Алжир – чемпіон КАН-2019: успішний тренер, голеадор, шанувальник кокаїну та інші герої першого тріумфу за 29 років
Алжир лише вдруге у своїй історії став найсильнішою командою Африки (попередній успіх датується 1990 роком). Дмитро Джулай називає головних творців чемпіонського механізму.
بغداد بونجاح
“Якщо Вам, журналісту, запропонують роботу в Катарі із вдвічі більшою зарплатою, Ви одразу почнете збирати валізи”. Вочевидь, це було не перше інтерв’ю, в якому Багдад Бунеджах мав пояснювати, чому зараз грає за катарський клуб. Також можна зрозуміти й репортерів. Йдеться про найкращого бомбардира 2018 року. “Золоту бутсу” традиційно завоював Лео Мессі. Якби ж представник чемпіонату Катару міг претендувати на цей трофей, Бунеджах був би поза конкуренцією. Чемпіонат Катару. От де притичина. Тому й, по-перше, крутять носом, коли чують про його бомбардирські здобутки, а по-друге, припрошують продемонструвати свій хист у “сильнішому чемпіонаті”.
Багдад Бунеджах забивав завжди. Що у рідному Орані, де він грав за “Раед Шабаб Гарб”, що згодом у місті Ель-Харраш в клубі USM, що у Тунісі, де він виступав за “Етуаль дю Сахель”. Що вже казати про його катарський період. Наразі цифри такі – 82 м’ячі у 59 матчах чемпіонату. А є ще азійська Ліга чемпіонів, в якій він відзначився 28 разів у 31 поєдинку. Тож насправді цікавитися треба, чому, попри дебют ще 2014-го, половину своїх матчів за збірну Бунеджах зіграв лише за останній рік. Напевно, тренери із підозрою ставилися до голеадора, у футбольному паспорті якого не було європейського “штампу”. На щастя, знайшлася людина, котру це не хвилювало.
جمال بلماضي
Джамель Бельмаді тренував у Катарі й добре знав, чого чекати від Бунеджаха на полі. “Ель-Духейл” Бельмаді, до речі, був надзвичайно цікавою командою. Хоч побачити її вдавалося переважно у Лізі чемпіонів, щоразу вона справляла приємне враження. Разливим був і контраст, коли команду очолив Набіль Маалуль. Вже не було на що дивитися.
Тому хотілося постежити за новою роботою Джамеля. Зрозуміти, наскільки глибокою вона буде за інших обставин.
Бельмаді народився у Франції, пройшов тамтешню футбольну школу, але в його збірній Алжиру немає ніякого нахилу в бік Європи. Приклад Бунеджаха не єдиний. Насамперед Бельмаді конструює команду. Шукає баланс, оптимальні ігрові зв’язки. Усе це було в його “Ель-Духейла”. І всім цим винагороджує глядачів його теперішня команда. А у Бельмаді час від часу з’являється на обличчі вираз щирого здивування, наче й він сам не очікує, що виходитиме настільки гармонійно.
Але виходить. Навіть коли у третьому турі через ротацію суттєво змінився стартовий склад, на якість гри це не вплинуло. Командний механізм функціонував бездоганно. “Резервісти”, особливо Адам Унас та Іслам Слімані, зіграли на високому рівні. Й справа не лише в тому, що всі ці запасні є “хорошими гравцями”.
يوسف بلايلي
Два роки тому Алжир провалився на Кубку Африки. Хороших гравців теж не бракувало. Тренував команду досвідчений бельгієць Жорж Лекенс. Алжирців називали серед фаворитів турніру. Вони навіть не вийшли з групи.
Під час цього турніру хтось із уболівальників написав у твітері: “Оце ми мали стільки років терпіти “зірок” з європейських клубів, а Бельайлі в збірній не було”. Щоправда, цей пафосний меседж майстерно виносить за дужки суттєву деталь. З 2015-го до 2017 року Бельайлі відбував дворічну дискваліфікацію за вживання кокаїну. Коли ж він повернувся на поле, Бельмаді не сумнівався, чи потрібен йому хавбек туніського “Есперансу”.
Динамічний, технічний, здатний миттєво налаштуватися на перехід від однієї фази гри до іншої, Юсеф був ідеальним виконавцем для тренера збірної. Нехай у Європі цей уродженець Орану зіграв лише один матч французького Кубка Ліги.
На цьому турнірі Бельайлі рухався з такою інтенсивністю, що вже й не дивувало, як він на останніх хвилинах матчу мчить в оборону й випереджає суперника, якому йде пас у вільну зону. Такі епізоди відкладалися у пам’яті незгірше за його фінти, передачі чи забиті м’ячі.
Такі епізоди теж були візитною карткою цієї чудово припасованої команди. Хоч і значно більше емоцій викликала її гра в атаці.
بغداد بونجاح
Багдад Бунеджах міг стати найкращим бомбардиром турніру. Відзначився вже у стартовому матчі. І потім мав хороші нагоди в кожному поєдинку. Навіть коли вийшов на заміну проти Танзанії на 79-й хвилині, міг спрямувати м’яча у сітку чи не першим дотиком. Тоді можна було не перейматися. А от у плей-оф кожну невдачу Багдад переживав зовсім інакше.
Він взагалі гравець досить “вулканічний”. Клекоче, вибухає й нищить захист суперника. Коли ж усе робить правильно (а саме так воно й було), але немає завершального удару, то опиняється у класичній ситуації форварда, що старається занадто. Й щобільше докладає зусиль, тим більшим є розпач.
Водночас Бунеджах не випадає при цьому з гри команди. Тому Бельмаді й залишав його у стартовому складі. Бо і партнерам він асистував вправно, й оборонців виснажував добряче.
Але самого гравця це не заспокоювало. І коли він не забив пенальті у чвертьфіналі з Кот-д’Івуаром, й сидів на лаві після заміни і розумів, якою може бути ціна тої хиби, краще було б показувати крупний план Бунеджаха аж до останнього удару серії одинадцятиметрових. Подібну гаму переживань прагне знайти будь-який режисер.
Курйозний гол, який вирішив долю тріумфатора КАН у відеоогляді матчу Сенегал – Алжир – 0:1
Точний удар Бунеджаха у фіналі ідеально вклався у кіношний сюжет його кар’єри у збірній. Вже на другій хвилині, після чудернацького рикошету від ноги захисника. Як і мав забити форвард, що так довго полював на цей гол.
جمال بلماضي
Ясін Брагімі в цьому турнірі був на полі 23 хвилини. У кваліфікації стабільно виходив у основі, щойно закінчив черговий хороший сезон у складі “Порту” й, здавалося, за статусом міг розраховувати на інший ігровий час. Тобто приводів для невдоволення мало бути достатньо. Чи сидів Брагімі із кам’яним обличчям? Дзуськи. Навіть на трибунах важко було знайти когось, хто підтримував би команду так само пристрасно, як один із запасних гравців. Ясін підбадьорював партнерів, постійно щось підказував. Поведінка Брагімі демонструвала ще одну характерну рису цієї команди – єдність.
Кожен відчував себе частиною колективу, скільки б хвилин не провів на полі. Тому після травми Юсефа Аталя позицію правого захисника впевнено зайняв Мехді Зеффан. Був готовий і психологічно, і тактично.
Бельмаді взагалі дуже ретельно попрацював над схемою гри та функціями виконавців. У деяких випадках адаптувався до позиції, яку гравець опанував у клубі (Бенсебаїні на лівому фланзі оборони). Іноді сам трохи коригував розташування футболіста. Фегулі, який звик більше працювати на фланзі, діяв ближче до центру й відіграв дуже сильно.
Ще одна тренерська знахідка – поява Джамеля Бенламрі в центрі оборони. Третій гравець “не з такого” чемпіонату. Бенламрі виступає за аравійський “Аль-Шабаб”. До Кубка Африки в нього було два матчі за збірну. Бельмаді це не зупинило. Його однойменник виходив у кожному поєдинку й чимало зробив для того, щоб захист команди став найкращим в турнірі.
Інше досягнення наставника збірної Алжиру – у складі переможця Кубка Африки не так легко назвати беззаперечно найкращого гравця.
Марез зіграв на хорошому рівні, але не було відчуття, що команда залежить від нього. У чвертьфіналі, коли попереду був додатковий час, Бельмаді спокійно замінив саме Ріяда. Він, звичайно, залишив кілька перлин-спогадів. Чого вартий хоча б переможний м’яч у півфіналі.
Тим не менш Марез був у команді, в якій чи не кожен провів увесь турнір стабільно та якісно. Щоб зрозуміти усю складність вибору “найкращого”, можна згадати, що ще після завершення півфіналу на французькому каналі BeIN обговорювали, чи можна назвати найкращим гравцем усього чемпіонату Ісмаеля Беннасера. (Він зрештою і отримав цю нагороду від КАФ).
يوسف بلايلي
Коли у другому таймі фінального матчу Юсеф Бельайлі вкотре вів силову боротьбу із суперником, це й було символом поєдинку за титул. Попереду Бельайлі з м’ячем працював дуже мало, однак і він, й інші футболісти збірної Алжиру неухильно відпрацьовували без м’яча, аби захистити мінімальну перевагу.
Так, у цій зустрічі команда Джамеля Бельмаді не продемонструвала усе багатство своєї атакувальної гри. Більше йшлося про інший бік медалі. Про солідарність та згуртованість у боротьбі.
За останні двадцять з гаком років серед усіх переможців Кубка Африки найбільш пам’ятною є команда-династія Хассана Шехати. Під його керівництвом збірна Єгипту виграла континентальну першість тричі поспіль. У поставі новоспеченого чемпіона прохоплювалися риси, що були притаманні тій вишукано безжальній єгипетській команді.
Говорити тільки через це про ймовірну серію із трьох титулів зараз недоречно. Порівняння з Єгиптом Шехати потрібне для іншого. У Бельмаді був схожий ретельний відбір виконавців, зокрема таких, як Бельайлі чи Бунеджах, детальна тактична підготовка, і група футболістів, об’єднаних заради успіху. І шлях до нього збірна Алжиру подолала переконливо.
Більше про КАН-2019 читайте у блозі Дмитра Джулая Elmundoesbalon.
показати приховати