Барон Нісі: тріумфальний камбек у Японію, заміна "атомному коню" та Олімпіада-1936 – смертельний конкур на святі нацизму
Лонгрід Михайла Юхименка про життя Такеіті Нісі – найвеличнішого японського конкуриста в історії Олімпійських ігор. У третій частині читайте про зіркове повернення барона з Лос-Анджелеса та тяжку Олімпіаду-1936 у Берліні.
14 серпня 1932 року барон Такеіті Нісі встановив досягнення, якого не чекав ніхто. 30-річний лейтенант виграв золото Олімпійських ігор з кінного спорту – перше й досі єдине для Японії. Тріумф виявився настільки ефектним, що Нісі носили на руках навіть суперники з Мексики та Швеції, а 100 тисяч фанів на лос-анджелеському "Колізеї" аплодували попри поразку США.
Частина 1: Барон Нісі: денді в світі самураїв та забутих окупацій – історія злету головного олімпійського вершника Японії
Частина 2: Барон Нісі: зіркове літо в Голлівуді й аристократизм Олімпіади-1932 – як "хороші японці" стали медійним прикриттям війни
Аристократ, який вільно спілкувався англійською, став зіркою богеми та казино одразу після прибуття до "міста янголів". Перемога на Олімпіаді ототожнила образ Японії з Такеіті – західна публіка на деякий час забула про факт окупації Китаю колегами барона.
Фото за годинниковою стрілкою: 1. Барон Такеіті Нісі й голлівудський актор Дуглас Фейрбенкс; 2. Нісі на кабріолеті Packard Convertible з радіо, придбаному в США; 3. Такеіті разом з собакою на мотоциклі Harley-Davidson; 4. Табличка почесного громадянства Лос-Анджелеса для барона Нісі.
Ефектне повернення в Японію
Барон отримав почесне громадянство Лос-Анджелеса, а 21 серпня – за тиждень після перемоги на Олімпіаді – японець взяв участь у церемонії закладки іподрому Санта-Аніта. Такеіті зізнавався репортерам, що не хоче покидати місто, але лайнер "Чічібу Мару" вже чекав у порту Сан-Педро. Він прибув, аби повернути японську олімпійську збірну на Батьківщину.
Барон Такеіті Нісі (ліворуч), президент лос-анджелеського жокейського клубу Джозеф Смут і місіс Аніта Болдвін – донька "Лакі" Болдвіна, колишнього власника ранчо, на якому відкриють іподром Санта-Аніта / UPI/Bettmann Archive/Getty Images
Свій останній день у "місті янголів" Такеіті перетворив у перфоманс. Кореспондент Los Angeles Times писав, що барон не з'являвся у порту ледь не до самого відплиття – чим розбивав серця красунь японського кварталу.
Лише присутність Кохеї Юси врятувала ситуацію. Полковник зі своєю веселою манерою взяв справу в свої руки, поки на місце не прибув наймолодший офіцер у його команді – який, до речі, має найвищий ранг у соціальному положенні. Нісі, як ви знаєте, всього лише лейтенант.
Нісі роздавав автографи, допоки не опинився на межі зриву. За ним кинулися зграї красунь, коли капітан Аракіда, командир човна, подав сигнал до відплиття.
Найсумніша мить, яку пережив репортер "Таймс", настала, коли човен відчалив, забираючи маленького Нісі назад до Японії та його полку. Такого, як він, більше ніколи не буде.
Повернення додому
“Небесна погода, лейтенант Нісі, небо чисте, небо і кінь воістину чисті", "Божественна майстерність квітучого молодого воїна", "Великий вершник і великий кінь", "Три роки спільної їжі і сну, і, нарешті, цей вінець слави”. Саме такими заголовками японські газети описували тріумф Такеіті Нісі в Лос-Анджелесі. Країна чекала на повернення героя.
На повернення чекали довго. Лайнер "Чічібу Мару" зі збірною Японії покинув порт Сан-Педро 22 серпня, аж через вісім днів після Олімпіади, а шлях до Японії тривав цілих два тижні. Тріумфатор кінних змагань домівкою не марив – коли судно зупинилось у Сан-Франциско на дві ночі, Такеіті разом із друзями сів на літак і відправився назад до Лос-Анджелеса, аби відгуляти останню вечірку.
Цю історію описано на офіційному сайті Кінного клубу університету Хоккайдо. У американській пресі новин про камбек барона знайти не вдалося, але байка передає дух Нісі – такого собі Великого Гетсбі від Японії.
Пароплав з японською збірною пришвартувався у порту Йокогами аж 8 вересня, після чого спеціальний поїзд відправив спортсменів до Токіо. Столичні жителі зустрічали олімпійців на центральному вокзалі Маруноуті, розмахуючи прапорцями, аплодуючи й вигукуючи "Банзай!". Кавалерійська команда вийшла на публіку особливо ефектно – Такеіті, тримаючи національний стяг, очолив парад центром міста.
Кінцевим пунктом маршруту став міст Нідзюбасі, який слугує входом на територію Імператорського палацу. Після цього вершників розсадили по машинах і відправили до храму покійного імператора Мейдзі. У другій же половині дня почалися роз'їзди на урочистості.
Такеіті Нісі з національним прапором у руках веде колону збірної з конкуру. Поруч – полковник Кохеї Юса, начальник кавалерійської школи Нарасіно, суддя на Олімпіаді-1932 і просто "батько кінного спорту Японії". Позаду – вокзал Маруноуті
Міністерство освіти та Спортивна асоціація влаштували конкуристам прийом у "Токіо Кайкан". Це був розкішний палац з кількома ресторанами, концертними залами, приміщеннями для вінчань і прес-конференцій. Міська адміністрація, своєю чергою, запросила на прийом до будівлі Нового концерт-холлу в районі Хібія.
Ліворуч – "Токіо Кайкан", на передньому плані – Імператорський театр. Навпроти цих будівель розташовані Імператорський палац і парк Хібія.
Головною зіркою, звісно ж, був Такеіті Нісі – за ним всюди бігали репортери. Барону навіть довелося зачитати з листочка промову на радіо NHK, яке існує й донині. Тріумфатор кінних змагань у Лос-Анджелесі заявив, що без підтримки японських вболівальників перемоги не сталося б.
Повернувшись додому пізно вночі, Нісі не уникнув урочистостей. Близько 600 представників від "Дзайго-гундзінкай" (асоціації відставних військових), "Чонайкай" (районних громад) та "Сейнендан" (молодіжних об'єднань) влаштували факельну ходу з оркестром, відправившись прямо до маєтку барона. Такеіті вийшов до них разом з дружиною, підняв факел над головою й привітав народ "войовничим гаслом".
Дитяче кімоно 1930-х, на якому зображений олімпійський тріумф Такеіті Нісі
Армія теж не забула про чемпіона. У 1933 році його підвищили до капітана й призначили інтруктором кавалерійської школи Нарасіно. У цей заклад часто потрапляли аристократи й навіть родичі імператора – і вони обожнювали свого офіцера. Нісі вважався вимогливим і жорстким вчителем, однак за хорошу роботу барон дозволяв кататись на власних конях.
Такеіті мав веселий норов і з повагою ставився до простих солдатів, що не вписувалось у традиції імператорської армії – побої та зверхнє ставлення до нижніх чинів вважалися ледь не божественною волею. Втім, лібералізм Нісі виходив далеко за межі тренувань, приймаючи провокативні форми.
Зокрема, барон ігнорував стандартну військову стрижку. Що найбільш важливо, Такеіті не схиляв голову перед імператорським палацом, а на шикуваннях не повертав голову в його бік. Цим жестом Нісі недвозначно натякав, що не вважає монарха живим богом.
Такеіті Нісі та армія: міф про утиски по службі, непросте політичне становище та друзі в імператорському палаці
Вищезазначені витівки в японській літературі часто наводять у приклад, аби створити ореол "білої ворони", яку не любило військове керівництво. Цьому немає підтверджень – Нісі отримував своєчасні підвищення та вважався героєм, а його бешкетування не створювало проблем. Так, барону могли жорстко відмовити у розведенні коня або ж розкритикувати за зосередженість на спорті, однак утисків Такеіті не знав.
Такеіті Нісі – у верхному ряду, третій з краю
Міф ґрунтується на стрімких змінах у настроях японської армії. На початку 1930-х досягнення країни у міжнародному спорті стали відходити на другий план. Військові занурювались у криваву політичну боротьбу, швидко поляризуючись за поглядами й цілями – це було пов'язано з підписанням Лондонського морського договору 1930 року, який вважали нерівноправним. Він обмежував розміри флоту щодо американського.
Відповідальність поклали на умовно ліберальних політиків. У Японії різко набули популярності ультранаціоналістичні та націонал-соціалістичні ідеї. Молоді офіцери та громадські активісти створювали радикальні організації, вимагаючи мілітарної диктатури та ізоляції від Заходу. Військова еліта вимагала того ж, але ще й поділилась на фракції Кодоха (радикалів) та Тосейха (помірних).
Японські путчисти з 1-ї дивізії (вони підтримали радикалів) у лютому 1936-го. Девіз: "Шануй імператора і карай злочинців!"
Як наслідок, у Токіо з 1931-го по 1936-й прогриміло аж шість військових путчів, не кажучи вже про низку політичних вбивств поза ними. Особливо гучним став "індицент 15 травня", який трапився всього за три місяці до Олімпіади-1932 у Лос-Анджелесі. Одинадцять офіцерів флоту розстріляли прем'єр-міністра Інукаї Цуйосі й збиралися вбити Чарлі Чапліна, якого приймав політик. Це мало б натягнути відносини зі США і "оздоровити японську націю" – на щастя, актора на запланованому прийомі не було.
Такеіті Нісі, як любитель західного стилю життя й друг Лос-Анджелеса, дійсно міг зустрічатись з холодним ставленням колег. Тим паче, що заколоти були організовані або підтримані офіцерами столичної 1-ї дивізії, до складу якої входив 16-й кавалерійський полк барона. Втім, бунтівників у полку не було – не в останню чергу через засилля вищої аристократії та аполітичних лібералів на кшталт Нісі.
У японській армії дійсно панувала токсична атмосфера, яка таки виллється у диктатуру військових націоналістів. Конкур і спорт загалом відчули ці зміни, але не одразу й без серйозних утисків. Для барона Нісі перша половина 1930-х взагалі стала найщасливішим періодом у житті.
Армія навіть при бажанні не створила б проблем для Такеіті, враховуючи його знайомства. Барон міг дозволити собі навіть святотатства в бік монарха, адже дружив з принцом Цунейосі Такедою – двоюрідним братом імператора Хірохіто.
"Я йшов за ним по п'ятах. Для мене Нісі був наставником у верховій їзді, випивці та веселощах, а також людиною, яку я ніколи не забуду", – згадував Цунейосі Такеда у мемуарах.
Такеда бажав взяти участь в Олімпіаді (і таки поїхав в складі делегації на берлінську). Існує байка, ніби Такеіті Нісі у 1931-му привіз із Італії не тільки свого легендарного коня Урана, а й коня Фарлі – про це попросив Такеда.
До речі, імператор Хірохіто теж обожнював верхову їзду. Такеіті навіть супроводжував правителя під час військових оглядин.
Імператор Сьова (Хірохіто) під час огляду армії в 1938-му. Такеіті Нісі обведений червоною рамкою.
Після війни Цунейосі Такеда та його син стануть архітекторами відродження японського кінного спорту. А під час Другої світової принц займався фінансами "загону 731" – організації, поруч з якою СС виглядають дрібними хуліганами.
Новий улюбленець барона
Купаючись у славі, Такеіті не забував про спортивну підготовку. Барон мріяв виступити на берлінській Олімпіаді-1936, однак необхідно було задуматись про зміну коня. Норовливий Уран, який тріумфував у Лос-Анджелесі, підійшов би до змагань у майже пенсійному 16-річному віці.
Такеіті Нісі верхи на Урані під час стрибка на Олімпіаді-1932
Достеменно невідомо, чи було у барона Нісі бажання виступити на доморощеному коні, хоча японські публіцисти в цьому впевнені. Таке бажання могло бути присутнім, адже Такеіті працював у особливому стилі виїздки, вигадуючи власні технічні елементи – і він дійсно був патріотом вітчизняного конкуру. Хай там як, для підготовки до Берліна-1936 чемпіон отримав коня, якого вивели в Японії.
Звісно ж, це була непроста іграшка. Жеребець на ім'я Аскотт за зростом не поступався Урану, якого в ті часи вважали гігантським. Його вивели на фермі "Сімуфоса Горіо", якою опікувався Імператорський дім, а тому її коні неодноразово перемагали на внутрішніх японських турнірах.
Аскотта готували до перегонів – маючи високу швидкість, скакун провів 33 забіги, вигравши 17 із них. Що найбільш важливо, він тріумфував на престижних скачках GI, отримавши 53-й імператорський приз.
Аскотт разом з вершником Токата Огата перед скачками, 1933 рік
Втім, після досягнення 5-річного віку коні вважаються старими для перегонів. Аскотт мав відправитись на ферму для подальшого розведення, однак його власник – Токачі Огата – подарував свого улюбленця принцу Нарухіко (дядьку дружини імператора), а той перевів скакуна в Армійську кавалерійську школу Нарасіно. При цьому принц попросив, аби коня спробували використати для розвитку японського кінного спорту.
Такеіті Нісі був інструктором цієї школи, тож не дивно, що Аскотт дістався саме йому (можливо, за сприяння принца Такеди). Протягом трьох років барон цілеспрямовано готував коня до виступу на Олімпіаді-1936. Новий "учень" вирізнявся слухняністю, чого іноді бракувало Урану – і мав високу швидкість.
Такеіті Нісі разом з Аскоттом, 1940 рік
Нацизм і військова агресія – не проблема для олімпійської еліти
Прогресивне суспільство, згадуючи берлінську Олімпіаду, завжди описує подвиг Джессі Оуенса – афроамериканця, якому на очах Адольфа Гітлера вдалося виграти золото у 100-метрівці. Мовляв, це була перемога над злом. От тільки перед Олімпіадою тези були дещо іншими.
Юдофобська пропаганда, расизм і тоталітарність нацистського режиму були очевидними. Із 1933 року деякі країни й організації вимагали бойкоту Берліна-1936, але нацистів це не тривожило. На зимовій Олімпіаді-1936 у Гарміш-Партенкірхені німці не соромились вішати таблички із забороною входу євреям.
FPG/Archive Photos/Getty Images
Демарш МОК у 1936 році змусив НСДАП підчистити фасад, тимчасово прибравши з вулиць антиєврейські лозунги й таблички. При цьому паралельно приймались расові закони. До того ж, німці влаштували шикарний прийом впливовим олімпійським гостям.
П’єр де Кубертен – почесний президент МОК – після приїзду до Німеччини заявив, що “Гітлер є одним із найкращих творчих духів сучасності”.
Президент НОК США Евері Брендедж пішов ще далі – бойкот Олімпіади в Берліні чиновник розцінив як "чужу духу Америки ідею та змову з метою політизувати Олімпійські ігри”. Крім того, американський чиновник закликав євреїв "розуміти, що вони не можуть використовувати Ігри як зброю у боротьбі проти націонал-соціалістів”. Спорт поза політикою, ага.
Засідання МОК, німецького оргкомітету та представників національних і міжнародних асоціацій. Зліва направо: очільник МВС Рейху Вільгельм Фрік, президент НОК Теодор Левальд, рейхсканцлер Рудольф Гесс, президент МОК Анрі Граф де Байє-Латур, рейхсспортфюрер Ганс фон Чаммер унд Остен і державний комісар Юліус Ліпперт / ullstein bild via Getty Images
Третій Рейх на ту мить хоча б не влаштовував військових агресій. На відміну від Японії – її армія та флот провели інтервенцію на Шандунський півострів у 1927 році, окупували Манчжурію в 1931-му та штурмували Шанхай в 1932-му. У 1933-му Імперія вийшла з Ліги націй, а до 1936-го встановила контроль над Північним Китаєм. Всього за рік після Олімпіади розпочнеться повномасштабне вторгнення до Піднебесної.
Колеги Такеіті Нісі входять у північнокитайську провінцію, 1931 рік / Hulton-Deutsch Collection/CORBIS/Corbis via Getty Images)
Японія відкрито кидала виклик світовому порядку й зближувалась із Третім Рейхом. Вже у жовтні 1936 року країни підпишуть Антикомінтернівський пакт. Великі держави стрімко скочувались до великої війни, але це не заважало приїзду японських офіцерів на чергові змагання з кінного спорту.
Нацизм організаторів Олімпіади залишався "поза політикою", а вояж барона Нісі в Лос-Анджелес у 1932-му зробив хорошу рекламу японським офіцерам. У Берлін вони їхали за новими медалями й славою.
Приїзд Японії на Олімпіаду-1936
Першою проблемою японської кінної збірної стала дорога. Команду необхідно було перевезти з Далекого Сходу в Західну Європу, подолавши аж три океани й кілька кліматичних поясів. Навіть для людей це не завжди просто, а коням тим паче.
Як тварин підіймали на човни у 1930-х. На фото – американський кінь на прізвисько "Хутряний пояс"
Чотири роки тому японці відправились до Америки на лайнері "Чічібу Мару" компанії Nippon Yusen, витративши два тижні. До Німеччини ж шлях становив аж 50 днів. Підданим імператора довелося відмовитись від національного перевізника, організувавши "круїз" на новенькому німецькому "Шарнхорсті". Пароплав розвивав на 4 вузли вищу швидкість, що скоротило плавання до 34 днів. Човен був настільки крутим, що в роки Другої світової японці викупили його та переробили в авіаносець.
Японська кінна команда складалася з чотирьох вершників – капітана Асаносукі Мацу, лейтенанта Манабу Івахаші, лейтенанта Хіроцогу Інанамі та капітана Такеіті Нісі. Відправившись із Йокогами у березні, вони прибули до Бремена наприкінці квітня 1936 року. Барон Нісі привіз зі собою не тільки Аскотта, а й улюбленого Урана.
Цей склад являв собою другу проблему японської збірної. Чотири роки тому острів'яни виставили ікони національного кінного спорту, а нинішня четвірка була молодою й недосвідченою. Найголовніша зірка при цьому приїхала з доморощеним конем і конем-пенсіонером.
Третьою проблемою став формат змагань. В очі впадало колосальне розширення учасників – у Німеччину приїхали 127 вершників із 21 країни. Чотири роки тому на Олімпіаду прибув лише 31 спортсмен із 6-ти країн. Барон Нісі на турнірі з конкуру в Лос-Анджелесі мав тільки 10 суперників, а тепер їх було аж 53.
Олімпіада-1936 – найважчий спортивний іспит барона
Кінний олімпійський турнір складається з трьох дисциплін – виїздки (так званий дрессаж), триборства та стрибків з перешкодами (тобто з конкура). У виїздці змагаються в мистецтві керування конем, а в конкурі вершники проводять біг з перешкодами. Триборство об'єднує ці види спорту з кросом на витривалість.
Командант Даніель Жилуаз (Франція) на олімпійських змаганнях з виїздки-1936. На задньому тлі – берлінський Олімпіаштадіон
У 1932-му Японія вийшла лише на стрибки, тріумфувавши завдяки Такеіті Нісі. Чотири роки потому Імперія наважалась взяти участь ще й триборстві. Воно починалося в день відкриття кінних змагань – 13 серпня 1936 року.
Стартували у ньому з виїздки. Такеіті Нісі обрав Аскотта, якого готували до демонстрації японського стилю – його уособленням був сам барон. Втім, демонстрація завершилась катастрофою. Олімпійський чемпіон посів 34-те із 50-ти місць у заліку, хоча й перевершив своїх партнерів по команді.
На фото праворуч – Такеіті Нісі (в центрі) разом з партнерами по кінній олімпійській збірній-1936
Наступного дня починався 36-кілометровий крос, розбитий на п’ять етапів:
7-кілометрову трасу, яку необхідно було подолати за 29 хвилин і 10 секунд;
біг на 4 км з 12 перешкодами – треба було вкластись у 6 хвилин 40 секунд, причому тут починали нараховувати штрафні бали за помилки;
15-кілометрова ділянка дороги з пересічною місцевістю, на яку давали трохи більше години. Тут штрафували і за втрату часу;
8-кілометрова ділянка з 35 перешкодами, яку треба було подолати за 17 хвилин 46 секунд;
ділянка грунтової дороги протяжністю 2 км, яку слід подолати за 6 хвилин.
Такеіті Нісі змагався відчайдушно, хоча конкуренція була шаленою, а траса – надзвичайно складною. Із 50-ти учасників завершити крос змогли тільки 27, а із 14-ти команд лишень 4 уникнули дискваліфікації. Вона призначалася усім збірним, яким не вдалося пройти дистанцію без втрат у складі.
Японія теж опинилась у списку відсторонених. Асаносуке Мацуї та Манабу Івахаші набрали три грубих помилки на етапі 8-кілометрового кросу. Єдиним, хто зміг пройти всю ділянку, став Такеіті Нісі.
На 7-кілометровій трасі він продемонстрував далеко не найкращий час, однак 4-кілометровий відрізок барон завершив третім за швидкістю й п’ятим за очками. Всі подальші ділянки японець пройшов гідно, тримаючись у групі лідерів – у підсумку, Такеіті завершив крос на 11-й позиції!
Японська збірна конуристів на Олімпіаді-1936
Фінальне змагання з конкуру Такеіті Нісі пройшов лишень з однією несерйозною помилкою. Всього трьом спортсменам вдалося завершити стрибки з нулем штрафних балів. У підсумку, японський чемпіон разом з Аскоттом завершив триборство на 12-й позиції – провал на виїздці і ще одна невдача (про неї трохи згодом) сильно підрізали крила.
За традицією, в останній день Олімпійських ігор проводили “Кубок націй” – змагання зі стрибків. У той же день завершилось триборство, тож барон Нісі замінив втомленого Аскотта на Урана, якому було 17 років. Улюбленець Такеіті вважався “пенсіонером” – лічена кількість коней на турнірі була старшою, а середній вік тварин у Берліні становив 11,6 років.
Такеіті Нісі виводить Урана на тренування. 28 квітня 1936 року, Берлін / Paul Thompson/FPG/Archive Photos/Hulton Archive/Getty Images
На 120-тисячному Олімпіаштадіоні повторити успіх Лос-Анджелеса не вдалося. Вже на перших чотирьох перешкодах Уран і Такеіті допустили три помилки – Уран зачепив бар’єр (висота 1,3 м) та подвійний оксер (висота брусів 1,3-1,6, ширина 1,4), а також відмовився з першого разу проходити “калитку” (1,5 м).
У наступних 16 перешкодах японець демонстрував чемпіонський рівень, допустивши всього два промахи – Уран зачепив перешкоду висотою в 1,4 м та “калитку”. Як наслідок, Такеіті Нісі набрав 19 штрафних очок за помилки й 1,75 за перевищення ліміту часу. Старість Урана таки далася взнаки...
Такеіті Нісі разом з Ураном перестрибує через перешкоду. Олімпіада-1936
Фінальний результат у конкурі розчарував Імперію. Тріумфатор Лос-Анджелеса посів у Берліні 20-те місце з 54-х. Щоправда, це не так і погано – 16 спортсменів взагалі не змогли пройти дистанцію, а Японія стала однією з семи команд, якій вдалося увійти до командного заліку (нікого не дискваліфікували). Острів’яни випередили саму Францію.
Міф про допомогу Рейху та пекельна траса в Німеччині
Результат Такеіті Нісі на Олімпіаді міг бути кращим, якби не одна важлива подія на змаганнях з триборства. На 8-кілометровій ділянці японець втратив аж 60 балів, що частково стало наслідком падіння з Аскотта (-40 балів).
Історія швидко обросла міфом про навмисне падіння, зумовлене політичною необхідністю. Мовляв, таким чином Японія намагалася не заважати Німеччині на домашніх Іграх – того вимагало політичне зближення держав. І німці дійсно перемогли у всіх дисциплінах! Як у командному, так і в індивідуальному заліку господарі всюди взяли золоті медалі.
Переможці командного заліку на кінних змаганнях берлінської Олімпіади, зліва направо: капітан Рудольф Ліпперт (кінь Фазан), капітан Людвіг Штюббендорф (Нурмі), старший лейтенант Конрад фон Вангенхайм (Курфюрст) / ullstein bild via Getty Images
Дослідники називають інші причини невдачі Нісі. По-перше, японська збірна перед змаганнями прихворіла, адже у Берліні стояла прохолодна погода. Крім того, проходження кросу ускладнив дощ.
Версія виглядає правдоподібно. У перший день кінного турніру дійсно було вітряно, а температура коливалася в районі 17º-18º C. Наступного дня небо затягнуло хмарами, а о 10-ій ранку пішла злива, яка тривала до вечора. Температура опустилася до 13º-16º C.
У перші два дні відбувалися змагання з виїздки, а крос стартував аж на третю добу. Цього могло вистачити, аби японці застудились. Втім, значно важливішим фактором невдачі виявилась траса. Перешкоди, які створив її автор – Август Андреа – пізніше були заборонені міжнародною асоціацією.
Капітан Ерл Фостер Томпстон (США) на коні "Дженні Кемп" долає перешкоду №35 – рів, у якому розташовано висхідний оксер.
Що і говорити, коли із 50 учасників до фінішу дісталося тільки 27, а три коні зазнали несумісних з життям травм. Шведський Монастир отримав поранення на ідеально рівній трасі, а угорський Леґени порвав сухожилля під час бігу з перешкодами. На тому ж етапі загинув і американський Сліппері Слім – один із найкращих коней Олімпіади зламав коліно й вивихнув плече. У поляків зашкутильгав найсильніший скакун – Бен Гур.
Люди теж страждали по максимуму. Німецький лейтенант Конрад фон Вангенхайм зламав ключицю, а польський капітан Здзіслав Кавецкі ушкодив кілька ребер і зазнав серйозних рваних ран. Тим не менш, обидва пройшли дистанцію.
Лейтенант Конрад фон Вангенхайм
Найбільш скандальною на 8-кілометровій ділянці стала перешкода №4, яка являла собою стрибок через бар’єр у ставок. По-перше, до Олімпіади-1936 бар’єрів перед ставком ніхто не робив, а по-друге – у водоймі було нерівне дно. Лівий бік виявився дещо вищим за правий.
Барон Нісі скаржився в одній з газет: "Рів на трасі був поглиблений лише посередині, і ненімецькі учасники змагань не були про це проінформовані. Це – спосіб ведення справ, який суперечить лицарству".
Аж 28 із 46 учасників допустили падіння на ставку. У 18-ти випадках кінь падав разом з вершником, а ще 10 спортсменів звалилися без падіння коня; тричі тварини відмовлялись від стрибка. Саме на цій перешкоді загинув Сліппері Слім і саме тут вивихнув плече Конрад фон Вангенхайм.
Один із партнерів Такеіті Нісі падає на перешкоді №4. Getty Images підписало його як падіння Хіроцогу Інанамі, але він не брав участі в кросі / Sportbild Schirner /ullstein bild via Getty Images
Проблемою стала не тільки складність перешкоди, а і труднощі з підготовкою до стрибка. Німці, як господарі, знали про особливості ставка – і то не уникли помилок. Виявилось, що для успішного подолання необхідно підходити до бар’єру повільно, не нахиляючи корпус вперед і міцно тримаючи коня за віжки – більшість же намагалась вриватись на великій швидкості.
Залишився дуже розмитий кадр, на якому Такеіті разом з Аскоттом стрибає у ставок (фото ліворуч). Техніка, схоже, була правильною. Невідомо, чи саме тут падав барон Нісі (офіційні репорти не уточнюють цей факт), але на дану перешкоду Такеіті часто скаржився друзям і журналістам.
Не менш важкою була і п’ята перешкода – рів Александра. На ній одразу 10 конкуристів отримали дискваліфікацію, а вісьмом нарахували штрафні бали. Частково проблеми на ній пояснюються переляком коней після ставка.
Німці ж не бачили жодних мінусів у настільки складних трасах. Офіційний буклет Олімпіади-1936 обурювався рішенням Паризької конференції, на якій стрибки через бар’єр у ставок заборонили – на думку авторів, це означало ослаблення змагань, які мали би бути наближеними до військових реалій.
Праворуч – перешкода №5. Гауптманн Людвіг Штюддендорф (Німеччина) на коні Нурмі проходить її. Він стане золотим медалістом / ullstein bild via Getty Images
Це було в дусі німецької школи, безжальної як до коня, так і до вершника. У німецькому звіті особливо потішила теза щодо іспиту траси перед Олімпіадою – мовляв, її перевіряли саме на військових конях, не виявивши проблем. Чомусь вони знайшлися тільки у найкращих конкуристів світу з елітними скакунами.
Словом, падіння Такеіті Нісі в Берліні пояснюється і без теорії змови. Десятки зірок конкуру попадали у Німеччині, а японець ще й міг підхопити застуду. Та і трасу після дощу в наші часи проходити б не дозволили.
Такеіті Нісі верхи на Аскотті в Берліні, 1936 рік
Зрештою, осічка на кросі не сильно-то й допомогла німцям. Якби Такеіті пройшов дистанцію без 60-очкового штрафу, то посів би лишень сьому позицію. Результати барона на цій Олімпіаді відповідали тому місцю, яке він посів – поза межами першої десятки.
Що було далі – читайте у четвертій частині лонгріду...
