Астон Вілла перемагала Динамо у Кубку чемпіонів: гол, який не забив Блохін, помилки Чанова, не встояла навіть Баварія

Футбол 24 спільно з Nemiroff розповідає про унікальний сезон Астон Вілли із Бірмінгема у Кубку чемпіонів. Коли жереб підсунув англійцям київське Динамо, здавалося, що їхній пісеньці настав кінець. Проте "віллани" зуміли здивувати всю Європу! І це була не остання сенсація у їхньому виконанні.

Астон Вілла легко перемогла Ман Сіті – Гвардіола програв шостий матч АПЛ з восьми, опустившись за межі топ-5

Підйом Вілли до вершин – заслуга тренера Рона Сондерса. У 50-60-х він був вмілим бомбардиром і наколотив дві сотні м’ячів за Портсмут, Уотфорд та Чарльтон. А потім одразу перекваліфікувався на менеджера. На Вілла Парк молодий спеціаліст приїхав уже з певним досвідом – встиг потренувати Ман Сіті, Норвіч і ще два менш відомі клуби. З сезону в сезон результати "левів" покращувались, а піку команда під керівництвом Сондерса досягла в кампанії 1980/81, ставши чемпіоном Англії вперше за сімдесят років.

У новому сезоні – 1981/82 – навантаження на бірмінгемську команду суттєво зросло, адже додалися єврокубки. У першому раунді Кубка чемпіонів ще було легко. Наполовину аматорський Валюр з Ісландії став для Астон Вілли гарним спаринг-партнером – 5:0, 2:0. Але вже в 1/8 фіналу почалися серйозні проблеми. Після перемоги в Берліні над тамтешнім Динамо (2:1), англійська команда несподівано провалила домашній матч – 0:1. До чвертьфіналу вдалося пройти лише завдяки голам, забитим на виїзді. На тлі невдалих результатів у внутрішньому чемпіонаті, де Вілла просіла впритул до зони вильоту, в Рона Сондерса почалися непорозуміння з керівництвом клубу. Компромісу знайти не вдалося, тож взимку творець золотої команди пішов у відставку. І не куди-небудь, а до Бірмінгем Сіті – найлютішого суперника "вілланів". Між іншим, у майбутньому Сондерс тренуватиме ще й Вест Бромвіч, з яким у "бордово-блакитних" теж не найкращі стосунки.

Астон Вілла опинилась обезголовленою посеред сезону. Належало терміново подбати вже не про захист чемпіонського титулу, а хоча б про збереження елітної прописки. Головного болю підкинув ще й жереб Кубка чемпіонів. Він обрав у суперники київське Динамо, яке не так давно перемагало у фіналі Кубка кубків, брало Суперкубок УЄФА, там досі грав володар "Золотого м’яча" Олег Блохін. Здавалося, це – кінець.

Не маючи особливих ілюзій, керівництво клубу призначило виконувачем обов’язків головного тренера такого собі Тоні Бартона. Упродовж багатьох років Тоні вірю і правдою служив Віллі на посаді скаута. Він чудово знав можливості більшості гравців команди, адже сам привіз їх до Бірмінгема. Тож таке кадрове рішення здавалося дивним тільки на перший погляд. А кілька зимових перемог у чемпіонаті лише підтвердили правильність вибору.

Тим часом Динамо перебувало на етапі великої перебудови. Шліфувалася нова суперкоманда, яка вистрелить аж через чотири роки. Із золотого 75-го у розпорядженні Лобановського залишалися тільки Блохін, Буряк і Веремєєв. Давно на самостійну роботу перейшов і вірний соратник Олег Базилевич (на той момент очолював московський ЦСКА). Колектив серйозно омолодився, але важливого досвіду йому ще бракувало.

В 1/16 фіналу кияни пройшли Трабзонспор – 1:0, 1:1. У Києві забив Блохін, на березі турецькому – Безсонов. У наступному раунді теж із мінімальною перевагою здолали Аустрію: 1:0 у Відні (Баль), 1:1 вдома (Буряк з пенальті). Зимові збори команда провела у Швейцарії, а Валерій Васильович, щоб отримати інформацію про наступного суперника, літав на матч Астон Вілли в Англію. Та головною проблемою Динамо залишалася функціональна готовність. Чемпіонат СССР відбувався за системою "весна – осінь", його старт планувався лише на кінець березня. Тим часом англійці грали навіть у період Різдва.

Перший матч чвертьфіналу був запланований на третє березня. Газон 100-тисячного Республіканського підготувати не встигли – весняна каша зі снігу та бруду помножила на нуль всі зусилля. Благо, УЄФА дозволив скористатися планом Б, тож команди переїхали у Сімферополь. Астон Віллу заселили у готель "Москва", де шоковані гості з подивом відкривали для себе небачений рівень совєтського "сервісу" – унітази без сидінь, номери із тарганами, зіпсований хліб тощо. Не померти з голоду бірмінгемцям допомогла їхня завбачливість – вони привезли власну провізію, включно з кавою та чаєм.

На стадіоні Локомотив – аншлаг. Невелику чашу арени заповнили понад 35 тисяч уболівальників. На відміну від столиці, для курортного Криму матчі рівня Кубка європейських чемпіонів були подією космічного масштабу. У дебюті забити шедевральний гол міг Блохін. Слаломний прохід він завершив ударом у хрестовину воріт Ріммера. Гості відповіли пострілом із далекої дистанції – красивий сейв Чанова. Лобановському вже після 20-ї хвилини довелося міняти свого капітана Безсонова – травма. Кияни продовжували тиснути, моменти були у Хлуса, Хапсаліса. Євтушенко навіть забив, але, на думку суддівської бригади з ФРН, зробив це із офсайду.

"Віллани" огризалися нечасто, але саме вони створили найреальніший гольовий шанс на 60-ій хвилині. Оборона Динамо провалилася, не встеживши за Морлі та Шоу. Перший спокійно виконав простріл, а білокурому Гері ніхто не завадив замкнути із кількох метрів. Врятував Чанов, для якого це був перший офіційний поєдинок у светрі киян. Те, що форвард Вілли поцілив не в самісінький кут воріт, а ближче до їхнього центру, не применшує заслуги Віктора. Підсумкові 0:0.

Через два тижні Вілла Парк зустрів українську команду жахливим полем, яке мало чим відрізнялося від Республіканського. Дренаж не впорався з великою кількістю води, тож аби якось замаскувати калюжі, господарі засипали їх піском. Місцеві улюбленці одразу взялися до справи. І вже на сьомій хвилині все той же Гері Шоу пробив на фарт із гострого кута – м’яч дивовижним чином пролетів між стійкою та рукавичками Чанова. Новачок Динамо спіймав запару, тож і друга його помилка була результативною, остаточно поховавши шанси команди. Наприкінці першого тайму "віллани" подали кутовий, голкіпер вибіг на перехоплення, але до м’яча не дотягнувся, тож Кен Макнот розстрілював порожні ворота – 2:0.

"Команда у 81-му в нас була прекрасна. І пройди ми в чвертьфіналі Кубка чемпіонів англійську Астон Віллу, це визнали б усі, – запевняє в інтерв’ю для Футбол 24 захисник Володимир Лозинський. – Бірмінґемців у першому матчі в Сімферополі теж ганяли усі 90 хвилин, Вадик Євтушенко забив чистий м’яч, який арбітр не зарахував. 0:0, а на виїзді взагалі були без моментів, програли 0:2. Коли господарі забивали перший м’яч, вони заштовхнули Вітю "Чайника" у ворота разом з м’ячем. (…) Важко нам у той час весняні поєдинки давалися. Нам би влітку всі матчі грати. Хіба не показово, що Динамо у 1981-му і 1982-му двічі поспіль виграло турнір в іспанській Ла-Коруньї? Перемагали Барселону, Атлетіко, Бенфіку, Баварію. Андерлехт, який у 1976 і 1978 роках вигравав Кубок кубків, ми у 1977-му в Хіхоні розгромили 6:1. Не дивно, бо в той період ці клуби входили в сезон так само, як ми навесні".

На радощах Астон Вілла уклала трирічний контракт із Тоні Бартоном вже на повноцінній основі. Колишній скаут тільки входив у смак. Перший півфінальний поєдинок вдома із Андерлехтом англійці виграли – 1:0. Виїзна нульова нічия прочинила їм двері у фінал на роттердамському Де Куйп. А там – Баварія. А там – Пауль Брайтнер, Дітер Хьонесс, Клаус Аугенталер і бомбардир Карл-Хайнц Румменігге у самому розквіті сил.

Вілла не посипалась перед потужним грандом. Англійці зіграли у свою гру – надійно позаду, ефективно попереду. Головну сенсацію європейського сезону остаточно оформив єдиний гол нападника Пітера Віта. Окрім нього історію написали голкіпери Джиммі Ріммер та Найджел Спінк, захисники Кенні Свейн, Гарі Вільямс, Алан Еванс, Кен Макнот, Колін Гібсон, півзахисники Денніс Мортімер, Дес Бремнер, Гордон Ковенс, Тоні Морлі, Енді Блейр, Пет Герд, нападники Гері Шоу та Девід Геддіс.

Через пів року ця команда здобула ще й Суперкубок УЄФА, який тоді складався з двох матчів (вдома та на виїзді) і розігрувався у січні. Програвши Барселоні на Камп Ноу 0:1, Астон Вілла рознесла каталонців у Бірмінгемі – 3:0.

Бартон став заручником тієї висоти, на яку зумів підняти європейську планку. Посередні результати в чемпіонаті надто контрастували з перемогами над Барсою, Баварією чи Динамо. У 1984-му тренеру вказали на двері. Бідолаха настільки близько сприйняв цю невдачу, що почалися проблеми зі серцем. Тоні помер від інфаркту у серпні 1993-го на 57-му році життя…

"Улюблений голос із дитинства" – як легенда Евертона Енді Грей став символом епохи