Кубок Африки: Догани фаворитам
Перші враження Дмитра Джулая від стартових матчів Кубка Африки.
До початку Кубка Африки саме ці дві групи обіцяли найбільше різноманітних нюансів, й перші матчі не розчарували. І за змістом гри, і за турнірною інтригою. Деякі епізоди освіжили вже призабуті емоції та враження. Наприклад, переможний гол Мусси Соу у матчі Гана – Сенегал. Одразу ж зринає у пам’яті гол «Вігана» на 92-й хвилині у ворота силіконового «суперклубу», який тоді, 2008 року, тренував Аврам Грант. Не вистачило лише ефектного почухування потилиці, жесту, до якого і потім не раз вдавався цей стратег.
Збірна Гани постала типовою командою Гранта. Три центральні захисники, два центральні хавбеки, що бачать чужі ворота виключно у далекогляд, флангові гравці, чия активність здебільшого обмежується центральною лінією. Розрахунок на прудконогу лінію нападу спрацював досить швидко, Гана вийшла вперед і вже не збиралася міняти манеру гри.
У таких випадках, навіть у часових межах одного матчу, формуються певні звички, певні моделі поведінки. Клас гравців, якщо у тренера немає наміру використовувати його уповні, стає обставиною другорядною. Вони підлаштовуються під банальне утримання результату. А будь-яка помилка суперника ще й дасть нагоду відзначитися знову й підтвердити «мудрість» тренерської концепції гри «на контратаках».
Але звички вже сформовано, сидіння на своїй половині в’їдається у свідомість гравців, а сліпий шанс, вхоплений у вирі боротьбі, це все-таки не гра на контратаках. У Гани був такий шанс вже за рахунку 1:1. А потім сталося дещо зовні так само не обов’язкове, але все ж значно логічніше, аніж ймовірний другий гол ганців.
У першому таймі, попри міцність захисної схеми Аврама Гранта, сенегальці спромоглися створити два хороших моменти. Кожен, щоправда, виглядав відокремлено від загальної картини. Сенегальцям не вистачило швидкості та чіткішого руху м’яча біля штрафного майданчика. Спроби використовувати довгі передачі, цілком нормальний варіант для команди з такою кількістю височенних гравців, до перерви спрацьовували рідко.
Саме більша цілісність гри була метою сенегальської збірної у другому таймі. Зіщулена на своїй половині Гана чимало посприяла більш впорядкованим діям команди Алена Жиресса. Ганці звикали швидко втрачати м’яч, більше території залишати у центрі поля й не зчулися, як м’яч регулярніше опинявся біля їхніх воріт, а потім і у сітці.
Нічийний результат — не привід для «мудрого» стратега міняти свою покалічену тактику. Перша заміна Гранта (Мубарак замість Ачу) була цілком показовою. Вміння «вкусити» суперника замість вміння обіграти його, втекти від нього. До кінця матчу розрахунок був саме на це: несподівано налетіти й відібрати м’яч, а там і шанс з’явиться.
На щастя, шанс прийшов до команди, що справді його шукала і заміни якої були підпорядковані одній ідеї — виграти матч. Те, що це сталося на останніх секундах, зробило цей успіх сенегальців особливо цінним. Команду, що гребує власним потенціалом, обігрувати слід так, щоб у неї не залишалося часу усвідомити згубність своїх звичок.
Перший матч Гана зіграла без свого лідера. Тим не менше, раптова хвороба Асамои Джана не може бути виправданням такої зубожілої гри. І без нього у розпорядженні тренера є достатньо футболістів для значно переконливіших дій. Чи захоче він скористатися цим багатством, питання найближчих днів.
У іншому матчі ледь не сталася перша сенсація турніру. Щоправда, попередня робота Ефраїма «Шейкса» Машаби налаштувала на дещо інше сприйняття цієї збірної та інші оцінки її виступів. Після жеребкування хотілося хіба що поспівчувати людині, що так якісно змінила команду. У такій компанії важко було сподіватися на вихід із групи. Після завершення ж першого матчу співчуття було вже зовсім іншого штибу. Збірна ПАР чудово розподілила сили проти значно потужнішого суперника. Від більшої і дуже якісної роботи у захисті вона поступово переходила до активніших дій попереду. Спочатку в атаці невтомно сновигав Ранті, вишукуючи, де можна відкритися для пасу з глибини, а згодом до нього приєднувалися інші, тож гол збірної ПАР став ще одним блискучим зразком колективної взаємодії.
Так вибудовував цю команду Машаба. Повага до суперника, але насамперед повага до себе. Навіть якщо ти не граєш у «модних» європейських клубах. Давня довіра «Шейкса» до футболістів з чемпіонату ПАР базувалася на простій логіці, на досвіді багаторічної роботи. Впевненість у їхніх здібностях обов’язково перетвориться на їхню власну впевненість на футбольному полі. У матчі з Алжиром ця впевненість ставала дедалі помітнішою і похитнув її навіть не стільки незабитий пенальті, скільки автогол Хлатшвайо.
Не скажеш, до речі, що алжирців остаточно розбудив дзвін перекладини після невдалого пенальті Токело Ранті. Хоч і невдовзі після цього вони створили свій перший небезпечний момент, остаточно фаворити посилили тиск вже за нічийного рахунку.
До голу південноафриканців збірна Алжиру нагадувала «Лор’ян» Крістіана Гуркюффа. Але у виїзному матчі. Багато контролю м’яча й замало гри у чужому штрафному майданчику. Обмаль цікавих маневрів, низька активність флангових захисників. Те, що другий гол забив лівий захисник Фавзі Ґулам, було найкращим підтвердженням зміни на краще. Попри перемогу, Алжир не продемонстрував у цьому матчі найяскравіших своїх рис. Наполегливість, помножена на помилки суперника, принесла три очки. Цього може не вистачити, якщо не підкріплювати статус фаворита більш якісною грою.
Про це вам завжди може розповісти збірна Кот д’Івуару. Якщо передивитися нотатки після перших матчів івуарійців на кількох останніх Кубках Африки, то виявиться, що усе, що можна було б написати, зараз вже було написано. Незалежно від результату однаковим залишається ставлення «фаворитів». Хто б не тренував збірну, які б ідеї не намагався втілити, «відповідь» самої команди безпосередньо на полі є приблизною такою: «Ми такі всі зіркові, що якось вже впораємося з цими нездарами». Достатньо подивитися на результати, щоб згадати, як закінчували ці «зірки». У матчі з Гвінеєю, наприклад, гістеричка Жервінью спочатку нахабно вдарив суперника в обличчя («Я ж у самій «Ромі» граю, мені можна), а потім ще й влаштував сольний концерт після закономірної червоної картки.
Гвінейці побудували свою гру досить просто, розраховуючи на швидкий перехід у контрнаступ. Швидкість цю регулювати й контролювати вдавалося не надто якісно й чимало задумів руйнували неточні передачі або невдалі переміщення. І навіть це не завадило відкрити рахунок.
Вилучення у складі суперника суттєво не змінило підхід гвінейської збірної. Можна вважати це помилкою, можна — реальною оцінкою власних сил. Згуртованість, з якою діяла команда, особливо на тлі сомнамбулічних івуарійців, цілком могла б принести ще кращий результат. Удар Траоре у перекладину ще за рахунку 1:0 залишиться спогадом про те, що могло б бути. Якщо ж івуарійці й собі не збагнуть, що варто вже якось закінчувати з таким ставленням до своїх суперників. Інакше цілому поколінню доведеться лише зітхати й уявляти собі, що могло б бути.
Після серйозних кадрових змін збірній Камеруну досить обережно слід було прилаштовуватися до черги охочих здобути трофей. Кожен матч групового турніру може допомогти команді багато чого зрозуміти про себе. Вже перший суперник змусив похвилюватися, понервувати, сумлінно попрацювати заради «всього лише» нічийного результату.
Збірна Малі вже не перший рік схожа на міцного боксера, що сам навряд чи колись зазіхне на гучні титули, але здатен серйозно перевірити кожного, хто плекає далекосяжні плани. І у захисті, і в атаці у малійців достатньо кваліфікації для подібної перевірки. Оновлена збірна Камеруну відчула це на собі. У першому таймі бездоганна робота малійців без м’яча тримала суперника на солідній відстані від воріт Діакіте. Натомість різкі та швидкі рейди Бакарі Сако постійно створювали проблеми камерунському захисту. Малійська збірна була більш цілеспрямованою, більш зважливою.
Варто ж було трохи втратити в інтенсивності у другому таймі, більше варіантів з’явилося у команди Фолькера Фінке. Не скажеш, що збірна Камеруну сягнула того рівня взаємодії, що демонструвала у деяких матчах кваліфікації, та все ж цього вистачило, аби відігратися. Гравець із клубу МЛС відзначився на Кубку Африки. Ще одне досягнення глобалізації.
Дмитро Джулай
показати приховати