Банда О'Лірі. Як "Лідс" опинився за крок від фіналу

Дебютний вихід донецького "Шахтаря" у груповий турнір Ліги чемпіонів. Сенсаційне фіаско "Барселони", яка попри наявність зірок такого масштабу як Рівалдо, Клюйверт чи Енріке, посіла лише третє місце у своєму квартеті. Сім голів Рауля за "Реал". По шість м'ячів легендарних Елбера, Жардела, Скоулза. Драматичний фінал на міланському "Сан-Сіро". "Смертельна" серія пенальті, історичні сейви Олівера Кана і гіркі сльози Сантьяго Канісареса. Це діялося майже 15 років тому, а у багатьох з вас, напевно, таке відчуття, що – вчора. Присмак ностальгії за тим футболом на зламі тисячоліть знайомий і автору цих рядків. Проте ансамбль спогадів був би неповним без "Лідса".

В історії клубу із Йоркшира було три дуже яскраві спалахи. Найперший пов'язаний з іменем тренера Дона Ріві: у 1960-70-х "Лідс" двічі ставав чемпіоном Англії, двічі здобував Кубок Ярмарок, виходив у фінал Кубка чемпіонів (щоправда, вже під керівництвом Джиммі Армфілда, якому Ріві дбайливо передав команду, коли пішов на підвищення – у збірну Англії).

На межі 80-90-х помітного успіху з "павичами" досягнув Ховард Вілкінсон. "Лідсу" із цим тренером підкорився третій і поки що останній титул чемпіона Англії. Зрештою, назавжди своє ім'я в історію клубу вписав ще й Девід О'Лірі, який спершу був асистентом Джорджа Грема, а у 1998 році повноцінно очолив "Лідс". І тут почалося!

В першому ж сезоні під керівництвом цього молодого ірландського спеціаліста йоркширці фінішували у топ-четвірці. А вже через рік у нелегкій боротьбі із "Ліверпулем" і "Челсі" вибороли третє місце, поступившись лише МЮ та "Арсеналу". Це не дало "Лідсу" прямої путівки груповий етап Ліги чемпіонів, однак сумнівів у тому, що команда О'Лірі туди проб'ється крізь кваліфікаційне сито, практично не було. Весною 2000-го "павичі" дійшли аж до півфіналу Кубка УЄФА, де поступилися у кривавому протистоянні з турецьким "Галатасараєм". Тобто, молода і хижа банда вже отримала у Європі гарну перевірку боєм, тож була готова до нових, значно серйозніших викликів.

Девід О'Лірі і його штаб

У третьому кваліфікаційному раунді жереб звів "Лідс" із "Мюнхен 1860". На "Елланд Роуд" у господарів поля вдавалося практично все – впритул до 90-ї хвилини. Англійці забили два м'ячі зусиллями Алана Сміта та Іана Харта. Однак не встеживши за австралійським легіонером "Мюнхена" Полом Агостіно, йоркширці пропустили гол, який поставив їх у не надто комфортне становище перед візитом у Німеччину. Висновки були зроблені: через два тижні підопічні О'Лірі зіграли еталонно біля своїх воріт, а єдиний м'яч на "Олімпіаштадіоні" забив все той же Сміт. "Лідс" – у груповому турнірі!

Ейфорія помітно пригасла, коли відбулося жеребкування. "Павичі" отримали в суперники двох справжніх "монстрів" – "Мілан" і "Барселону", а турецький "Бешикташ" був лише слабкою втіхою. Перший тур остаточно накрив фанів "Лідса" мокрим рядном. Їх улюбленці без жодних шансів "згоріли" на "Камп Ноу" – 0:4, пропустивши від великих Франка Де Бура, Рівалдо і Клюйверта (двічі).

Після такого розкішного подарунку з небес "павичі" відродилися, наче фенікс, і у третьому турі знищили "Бешик" – 6:0. На будь-який смак забивали Бойєр, Відука, Маттео, Бакке і навіть ветеран Даррен Хакербі. Ця перемога здивувала не лише рахунком. У попередньому турі турки в Стамбулі розтрощили саму "Барсу" – 3:0, і тут такий "попандос". Турнірна ситуація в групі Н заплуталася остаточно.

Четвертий тур не вніс жодних коректур у розташування клубів. "Лідс" привіз із Туреччини нульову нічию, а "Мілан" на "Сан-Сіро" видав розкішний спектакль із "Барсою" – 3:3. Таким чином у "Мілана" і "Лідса" було по 7 очок, у "Барселони" і "Бешикташа" – по 4. Йоркширці отримували неймовірний шанс вже в п'ятому турі оформити вихід у наступний раунд, заодно створивши дуже гучну сенсацію – за бортом залишалася "Барселона". Щоб втілити цю комбінацію в життя, потрібно було "всього лише" перемогти каталонців на "Елланд Роуд", що неймовірні "павичі" майже зробили. Вони вели в рахунку упродовж 90 хвилин – після голу Бойєра. Але на 90+4 Рівалдо врятував для "Барси" нічию, продовживши агонію своєї команди ще на один тур.

"Лідс" таки досягнув бажаного для себе результату на "Сан-Сіро", відстоявши з "Міланом", який уже не мав турнірної мотивації, нічию 1:1. Тож "Барсі" у паралельному матчі не допомогла розгромна перемога над "Бешиком".

Сенсація? Безперечно! Але "Лідс" тільки входив у кураж. Що там жереб у другому груповому етапі приготував? "Реал", "Лаціо", "Андерлехт". А йдіть-но сюди, голубчики!

Фіаско в першому турі (програли на власному полі "Реалу", 0:2 – голи Єрро і Рауля) ще нічого не означає. У наступних трьох турах "Лідс" лише перемагав ("Лаціо" – 1:0, "Андерлехт" – 2:1 і 4:1), тож навіть видовищна і дуже гідна поразка на "Сантьяго Бернабеу" (2:3) не вплинула на перспективи команди О'Лірі. Останній штрих – гостросюжетна нічия з "Лаціо" (3:3) – і "Лідс" виходить у чвертьфінал. Звісно, що євроуспіхи вимагали певних жертв у чемпіонаті Прем'єр-ліги. Зокрема, йоркширці втратили очки з відвертими аутсайдерами "Ковентрі" та "Бредфордом", а це згодом аукнулося на фініші – "Лідс" пролетів повз п'єдестал пошани.

Тим часом у чвертьфіналі Відука, Сміт, Бойєр і Ко продовжили писати історію. Їм трапився "СуперДепор" Хав'єра Ірурети – міцний горішок, об який в тому сезоні ламали собі ікла і "Юве", і "Мілан", і ПСЖ. Але на "Елланд Роуд" ла-корунці були безжально биті – 3:0. Харт, Сміт і Ріо, трясця його матері, Фердінанд зробили вечір для кожного фана, який ототожнював себе з "Лідсом".

Щоправда, у тодішнього "Депортіво" характер був "на п'ятірочку з плюсом". Команда Ірурети справедливо вважалася одним з найкращих спеціалістів по камбеках. Тож коли на "Ріасорі" Джалминья відкрив рахунок вже на 9-ій хвилині – "Лідс" злегка "поплив". У другому таймі Дієго Трістан подвоїв результат. Ще один гол у ворота гостей – і овертайм, а там іспанці вже напевно б дотиснули деморалізованих суперників. Але свою гру спіймав досвідчений воротар "павичів" Найджел Мартін. Великою мірою завдяки йому "Лідс" таки втримав потрібний рахунок і опинився на захмарній висоті – у півфіналі.

А далі був нерівний бій із неперевершеною "Валенсією" Ектора Купера. Вперше у сезоні "Лідс" зіткнувся віч-на-віч із суперником, якому відчутно поступався, і одним лише характером тут схилити шальки на свою користь було нереально. Нулі на табло "Елланд Роуд" спонукали "павичів" у матчі-відповіді на "Местальї" лягти кістьми, але не програти. Проте Хуан Санчес дуже швидко (16-та хвилина) відкрив рахунок, а одразу після перерви завдав "удару милосердя", після якого стало зрозуміло, що казка "Лідса" підійшла до логічного завершення. Гаїска Мендьєта третього м'яча міг і не забивати – відчайдушні хлопці з берегів річки Ейр склали зброю.

Як склалося їхнє життя і кар'єра?

Найджел Мартін. Голкіпер. У "Лідс" прийшов ще за два роки до того, як О'Лірі очолив команду. Відзначався неймовірною реакцією, саме у сезоні 2000/01 рятував свою команду у безнадійних, здавалося б, ситуаціях. Зокрема, на ла-корунському "Ріасорі", коли "Депортіво" був за крок від гучного камбеку, але того вирішального м'яча таки не забив – Мартін стояв муром. У 2003 році голкіпер перейде в "Евертон", де й закінчить кар'єру у 40-річному віці – хронічна травма гомілкостопу. До речі, вболівальники "Лідса" визнали Найджела Мартіна найкращим воротарем в історії клубу.

Пол Робінсон. Голкіпер. Перебував у затінку великого Найджела Мартіна, з'являючись на полі лише по великих святах, і лише після того, як Мартін переїхав на "Гудісон", здобув міцне місце в основі. Упродовж 2000-х Робінсон був голкіпером збірної Англії – саме в той проміжок, коли Сімен пішов на пенсію, Джеймс демонстрував нестабільну гру, а Гріну і Харту ще належало змужніти. Запам'ятався абсолютно безглуздим голом, пропущеним у Загребі від збірної Хорватії.

Гаррі Келлі. Захисник. Ірландський бек розпочинав кар'єру в молодіжній команді "Дроеди", яку кілька років тому київське "Динамо" заледве пройшло в Лізі чемпіонів, проте в "дорослому" футболі грав лише за "Лідс". Упродовж 1990-2000-х Келлі провів у футболці "павичів" 531 матч, що є восьмим показником за всю історію клубу. Вирізнявся веселим характером. Якось на тренуванні він розіграв Ніккі Бірна, майбутню зірку поп-гурту Westlife. Бірн пробувався на посту голкіпера, але якось перед тренуванням Гаррі одягнув його форму, ставши у ворота. Тренер О'Лірі вдав, що не помітив підміни, і змусив Бірна відпрацювати разом з польовими гравцями. До таких навантажень Ніккі виявився неготовий, тож невдовзі безсило розлігся на газоні.

Данні Міллз. Захисник. Розпочинав у "Норвічі" і "Чарльтоні". У 1999 році "Лідс" придбав цього правого бека за чотири з копійками мільйони фунтів. І Міллз виправдав покладені на нього сподівання, граючи у захисті надзвичайно ретельно. Паралельно він отримав виклик у національну збірну Англії, з якою поїхав на чемпіонат світу-2002. Та після Мундіалю Денні помітно здав, тож невдовзі його віддали в оренду у "Міддлсбро". Догравав Міллз у "Ман Сіті", "Халлі", "Чарльтоні" і "Дербі".

Лукас Радебе. Захисник. Видатний син південноафриканського футболу народився в багатодітній сім'ї. Окрім нього до батьків простягали голодні ротики ще 10 дітлахів. Кар'єру розпочав у відомому клубі "Кайзер Чіфс" на позиції півзахисника, але якось автівку, в якій їхав Радебе, розстріляли з вогнепальної зброї. Лукас отримав важкі поранення, але через деякий час одужав. Про продовження кар'єри у "Кайзері" не могло бути й мови. Тим паче, футболістом зацікавився "Лідс". Тут він гратиме наступні 11 років, і тут закінчить кар'єру. До слова, Радебе удостоївся честі бути капітаном збірної ПАР на чемпіонатах світу 1998 і 2002 років.

Лукас Радебе проти Ернана Креспо

Ріо Фердінанд. Захисник. Багаторічний лідер захисту МЮ не потребує жодних рекомендацій. Проте, напевно, не всі знають, що під крило сера Алекса Фердінанд потрапив з "Лідса", де встиг навіть покапітанити. Взагалі-то свою кар'єру Ріо розпочинав у "Вест Хемі" ще в середині 1990-х. Звідти перебрався у "Лідс" за рекордні для "павичів" гроші – 18 мільйонів фунтів. У 2003 році захисник відмовився пройти тест на допінг, за що був дискваліфікований на 8 місяців, тож пропустив половину сезону АПЛ, а також Євро-2004. Безхмарне життя Ріо закінчилося цьогоріч: у нього померла дружина, а "Квінз Парк Рейнджерс", де він догравав кар'єру, вилетів у Чемпіоншип. Тим не менше, Фердінанд не впадає у депресію. Він активно веде мікроблог у Твіттері і регулярно з'являється на публіці.

Джонатан Вудгейт. Захисник. "Лідс" дав цьому футболісту путівку в життя. У 2003 році, коли справи "Лідса" різко погіршилися, Вудгейт евакуювався в "Ньюкасл", звідки його викупив мадридський "Реал" за 13 мільйонів фунтів. Сказати, що цей трансфер шокував – не сказати нічого. Тим не менше, Вудгейт, як і очікувалося, не зумів закріпитися в основі Королівського клубу. Швидко зрозумівши свою помилку, "вершкові" сплавили Джонатана у "Мідлсбро" за 7 мільйонів фунтів. Тут він числився практично до сьогодні.

Іан Харт. Захисник. Не повірите, але це племінник вищезгаданого Гаррі Келлі. Поруч із дядьком Харт відіграв чимало матчів за "Лідс". На піку слави його хотіли "Мілан" та "Барселона", але керівництво клубу відкинуло пропозиції грандів, не бажаючи оголювати свої тили. Після трьох років в іспанському "Леванте" кар'єра Харта пішла на спад. Зараз йому 37 років, і він допоміг "Борнмуту" пробитися в АПЛ. Щоправда, далі ветерану – не по дорозі з командою.

Ерік Бакке. Півзахисник. Потужний норвезький вікінг провів у "Лідсі" довгих сім років, зігравши півтори сотні матчів. Відзначався пристрастю до високого градусу, тож якось був затриманий за їзду у нетверезому стані. Три роки тому Бакке закінчив свою кар'єру там, де й розпочав – у норвезькому клубі "Согндаль".

Джейсон Вілкокс. Півзахисник. Вихованець "Блекберна", провів на "Івуд Парку" десять років. Вважався одним з найперспективніших молодих футболістів Англії, проте схильність до травм не дозволила Вілкоксу розкритися на всі 100. Наприкінці 90-х перейшов у "Лідс", проте так і не став тут одним з основних гравців. Після закінчення контракту з "Юнайтед" Джейсон опинився у "Лестері", а догравав у "Блекпулі".

Олів'є Дакур. Півзахисник. Вправний домінатор в центрі поля набув необхідного досвіду виживання в англійському футболі, коли перебрався з рідного "Страсбура" в "Евертон". У "Лідсі" Дакур грав три роки, починаючи з 2000-го. Грав якісно, впевнивши босів "Роми", що їм потрібен саме такий футболіст. Згодом, вже після Риму, в Олів'є був етап міланського "Інтера", а от у "Фулхемі" та "Стандарді" він вже догравав, зрідка виходячи на поле. Зараз працює на телебаченні, модерує футбольне ток-шоу.

Дакур в атаці

Домінік Маттео. Півзахисник. Шотландський універсал з італійським прізвищем міг зіграти як у захисті, так і в центрі півзахисту. У "Ліверпулі" він міцно зіп'явся на ноги, тож на "Елланд Роуд" переїхав вже цілком сформованим гравцем. Сезон, про який у нас йде мова, став для Маттео дебютним у футболці "Лідса". Він одразу ж взяв високу ноту, забивши у Лізі чемпіонів самому "Мілану" на "Сан-Сіро". Після переходу Ріо Фердінанда в МЮ, став капітаном команди.

Лі Бойєр. Півзахисник. Напевно, найхаризматичніший гравець тієї команди. Висококласна гра у поєднанні з хуліганськими витівками – ось секрет популярності Лі. Він став першим футболістом АПЛ, який отримав... 100 жовтих карток. А ще був спійманий на курінні марихуани. А ще ледь не загримів за гратами, коли напару з Вудгейтом смачно віддухопелив пакистанського студента. А ще побився з одноклубником Кіроном Дайєром прямісінько на полі, коли їх "Ньюкасл" горів "Астон Віллі". А ще, а ще, а ще... І тим не менше, за надважливі голи Лі Бойєру пробачали усе.

Девід Бетті. Півзахисник. Розпочав кар'єру в "Лідсі" ще наприкінці 1980-х. Після чемпіонського титулу-1992 вирішив дещо змінити середовище, тож відіграв кілька сезонів за "Блекберн" (де йому забракло зіграних матчів, щоб знову приміряти золоті нагороди), а також "Ньюкасл". У 1998 році повернувся в "Лідс", щоб взяти безпосередню участь в гучник перемогах команди О'Лірі.

Гаррі К'юелл. Півзахисник. Австралійський хлопчина спеціально переїхав на Туманний Альбіон, щоб зробити собі хорошу футбольну кар'єру. Його помітили у "Лідсі" і не пошкодували про свій вибір. Якщо К'юелл не грав, то обов'язково лікувався. Припускають, що схильність до регулярних травм завадила Гаррі повністю реалізувати свій талант. Хоча потім ще було запрошення у "Ліверпуль" і феноменальна перемога у Лізі чемпіонів-2005. Вже чотири роки як К'юелл – на батьківщині. Тут він грав за мельбурнські команди – "Вікторі" і "Харт".

Марк Відука. Форвард. Ще один австралієць. Щоправда, хорватського походження (подейкують, навіть української крові там трохи намішано). І хоча Марк чимало забивав у "Кроації" (теперішнє "Динамо") і "Селтіку", справжнє бомбардирське ім'я він зробив собі у "Лідсі". До слова, свій найкращий матч у сезоні, про який йде мова, Відука зіграв проти "Ліверпуля" у чемпіонаті, коли оформив "покер", а "Юнайтед" перемогли – 4:3. Після "Лідса" були "Мідлсбро" і "Ньюкасл". Щоправда, в складі "сорок" знаний бомбардир забивав вкрай нечасто.

Даррен Хакербі. Форвард. Потинявшись у "Лінкольні", "Ньюкаслі" і "Міллуолі", Даррен віднайшов себе у "Ковентрі", де за три роки забив три десятки м'ячів. Під опікою О'Лірі гра в нього чомусь не пішла – за "Лідс" він практично не забивав, хоча встиг долучитися до розгрому "Бешікташа" в Лізі чемпіонів. Дивно, адже згодом Хаккербі знову чимало забивав за "Ман Сіті", "Норвіч" і особливо "Чарльтон".

Алан Сміт. Форвард. Шанувальник екстравагантних і фарбованих зачісок був улюбленцем трибун "Елланд Роуд", двічі визнавався гравцем сезону в команді. І те, що часто грав у кістку, колекціонуючи вилучення, не ставало на заваді авторитету талановитого гравця. Але від любові до ненависті – навіть не крок, а половина його. У 2004 році Сміт перейшов у "Ман Ю", а, як відомо, немає лютішого ворога для "Лідса", ніж "червоні дияволи". Алану одразу ж оголосили анафему.

Олег Бабій, Футбол 24

Спецпроект "Футбол 24" та каналів "Футбол 1"/"Футбол 2", присвячений історії єврокубків