”.
"Не претендую на збірну Англії"
Контракт Бенітеса з Далянь Іфан розрахований до кінця 2021 року. Одного дня він, безумовно, хотів би повернутися в АПЛ: “Це точно. Я вирішив очолити Далянь, бо серед топ-шести команд Прем’єр-ліги варіантів не було, а інші команди, які перебували поруч із топ-6, мали чинних наставників. У такому випадку є два варіанти: сидіти вдома та дивитися телевізор, або ж робити те, що приносить тобі задоволення – тренувати гравців".
“Я хочу змагатися, і якщо не можу змагатися на тому рівні, на якому б хотілося це робити – вигравати трофеї, мене може мотивувати клуб із проектом, де ти можеш побудувати щось особливе, закласти фундамент для майбутніх досягнень. А якщо ще й отримуєш купу грошей, це чудово. Що ще я можу сказати?”.
Чи існувала можливість очолити Арсенал влітку 2018-го, коли клуб покинув Арсен Венгер? “Були певні чутки, але не більше”, – каже Бенітес.
Як щодо роботи з національною збірною Англії? Чи може Бенітес уявити себе на чолі “Трьох левів”, якщо Саутгейт піде з національної команди? “Я хочу працювати кожного тижня”, – стверджує Рафа. “Проте хтозна, що може трапитися за пару років? Я відкритий для будь-яких можливостей. Але..., – додає він, усміхаючись. – Не розцінюйте це як "Рафа претендує на посаду головного тренера збірної Англії”.
Так чи інакше, повернення Бенітеса в англійський футбол виглядає дуже вірогідним. Здається, що це лише питання часу. А до цього моменту він продовжуватиме вкладати душу та серце у те, чим займається, бо по-іншому Бенітес просто не вміє. Його мета є кришталево чистою: “Ми хочемо залишити після себе гарну спадщину. Ми хочемо бути впевненими в тому, що після нашого відходу всі інші скажуть: "О, так! Вони провели дійсно чудову роботу”.
Це саме ті почуття, з якими Рафа ідентифікуються у вболівальників Ліверпуля та Ньюкасла. Бенітесу вже вдалося залишити після себе спадщину у двох великих англійських містах – це факт, з яким не посперечаєшся.
показати приховати